ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.03.2025Справа № 910/393/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін матеріали справи
за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
до Державного підприємства «Український центр у сфері благоустрою»
про стягнення 120 595,61 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до Державного підприємства «Український центр у сфері благоустрою» про стягнення 120 595,61 грн, з яких: основний борг в розмірі 82 021,97 грн, інфляційні втрати в розмірі 12 970,51 грн, 3% річних в розмірі 3 523,06 грн та пеня в розмірі 22 080,07 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1848 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів від 01.10.2011.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/393/25, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - строк для подання відповіді на відзив, відповідачу - строк для подання заперечень.
18.02.2025 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
19.02.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 відзив Державного підприємства «Український центр у сфері благоустрою» на позовну заяву залишено без розгляду відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України.
З урахуванням залишення без розгляду відзиву на позовну заяву, подана позивачем відповідь на відзив не береться судом до уваги при розгляді даної справи.
При цьому, відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву із відповідним клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку у порядку ст. 119 ГПК України не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
У ч. 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.10.2011 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство) та Державним підприємством «Український центр у сфері благоустрою» (споживач) був укладений договір про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів № 1848 (далі - договір). Відповідно до умов цього договору підприємство надає послуги на теплопостачання, проводить заходи з обслуговування та утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів у нежилому приміщенні (будинку) за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 14-Г, а споживач своєчасно та у повному обсязі сплачує вартість спожитої теплової енергії та експлуатаційні витрати.
Сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому законом порядку, Положенням про Держенергоспоживнагляд, діючими правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1 договору ).
Споживач зобов'язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені у додатках № 1, 2 цього договору (п. 2.3.3 договору).
Розрахунки за теплову енергію, що споживається та отримані послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем та інженерного обладнання проводяться виключно у грошовій формі, не пізніше 23 числа поточного місяця відповідно до акта звірки на початок розрахункового періоду, розрахунку фактичного споживання теплової енергії за попередній період (за вимогою споживача), платіжної вимоги-доручення, куди включені вартість теплової енергії за попередній та поточний місяці та технічного обслуговування, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду та акту виконаних робіт, самостійно отриманих споживачем щомісяця з 14 по 18 число (п.п. 1-3 додатку № 2 до договору).
Договір діє з 01.10.2011 до 01.10.2012. Договір вважається пролонгованим на кожний наступник рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.п. 6.1, 6.4 ).
Між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» та позивачем було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240336 від 16.08.2018 (далі - Договір з енергопостачальною організацією) відповідно до якого енергопостачальна організація надає теплову енергію у нежилий будинок розташований за адресою: вул. Героїв Дніпра, 14 літ. Г в м. Києві, а позивач оплачує її вартість, щорічно в міжопалювальний період готує теплове господарство до опалювального періоду та здійснює технічне обслуговування систем теплопостачання будинку, а також отримує у енергопостачальної організації Акт готовності приладів обліку до опалювального сезону (п.п. 2.2.1., 2.3.2, 2.3.13, 2.3.17., 2.3.19 Договору з енергопостачальною організацією).
Облік споживання теплової енергії у наведеному будинку проводиться за приладами обліку (п. 5.1. Договору з енергопостачальною організацією).
Кількість відпущеної теплової енергії визначається енергопостачальною організацією та зазначається в обліковій картці фактичного споживання теплової енергії за звітний період та в акті виконаних робіт (п. 5 Додатку 4 до Договору з енергопостачальною організацією).
Відповідач користується приміщеннями опалювальною площею 108,80 кв.м., розташованими в нежилому будинку за адресою: вул. Героїв Дніпра,14 літ.Г в м.Києві, що вбачається з додатку № 8 до Договору з енергопостачальною організацією, який відповідно до п. 2.3.4. цього договору містить всі об'єкти теплоспоживання, підключені до теплових мереж.
Дані приміщення, загальною площею 115,0 кв.м. було передано відповідачу в оренду на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 14.08.2014. Цими приміщеннями Відповідач користується відповідно до договору № 1699-2 від 16.06.2020 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, укладеного між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Орендодавець), Державним підприємством «Український центр у сфері благоустрою» (Орендар) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (Підприємство-балансоутримувач), відповідно до умов якого Орендодавець на підставі протоколу засідання Постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 17.03.2020 № 10/196 (п. 53) передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, будинок №14 літера Г для розміщення науково-дослідної установи. Відповідно до п. 9.1. договору оренди, цей Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 21.09.2020 по 19.09.2023.
Оскільки строк дії Договору завершується у період воєнного стану, він вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».
Як вказує позивач та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, позивачем було виконано всі необхідні заходи з підготовки будинку до опалювальних сезонів 2021-2022, 2022-2023 та 2023-2024 років, а КП «Київтеплоенерго» було проведено перевірку готовності об'єкта теплоспоживання та приладу обліку теплової енергії з видачею Актів готовності до опалювального сезону, Актів готовності вузла комерційного обліку споживача до роботи та нарядів на включення теплопостачання.
