26 березня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/37/25
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.
розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до відповідача Релігійної організації "Парафія Свято-Троїцький духовний центр на честь Данила Галицького міста Тернополя Тернопільської Єпархії Православної церкви України"
про стягнення 58 903,72 грн боргу у тому числі: основного боргу в сумі 34 713,36 грн, пені в сумі 17 423,08 грн, 3% річних у сумі 1 714,56 грн, інфляційних втрат у сумі 5 052,72 грн.
за участі представника позивача: Міненко В.М., адвокат (в режимі відеоконференції).
Суть справи:
До Господарського суду Тернопільської області через систему "Електронний суд" поступила позовна заява ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Релігійної організації "Парафія Свято-Троїцький духовний центр на честь Данила Галицького міста Тернополя Тернопільської Єпархії Православної церкви України" про стягнення боргу.
Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на те, що його контрагентом не виконано належним чином умов договору №2301260-РО від 31.01.2023 в частині повної оплати поставленого природного газу, через що в останнього виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат, заявлена до стягнення у судовому порядку.
Позивачем 03.03.2025 через систему "Електронний суд" подано заяву №б/н (вх.№1502) від 03.03.2025 про уточнення найменування відповідача. Так, Товариство зазначає, що 01.09.2023 його контрагент змінив найменування на Релігійна організація "Парафія Свято-Троїцький духовний центр на честь Данила Галицького міста Тернополя Тернопільської Єпархії Православної церкви України".
Згідно з частиною 1 статті 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.
Тобто, найменування юридичної особи - це її ідентифікуюча ознака. Найменування складається з двох частин: організаційно - правової форми і назви. Назва це індивідуальна частина найменування.
Повне найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах, змінах до них, усіх офіційних документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 09.09.2019 у справі №915/697/19 сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у положеннях Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема відомості про найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності), та її організаційно-правова форма.
Як вбачається з Витягу ЄДРЮОФОПтаГФ відповідачем 01.09.2023 була проведена зміна найменування юридичної особи з Релігійної громади "Свято-Троїцький духовний центр на честь князя Данила Галицького" м. Тернополя Тернопільської єпархії Української православної церкви Київського Патріархату на Релігійну організацію "Парафія Свято-Троїцький духовний центр на честь Данила Галицького м. Тернополя Тернопільської єпархії Православної Церкви України".
Враховуючи вище наведене, суд розглядає справу з урахуванням зміненого найменування відповідача.
В свою чергу, відповідач в жодне судове засідання не з'являвся, відзиву на позов не подав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у встановленому процесуальним законодавством порядку. Зокрема, наявні в матеріалах справи поштові повідомлення повернулися з відмітками поштового відділення про те, що "адресат відсутній за вказаною адресою".
Досліджуючи питання обізнаності про розгляд даного спору відповідачем суд враховує, що порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом пункту 4 частини шостої, якої днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 01.03.2023 по справі №910/18543/21, від 06.06.2023 по справі №922/3604/21.
Таким чином, судом здійснено всі дії щодо належного повідомлення Релігійної організації про час, місце та дату розгляду справи. Тому наявні підстави стверджувати, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Судом також враховано, що за ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
При цьому суд зазначає, що в силу приписів ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на викладене, з метою дотримання розумних строків вирішення цього спору, приймаючи до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти росії" суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов та неявка його представника у судові засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Відтак, за положеннями ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст.251 ГПК України суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.
Справа розглядалась в режимі відеоконференції з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу відповідно до ст.ст. 197, 222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи господарський суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (Постачальник) та Релігійною громадою "Свято-Троїцький духовний центр на честь Данила Галицького" м. Тернополя Тернопільської єпархії Української православної церкви Київського Патріархату, ЕІС - код 56ХS0000L4JGL00A (Споживач) 31.01.2023 було укладено договір №2301260-РО постачання природного газу, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов'язався поставити споживачу природний газ (надалі - газ) за ДК 021:2015 код 09120000-6 "Газове паливо" (природний газ), а Споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору. У п. 1.2 цього договору зазначено, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб.
Відповідно до п.2.1 договору Постачальник передає Споживачу на умовах цього договору замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природною газу у період з січня 2023 року по грудень 2023 року (включно), в кількості 4600 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: січень 2023 року - 0,600 тис. куб. метрів; лютий 2023 року - 0,600 тис. куб. метрів; березень 2023 року - 0,600 тис. куб. метрів; квітень 2023 року - 0,500 тис. куб. метрів; травень 2023 року - 0,500 тис. куб. метрів; червень 2023 року - 0,100 тис. куб. метрів; липень 2023 року - 0,100 тис. куб. метрів; серпень 2023 року - 0,100 тис. куб. метрів; вересень 2023 року - 0,200 тис. куб. метрів; жовтень 2023 року - 0,200 тис. куб. метрів; листопад 2023 року - 0,500 тис. куб. метрів; грудень 2023 року - 0,600 тис. куб. метрів.
