ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.03.2025Справа № 910/13425/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бров Міт Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армійське Агро" про стягнення 1 044 425,80 грн,
за участю представників:
позивача: Сендеги Т.Р.;
відповідача: Тоцької Н.Є.;
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бров Міт Агро" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армійське Агро" (далі - Підприємство) про стягнення 1 044 425,80 грн заборгованості за договором поставки запасних частин від 27 лютого 2023 року № 27/02-23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
7 листопада 2024 року через систему "Електронний суд" позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2024 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12 грудня 2024 року.
27 листопада 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від вказаної дати з клопотанням про призначення експертизи в даній справі. У своєму відзиві Підприємство проти задоволення позову заперечувало, посилаючись на те, що спірний договір було укладено з перевищенням повноважень, наданих директору Підприємства на вчинення відповідного правочину. Крім того, у долучених позивачем видаткових накладних відсутні відомості про осіб, які отримували спірний товар, а відтак неможливо встановити наявність повноважень цих осіб на вчинення відповідних господарських операцій. При цьому, позивачем не надано належних доказів на підтвердження здійснення ним поставки обумовленого договором товару, зокрема, товарно-транспортних накладних, складених у встановленому законом порядкую. У зв'язку з цим відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
29 листопада 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від вказаної дати з клопотанням про витребування доказів та поновлення процесуального строку на його подання. У відповіді на відзив позивач навів свої доводи на спростування аргументів відповідача та вказав, що Підприємство не надало своїх установчих документів, зокрема, статуту, на підтвердження наявності обмежень повноважень директора відповідача на вчинення юридично значимих дій (заборони на укладення правочинів з сумою понад 50 000,00 грн) від імені Підприємства. При цьому, подальшим прийняттям поставленого позивачем товару Підприємство вчинило конклюдентні дії та схвалило вчинений його директором правочин. У свою чергу, на спірних видаткових накладних наявний відтиск печатки Підприємства. У той же час останнім не надано жодних доказів неправомірного використання його печатки третіми особами. Також позивач зазначив, що за наслідками відповідних господарських операцій за договором ним було сформовано та зареєстровано в установленому законом порядку податкові накладі, за якими відповідач, у свою чергу, сформував податковий кредит. Позивач зазначив, що за укладеним між сторонами договором поставка товару здійснювалася на умовах самовивозу спірної продукції відповідачем зі складу Товариства, тобто, без необхідності складання товарно-транспортних накладних.
11 грудня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів від цієї ж дати.
У підготовчому засіданні 12 грудня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 23 січня 2025 року.
Цього ж дня (після засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання від 12 грудня 2024 року про участь його представника - Сендеги Тараса Романовича, у призначеному на 12 грудня 2024 року підготовчому засіданні, а також в усіх наступних засіданнях по справі, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 16 грудня 2024 року вищевказане клопотання Товариства про участь вказаного представника у засіданні, призначеному на 12 грудня 2024 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, - залишено без розгляду в зв'язку з порушенням позивачем встановленого частиною 2 статті 197 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строку на його подання. В іншій частині клопотання Товариства задоволено.
21 січня 2025 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшло клопотання від 12 грудня 2024 року про участь у засіданні, призначеному на 23 січня 2025 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів іншого представника позивача, - адвоката Авдєєнка Віталія Вікторовича. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 січня 2025 року вказане клопотання Товариства залишено без розгляду.
22 січня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання від цієї ж дати про відкладення розгляду справи.
У підготовчому засіданні 23 січня 2025 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 6 лютого 2025 року.
5 лютого 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача з клопотанням про поновлення процесуального строку на їх подання та клопотання від вказаної дати про призначення судово-технічної експертизи у справі. У вказаних запереченнях відповідач вказав, що позивач міг бути обізнаний про наявність обмежень повноважень директора Підприємства на вчинення відповідного правочину з огляду на наявність у вільному доступі в мережі Інтернет, зокрема, інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), відомостей про наявність обмежень повноважень директора Підприємства на підставі статуту. Відповідач також зазначив, що позивач не надав жодних документів на підтвердження можливості сервісного обслуговування поставлених запасних частин та, відповідно, виконання робіт за договором. Крім того, нараховані позивачем штрафні санкції суперечать приписам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки нараховані більше ніж за 6 місяців.
У підготовчому засіданні 6 лютого 2025 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання заперечень на відповідь на відзив та продовження з власної ініціативи суду вказаного строку до 5 лютого 2025 року; про відмову в задоволенні клопотань відповідача від 27 листопада 2024 року та 5 лютого 2025 року про призначення судових експертиз у справі; про поновлення позивачу процесуального строку на подання клопотання про витребування доказів - до 29 листопада 2024 року, та повернення без розгляду клопотання Товариства від 29 листопада 2024 року про витребування доказів; про встановлення Товариству додаткового строку на подання доказів у справі - до 29 листопада 2024 року, та про відмову в задоволенні клопотання позивача про приєднання доказів до матеріалів справи; про відмову в задоволенні клопотання відповідача від 11 грудня 2024 року в частині витребування у позивача оригіналів договору поставки від 16 травня 2023 року № БМ-04/05-23 та товарно-транспортних накладних; про задоволення клопотання відповідача від 11 грудня 2024 року про витребування оригіналів письмових доказів у справі № 910/13425/24 в частині витребування у позивача оригіналів видаткових накладних: від 27 лютого 2023 року № 7, від 10 березня 2023 року № 13, від 24 березня 2023 року № 20, від 27 березня 2023 року № 21, від 12 квітня 2023 року № 26, від 11 квітня 2023 року № 30, від 1 травня 2023 року № 31, від 2 травня 2023 року № 38, від 17 травня 2023 року № 51, від 23 травня 2023 року № 53, від 29 травня 2023 року № 60, від 4 вересня 2023 року №№ 64, 65, від 21 червня 2023 року № 66; про зобов'язання Товариства надати суду витребувані документи протягом 5 днів з дня оголошення протокольної ухвали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20 лютого 2025 року.
18 лютого 2025 року через загальний відділ діловодства суду від позивача на виконання протокольної ухвали суду від 6 лютого 2025 року надійшло клопотання від 17 лютого 2025 року з долученими до нього оригіналами витребуваних документів.
19 лютого 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло чергове клопотання про призначення судової експертизи в справі.
20 лютого 2025 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли: клопотання від цієї ж дати про відкладення призначеного судового засідання; заява про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (заяви свідка).
У судовому засіданні 20 лютого 2025 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення засідання на 20 березня 2025 року.
14 березня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання від цієї ж дати про зупинення провадження у даній справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України.
У судовому засіданні 20 березня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про залишення без розгляду клопотання відповідача про призначення судової експертизи у справі від 19 лютого 2025 року без розгляду на підставі частини 2 статті 207 ГПК України; про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі у зв'язку з порушенням процесуального строку на його подання.
У цьому ж судовому засіданні представник Товариства підтримав вимоги, викладені у позові, наполягав на їх задоволенні.
Представник Підприємства проти задоволення позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві та інших поданих ним заявах.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
27 лютого 2023 року між Підприємством та Товариством укладено договір поставки запасних частин № 27/02-23, за умовами якого останнє зобов'язалося закупити згідно укладених контрактів, одержати на власні склади оригінальні запасні частини та оливу до сільськогосподарської техніки, на умовах, передбачених цим договором, систематично поставляти (передавати у власність) Підприємства вказаний товар, а відповідач - прийняти й оплатити таку продукцію в кількості та номенклатурі, визначених у рахунках-фактурах, виставлених продавцем.
Цей правочин підписаний директорами вказаних юридичних осіб та скріплений їх печатками.
Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, загальна вартість визначаються в рахунках-фактурах, оформлених продавцем на підставі заявок покупця. Сторони погодили, що вказана в рахунках-фактурах ціна партії товару встановлена в гривнях.
За умовами пункту 4.1. вказаного правочину розрахунки за товар здійснюються у безготівковому порядку через установи банку в валюті України - гривні, шляхом банківського переказу грошових коштів покупцем на поточний рахунок продавця, що вказаний у його реквізитах.
Поставка (вивіз) товару зі складу продавця здійснюється в найкоротші терміни після належного виконання покупцем умов даного договору, одержаної продавцем заявки від покупця, узгодження замовленої партії товару і виконання покупцем пункту 4.2. даного договору. Місце отримання товару: ЕХW "Інкотермс-2010", Київська область, Броварський район, село Шевченкове, вулиця Бобрицька, 10. За згодою покупця, товар може бути відправлений продавцем на адресу і за рахунок покупця через транспортну компанію. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту його передачі представнику покупця за видатковою накладною та після повної сплати його вартості. Продавець передає покупцю наступні документи на товар: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну і, на вимогу покупця, сертифікат походження товару. Покупець видає уповноваженому представнику довіреність для отримання товару на складі продавця. Ризик випадкової витрати товару покладається на покупця після його передачі представнику покупця або здачі транспортній компанії для доставки відповідачу (пункти 5.1.- 5.6. договору).
За умовами пункту 8.1. вказаного правочину останній набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.
Судом встановлено, що Товариство на виконання умов зазначеного договору в період з лютого 2023 року по вересень 2023 року виставило відповідачу рахунки на оплату товару за договором, а саме: від 21 червня 2023 року № 62 - на суму 3 541,60 грн з ПДВ, від 20 червня 2023 року № 61 - на суму 2 564,56 грн з ПДВ, від 16 червня 2023 року № 60 - на суму 2 007,98 грн з ПДВ, від 29 травня 2023 року № 56 - на суму 59 211,35 грн з ПДВ, від 23 травня 2023 року № 57 - на суму 196 942,44 грн з ПДВ, від 17 травня 2023 року № 54 - на суму 76 285,34 грн з ПДВ, від 3 травня 2023 року № 43 - на суму 76 820,21 грн з ПДВ, від 2 травня 2023 року № 38 - на суму 314 125,30 грн з ПДВ, від 1 травня 2023 року № 31 - на суму 1 516,10 грн з ПДВ, від 11 квітня 2023 року № 30 - на суму 6 706,80 грн з ПДВ, від 31 березня 2023 року № 24 - на суму 4 592,16 грн з ПДВ, від 24 березня 2023 року № 21 - на суму 3 012,50 грн з ПДВ, від 17 березня 2023 року № 20 - на суму 12 157,20 грн з ПДВ, від 9 березня 2023 року № 13 - на суму 66 878,76 грн з ПДВ, від 27 лютого 2023 року № 7 - на суму 190 791,82 грн з ПДВ, від 6 квітня 2023 року № 25 - на суму 27 978,94 грн з ПДВ. У вказаних рахунках визначено найменування, асортимент, кількість та вартість обумовленого договором товару.
З наявних у матеріалах справи видаткових накладних: від 27 лютого 2023 року № 7 на суму 190 791,82 грн, від 10 березня 2023 року № 13 на суму 66 878,76 грн, від 24 березня 2023 року № 20 на суму 12 157,20 грн, від 27 березня 2023 року № 21 на суму 3 012,50 грн, від 31 березня 2023 року № 24 на суму 4 592,16 грн, від 11 квітня 2023 року № 30 на суму 6 706,80 грн, від 12 квітня 2023 року № 26 на суму 27 978,94 грн, від 1 травня 2023 року № 31 на суму 1 516,10 грн, від 2 травня 2023 року № 38 на суму 314 125,30 грн, від 3 травня 2023 року № 43 на суму 76 112,95 грн, від 17 травня 2023 року № 51 на суму 76 285,34 грн, від 23 травня 2023 року № 53 на суму 196 942,44 грн, від 29 травня 2023 року № 60 на суму 59 211,35 грн, від 4 вересня 2023 року № 65 на суму 2 564,56 грн, від 4 вересня 2023 року № 64 на суму 2 007,98 грн, від 21 червня 2023 року № 66 на суму 3 541,60 грн, - вбачається, що Товариство поставило, а Підприємство - прийняло без жодних заперечень і зауважень обумовлений договором та рахунками товар на загальну суму 1 044 425,80 грн.
Крім того, на виконання вимог податкового законодавства за результатами вчинення вищевказаних господарських операцій позивач у встановленому законом порядку склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) податкові накладні: від 27 лютого 2023 року № 5, від 24 березня 2023 року № 14, від 27 березня 2023 року № 15, від 11 квітня 2023 року № 1, від 4 вересня 2023 року № 1, від 3 травня 2023 року № 4, від 1 травня 2023 року № 1, від 2 травня 2023 року № 2, від 12 квітня 2023 року № 3, від 17 травня 2023 року № 17, від 29 травня 2023 року № 24. Копії вищевказаних податкових накладних разом із квитанціями про їх прийняття до реєстрації контролюючим органом наявні в матеріалах справи.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій і повідомлень про порушення Товариством умов даної угоди.
Проте, всупереч положенням вищенаведеного правочину, відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого Товариством товару не виконав, заборгувавши таким чином позивачу 1 044 425,80 грн.
У зв'язку з цим Товариство звернулося до Підприємства з вимогою від 29 жовтня 2024 року вих. № 1/29/10/2024 про оплату вищевказаної заборгованості за договором. Належні докази направлення вказаної вимоги з доданими до неї рахунками на оплату на адресу Підприємства наявні в матеріалах даної справи. Однак, ця вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами частин 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи положення договору та приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що на час розгляду даної справи судом строк оплати відповідачем спірного товару настав.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на відсутність належних доказів, які підтверджують факт поставки Товариством спірного товару Підприємству. Зокрема, Підприємство вказувало на те, що надані позивачем видаткові накладні уповноваженою особою відповідача не підписувалися.
Однак, відповідач не довів належними доказами факту підроблення підпису його уповноваженого представника на вказаних видаткових накладних та протиправного використання його печатки чи доказів її втрати.
Разом із цим, частиною 6 статті 75 ГПК України прямо визначено, що для господарського суду, який розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, обов'язковими є лише питання, чи мали місце дії (бездіяльність) особи та чи вчинені вони цією особою, що встановлено виключно обвинувальним вироком суду в кримінальному провадженні або постановою суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, що набрали законної сили.
Проте, відповідач також не надав жодних належних та допустимих доказів щодо винесення вироку в межах кримінального провадження № 1202510508000012, на яке він посилався під час розгляду даної справи. У зв'язку з цим відсутні правові підстави стверджувати, що на спірних видаткових накладних відтиск печатки Підприємства було підроблено.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що факт ненадання Товариством довіреності представника покупця на отримання товару, як і товарно-транспортних накладних, не є доказом нездійснення позивачем поставки спірного товару, оскільки саме на Підприємство за умовами пункту 5.5. договору покладений обов'язок видавати його уповноваженому представнику таку довіреність. Жодного обов'язку позивача щодо перевірки дійсності такої довіреності чи її подальшого збереження умовами договору не передбачено, як, зокрема, і не визначено, що виключно директор Підприємства Попов П.О. може бути отримувачем спірного товару, що, у свою чергу спростовує аргументи відповідача про підробку підпису останнього на видаткових накладних.
Крім того, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (абзац 27 глави 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (далі - Правила), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Тобто, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції вцілому.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року в справі № 803/1712/13-а.
У свою чергу, умовами пункту 5.2. договору чітко передбачено, що місцем отримання товару є: Київська область, Броварський район, село Шевченкове, вулиця Бобрицька, 10, за умовами ЕХW "Інкотермс-2010".
Умови поставки "EXW" Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року передбачають, що продавець виконає свої обов'язки по поставці, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві або в іншому зазначеному місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо).
Відтак, умовами спірного правочину залучення вантажоперевізника щодо поставки обумовленого товару не передбачене, що, у свою чергу, спростовує аргументи відповідача в частині необхідності складання товарно-транспортних накладних позивачем.
У свою чергу, на підтвердження реальності відповідних господарських операцій за спірними видатковими накладними позивач також надав складені ним податкові накладні.
Як доказ, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України (далі - ПК України) та фактичні дії як виконавця, так і замовника щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку надання послуг.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 4 листопада 2019 року в справі № 905/49/15 та від 29 січня 2020 року в справі № 916/922/19.
Відповідно до пункту 201.7 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем податкові накладні на підтвердження поставки товару за спірними видатковими накладними прийняті контролюючим органом та зареєстровані в ЄРПН. Відтак, достовірність вказаних у таких накладних відомостей та реальність господарських операцій за ними презумується.
У свою чергу, доказів того, що відповідач, як покупець спірних товарів, подавав уточнювальні декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за вказаними накладними, матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 вересня 2020 року в справі № 910/16505/19.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач не спростував належними доказами факт поставки йому спірної продукції.
Щодо аргументів відповідача про те, що укладений між сторонами договір вчинено директором Підприємства з перевищенням наданих йому повноважень, суд зазначає, що Підприємство не надало в установленому законом порядку жодних належних доказів наявності обмежень повноважень його директора на укладання спірного правочину як такого, що є значним (статут Підприємства, трудовий договір з директором тощо).
При цьому, статтею 92 ЦК України прямо передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов'язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов'язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов'язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників). У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Однак, з інформації, наявної в ЄДР стосовно Підприємства, не вбачається відомостей про наявність обмежень директора вказаної юридичної особи на вчинення правочинів, вартість яких перевищує 50 000,00 грн.
Підприємство також не надало жодних доказів на підтвердження притягнення директора Попова П.О. до відповідальності за перевищення наданих йому повноважень при вчиненні спірного правочину.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Разом із цим, відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного суду в складі Касаційного господарського суду: від 19 червня 2024 року в справі № 926/701-б/2, від 10 квітня 2018 року в справі № 910/11079/17, від 25 квітня 2018 року в справі № 910/9915/17, від 2 квітня 2019 року в справі № 904/2178/18.
У свою чергу, в матеріалах даної справи відсутні докази того, що спірний правочин був визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також докази того, що повноважні представники відповідача заперечували факт укладання спірного правочину, а також факт поставки позивачем спірної продукції, з наданням належних доказів.
Суд також вважає необґрунтованими посилання відповідача на ненадання Товариством доказів на підтвердження повноважень сервісного спеціаліста та доказів виконання робіт із сервісного обслуговування сільськогосподарської техніки, оскільки предметом спірного договору є виключно поставка товару, а предметом даного спору - заборгованість Підприємства за поставлену продукцією.
У свою чергу, пункт 3.2. договору, на який посилається відповідач у своїх запереченнях, стосується виключно порядку та умов надання Товариством гарантії на поставлений товар, дотримання якого жодним чином не нівелює обов'язку відповідача оплатити спірну продукцію після її прийняття.
Суд також звертає увагу відповідача на те, що стягнення штрафних санкцій з Підприємства не входять до предмету даного спору, оскільки відповідні позовні вимоги Товариством не заявлялись. Відтак, посилання відповідача на порушення позивачем приписів частини 6 статті 232 ГК України до уваги судом не приймаються.
Оскільки заявлена до стягнення сума заборгованості, яка складає 1 044 425,80 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і Підприємство на момент прийняття рішення не надало належних доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу. У зв'язку з цим позов підлягає задоволенню.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час її розгляду, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про задоволення позову Товариства.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позов Товариства підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 12 533,11 грн (1 044 425,80 х 1,5% х 0,8).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Товариство сплатило 15 666,39 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 31 жовтня 2024 року № 1907 на вищевказану суму.
Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття даного рішення.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 12 533,11 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армійське Агро" (03151, місто Київ, вулиця Волинська, будинок 66; ідентифікаційний код 43831864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бров Міт Агро" (07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, будинок 20-А, офіс 11; ідентифікаційний код 43407189) 1 044 425 (один мільйон сорок чотири тисячі чотириста двадцять п'ять) грн 80 коп. основної заборгованості та 12 533 (дванадцять тисяч п'ятсот тридцять три) грн 11 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 31 березня 2025 року.
СуддяЄ.В. Павленко