вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
25 березня 2025 року м. Рівне Справа № 918/1112/24
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали за заявою: ОСОБА_1
про: відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
кредитор: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк"
секретар судового засідання: С.Коваль
представники сторін:
від заявника кредиторських вимог (АТ КБ "Приватбанк"): Л.Шевченко
арбітражний керуючий: не з'явився
від боржника: І. Романчук
Обставини справи
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
У межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 , Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до суду з заявою про визнання вимоги кредитора до боржника.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 9 грудня 2024 року прийнято заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до розгляду, підготовче засідання призначено на 17 грудня 2024 року.
Ухвалою суду від 17 грудня 2024 року відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, визначено дату проведення попереднього судового засідання - 4 лютого 2025 року.
17 грудня 2024 року здійснено оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
17 січня 2025 року від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшла заява про визнання вимоги кредитора до боржника у даній справі.
Ухвалою від 20 січня 2025 року суд призначив розгляд кредиторської заяви на 4 лютого 2025 року, тобто на час проведення попереднього судового засідання.
Ухвалою від 4 лютого 2025 року суд попереднє засідання відклав на 25 лютого 2025 року зобов'язавши боржника до 20 лютого 2025 року розглянути заяву кредитора, про результати розгляду повідомити керуючого реструктуризацією. Також керуючому реструктуризацією встановлено строк до 24 лютого 2025 року для розглянути заяви та надання кредитору і суду нормативно-документальне обґрунтування щодо визнання або відхилення кредиторських вимог відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства. Також, Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" встановлено строк до 24 лютого 2025 року для надання суду письмових пояснень щодо обставин відчуження заставного майна у період з 2010 по 2015 роки.
21 лютого 2025 року боржником подано пояснення на грошові вимоги АТ КБ "Приватбанк".
24 лютого 2025 року керуючою реструктуризацією подано заперечення на грошові вимоги боржника.
Ухвалою від 25 лютого 2025 року суд відклав попереднє засідання на 18 березня 2025 року.
16 березня 2025 року АТ КБ "Приватбанк" подано пояснення щодо суті заявлених кредиторських вимог.
18 березня 2025 року розпорядником майна подано відзив на заяву з грошовими вимогами до боржника.
У судовому засіданні 18 березня 2025 року оголошено перерву для проголошення ухвали суду на 25 березня 2025 року.
У судовому засіданні заявник кредиторських вимог підтримав подану заяву в повному обсязі.
У судовому засіданні представник боржника частково визнав заборгованість в межах наданих пояснень.
Кредиторські вимоги Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк"
Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
В розрізі даної статті законодавець здійснює класифікацію кредиторів по категоріям, а саме: забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті 122 КУзПБ, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Так, згідно з умовами статті 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність було здійснено 17 грудня 2024 року (оприлюднене 18 грудня), тобто, строк на пред'явлення грошових вимог закінчується 17 січня 2025 року (включно).
Відповідно до статті 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Згідно з положеннями статті 47 КУзПБ, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною 1 статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 р. у справі № 913/479/18).
Відповідно до норм визначених КУзПБ, за результатами попереднього засідання господарський суд визнає розмір вимог кредиторів, які підлягають включені до реєстру вимог кредиторів, порядок погашення (задоволення) яких відбувається відповідно до черговості, яка встановлена статтею 133 даного Кодексу.
Отже, розглянувши письмові заяви кредиторів з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, суд зазначає наступне.
Кредиторська заява АТ АБ "Приватбанк" подана 17 січня 2025 року, тобто в межах строків встановлених статтею 45 КУзПБ.
У заяві про визнання кредиторських вимог заявник просить суд визнати грошові вимоги кредитора до боржника в сумі: 3 687 193,64 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів, 4 604 698,21 грн (пеня) - 3 черга задоволення вимог кредиторів та на суму 4 844,80 грн (судовий збір) - позачергово. Окремо внести до реєстру вимог кредиторів вимоги забезпечені заставою майна боржника на суму 1 215 787,50 грн.
З матеріалів справи суд встановив наступне.
28 лютого 2007 року між ЗАТ Комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про видачу траншу №0703/01/1, відповідно до предмету якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого кредитною угодою №0703/01 від 28.02.2007. Сума траншу кредиту становила 70 000,00 доларів США.
28 лютого 2007 року між ЗАТ Комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 з метою забезпечення зобов'язань за кредитною угодою 0703/01 від 28.02.2007 року заявником було передано ЗАТ "Приватбанк" в заставу автотранспорт (вантажний-С сідловий тягач "VOLVO FH 12" 2002 року випуску державний номер НОМЕР_1 , № кузова/шасі: НОМЕР_2 , напівпричіп бортовий "KOGEL SN 24" 2000 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , № кузова/шасі: НОМЕР_4 , причіп бортовий тентовий "KOGEL" 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_5 , № кузова/шасі: НОМЕР_6 ) в зв'язку з чим 28 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "Приватбанк" було укладено договір застави автотранспорту.
29 лютого 2008 року між ЗАТ Комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про видачу траншу №0703/01/2, відповідно до предмету якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміт, встановленого кредитною угодою №0703/01 від 28.02.2007. Сума траншу кредиту становила 9 500,00 доларів США.
23 вересня 2008 року між ЗАТ Комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про видачу траншу №0703/01/3, відповідно до предмету якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміт, встановленого кредитною угодою №0703/01 від 28.02.2007. Сума траншу кредиту становила 16 300,00 доларів США.
27 липня 2007 року між ЗАТ Комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду №0707/73 відповідно до якої кредитодавець надав, а позичальник одержав 80 000 доларів США кредиту, зобов'язавшись повернути кошти у термін до 25 липня 2012 року згідно з графіком погашення заборгованості та сплативши за використання кредитних коштів проценти.
27 липня 2007 року між ЗАТ Комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про видачу траншу №0707/73, відповідно до предмету якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміт, встановленого кредитною угодою №0707/73 від 27.02.2007. Сума траншу кредиту становила 80 000,00 доларів США.
30 липня 2007 року боржником було передано ЗАТ "Приватбанк" в заставу автотранспорт (вантажний-С сідловий тягач "VOLVO FH 12" 2001 року випуску державний номер НОМЕР_7 , №кузова/шасі: НОМЕР_8 , напівпричіп бортовий "KOGEL SN 24" 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_9 , № кузова/шасі: НОМЕР_10 , напівпричіп платформа "KOGEL SN 24" 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_11 , № кузова/шасі: НОМЕР_12 , сідловий тягач -Е "MAN F 2000" 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_13 , №кузова/шасі: НОМЕР_14 ) в зв'язку з чим 30.07.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "Приватбанк" було укладено договір застави автотранспорту 0707/7З/ТЗ.
30 жовтня 2007 року між ЗАТ Комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду №0710/77, за умовами якої кредитодавець надав, а позичальник одержав 60 000 доларів США кредиту, зобов'язавшись повернути кошти у термін до 15 жовтня 2012 року згідно з графіком погашення заборгованості та сплативши за використання кредитних коштів проценти.
30 жовтня 2007 року між ЗАТ Комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про видачу траншу №0710/73, відповідно до предмету якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого кредитною угодою №0710/73 від 30.10.2007. Сума траншу кредиту становила 60 000,00 доларів США.
30 жовтня 2007 року боржником було передано ЗАТ "Приватбанк" в заставу автотранспорт (вантажний-С сідловий тягач "VOLVO PH 12" 2004 року випуску державний номер НОМЕР_15 , №кузова/шасі: НОМЕР_16 ) в зв'язку з чим 30.10.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "Приватбанк" було укладено договір застави автотранспорту 0710/73/ТЗ.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26 травня 2010 року у справі №2-491/10 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення, передано в заклад ПАТ КБ "Приватбанк" шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставне майно, а саме: автомобіль VOLVО, модель FН 12, рік випуску 2004, тип ТЗ: вантажний-С сідловий тягач, № кузова/шасі: НОМЕР_17 , реєстраційний номер НОМЕР_15 ; в рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою №0710/77 від 30.10.2007 року в сумі 51030,14 доларів США звернуто стягнення на майно, що є предметом застави за кредитною угодою №0710/77, а саме автомобіль VOLVО, модель АН 12, рік випуску 2004, тип ТЗ: вантажний-С сідловий тягач, № кузова/шасі: НОМЕР_17 , реєстраційний номер НОМЕР_15 .
Даним рішенням суду стягнуто з Колодича Володимира Сергійовича на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 1700,00 грн судового збору та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду судового процесу 250,00 грн, а всього 1950,00 грн.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26 травня 2010 року по справі №2-435/10 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Колодича Володимира Сергійовича про звернення стягнення, передано в заклад ПАТ КБ "Приватбанк" шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставне майно, а саме: автомобіль Volvo, модель FН 12, рік випуску 2002, тип ТЗ: вантажний-С сідловий тягач, № кузова/шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ; причіп KOGEL (модель: SN 24, рік випуску 2000, тип ТЗ: напівпричіп бортовий, № кузова/шасі: НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ), причіп KOGEL (рік випуску 2001, тип ТЗ причіп бортовий тентований № кузова/шасі НОМЕР_18 , реєстраційний номер НОМЕР_5 ).
Звернуто стягнення на майно, що є предметом застави за кредитною угодою №0703/01, а саме автомобіль автомобіль VOLVO, модель FH 12, рік випуску 2002, тип ТЗ: вантажний-С сідловий тягач, № кузова/шасі: НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ; причіп KOGEL (модель: SN 24, рік випуску 20003, тип ТЗ: напівпричіп бортовий, № кузова/шасі: НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ), причіп KOGEL (рік випуску 2001, тип ТЗ причіп бортовий тентований № кузова/шасі НОМЕР_19 , реєстраційний номер НОМЕР_5 ).
Відповідно до вказаного рішення Рівненського районного суду Рівненської області за рахунок вартості предмета застави підлягають задоволенню вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором №0703/10 від 28.02.2007 року у загальній сумі 48552,93 доларів США. Спосіб реалізації предмета застави визначено наступним чином: реалізацію предмета застави здійснити шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі - продажу предмету застави від імені заставодавця, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України. Даним рішенням суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 1700,00 грн судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу 250,00 грн, а всього 1950,00 грн.
Відповідно до рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 травня 2010 року у справі №2-435/10, звернуто стягнення на майно, що є предметом застави за договором застави автотранспорту №0703/01/ТЗ від 28.02.2007 року та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 1 950,00 грн судового збору.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2010 року у справі №2-9240/2010 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості:
- стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором 0707/73 від 27.07.2007 року - 443 362,86 грн;
- стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором 0707/73 від 27.07.2007 року 200,00 грн;
- стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором 0703/01/1 від 28.02.2007 року 384 963,18 грн;
- стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором 0703/01/1 від 28.02.2007 року 200,00 грн;
- стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором 0703/01/3 від 23.09.2008 року 41 200,82 грн;
- стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором 0703/01/3 від 23.09.2008 року 200,00 грн;
- стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором б/н від 08.02.2008 року 4 289,57 грн;
- стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором б/н від 08.02.2008 року 200,00 грн;
- стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №0710/77 від 30.10.2007 року 436 157,36 грн;
- стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №0710/77 від 30.10.2007 року 200,00 грн;
- стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у рахунок повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120,00 грн;
- стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь держави судовий збір 1 700,00 грн.
На виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.09.2010 року по справі №2-9240/2010 Рівненським відділом державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відкриті виконавчі провадження: ВП 63889938, ВП 63889804, ВП 63889706.
24 вересня 2012 року рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі №2/0417/6651/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №0707/73 від 27.07.2007 року у розмірі 677399,77 грн звернуто стягнення на предмет застави на автомобіль VOLVO, модель FН 12, рік випуску 2001, тип ТЗ: вантажний-С сідловий тягач, № кузова/шасі: НОМЕР_20 , реєстраційний номер НОМЕР_7 , автомобіля КОEGEL, модель: SN 24, рік випуску 2003, тип ТЗ: напівпричіп бортовий, № кузова/шасі: НОМЕР_21 , реєстраційний номер НОМЕР_9 , автомобіля КОЕGЕL, модель SN 24, рік випуску 1997, тип ТЗ напівпричіп бортовий № кузова/шасі НОМЕР_12 , реєстраційний номер НОМЕР_11 , та автомобіль МАN модель F 2000, рік випуску 1997, тип ТЗ сідловий -тягач Е, № кузова/шасі: НОМЕР_22 , реєстраційний номер НОМЕР_13 , шляхом опису та передачі з правом продажу зазначених автомобілів ПАТ "Приватбанк" з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаних автомобілів з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ "Приватбанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_1 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість у розмірі 10000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 3219,00 грн судового збору.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 11 травня 2016 року у справі №570/102/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості вирішено: стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2007 року в сумі 17 851,02 дол. США, що за курсом 23,45 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08 грудня 2014 року складає 418 606 грн 42 коп.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" судовий збір в розмірі 3 139 грн 55 коп.
На виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11.05.2016 року по справі №570/102/16-ц Рівненським відділом державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 12 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження ВП 66472849.
Кредитором заявлено наступні розрахунки вимог:
- заборгованість боржника за кредитною угодою № 0707/73 становить: 22 297,41 дол. США заборгованість за тілом кредиту (еквівалентно курсу НБУ станом на 16 січня 2025 року - 942 420,10 грн); 3 304,13 дол. США заборгованість за відсотками (еквівалентно курсу НБУ станом на 16 січня 2025 року - 139 652,03 грн); 40 000,00 дол. США пеня (еквівалентно курсу НБУ станом на 16 січня 2025 року - 1 690 636,00 грн). Вимоги за судовим збором у справі № 2-9240/2010 - 1 820,00 грн; у справі №2/0417/6651/2012 - 3 219,00 грн. Також банк заявляє вимоги у сумі 469 650,00 грн такими, що забезпечені заставою майна боржника за договором застави автотранспорту №0707/73/ТЗ від 30 липня 2007 року;
- заборгованість боржника за кредитною угодою № 0703/01 становить: 23 322,06 дол. США заборгованість за тілом кредиту (еквівалентно курсу НБУ станом на 16 січня 2025 року - 985 727,86 грн); 27 710,3 дол. США заборгованість за відсотками (еквівалентно курсу НБУ станом на 16 січня 2025 року - 1 171 200,77 грн); 35 000 дол. США пеня (еквівалентно курсу НБУ станом на 16 січня 2025 року - 1 479 306,50 грн). Банк просить визнати вимоги за судовим збором у справі № 2-435/10 - 1 950,00 грн, а також заявляє вимоги у сумі 397 687,50 грн такими, що забезпечені заставою майна боржника за договором застави автотранспорту № 0703/01/ТЗ від 28 лютого 2007 року;
- заборгованість боржника за кредитною угодою № 0710/77 становить: 32 996,45 дол. США заборгованість за тілом кредиту (еквівалентно курсу НБУ станом на 16 січня 2025 року - 1 394 624,66 грн.); 6 087,11 дол. США заборгованість за відсотками (еквівалентно курсу НБУ станом на 16 січня 2025 року - 257 277,18 грн); 30 000 дол. США пеня (еквівалентно курсу НБУ станом на 16 січня 2025 року - 1 267 977,00 грн); 31,28 дол. США - штраф фіксована частина, стягнутий за рішенням суду від 17 вересня 2012 року №2/0417/6521/2012 (еквівалентно курсу НБУ станом на 16 січня 2025 - 1 322,08 грн); 3 914,66 дол. США - штраф процентна складова, стягнутий за рішенням суду від 17 вересня 2012 року №2/0417/6521/2012 (еквівалентно курсу НБУ станом на 16 січня 2025 року - 165 456,63 грн). Банк просить визнати вимоги за судовим збором у справах №2/0417/6521/2012 - 3219,00 грн, №570/102/16-ц - 3139,55 грн, №2-491/10 - 1 950,00 грн.
Розглянувши вказані кредиторські вимоги суд робить висновок, що вимоги кредитора Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" мають бути визнані в розмірі: 1 215 787,50 грн вимоги забезпечені заставою; 3 687 193,64 грн в межах суми заявленої до визнання кредитором (друга черга задоволення), які складаються з: 942 420,10 грн заборгованість за кредитом + 139 652,03 грн заборгованість за відсотками + 1 820,00 грн заборгованість із сплати судового збору +3 219,00 грн заборгованість зі сплати судового збору + 985 727,86 грн заборгованість за кредитом + 1 171 200,77 грн заборгованість за відсотками + 1 950,00 грн заборгованість зі сплати судового збору + 1 394 624,66 грн заборгованість за кредитом + 257 277,18 грн заборгованість за відсотками + 3 219,00 грн заборгованість за судовим збором + 3 139,55 грн заборгованість за судовим збором + 1 950,00 грн заборгованість за судовим збором; 1 215 787,50 грн вимог які забезпечені заставою майна; 166 778,71 грн (третя черга задоволення), з яких: 1 322,08 штраф за судовим рішенням + 165 456,63 грн штраф за судовим рішенням.
Решту вимог Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в розмірі 4 437 919,50 грн які складаються з нарахованих сум неустойки суд відхиляє.
Мотивуючі підстави визнання та відхилення вказаних вимог суд відзначає наступне.
Щодо вимог забезпеченого кредитора, суд встановив укладення правочинів в забезпечення кредитних договорів загальною заставною вартістю 1 215 787,50 грн, та подальше звернення стягнення на заставне майно.
Згідно з приписами статті 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з правилами статті 585 ЦК України, право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.
Згідно з нормами статті 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.
Також, згідно статті 591 ЦК України, реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.
Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.
Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.
У своїх поясненнях боржник вказав, що заставне майно було реалізоване банком у 2010-2015 роках за згоди банку, а вилучені кошти були внесені на рахунок банку.
Згідно з правилами статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Проте, в обґрунтування вказаних обставин відчуження предметів забезпечення сторонами не надано суду відповідних доказів здійснення реалізації предметів застави, окрім того банк заперечив такі твердження боржника.
З врахуванням вищевикладеного, за відсутності доказів реалізації предметів застави, суд приходить до висновку, що вимоги забезпеченого кредитора є обґрунтованими, доказів протилежного сторонами не надано, а боржником не спростовані вимоги АТ КБ "Приватбанк" як забезпеченого кредитора.
Щодо трансформації грошового зобов'язання, яке виникло в іноземній валюті суд відзначає, що чинне законодавство не містить заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, тому у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 та частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання позичальником є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України (подібний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
При цьому кредитор, який сам визначив заборгованість в еквіваленті на національну валюту - гривню України, погодився із судовими рішеннями, якими таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Відтак, заявивши до стягнення в судовому порядку заборгованість за кредитним договором в гривневому еквіваленті та погодившись з судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, кредитор втратив право при зверненні в подальшому з грошовими вимогами до боржника у справі про його банкрутство (неплатоспроможність) визначити суму боргу з урахуванням курсової різниці (близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2023 у справі № 904/1693/22).
Натомість, якщо борг боржника виник на підставі кредитного договору, що визначений в іноземній валюті, в якій і був заявлений позивачем (кредитором) до стягнення у судовому порядку, але судовим рішенням за результатом розгляду такого спору сума боргу встановлена лише в національній валюті без зазначення його еквівалента в іноземній валюті, то це не свідчить, що відбулась трансформація грошового зобов'язання, визначеного у іноземній валюті, у зобов'язання у національній валюті, без урахування його фактичного розміру за курсом, встановленим НБУ на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника (такого змісту висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 918/847/22).
Суд з'ясував, що пред'являючи свої вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами банк пред'являв такі вимоги у валюті кредитного зобов'язання (іноземній валюті), а тому суд погоджується з позицією кредитора щодо заявлених у даному випадку вимог в іноземній валюті за офіційним курсом в гривні на день звернення до суду.
Так, згідно з нормами статті 45 КУзПБ склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Щодо підстав для нарахування банком відсотків суд відзначає, що як слідує з матеріалів справи, банк за укладеними договорами реалізував своє право на примусове стягнення заборгованості.
Умовами кредитних договорів було передбачено, що кредитні кошти надаються на умовах сплати відсотків за користування кредитом.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.
Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні (правова позиція ВП ВС викладена у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 5 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 відзначила, що позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
Поняття "користування кредитом", яким послуговуються скаржники, є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Суд звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Заявлені кредиторські вимоги ґрунтуються на трьох кредитних договорах, а саме: №0703/01 від 28 лютого 2007 року, №0707/73 від 27 липня 2007 року, №0710/77 від 30 жовтня 2007 року.
Так, у кредитному договорі №0703/01 передбачено право банку щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами (пункт 4.1. договору), водночас пунктом 4.3. договору встановлено, сплату 32 відсотків від суми залишку непогашеної заборгованості при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по погашенню кредиту передбачених п.п. 2.2.3., 2.3.3. 2.4.1. (дострокове погашення кредиту) ,4.10.
У кредитному договорі №0707/73 від 27 липня 2007 року передбачено право банку щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами (пункт 4.1. договору), водночас пунктом 4.3. договору встановлено, сплату 32 відсотків від суми залишку непогашеної заборгованості при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по погашенню кредиту передбачених п.п. 2.2.3., 2.3.3. 2.4.1. (дострокове погашення кредиту), 4.10.
У кредитному договорі №0710/77 від 30 жовтня 2007 року передбачено право банку щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами (пункт 4.1. договору), водночас пунктом 4.3. договору встановлено, сплату 32 відсотків від суми залишку непогашеної заборгованості при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по погашенню кредиту передбачених п.п. 2.2.3., 2.3.3. 2.4.1. (дострокове погашення кредиту), 4.10.
Тобто, суд робить висновок, що умовами договору реалізоване закріплене у статті 625 ЦК України право сторін на збільшення розміру процентної ставки нарахованої на заборгованість з грошового зобов'язання. У вказаних кредитних договорах сторони погодили наслідки "неправомірного користування" кредитними коштами кредитора, що узгоджується з положенями статті 625 ЦК України.
З врахуванням вищенаведеного, суд відхиляє доводи боржника щодо неправомірного нарахування банком відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання після закінчення строку кредитування.
Водночас суд відхиляє нараховані банком неустойки за прострочення виконання грошового зобов'язання з огляду на наступне.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 виклала правову позицію, відповідно до якої за приписами статей 509, 598, 599, 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Здійснивши аналіз укладених кредитних договорів судом не встановлено наявність умов, за якими встановлено право банку на нарахування неустойки після припинення строку дії договору.
З урахуванням вищенаведеного, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення неустойки, разом з тим оскільки штрафи у розмірі 166 778,71 грн встановлені судовим рішенням, вказані вимоги судом визнаються в повному обсязі.
Згідно з нормами статті 133 КУзПБ, для задоволення вимог кредиторів кошти від продажу майна боржника вносяться на окремий банківський рахунок, відкритий керуючим реалізацією.
Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Враховуючи викладене, суд визнає вимоги кредитора забезпеченого кредитора Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в розмірі 1 215 787,50 грн, вимоги конкурсного кредитора Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в розмірі: 3 687 193,64 грн (друга черга задоволення); 166 778,71 грн (третя черга задоволення).
Згідно з нормами частини 2 статті 133 КУзПБ, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Суд також встановив, що заявником понесено витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність в розмір 4 844,80 грн судового збору.
Отже, суд вважає за необхідне включити до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору.
Процесуальні питання
Згідно з положеннями статті 122 КУзПБ, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Попереднє засідання суду проводиться не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
В ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються:
1) обов'язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали;
2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
Згідно з приписами статті 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Розпорядник майна зобов'язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром.
Відповідно до правил частини 6 статті 45 КУзПБ, кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.
З огляду на наведені вище норми суд вважає за необхідне зобов'язати керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, надати суду реєстр вимог кредиторів боржника, а також призначити судове засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 45, 47, 122, 133 КУзПБ, статтею 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Визнати вимоги забезпеченого кредитора Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001. м.Київ, вул. Грушевського 1Д, ідентифікаційний код 14360570) в розмірі 1 215 787,50 грн.
2. Визнати вимоги кредитора Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001. м.Київ, вул. Грушевського 1Д, ідентифікаційний код 14360570) в розмірі:
- 3 687 193,64 грн (друга черга задоволення);
- 166 778,71 грн (третя черга задоволення).
3. Включити до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001. м.Київ, вул. Грушевського 1Д, ідентифікаційний код 14360570) у розмірі 4 844,80 грн.
4. Решту вимог Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001. м.Київ, вул. Грушевського 1Д, ідентифікаційний код 14360570) в розмірі 4 437 919,50 грн відхилити.
5. Зобов'язати керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення даної ухвали.
6. Зобов'язати керуючого реструктуризацією надати суду: реєстр вимог кредиторів боржника; докази організації та проведення зборів кредиторів.
8. Призначити судове засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі на "06" травня 2025 р. на 11:30 год. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Рівненської області за адресою: м. Рівне, вул. Давидюка Тараса , 26-А, в залі судових засідань №12.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили у відповідності до вимог 235 ГПК України та може бути оскаржена у десятиденний строк до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя Андрій КАЧУР