Провадження № 22-ц/803/2871/25 Справа № 183/13505/23 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
31 березня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
розглянувши в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2024 року у складі судді Сороки О.В. у цивільній справі №183/13505/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , на предмет стягнення з нього матеріальної шкоди у розмірі 3 867,79 грн, моральної шкоди у розмірі 20 000 грн, обґрунтовуючи це тим, що відповідач, який є сусідом позивача, та який веде аморальний спосіб життя, вчиняє відносно позивача адміністративні правопорушення та кримінальні проступки, за що систематично притягувався до відповідальності. Останній раз відповідач, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП, пошкодив майно позивача, який, в свою чергу, 18 жовтня 2022 року направив відповідачеві письмову досудову вимогу про відшкодування заподіяної шкоди.
Відповідач як в телефонному режимі, так і безпосередньо у бік позивача, та у бік його дружини висловлювався нецензурною лайкою, безпідставно звинувачуючи у тому, що через звернення позивача до правоохоронних органів з численними заявами, померла дружина відповідача, також погрожував позивачеві вбивством, чого останній злякався, сприймаючи погрози відповідача як реальні. Сильне емоційне напруження позивача викликало стрімке погіршилося самопочуття, внаслідок чого його було госпіталізовано до лікарні, де йому було встановлено діагноз: «стан післягіпертонічного кризу на фоні психоемоційного стресу», а лікарем психіатром встановлено діагноз: «гостра реакція на стрес».
Позивач зазначає, що в результаті перенесеного психоемоційного стресу, він перебував на стаціонарному лікуванні та придбавав ліки, загальною вартістю у 3 867,79 грн, які він вважав майновою шкодою, завданою з боку відповідача внаслідок його протиправних дій та погроз позивачеві та його родині. Також позивач вважає, що йому завдана моральна шкода, яку він оцінює в 20 000 грн, обґрунтовуючи це тим, що протиправна поведінка відповідача вплинула на його фізичний та психічний стан здоров'я, тривалий час він нервував, відчував страхи, погано спав, для відновлення попереднього стану йому знадобилися значний час та зусилля (а.с.2-6).
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди (а.с. 155-159).
Рішення суду мотивовано недоведеністю позивачем як вини відповідача із завданням протиправних діянь відносно нього, так і причинно-наслідкового зв'язку телефонної розмови позивача з відповідачем, де останній погрожував йому вбивством, та потраплянням позивача після цього до лікарні з гіпертонічним кризом, враховуючи також тривалі неприязні відносини між позивачем та відповідачем.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, у грудні 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову (а.с. 162-166).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що гостра реакція позивача на стрес, що призвело до виникнення у нього гіпертонічного кризу з подальшим проходженням стаціонарного лікування, не є індивідуальною особливістю організму позивача, а є причинно-наслідковою реакцією на досить конкретні погрози ОСОБА_2 по відношення до нього та дружини на підставі довготривалих, систематичних протиправних дій відповідача щодо всієї його родини.
Щодо протиправних дій відповідача скаржник наголосив, що позивач та його родина тривалий час перебувають під постійним моральним тиском від дій та погроз відповідача, під постійним страхом та тривожним очікуванням чергового нападу зі сторони ОСОБА_2 , який неодноразово висловлював позивачеві погрозу вбивством, що зафіксовано позивачем на відеокамеру телефону, докази чого додано до матеріалів справи та що судом до уваги взято не було. Скаржник вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки показанням свідка ОСОБА_3 , яка повністю підтвердила вину відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідача та настанням стрімкого погіршення здоров'я позивача.