Протягом опалювальних періодів 2021-2022, 2022-2023 та 2023-2024 до нежилого будинку по вул. Героїв Дніпра,14 літ.Г в м. Києві, який має єдину систему централізованого опалення, обладнану приладом обліку теплової енергії, подавалась теплова енергія у обсягах, що зафіксовані у відомостях обліку теплової енергії та які зазначені КП «Київтеплоенерго» в облікових картках фактичного споживання теплової енергії за звітний період.
Загальний обсяг спожитої теплової енергії у вказаному будинку зазначений у наведених в облікових картках КП «Київтеплоенерго» щомісячно розподілявся позивачем між споживачами тепла пропорційно до опалювальної площі нежилого будинку, що відображено у розрахунках нарахувань.
Відповідачу відповідно до п. 3.1. п.3 Додатку № 2 до Договору пред'являлася до сплати фактична кількість спожитої теплової енергії згідно табуляграм МВРТ (облікових карток) (на підставі показників теплолічильника та розрахунку теплових втрат на абонентському уводі) за попередній місяць, що відображено у розрахунках нарахувань.
Згідно з розрахунками нарахувань відповідачу було нараховано вартість теплової енергії за кожен місяць споживання виходячи з діючих тарифів на теплову енергію та обсягів споживання, визначених пропорційно до опалювальної площі нежитлового приміщення, користувачем яких є відповідач.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначив, що ним щомісячно відповідачу надавалися платіжні вимоги-доручення для сплати за теплову енергію та технічне обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання та акти прийому виконаного опалення та технічного обслуговування систем ЦО, які відповідач самостійно зобов'язаний отримувати у позивача з 14 по 18 число та сплату за якими зобов'язаний виконувати не пізніше 23 числа поточного місяця (п.3 Додатку №2 до Договору). Однак, за теплову енергію, яка фактично була надана в приміщення, розташоване за адресою: вул. Героїв Дніпра,14 літ. Г в м. Києві, та послуги технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання згідно з Договором, оплата не надійшла. Позивач звертався до відповідача з претензією про погашення заборгованості, але дана претензія залишена без відповіді та задоволення. З урахуванням зазначеного, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за теплову енергію у розмірі 82 021,97 грн за період з січня 2022 року по вересень 2024 року, а також за порушення грошових зобов'язань заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 12 970,51 грн, 3% річних у розмірі 3 523,06 грн та пеню у розмірі 22 080,07 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).
Судом встановлено, що у період з січня 2022 р. по вересень 2024 р. позивач, на виконання умов договору № 1848 від 01.10.2011 надав відповідачу послуги з теплопостачання та технічного обслуговування на загальну суму 90 521,97 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами прийому виконаного опалення та технічного обслуговування за вказаний період.
Крім цього, факт надання позивачем послуг за спірний період також підтверджується долученими до матеріалів справи Актами готовності до опалювального сезону № 260/2 від 28.08.2021, № 1012/2 від 01.11.2022, № 792/2 від 26.09.2023, Актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи № 07306 від 04.11.2021, № 07383 від 11.08.2022, № 06473 від 10.07.2023, нарядами на включення та відключення тепла.
Відповідач, зі свого боку, умови договору в частині своєчасної та повної оплати вартості послуг, передбачених договором № 1848 від 01.10.2011, не виконав належним чином, вартість наданих позивачем послуг за вказаний період сплатив частково в сумі 8 500 грн, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість на суму 82 021,97 грн.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Відповідач доказів, які б підтверджували належну сплату вартості послуг позивачу або спростовували доводи останнього, суду не надав, відтак, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості в сумі 82 021,97 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у вказаному розмірі.
Також позивач нарахував відповідачу пеню у сумі 22 080,07 грн.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Так, п. 2.3.7 договору сторонами було погоджено, що за несвоєчасну сплату нарахувань споживач сплачує пеню у розмірі 0,5 % від суми прострочених платежів за кожний день прострочки, але не більше двох облікових ставок Національного банку України, що діяли на період внесення платежу.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд встановив, що позивачем такий розрахунок здійснено виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період прострочення, а не за розміром визначеним у п. 2.3.7 договору, що визнається судом обґрунтованим. Так, судом встановлено правильність визначення розмірів пені за кожний період прострочення, однак загальна сума таких розмірів пені складає 9805,59 грн, а не 22 080,07 грн як помилково визначено позивачем.
Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають частковому задоволенню на суму 9805,59 грн, а в решті вимог у даній частині суд відмовляє.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в сумі 12 970,51 грн та 3 % річних у сумі 3 523,06 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та трьох процентів річних від простроченої суми.
При цьому суд зважає, що дана норма підлягає застосовуванню за порушення грошового зобов'язання незалежно від того, чи передбачили її сторони у договорі.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
При цьому, відповідно до п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки судом встановлено правильність здійснених позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, то позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних нарахувань підлягають задоволенню у повному обсязі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Твердження позивача відповідачем належними доказами не спростовані.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Український центр у сфері благоустрою» (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 14-Г, ідентифікаційний код 37423350) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А, ідентифікаційний код 03366500) основну заборгованість у сумі 82 021,97 грн, пеню у розмірі 9805,59 грн, інфляційні втрати у розмірі 12 970,51 грн, 3% річних у розмірі 3523,06 грн та судовий збір у розмірі 2 175,80 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 31.03.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко