Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
21.03.2025м. ХарківСправа № 922/4623/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Мужичук Ю.Ю.
за участі секретаря судового засідання Крамарова Н.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (69063, м. Запоріжжя, вул. Базарна, 2, код ЄДРПОУ: 39969443) в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, 126 Код ЄДРПОУ 14310299)
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - прокурора Калашникова Г.О., посвідчення від 25.07.2023
відповідача - Степанишена А.В. довіреність від 01.12.2023;
Запорізька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону через систему “Електронний суд» в інтересах держави, в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" про визнання недійсним пункту 4.2 Договору №19/БТ від 20.05.2022, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та ДП “Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова».
Також, прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 264184,24 грн, з яких: 196 698,02 грн сплачений ПДВ (основний борг), 15148,80 грн - 3% річних та 52 337,42 грн інфляційних втрат на суму основного боргу також просить стягнути судові витрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4623/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.01.2025 об 11:00.
13.01.2025 відповідач через систему "Електронний суд" надав відзив на позовну заяву за вх.№ 723, в якому проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач вказував, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань. Положення Постанови № 178 не можуть застосовуватись до договорів на постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, які укладено не в рамках мобілізаційних завдань. Договір купівлі - продажу № 19/БТ від 20.05.2022, на думку відповідача, не є договором, який укладено на виконання мобілізаційного завдання (замовлення), а отже на нього не розповсюджуються положення Постанови № 178 у редакції до 01.08.2024. Також, відповідач вважає, що постачання бронетранспортнеру (БТР), не можна віднести вказану операцію до операції з постачання товару для транспорту. Окрім того, відповідач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 № 831 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178» внесено зміни до Постанови №178, а саме: "1.У вступній частині постанови слова і цифри “З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні»,» замінили словами “З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації. Отже, враховуючи факт внесення змін до Постанови №178 (які набрали чинності 01.08.2024), розповсюдження дії положень вказаної постанови на операції не лише виключно в рамках “виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану» відбулося лише 01.08.2024 (вже після укладання та виконання Договору між Позивачем та Відповідачем). Згідно позовної заяви, прокуратура просить визнати недійсним п. 4.2. Договору в частині включення до вартості товару ПДВ. При цьому ціну одиниці товару та його загальну вартість визначено саме п. 1.1. договору №19/БТ від 20.05.2022, яким визначено предмет договору, кількість замовленого товару, його ціну за одиницю та загальну вартість (з ПДВ). Позовна заява не містить вимог щодо визнання недійсним п. 1.1. Договору в частині включення до вартості товару ПДВ в сумі 196 698,02 грн. Без визнання п. 1.1. Договору недійсним в частині включення до вартості товару ПДВ в сумі 196 698,02 грн, відсутні правові підстави для заявлення вимоги про повернення грошових коштів в сумі 196 698,02 грн (ПДВ). Також відповідач зазначав, що наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
17.01.2025 Запорізька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону через систему "Електронний суд" надала відповідь на відзив за вх.№ 1291, в якому позивач відхилив доводи викладені відповідачем у відзиві на позов та просив позов задовольнити. Зокрема вказав, що Верховний Суд у справі №911/1870/23 дійшов висновку, що з огляду на функції та обов'язки, покладені на військові частини (позивач у справі, яка розглядається), всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканість територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства. Отже, закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою КМУ № 178. Також прокурор вказав, що за ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала, що кореспондується з позицією Верховного Суду викладеною у справі №915/1377/23 та Великої Палати Верховного Суду у справі у справі 910/3831/22.
Протокольною ухвалою від 21.01.2025 судом: прийнято до розгляду відзив на позов та відповідь на відзив та відкладено підготовче засідання на 28.01.2025 о(б) 12:00.
24.01.2025 відповідач через систему "Електронний суд" надав заперечення на відповідь на відзив за вх.№ 1965, в якому проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.
В підготовчому засіданні 28.01.2025 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.02.2025 о(б) 12:30.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.02.2025 оголошено перерву до 04.03.2025 о(б) 11:00.
04.03.2025 року судове засідання з розгляду справи по суті не відбулося, оскільки суддя Мужичук Ю.Ю. у період з 03.03.2025 по 07.03.2025 знаходилась на лікарняному.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 21.03.2025 присутній представник прокуратури у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.
Присутній представник відповідача проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.
Представник позивача у судове засідання не з'явився. Надав 14.03.2025 заяву про розгляд справи без участі представника військової частини НОМЕР_1 .
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке:
20.05.2022 між Державним підприємством “Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О.Морозова» (далі - Постачальник) та військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - Замовник) був укладений Договір купівлі - продажу № 19/БТ (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору, відповідач зобов'язався поставити запасні частини для транспортних засобів спеціального військового призначення (далі - продукція), із 62 позицій, вказаних в переліку п.1.1. договору.
В пункті 2.1. сторони визначили, що продукція постачається згідно з установленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та зберігання.
Одержувачем продукції є Військова частина НОМЕР_1 НГУ. (п.2.2. договору).
Відповідно до п.4.1. договору платником за цим договором є Замовник.
Пунктом 4.2 Договору узгоджено, що загальна вартість продукції, що підлягає поставці за цим договором, становить: 1 180 188,12 грн, у тому числі ПДВ 20% (196 698,02 грн).
Розрахунок за продукцію здійснюється тільки після її фактичного отримання Замовником та на підставі належним чином оформлених накладних Постачальника на відвантажену продукцію протягом 30 банківських днів з дати отримання продукції замовником.
На виконання цього правочину, відповідач поставив обумовлений товар на суму 1 180 188,12 грн, що підтверджується видатковою накладною від 20.05.2022 №7/1 на суму 1 180 188,12 грн., у т.ч. ПДВ 196 698,02 грн, а Позивач сплатив вказані кошти за поставлений відповідачем товар в розмірі 1180188,12 грн. згідно платіжного доручення № 1635 від 30 травня 2022 року.
Згідно з даними довідки 3502/04 від 07.06.2024 бронетранспортер БТР-4Е відноситься до броньованої колісної бойової техніки, яка призначена для транспортування особового складу та вогневої підтримки його у бою. Використовується для оснащення підрозділів сухопутних військ або Вiйськово-морських Сил Збройних Сил України при проведеннi ними бойових дiй, в тому числi в умовах застосування зброї масового ураження.
Прокурор вказував, що 02.03.2022 прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 178 Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану (далі - постанова КМУ № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, за твердженням прокурора, фактичне постачання товару за укладеним сторонами договором було здійснено відповідачем після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а тому включення до вартості закуповуваних запасних частин для транспортних засобів спеціального військового призначення за договором купівлі - продажу №19/БТ від 20.00.52022 податку на додану вартість в розмірі 196698,02 грн з подальшою її сплатою Постачальнику не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а сплачені кошти у сумі 196698,02 грн. є безпідставно набутим майном.
Враховуючи зазначене, прокурор просив суд визнати недійсним пункт 4.2 Договору №19/БТ від 20.05.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 196 698,02 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії та ДП “Харківське конструкторське бюро з машинобудування мені ОСОБА_1 », та стягнути з відповідча на користь позивача грошові кошти у сумі 264 184,24 грн, з яких: 196 698,02 грн сплачений ПДВ (основний борг), 15 148,80 грн 3% річних та 52 337,42 грн інфляційних втрат.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог і викладених сторонами доводів та заперечень, суд виходить з наступного.
Щодо представництва прокурора суд зазначає наступне:
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Так, частиною 3 статті 53 ГПК України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частини 4, 5 статті 53 ГПК України).
За приписами частин 3, 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Отже, чинним законодавством визначено дві обов'язкові умови, за наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави; 2) нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Щодо порушення або загрози порушення інтересів держави.
Згідно з висновком Конституційного Суду України, наведеним у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, поняття "інтереси держави" є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.
Відповідно до зазначеного рішення Конституційного суду України із врахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 зазначив, що “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація поняття “інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави в цілому.
Крім того, повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об'єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу.
У зв'язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.
Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.
Як вказав прокурор, спеціалізованою прокуратурою (станом на час подачі позову) здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел (“Судова влада. Стан розгляду справ» https://court.gov.ua/fair), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось.
Прокурором розцінена така поведінка позивача як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан та покладені у зв'язку з цим завдання щодо відсічі ворогу. А тому, така усвідомлена пасивна поведінка позивача є достатніми підставами для звернення спеціалізованої прокурори до суду для захисту інтересів держави.
Про вказане, 23.12.2024 (вих. №5-4-7930ВИХ-24) спеціалізованою прокуратурою повідомлено позивача відповідним листом про прийняття рішення щодо пред'явлення прокурором позову щодо захисту інтересів держави.
Як визначено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі.
Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України. Датою виникнення податкових зобов'язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (постанова Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20).
Таким чином ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.
У підпункті 193.1 статті 193 Податкового кодексу України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).
У статті 194 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою. Так, відповідно до підпункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.
Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 статті 194 Податкового кодексу України).
У статті 195 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою. За нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством (підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України).
02 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (надалі - Постанова № 178).
У Постанові №178 в редакції від 02.03.2022 (тобто до 01.08.2024) встановлено наступне:
"З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) АБО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРАНСПОРТУ Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
2. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.".
Таким чином, положення вказаної Постанови застосовуються на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.
У Постанові № 178 відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Судом під час розгляду справи встановлено, що замовником товару за договором купівлі-продажу № 19/БТ від 20.05.2022 виступає Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України. Продукцією, що поставлялася за цим договором, є запасні частини для транспортних засобів спеціального військового призначення, отже ця продукція призначена для забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але це передбачено й підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ, продукцією, що поставлялася за цим договором, є запасні частини для транспортних засобів спеціального військового призначення, що призначена для забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, суперечить постанові КМУ № 178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.
До аналогічного висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 10.09.2024 у справі № 922/4055/23, у постанові від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 918/587/23. Правовідносини у зазначених справах є подібними правовідносинам даної справи.
Листом від 28.12.2022 №12537/5/99-00-21-03-02-05 Державна податкова служба України повідомила, що нульова ставка ПДВ відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та Постанови №178 застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо), за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, які визначені Постановою №178.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в частині визнання недійсним пункту 4.2 Договору №19/БТ від 20.05.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 196 698,02 грн, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Посилання відповідача на те, що Договір №19/БТ від 20.05.2022 не є договором, який укладено на виконання мобілізаційного завдання (замовлення), а отже на нього не розповсюджуються положення Постанови №178 у редакції до 01.08.2024 суд вважає безпідставними. Оскільки з огляду на функції та обов'язки, покладені на військові частини (позивач у справі, яка розглядається), в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканість територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства. Отже, закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою КМУ № 178, яку прийнято до укладення договору купівлі-продажу №19/БТ від 20.05.2022.
Подібні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2023 у справі №910/2614/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 19.12.2024 у справі № №910/20125/23 в подібних правовідносинах.
Твердження відповідача про те, що товар, що є предметом договору №19/БТ від 20.05.2022 та перелік якого міститься в п. 1.1. Договору (62 позиції), не відноситься до жодної категорії товару, що визначено у Постанові №178 (у редакції до 01.08.2024), суперечить предмету договору, згідно з яким поставлялися запасні частини для транспортних засобів спеціального військового призначення, даним довідки 3502/04 від 07.06.2024, згідно з якою бронетранспортер БТР-4Е відноситься до броньованої колісної бойової техніки, яка призначена для транспортування особового складу та вогневої підтримки його у бою, та вказаним вище нормам законодавства. Отже, також судом відхиляються.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути сплачену за договором суму податку на додану вартість у розмірі 196698,02 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Загальні підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, наслідком події; застосовуються також до вимог, зокрема, про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України об'єктом кондикції є не лише майно, а й грошові кошти, що безпідставно утримані чи набуті.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з пунктом частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Втім, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадання достатньої правової підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).
У цій справі грошові кошти, які витребовуються Прокурором у порядку статті 1212 ЦК України, набуті відповідачем у зв'язку з включенням до ціни договору суми ПДВ, хоча продукція підлягала оподаткуванню за нульовою ставкою. Отже, 196698,02 У цій справі грошові кошти, які витребовуються Прокурором у порядку статті 1212 ЦК України, набуті відповідачем у зв'язку з включенням до ціни договору суми ПДВ, хоча продукція підлягала оподаткуванню за нульовою ставкою. Отже, 196698,02 грн перераховані відповідачу поза межами договірних платежів, що має наслідком його збагачення за рахунок Позивача. грн перераховані відповідачу поза межами договірних платежів, що має наслідком його збагачення за рахунок Позивача.
Враховуючи зазначене, суд висновує, що відповідач не має будь-яких правових підстав утримувати вказані грошові кошти, і ці кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 13.11.2024 у справі №911/23/24, від 11.02.2025 у справі № 910/14481/23.
За таких обставин, заявлений прокурором позов в даній частині вимог також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 196698,02 грн сплаченого позивачем ПДВ.
Враховуючи викладене, судом відхиляється аргумент відповідача, що наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Щодо позовних вимог прокурора про стягнення 15 148,80 грн 3% річних та 52 337,42 грн інфляційних втрат, що нараховані прокурором з 31.05.2022 (дата зарахування коштів за договором) по 23.12.2024 (дата подання позову до суду) суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Актами цивільного законодавства не визначений обов'язок боржника виконати кондикційні зобов'язання тільки після пред'явлення вимоги кредитором. Положення зазначеної статті ЦК України не визначають строк, у межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов'язань виключають існування строку для належного / непростроченого виконання таких зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №922/748/19.
Як вказано в постанові Верховного Суду від 11.02.2025 у справі №910/14481/23 п.117 у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. Крім того, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає, виходячи з наявності самого факту прострочення, який має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача (пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22).
Ураховуючи, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем прав позивача внаслідок утримання ПДВ у розмірі 196698,02 грн, суд дійшов висновку, що у прокурора виникло право вимагати сплати відповідачем на користь позивача 15 148,80 грн 3% річних та 52 337,42 грн інфляційних втрат, що нараховані прокурором з 31.05.2022 по 23.12.2024.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що період їх нарахування є вірним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, розрахунок є арифметично правильним. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 15 148,80 грн та інфляційних втрат у розмірі 52 337,42 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, суд висновує, що твердження відповідача про те, що до моменту визнання недійсним договору в частині включення до вартості товару суми ПДВ (згідно п. 1.1., 4.2. Договору) відсутні правові підстави для повернення грошових коштів (суми ПДВ), а тим паче для сплати 3% річних та інфляційного збільшення, є безпідставним і також судом відхиляється.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
За таких обставин позовні вимоги Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави, в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
З урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 80, 86, 129, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати недійсним пункт 4.2 Договору №19/БТ від 20.05.2022, з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 196 698,02 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та ДП “Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, 126, код ЄДРПОУ 14310299).
3. Стягнути з Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, 126 Код ЄДРПОУ 14310299, р/р НОМЕР_3 , АТ Укрексімбанк) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , р/р UA378201720343120001000013079 Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) грошові кошти у сумі 264 184,24 грн, з яких: 196 698,02 грн сплачений ПДВ (основний борг), 15 148,80 грн - 3% річних та 52 337,42 грн інфляційних втрат.
4. Стягнути з Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, 126 Код ЄДРПОУ 14310299, р/р НОМЕР_3 , АТ Укрексімбанк) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Маяковського, 21, р/р UA228201720343110002000025746, МФО 820172 в ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 39969443) судовий збір у розмірі 5592,61 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 31 березня 2025 року.
Суддя Ю.Ю. Мужичук