Загальний обсяг природного газу, замовлений Споживачем за цим договором складається з сум обсягів природного газу, замовлених Споживачем за всі розрахункові періоди протягом строку дії договору (п. 2.1.1 угоди).
У п. 2.2 укладеного правочину зазначено, що Споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1 цього договору, повністю покривають потреби Споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених пунктом 1.2 цього договору. Відповідальність за правильність визначення замовлених обсягів газу покладається виключно на Споживача.
Підписанням цього договору Споживач дає згоду Постачальнику на включення його до реєстру споживачів Постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС (п. 2.3 договору).
Відповідно до п. 2.4 договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду.
Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.
У будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання - передачі природного газу, оформленого відповідно до п. 3.5 цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.
Відповідно до п.3.1 договору право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі.
Згідно з п.3.5 договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
При цьому контрагентами узгоджено певний алгоритм послідовних дій, які кожен із них мав би вчинити для визначення обсягу спожитого природного газу.
Зокрема, Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором(ами) ГРМ та/або оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (п. 3.5.1 угоди).
Надалі, на підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на інформаційній платформі оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (надалі-акт), підписані уповноваженим представником постачальника (п.3.5.2 договору).
В свою чергу, Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акта зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п. 3.5.3 угоди).
У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на інформаційній платформі оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (п. 3.5.4 угоди).
Згідно з п. 4.1 договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:
ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ 13 658,33 грн,
крім того податок на додану вартість за ставкою 20%,
ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ - 16 390 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.
Відповідно до п. 4.3 угоди, загальна вартість цього договору на дату укладення становить 35 866,76 грн, крім того ПДВ 7 173,35 грн, разом з ПДВ 43 040,11 грн.
У п. 5.1 договору зазначено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Згідно з п.13.1 даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2023 (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
На виконання своїх договірних зобов'язань, позивач протягом лютого - грудня 2023 року передав у власність, а відповідач отримав природний газ на загальну суму 183 764,70 грн.
Так, за інформацією листа №ТОВВИХ-25-240 від 06.01.2025 ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" в інформаційній платформі споживач з ЕІС - кодом ЕІС - код 56ХS0000L4JGL00A був закріплений за постачальником ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (ЕІС-код 56ХS0000L4JGL00A) у періоди з 02.02.2023 до 31.12.2023. За цей період Споживачу було поставлено наступний об'єм природного газу:
- з 02.02.2023 по 28.02.2023 - 3 655,00 м3;
- з 01.03.2023 по 31.03.2023 - 1 724,00 м3;
- з 01.04.2023 по 30.04.2023 - 0,00 м3;
- з 01.05.2023 по 31.05.2023 - 1 604,00 м3;
- з 01.06.2023 по 30.06.2023 - 142,00 м3;
- з 01.07.2023 по 31.07.2023 - 96,00 м3;
- з 01.08.2023 по 31.08.2023 - 80,00 м3;
- з 01.09.2023 по 30.09.2023 - 104,00 м3;
- з 01.10.2023 по 31.10.2023 - 363,00 м3;
- з 01.11.2023 по 30.11.2023 - 1 276,00 м3;
- з 01.12.2023 по 31.12.2023 - 2 057,00 м3.
Із зазначеними відомостями кореспондуються дані Актів приймання - передачі природного газу:
- за лютий від 28.02.2023 на суму 60 504,47;
- за березень від 31.03.2023 на суму 28 538,90 грн;
- за травень від 31.05.2023 на суму 26 552,44 грн;
- за червень від 30.06.2023 на суму 2 350,64 грн;
- за липень від 31.07.2023 на суму 1 589,17 грн;
- за серпень від 31.08.2023 на суму 1 324,32 грн;
- за вересень від 30.09.2023 на суму 1 721,60 грн;
- за жовтень від 31.10.2023 на суму 6 009,06 грн;
- за листопад від 30.11.2023 на суму 21 122,76 грн;
- за грудень від 31.12.2023 на суму 34 051,34 грн.
Відповідачем проведена часткова оплата поставленого природного газу на суму 149 051,34 грн.
Таким чином, заборгованість Споживача перед Постачальником станом на день звернення до суду складає 34 713,36 грн, що слугувало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
В розумінні статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Матеріали справи свідчать про те, що укладений між сторонами у справі правочин за своєю правовою природою є договором поставки, згідно з яким та в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 2 статті 714 ЦК України обумовлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Положеннями ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Факт передачі позивачем та прийняття відповідачем у період лютий - грудень 2023 року природного газу на загальну суму 183 764,70 грн, його часткову (на суму 149 051,34 грн) оплату підтверджено долученими до матеріалів справи даними із Інформаційної платформи щодо Споживача з ЕІС - кодом 56ХS0000L4JGL00A, копіями актів приймання-передачі природного газу та платіжних інструкцій.
При цьому, за відсутності у матеріалах справи актів надання послуг з розподілу/транспортування газу, що складені між оператором ГРМ та/або оператором ГТС та Споживачем, суд погоджується із твердженням Постачальника, що через невиконання Споживачем домовленостей, що були викладені у п. 3.5.1 спірної угоди, встановлення (узгодження) обсягу (об'єму) спожитого газу відповідно до даних інформаційної платформи оператора ГТС та визначення вартості поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору, є підставним та правомірним, оскільки ґрунтується на законодавчих приписах та договірних умовах, що викладені у п. 3.5.4 спірної угоди.
Відповідач не заперечив належними та допустимими доказами доводів позивача, як і не надав суду доказів добровільної та повної оплати вартості поставленого позивачем у лютому - грудні 2023 року природного газу.
З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 34 713,36 грн обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У п. 7.2 договору сторони обумовили, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з п. 5.1 договору, Споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Як уже зазначалось вище, згідно поданого позивачем розрахунку за неналежне виконання умов договору відповідачу за період 18.04.2023 по 31.12.2024 нараховані: 17 423,08 грн пені, три відсотки річних в сумі 1 714,56 грн, та 5052,72 грн інфляційних втрат.
Проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи дату виникнення боргу, період його існування та розмір, провівши відповідний перерахунок, суд вважає правомірно заявленими пеню у розмірі 17 423,08 грн, 1 714,56 грн 3% річних, 4 879, 97 грн інфляційних втрат. В решті позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.
Водночас, в силу приписів статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні за змістом приписи викладені також у частині третій статті 551 ЦК України.
Висновок щодо застосування перелічених вище норм, в контексті наявності права суду зменшувати розмір пені, штрафних санкцій тощо, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним, з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань. Тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Верховний Суд з даного приводу неодноразово зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
З наведеного в сукупності, при вирішенні цього спору суд приймає до уваги, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не боргом. Основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таким чином, суд вважає , що у спірних правовідносинах , при зменшенні розміру пені позивач не нестиме значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення його позовних вимог про стягнення 3 відсотків річних та компенсації останньому матеріальних втрат від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів
Представник позивача у судовому засіданні заперечив щодо зменшення судом розміру штрафних санкцій, зазначивши, що настоятель Релігійної організації ігнорує будь - які звернення позивача, не з'являвся у жодне судове засідання по даній справі, що лише підтверджує відсутність у відповідача бажання врегулювати спір.
В свою чергу суд вважає за необхідне зазначити, що дії чи вчинки керівника організації не можуть відображати волі усієї релігійної громади. З точки зору законодавця, метою створення таких організацій є задоволення релігійних потреб громадян. Водночас суд вважає, що в період воєнних дій та, як наслідок постійної загрози життю та здоров'ю населенню України, Церква відіграє важливу роль, зокрема, у наданні психологічної підтримки її громадянам. Слід також звернути увагу на те, що згідно з підпунктом 133.4.6 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України релігійні організації відносяться до неприбуткових організацій. Релігійна організація "Парафія Свято-Троїцький духовний центр на честь Данила Галицького міста Тернополя Тернопільської Єпархії Православної церкви України" є неприбутковою організацією, яка існує за рахунок коштів на пожертвування громадян (прихожан). Відтак, суд вважає, що покладення на боржника заявленої у цій справі суми пені в повному обсязі може стати надмірним тягарем для відповідача.
Судом також враховано, що в умовах введення в Україні воєнного стану заявлена позивачем до стягнення неустойка є занадто великою, неспівмірною з обсягом правопорушення відповідача та надмірно обтяжливою у сучасних реаліях.
Отже, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум пені, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище принципам, обмежити її розмір з до 30% - 5 226,92 грн.
На переконання суду таке зменшення не є дискримінаційним по відношенню до позивача, оскільки у даних правовідносинах його інтереси достатньо захищені покладенням на відповідача обов'язку судовим рішенням щодо погашення пені в сумі 5226,92 грн, 3% річних у сумі 1 714,56 грн, інфляційних втрат у сумі 4 879,97 грн.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При розподілі сум судового збору суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Релігійної організації "Парафія Свято-Троїцький духовний центр на честь Данила Галицького міста Тернополя Тернопільської Єпархії Православної церкви України" (пр. Злуки, 28, м. Тернопіль, 46023, код ЄДРПОУ 37802249) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 42399676) основний борг в сумі 34 713 (тридцять чотири тисячі сімсот тринадцять) грн 36 коп., пені в сумі 5 226 (п'ять тисяч двісті двадцять шість) грн 92 коп., 3% річних у сумі 1 714 (одну тисячу сімсот чотирнадцять) грн 56 коп., інфляційних втрат у сумі 4 879 (чотири тисячі вісімсот сімдесят дев'ять) грн 97 коп. та 2 415 (дві тисячі чотириста п'ять) грн 30 коп. витрат зі сплати судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 31.03.2025.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко