Справа № 490/1966/23
нп 2/490/135/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
31 березня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Шолох Л.М.,
при секретарі Твердохліб К.В.,
за участі прокурора Омелян А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, -
13 березня 2023 року заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , в якому просив ухвалити рішення яким: витребувати від ОСОБА_1 у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 668 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:017:0015 по АДРЕСА_1 стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.03.2023 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М. та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.09.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.
У судове засідання з'явився представник позивача Омелян А.В., який позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Представник Миколаївської міської ради просив провести розгляд справи без його участі зазначаючи що позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився з невідомих суду причин. Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, який не з'явився.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, під час розгляду справи №490/2104/20 - земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:15:017:0015 по АДРЕСА_1 відносилася до земель комунальної власності та згідно з, містобудівною документацією, Генеральним планом м. Миколаєва - зазначена земельна ділянка відноситься то території багатоквартирної житлової забудови. Відповідно до плану зонування м.Миколаєва, завт. Рішенням ММР від 11.08.2016 №6/3 ділянка відноситься до зони мішаної багатоквартирної житлової забудови від 5 до 16 поверхів та громадської забудови.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва №490/2104/20 н/п 2/490/762/2021 від 12.11.2021 року: визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради № 54/56 від 09.09.2019 «Про надання у власність земельної ділянки громадянину у Центральному районі м. Миколаєва», яким затверджено проект земелеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 668 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:017:0015 по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 33461537 від 25.09.2019 року про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 668 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:017:0015 по АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_2 повернути у власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 668 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:017:0015 по АДРЕСА_1 . Це судове рішення набрало законної сили 23.12.2021 року.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом того самого питання між тими самими сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють дотриманню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з погляду процесуальної економії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.
Велика Палата Верховного Суду, вказуючи на відмінність фактів, встановлених рішенням суду, від їх правової оцінки вказала, що преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17). Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.
Положеннями статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 року у справі № 48/340, від 22.10.2019 року у справі № 923/876/16.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі №910/2861/18 року.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Тож з урахуванням викладеного ОСОБА_2 не набув право власності на зазначену земельну ділянку на визначених законом підставах, як того вимагає стаття 328 ЦК України.
Однак, 15.01.2019 року ОСОБА_2 подарував відповідачу у справі ОСОБА_1 земельну ділянку, яка є предметом спору у цій справі, відповідно до договору дарування від 15.01.2021 року №63. На підставі чого 15.01.2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 325079324.
Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Оскільки ОСОБА_2 не набув права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:15:017:0015 у визначений законом спосіб, як того вимагає стаття 328 ЦК України, і не отримав передбачені частиною 1 статті 317 ЦК України повноваження власника ділянки, тому не мав права розпоряджатись ним, у т.ч. дарувати ОСОБА_1 .
З огляду на те, що підставою для оформлення за ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку вже визнане незаконним та скасоване судом рішення Миколаївської міської ради від 09.09.2019 року № 54/56, то укладений з ОСОБА_1 договір дарування від 15.01.2021 року № 63 підлягає визнанню недійсним на підставі статтей 21, 203, 215 ЦК України, статті 152 ЗК України.
Разом з тим, згідно з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.
Частиною 3 статті 388 ЦК України передбачено, що коли майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до частини 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом статтей 80, 83 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Як встановлено у рішенні Центрального районного суду м. Миколаєва від 12.11.2021 року у справі № 490/2104/20, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:15:017:0015 розташована на території міста Миколаєва та відноситься до земель комунальної власності, а отже її належним власником (розпорядником), відповідно до вимог статтей 83, 122 Земельного кодексу України, є Миколаївська міська рада.
З огляду на викладене, належним та ефективним способом захисту порушеного права власності є витребування земельної ділянки від власника ОСОБА_1 у власність належного власника - територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на будівлі, споруди по АДРЕСА_1 за жодною особою не реєстровано (а.с. 23).
Відповідно до викопіювання з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:017:0015 остання вільна від будівель і споруд. Зазначене підтверджується інформацією Миколаївської міської ради, копію якої надано (а.с.25).
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частиною першою статті 14 Конституції України та частиною першою статті 1 Земельного кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
При цьому, розглядаючи відповідний спір, суд має установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси осіб, які звертаються з позовом, та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто таким, що забезпечить поновлення порушеного права.
У цій справі, суспільний інтерес спрямований на повернення земельної ділянки до комунальної власності для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади на земельну ділянку, а саме у недопущенні їх передання у приватну власність усупереч чинному законодавству.
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою повернути територіальній громаді спірну земельну ділянку є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення таких земель.
Повернення спірної земельної ділянки на користь держави відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм статті 152 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України в зв'язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.
Отже, враховуючи недобросовісність дій як з передачі, так і з набуття у приватну власність земельної ділянки, загальний інтерес у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність.
Враховуючи вищевикладене, суд вирішуючи питання щодо повернення спірної земельної ділянки, виходить з того, що ця земельна ділянка, з кадастровим номером 4810137200:15:017:0015 по АДРЕСА_1 , відносилася до земель комунальної власності та згідно з містобудівною документацією, Генеральним планом м. Миколаєва - зазначена земельна ділянка відноситься то території багатоквартирної житлової забудови, її заволодіння громадянами сталось всупереч вимог закону, оскільки перехід права власності на це майно є неможливим. За таких обставин, належним способом захисту порушених прав у спірних правовідносинах є усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном, і спірна земельна ділянка підлягає поверненню саме у такий спосіб.
Також суд дійшов висновку, що Миколаївська міська рада неналежним чином здійснює захист інтересів держави, тому суд вважає обґрунтованим звернення прокурора із цим позовом до суду.
В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачену суму судового збору у розмірі 10 900 грн 48 коп.
Керуючись ст. ст. 18, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -
Позов заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - задовольнити повністю.
Витребувати з володіння ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ) у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 668 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:017:0015 по АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури міста Миколаєва (ЄДРПОУ 02910048, 54001, м. Миколаїв, вул. Вадима Благовісного, 73) сплачений судовий збір за подачу позову у розмірі 10 900 (десять тисяч дев'ятсот) грн. 48 коп.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Миколаївського апеляційному суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Шолох