Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
20.03.2025м. ХарківСправа № 922/4853/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавренюк Т.А.
при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Рижанкова Антона Валерійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Водопровідно-каналізаційного комунального управління Люботинської міської ради (62433, Харківська область, м. Люботин, вул. Ушакова, 3 А, код ЄДРПОУ 21183364)
про стягнення 345 324,56грн
за участю учасників справи:
відповідача - Левченко О.А.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача суму основного боргу за оренду транспортного засобу у розмірі 54 000,00грн, збитки від інфляції у розмірі 2 274,56грн, 3% річних у розмірі 1 050,00грн, неустойку у розмірі 288 000,00грн (подвійна плата за безпідставне користування майном (автомобілем) за час прострочення строку дії договору). Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань за договором оренди транспортного засобу № 01/15 від 30.01.2015, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків Жилсервіс 2009" та відповідачем. Право на звернення до суду з даним позовом позивач обґрунтовує договором про відступлення права вимоги № 01/08/24-3 від 01.08.2024, укладеним між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків Жилсервіс 2009", з посиланням на норми Цивільного та Господарського кодексів України.
Ухвалою суду від 06.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, справу визнано малозначною та ухвалено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов, 5 календарних днів з дня отримання відповіді позивача на відзив для подання до суду заперечень на дану відповідь, позивачу - 5 календарних днів з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на нього.
За клопотанням відповідача ухвалою суду від 27.01.2025 подальший розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, у справі почато підготовче провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечує, посилаючись на те, що обов'язок у відповідача сплатити орендну плату позивачу виникає виключно після отримання акту виконаних робіт, підписаного обома сторонами договірних правовідносин, як це передбачено умовами п.5.2 договору № 01/15 від 30.01.2015. Акти виконаних робіт позивачем до суду не надано, в матеріалах справи вони також відсутні. На думку відповідача, відсутність акту виконаних робіт унеможливлює здійснення оплати, тому що цей документ є і повинен бути письмовим доказом, котрий містить інформацію, що має значення для правильного вирішення справи. Тому, враховуючи відсутність актів виконаних робіт, посилання позивача на порушення права як управненої сторони та вимога про стягнення заборгованості по орендній платі є безпідставними. Лише при наявності акту виконаних робіт у відповідача виникає грошовий обов'язок у вигляді сплати грошових коштів орендодавцеві (позивачу). З цих же підстав відповідач вважає безпідставними і нарахування штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат.
Що стосується акту звірки, на який посилається позивач, як на підставу для задоволення його вимог, відповідач зазначає, що цей акт не може бути похідним від договору доказом, а тому не є належним доказом у справі.
Як зазначає відповідач, він, по закінченню строку дії договору, з метою реалізації обов'язку з передачі майна, двічі звертався до первісного кредитора з повідомленням про готовність повернути орендований автомобіль, із зазначенням дати, часу та адреси його передачі та оформлення відповідного акту приймання-передачі, проте первісним кредитором не було вчинено дій, спрямованих на реалізацію обов'язків відповідача, а саме: останній не прибув до відповідача в строк і за адресою, вказаних в листі, що є наслідком перешкоджання в реалізації обов'язків, передбачених договором і актами законодавства України.
Стосовно посилань позивача на безпідставне користування майном по закінченню договору, і як наслідок вимоги про стягнення 288 000, 00грн, відповідач відноситься критично та заявляє про безпідставність цих посилань та вимог про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що позивачем неправомірно реалізоване право на отримання вказаної неустойки, оскільки сам первісний кредитор ухилився від прийняття майна, яке мав намір повернути відповідач.
На підставі зазначеного, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. У разі ж якщо твердження і посилання відповідача не будуть враховані судом при розгляді справи, останній заявляє про застосування позовної давності по орендній платі (по зобов'язанням щодо яких заявлені позовні вимоги) за 01.01.2016 по 01.04.2017.
Позивач, не погоджуючись із запереченнями відповідача, у відповіді на відзив зазначає про те, що відповідачем не надано суду належних доказів, що підтверджують направлення на адресу первісного кредитора листів про повернення орендованого майна, а тому ці листи не є належними доказами, які підтверджують факт звернення відповідача до первісного кредитора з проханням прийняти орендоване майно за спірним договором. Крім того, як зазначає позивач, підлягають сумніву і повноваження підписанта у відповідні дати реєстрації листів відповідача та їх підпису від 29.12.2020 № 501а та від 15.01.2021 № 15а, наданих відповідачем у відзиві, оскільки дані про зміну керівника підприємства відповідача з Длугаш Олега Казимировича на Абальмасова Вадима Анатолійовича в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінені лише 28.02.21.
Що стосується заяви про застосування строку позовної давності, позивач посилається на те, що підписанням акта звірки від 13.12.2017 відповідач визнав борг, наслідком чого є переривання перебігу позовної давності, а тому заперечення відповідача проти позову з посиланням на пропуск позовної давності та необхідності її застосування є, на думку позивача, неправомірним. Про переривання строку позовної давності також свідчить довідка АТ "Сенс Банк" від 27.11.2024, відповідно до якої останній платіж за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 був здійснений відповідачем на рахунок первісного кредитора (орендодавця) ТОВ "Харків Жилсервіс 2009" - 10.10.2017 у розмірі 4 000,00грн.
Як зазначає позивач, після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин охоплюються правовим регулюванням за ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З огляду на викладене, позивач просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач у запереченнях на відповідь позивача на відзив, зазначає про те, що на підприємстві відповідача в наявності договір № 01/15 від 01.02.2015, в той час як позивач надав суду договір № 01/15 від 30.01.2015 з відповідними додатковими угодами. Також відповідач звертає увагу суду на те, що додаткові угоди про продовження строку договору оренди укладені сторонами вже після припинення його дії.
На адресу первісного кредитора ТОВ "Харків Жилсервіс 2009" листи від 29.12.2020 за № 501а та від 15.01.2021 № 15а, підписані уповноваженою особою - начальником ВККУ ЛМР ХО Абальмасовим В.А., який на момент підписання листів відповідно до наказу № 15-03/94к від 19.11.2020 був прийнятий на дану посаду, направлені належним чином, оскільки зареєстровані відповідачем у журналі кореспонденції.
В судовому засіданні 20.02.2025 судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.03.2025 о 09:30год.
Позивач у призначене судове засідання не з'явився.
Представник відповідача проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь позивача на відзив, просить суд в задоволенні позову відмовити.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.
30.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків Жилсервіс 2009" (орендодавець) та Водопровідно-каналізаційним комунальним управлінням Люботинської міської ради (відповідач) укладено договір оренди транспортного засобу № 01/15 (далі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передав, а відповідач прийняв в тимчасове оплатне володіння транспортний засіб автомобіль (майно), марка - ГАЗ 2705-434 ЗНГ, реєстраційний № НОМЕР_2 , рік випуску - 2007, заводський № НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_4 , загальною вартістю: 56 000,00грн.
За умовами п.2.1 договору оренди майно, що орендується, буде використовуватися відповідачем самостійно для своєї діяльності згідно з його цільовим призначенням.
Передача майна в оренду здійснюється за актом прийому-передачі, підписаним обома сторонами договору (п.3.1 договору оренди).
У розділі 4 договору оренди сторони погодили, що дія договору починається з 01.02.2015 та закінчується 31.12.2015. По закінченню строку договору відповідач взяв на себе зобов'язання передати майно орендодавцю в технічно справному стані згідно з актом прийому-передачі в термін - 14 днів, якщо не буде продовжена дія даного договору шляхом укладання додаткової угоди.
Відповідно до п.5.1 договору оренди орендна плата встановлюється із розрахунку 2 000,00грн за місяць оренди і сплачується до 10 числа поточного місяця. Орендна плата сплачується орендодавцю згідно з актом виконаних робіт (п.5.2 договору оренди).
У п.7.2 договору оренди відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно здійснювати орендні платежі.
30.01.2015 між орендодавцем та відповідачем складено та підписано акт прийому-передачі транспортного засобу, відповідно до якого згідно з договором № 01/15 від 30.01.2015 про оренду транспортного засобу орендодавець здав, а відповідач прийняв наступне майно: автомобіль - ГАЗ 2705-434 ЗНГ, реєстраційний № AX3609BB, рік випуску - 2007, заводський № X 962705007054154127050070316979, свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_4 , вартістю: 56 000,00грн.
Даний акт з боку відповідача підписано без будь-яких зауважень та скріплено печаткою управління.
В подальшому між орендодавцем та відповідачем було укладено ряд додаткових угод до договору оренди про продовження строку його дії та розмір орендної плати.
Так, додатковою угодою № 3 від 01.01.2018 між орендодавцем та відповідачем погоджено, що орендна плата встановлюється із розрахунку 3 000,00грн за місяць оренди за договором № 01/15 від 30.01.2015.
Відповідно до додаткової угоди № 5 від 01.01.2020 сторони договору оренди дійшли згоди, що строк дії договору № 01/15 від 30.01.2015 починається з 30.01.2015 та закінчується 31.12.2020.
Оскільки між орендодавцем та відповідачем додаткові угоди про продовження строку дії договору оренди на наступні роки не укладались, строк дії договору оренди закінчився 31.12.2020.
Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором оренди виконав не належним чином, після припинення дії договору транспортний засіб не повернув, орендні платежі здійснював несвоєчасно, чим порушив умови п.4.2, п.5.1 договору оренди.
Так, за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 відповідачем за спірним договором здійснено оплати за оренду транспортного засобу на загальну суму 32 000,00грн, що підтверджується копією довідки АТ "Сенс Банк" № 54671-83.8/2024 від 27.11.2024, наявною в матеріалах справи.
Між орендодавцем та відповідачем підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, відповідно до якого заборгованість відповідача за вказаний період станом на 31.12.2017 становить 19 000,00грн.
Крім того, за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 відповідач здійснив часткову оплату за спірним договором на загальну суму 73 000,00грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій кредитового переказу коштів, наявними в матеріалах справи, а саме: № 749 від 23.11.2028 на суму 12 000,00грн, № 830 від 29.12.2018 на суму 12 000,00грн, № 952 від 28.02.2019 на суму 12 000,00грн, № 1396 від 08.08.2019 на суму 10 000,00грн, № 1731 від 04.12.2019 на суму 9 000,00грн, № 2085 від 27.05.2020 на суму 9 000,00грн, № 2173 від 19.06.2020 на суму 9 000,00грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача за договором оренди за період з 01.01.2016 по 31.12.2020 становить 54 000,00грн.
21.05.2021 орендодавець звернувся до відповідача з вимогою (вих. № 11/5) про негайне повернення орендодавцю з безпідставного користування після закінчення дії договору транспортного засобу та сплату заборгованості по орендній платі в повному обсязі в строк до 24.05.2021.
Дана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Також в матеріалах справи міститься адвокатський запит від 26.07.2021 до відповідача про надання інформації щодо законних підстав подальшої експлуатації орендованого транспортного засобу станом на 26.07.2021 та графіку погашення заборгованості за спірним договором, який також залишено відповідачем без відповіді.
02.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків Жилсервіс 2009" (далі - орендодавець, первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Рижанковим Антоном Валерійовичем (далі - позивач, новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, умовами якого передбачено, що первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе (набуває) в повному обсязі право вимоги та стягнення усіх видів грошових (також пені, інфляційних втрат, 3 % річних, неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном після припинення дії договору), моральних та майнових вимог (також і право вимоги, отримання/передачі усього майна новим кредитором), що належить первісному кредиторові за всіма зобов'язаннями (також грошовими, майновими) за договором оренди транспортного засобу № 01/15 від 30.01.2015 (основний договір) (відповідно до якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове оплатне володіння транспортний засіб: автомобіль, марка - ГАЗ 2705-434 ЗНГ, реєстраційний № НОМЕР_2 , рік випуску-2007, заводський № НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_4 , загальна вартість: 56 000,00грн), укладеного між первісним кредитором та боржником: Водопровідно-каналізаційне комунальне управління Люботинської міської ради.
Відповідно до п.1.2 договору про відступлення права вимоги права грошових, моральних та майнових вимог вважаються відступленими новому кредитору в день підписання цього договору. До нового кредитора переходять усі права на стягнення санкцій, у тому числі (майнових, грошових, моральних) збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням усіх зобов'язань за договором оренди транспортного засобу № 01/15 від 30.01.2015. Таке відступлення не потребує вчинення будь-яких додаткових дій з боку первісного кредитора або нового кредитора.
За умовами п.2.2 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор взяв на себе зобов'язання сповістити відповідача про відступлення права вимоги за цим договором шляхом надсилання письмового повідомлення.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Новий кредитор набуває права вимоги, що відступається за цим договором, в момент підписання цього договору (п.4.1, 4.2 договору про відступлення права вимоги).
На виконання умов п.2.2 договору про відступлення права вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків Жилсервіс 2009" 20.10.2024 направило на електронну адресу відповідача відповідне повідомлення.
21.10.2024 позивач на електронну адресу відповідача направив вимогу про стягнення заборгованості (вих. № 21/10/24-1), яка утворилась у відповідача за договором оренди транспортного засобу № 01/15 від 30.01.2015.
Дана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що останнім було укладено договір про відступлення права вимоги він набув право вимоги до відповідача в розмірі 345 324,56грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення також закріплені в ст.ст.173-175 Господарського кодексу України.
Згідно із ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами ст.ст.627,628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст.ст.525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків Жилсервіс 2009" та відповідачем договір є договором оренди транспортного засобу.
Частиною 1 ст.759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму транспортного засобу, за приписами ч.1 ст.798 Цивільного кодексу України, можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 799 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
За приписами ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
Як свідчать матеріали справи 30.01.2015 між орендодавцем та відповідачем складено (підписано та скріплено печатками обох сторін) акт приймання-передачі майна, відповідно до якого орендодавець передав, а відповідач прийняв у тимчасове оплатне володіння транспортний засіб: автомобіль (майно), марка - ГАЗ 2705-434 ЗНГ, реєстраційний № НОМЕР_2 , рік випуску - 2007, заводський № НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_4 , загальною вартістю: 56 000,00грн, що є власністю наймодавця.
У акті приймання-передачі майна від 30.01.2015 зазначено, що транспортний засіб на момент прийому-передачі знаходиться в задовільному технічному стані, належному для виконання предмету договору.
У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Частина 5 ст.762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Так, у п.5.1 договору оренди орендодавець та відповідач дійшли згоди, що орендна плата встановлюється із розрахунку 2 000,00грн за місяць і сплачується відповідачем до 10 числа поточного місяця.
Крім того, як вже було встановлено судом, сторони договору у додатковій угоді № 3 від 01.01.2018 встановили, що орендна плата встановлюється із розрахунку 3 000,00грн за місяць оренди.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами п.7.2 договору оренди відповідач зобов'язався своєчасно здійснювати орендні платежі.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже було встановлено судом, між орендодавцем та відповідачем було підписано акт звіряння за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, відповідно до якого заборгованість відповідача за вказаний період станом на 31.12.2017 становить 19 000,00грн. Цей акт підписано відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень.
Суд не приймає твердження відповідача стосовно того, що цей акт звіряння не є належним доказом, оскільки сума в розмірі 19 000,00грн, з якою погодився відповідач, підписуючи акт звірки, співпадає із сумою, заявленою позивачем до стягнення, відповідач не спростував належними та допустимими доказами відсутність заборгованості на вказану суму за спірним договором та проти самої суми боргу в розмірі 19 000,00грн за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 не заперечував. Крім того, відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності до заборгованості, яка утворилась у нього перед позивачем у період з 01.01.2016 по 01.04.2017, чим також фактично підтвердив наявність заборгованості в розмірі 19 000,00грн за спірним договором.
З огляду на викладене, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за договором у період з 01.01.2016 по 31.12.2020, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 54 000,00грн.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті орендної плати суду не надано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 54 000,00грн є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Заперечуючи проти позовних вимог в цій частині, відповідач посилається на те, що обов'язок по здійсненню орендної плати для нього не настав, оскільки підставою для її здійснення, відповідно до п.5.2 договору, є акти виконаних робіт, які в матеріалах справи відсутні.
Суд не погоджується з даними твердженнями відповідача, оскільки у п.5.1 договору оренди сторони договору чітко визначили порядок здійснення орендної плати, а саме: до 10-го числа поточного місяця та фіксовану суму оренди, а здійснення орендної плати, за умовами цього пункту, не ставиться в залежність від наявності або відсутності актів виконаних робіт.
Крім того, суд наголошує, що із суті правовідносин оренди, що склалися між сторонами, а також правових норм, які регулюються вказані правовідносини, не випливає обов'язковості підписання актів виконаних робіт.
Частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо повної та своєчасної оплати за оренду транспортного засобу у встановлений договором строк не виконав.
Відповідач, укладаючи спірний договір та отримавши за актом приймання-передачі в оренду транспортний засіб, був обізнаний про свій обов'язок здійснювати орендну плату саме до 10-го числа поточного місяця незалежно від наявності або відсутності актів виконаних робіт.
З огляду на викладене, заперечення відповідача є безпідставними та такими, що судом не приймаються.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач проти самої суми заборгованості в розмірі 54 000,00грн, яка утворилась у нього перед позивачем за період з 01.01.2016 по 31.12.2020, жодних заперечень не висловив, а лише посилається на те, що його обов'язок зі сплати оренди для нього не настав через відсутність актів виконаних робіт.
Що стосується заперечень відповідача стосовно відсутності у нього договору оренди № 01/15 від 30.01.2015, та його посилання на договір оренди № 01/15 від 01.02.2015, а також на укладення додаткових угод на наступний день після припинення дії договору суд зазначає наступне.
Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідачем не доведено, що спірний договір ним не укладався або визнаний судом недійсним, даний договір підписано відповідачем та скріплено печаткою його управління. Крім того, відповідно до довідки АТ "Сенс Банк" щодо надходження грошових коштів за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 та у платіжних дорученнях за період з листопада 2018 року по червень 2020 року відповідачем в призначенні платежу зазначено "за оренду автомобіля зг.дог. № 01/15 від 30.01.2015".
Даний факт відповідачем не спростовано.
Щодо посилання відповідача на укладення додаткових угод до спірного договору на наступний день після припинення дії цього договору, суд зазначає, що чинним законодавством не визначено строки, у який саме період сторони мають право укладати додаткові угоди до договору, такий строк також не узгоджено між сторонами під час укладання договору оренди № 01/15 від 30.01.2015, а лише зазначено, що строк продовження дії даного договору здійснюється шляхом укладення додаткової угоди.
Додаткові угоди між сторонами укладено одразу на наступний день після закінчення строку дії спірного договору, вони підписані відповідачем та скріплені печаткою його управління, що цілком відповідає вимогам ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, якою визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Крім того, за приписами ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на викладене, твердження відповідача в цій частині є безпідставними, не обґрунтованими, а тому судом не приймаються.
Посилання відповідача на наявність у нього договору оренди № 01/15 від 01.02.2015 судом також не приймається, оскільки даний договір не стосується предмету спору у даній справі, позовні вимоги позивача обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань саме за договором оренди № 01/15 від 30.01.2015 та саме за цим договором здійснюється стягнення заборгованості.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем до відзиву також надано договір оренди № 01/15 від 30.01.2015 з додатками до нього, що в свою чергу свідчить про суперечливу поведінку відповідача під час вирішення даного спору.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення з відповідача за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 збитків від інфляції у розмірі 2 274,56грн та 3% річних у розмірі 1 050,00грн за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, суд керується наступним.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що за змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши правомірність нарахування 3% річних та збитків від інфляції за вказаний вище період, таке нарахування здійснено позивачем арифметично правильно, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення неустойки у розмірі 288 000,00грн (подвійної плати за безпідставне користування майном (автомобілем) за час прострочення) суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За умовами п. 4.1 договору оренди в редакції додаткової угоди № 5 від 01.01.2020 дія договору починається з 30.01.2015 та закінчується 31.12.2020.
Згідно з ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Крім того, у п.4.2 договору оренди визначено, що по закінченню строку договору відповідач взяв на себе зобов'язання передати майно орендодавцю в технічно справному стані згідно з актом прийому-передачі в термін - 14 днів, якщо не буде продовжена дія даного договору шляхом укладання додаткової угоди.
Як зазначають сторони додаткова угода про продовження дії договору оренди після 2020 року не укладалась, у зв'язку з чим договір оренди транспортного засобу № 01/15 від 30.01.2015 припинив свою дію з 01.01.2021.
Матеріали справи не містять та сторонами не подано доказів повернення майна відповідачем орендодавцю.
Пунктом 8.1 договору оренди передбачено, що відповідач несе повну майнову відповідальність орендного майна, зазначеного в даному договорі, згідно з вимогами діючого законодавства України.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.
Так, за приписами ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Позивачем в поданій до суду позовній заяві здійснено наступний розрахунок суми неустойки за період з 01.01.2021 по 31.12.2024, який підлягає стягненню з відповідача за прострочення повернення транспортного засобу: 6 000,00грн * 48= 288 000,00грн (3 000,00грн орендної плати за місяць * 2 (подвійна плата) * 48 місяців неповернення майна орендодавцю (новому кредитору). .
Перевіривши правомірність нарахування неустойки за вказаний вище період, таке нарахування здійснено позивачем арифметично правильно, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідач належних доказів вжиття ним заходів щодо своєчасного повернення майна з оренди після припинення договору, чи вчинення позивачем перешкод у його поверненні, суду не надав.
Суд відзначає, що відповідачем не доведено відсутність своєї вини в порушенні зобов'язань орендаря повернути орендодавцю майно, яке є предметом оренди, після закінчення строку дії відповідного договору оренди.
Надані відповідачем листи від 29.12.2020 № 501а та від 15.01.2021 № 15а не є належними доказами звернення відповідача до орендодавця про повернення орендованого майна, оскільки ним не надано доказів іх направлення на адресу орендодавця.
В матеріалах справи такі докази також відсутні. Як зазначає відповідач, на адресу первісного кредитора ТОВ "Харків Жилсервіс 2009" належним чином були направлені листи, які зареєстровані відповідачем у журналі кореспонденції: дата реєстрації першого листа 29.12.2020 № 501 а, та повторний лист від 15.01.2021 № 15 а, проте витягу з журналу кореспонденції відповідачем до матеріалів справи не надано.
При цьому суд зазначає, що сама по собі реєстрація листів у журналі кореспонденції не є доказом направлення цих листів адресату, оскільки належним доказом направлення на адресу орендодавця листів є, зокрема, фіскальний чек, опис цінного листа зі штампом АТ "Укрпошта", поштова накладна, тощо. Такі докази відповідачем суду не надано, в матеріалах справи вони також відсутні.
Що стосується наданих відповідачем листів про готовність повернення орендованого майна орендодавцю або позивачу з належними доказами їх направлення, суд зазначає, що ці листи були направлені відповідачем вже після звернення позивача до суду з позовом та не стосуються періоду, за який здійснено нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що неповернення об'єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), а тому існують усі правові підстави для застосування до відповідача відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України неустойки, розрахованої за безпідставне користування спірним об'єктом оренди після закінчення строку дії договору.
При цьому, як встановлено судом, 01.08.2024 на підставі договору № 01/08/24-3 про відступлення права вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків Жилсервіс 2009" відступило Фізичній особі-підприємцю Рижанкову Антону Валерійовичу в повному обсязі своє право вимоги до відповідача та стягнення усіх видів грошових вимог (пені, інфляційних втрат, 3% річних, неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном після припинення дії договору) за договором оренди транспортного засобу № 01/15 від 30.01.2015.
Частиною 1 ст.510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За приписами ст.513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст.516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, суд зазначає, що відповідно до п.1.1 договору про відступлення права вимоги до позивача перейшло право вимоги до відповідача по стягненню заборгованості основного боргу за оренду транспортного засобу у розмірі 54 000,00грн, яка утворилась у нього за договором оренди транспортного засобу № 01/15 від 30.01.2015, збитків від інфляції у розмірі 2 274,56грн, 3% річних у розмірі 1 050,00грн за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а також неустойки, відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України у розмірі 288 000,00грн.
Розглянувши заяву відповідача щодо застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 257 Цивільного кодексу України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами ст.258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частинами 1, 3 ст.264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Чинне законодавство не містить переліку таких дій, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість, а також часткова сплата боржником основного боргу.
Із матеріалів справи судом вбачається, що відповідно до довідки АТ "Сенс Банк" від 27.11.2024 відповідач протягом 2016-2017 років здійснив часткові оплати на загальну суму 32 000,00грн, при цьому останній платіж за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 за договором оренди № 01/15 від 30.01.2015 відповідачем було здійснено 10.10.2017 на суму 4 000,00грн.
Крім того, відповідач станом на 31.12.2017 визнав борг за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 в сумі 19 000,00грн шляхом підписання акту звіряння.
Із цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що вчинення відповідних дій, що можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності, відповідно до норм чинного законодавства, повинно відбутися до спливу цього строку, оскільки перервати можливо лише той строк, який на момент такого переривання ще не сплив.
Таким чином, відповідач здійснивши 10.10.2017 орендну плату за спірним договором та підписавши акт звіряння 31.12.2017, такими діями перервав перебіг позовної давності для тієї заборгованості, строк позовної давності для якої на той момент не закінчився.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 від 11.03.2020 на усій території України було введено карантин та запроваджено відповідні обмежувальні заходи.
Постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 09.12.2020 № 1236, від 17.21.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423 та від 25.04.2023 № 383 дія карантину продовжувалася по 30.06.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до Закону України від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесено зміни до законодавчих актів України, в тому числі до Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Так, розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п.12, відповідно до якого - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України доповнено п.7, в якому визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Також, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.
Відповідно до п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 19 000,00грн за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 заявлено в межах строку позовної давності, оскільки по-перше мало місце переривання строку позовної давності, по-друге з 12.03.2020 по 30.06.2023 (включно) на території країни діяли карантинні обмеження, а з 24.02.2022 і до сьогоднішнього дня на території країни введено воєнний стан, а також враховуючи п.12 та п.19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, п.7 розділу IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України, а тому не має правових підстав для застосування цих строків відповідно до поданої відповідачем заяви за вказаний вище період.
Враховуючи викладене, суд вважає доводи відповідача про сплив строку позовної давності безпідставними та необґрунтованими, а строки позовної заяви такими, що не підлягають застосуванню, у зв'язку з чим в задоволенні заяви суд вважає за необхідне відмовити.
Відповідно до ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
За приписами ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що докази, надані позивачем на підтвердження своїх доводів, є більш вірогідними та достатніми для прийняття рішення, ніж докази надані відповідачем.
Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню повністю.
Що стосується судових витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду, суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладає на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Водопровідно-каналізаційного комунального управління Люботинської міської ради (62433, Харківська область, м. Люботин, вул. Ушакова, 3 А, код ЄДРПОУ 21183364) на користь Фізичної особи-підприємця Рижанкова Антона Валерійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - 54 000,00грн основного боргу, 1 050,00грн 3% річних, 2 274,56грн збитків від інфляції, 288 000,00грн неустойки, 4 143,89грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "31" березня 2025 р.
Суддя Т.А. Лавренюк