Відповідач ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, через свого представника - адвоката Грищенко І.В. подав у лютому 2025 року відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначив, що посилання скаржника на постанову Новомосковського ВП ГУПН в Дніпропетровській області від 04 вересня 2023 року, якою, на його думку, встановлено неправомірні дії відповідача ОСОБА_2 , не є таким доказом у цій справі, що встановлює факт завдання такої неправомірної поведінки останнього. Крім того, кримінальне провадження цією постановою було закрито, а позивач таку постанову не оскаржував, що свідчить про його згоду щодо такого рішення правоохоронних органів. Разом з цим зазначає, що погроза вбивством повинна бути реальною, що позивачем не було доведено, адже він був виписаний з лікарні 28 жовтня 2022 року, а звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 до правоохоронних органів лише 18 листопада 2022 року. Відповідач наголошує на тому, що ОСОБА_1 не визначив обґрунтованих підстав виникнення у відповідача обов'язку компенсації моральної шкоди. Також сторона відповідача вважає, що позивачем не доведено завдання і майнової шкоди з боку відповідача, оскільки надана медична картка пацієнта не містить таких доказів майнового характеру, а звернення позивача до сімейного лікаря після виписки його з лікарні останнім не подавались. Вважає рішення суду обґрунтованим та законним, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У березні 2025 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив ОСОБА_2 , в якому просить врахувати викладені в ній обставини при розгляді апеляційної скарги, зазначивши, що його звернення до правоохоронних органів було в телефонному режимі 25 жовтня 2022 року, після чого працівники поліції приїздили до нього в лікарню для отримання письмового пояснення щодо події злочину, що підтверджується розпискою, яку він надав лікарю для виходу з палати до правників поліції, а вже 18 листопада 2022 року було розпочато кримінальне провадження. Також зазначив, що постанова про закриття кримінального провадження містить встановлені факти реальних погроз з боку відповідача в бік позивача та зв'язок з перенесеним позивачем психоемоційним стресом внаслідок таких протиправних дій відповідача, що викликало необхідність у стаціонарному лікуванні. Крім цього зазначив, що медична картка містить призначення ліків лікарем, які і купував позивач для свого лікування та що і є матеріальною шкодою. Моральна ж шкода виразилась у тому, що позивач впродовж декількох років перебуває під постійним психоемоційним тиском з боку відповідача, який неодноразово вчиняв протиправні дії щодо позивача та його сім'ї, включаючи завдання тілесних ушкоджень позивачеві та його дружині, пошкодження їх майна, нацьковування собаки небезпечної породи на них тощо, що безпосередньо викликає постійно підвищену тривожність та страх у позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 жовтня 2022 року о 22 годині 03 хвилин на мобільний телефон НОМЕР_1 з мобільного телефону НОМЕР_2 був здійснений телефонний дзвінок тривалістю 3 хвилини 26 секунд, що підтверджується роздруківкою скріншоту зі смартфону позивача (а.с. 57).
В період з 24 жовтня 2022 року по 28 жовтня 2022 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Державному закладі «Спеціалізована багатопрофільна лікарня № 1 МОЗ України». При надходженні до медичної установи пацієнт скаржився на погане самопочуття, відчуття важкості в тілі, запаморочення, озноб, посмикування м'язів обличчя та верхніх кінцівок, втрату можливості висловлювати словами свої думки, передобморочне відчуття, боявся, що втратить свідомість, нерізко тупі болі зліва від грудини з розповсюдженням в бік та спину, давлячі болі в області лоба та скронях, стан хворого різко погіршився 24 жовтня 2022 року після 22.00 години, коли зателефонував сусід з погрозами вбивства його та сім'ї, сусід дуже ображав його, нецензурно лаявся (а.с. 8).
При виписці ОСОБА_1 встановлено діагноз невропатологом: стан після гіпертонічного кризу на фоні психо-емоційного стресу, а психіатром було зроблено висновок про гостру реакцію позивача на стрес.
З постанови про закриття кримінального провадження від 04 вересня 2023 року, винесену дізнавачем СД Новомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Чернишовим А.С., судом першої інстанції встановлено, що Новомосковським РВП ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесене 18 листопада 2022 року до ЄРДР за № 12022046350000194. В зазначеному кримінальному провадженні були встановлені обставини щодо телефонного дзвінка 24 жовтня 2022 року о 22 годині 03 хвилин на мобільний телефон НОМЕР_1 з мобільного телефону НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 не спростовував наявності розмови в телефонному режимі в означений час, дійсно він звинувачував ОСОБА_1 у смерті його дружини, оскільки вважав, що це відбулося саме через його дії, адже ОСОБА_1 регулярно подавав заяви та скарги на ОСОБА_2 до поліції та суду, що, в свою чергу, негативно вплинуло на стан здоров'я дружини ОСОБА_2 , тому під впливом емоції стосовно смерті дружини ОСОБА_2 лише бажав виказати ОСОБА_1 свою думку з цього приводу, смерті йому не бажав і не мав жодного наміру заподіювати останньому смерті.
З аудіозапису розмови судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 в розмові з ОСОБА_1 виражався нецензурною лайкою у бік останнього, звинувачував його у смерті дружини, а також декілька разів прокричав ОСОБА_1 «ти покійник». В той же час, на запитання ОСОБА_1 , чи погрожує йому ОСОБА_2 вбивством, останній відповів, що його слова не являються висловлюванням погроз вбивством.
Кримінальне провадження, внесене 18 листопада 2022 року до ЄРДР за № 12022046350000194, закрите постановою слідчого 04 вересня 2023 року, у зв'язку з відсутністю ознак складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 129 КК України. До такого висновку дізнавач дійшов, виходячи з того, що хоча в діянні ОСОБА_2 формально наявні ознаки кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 129 КК України, однак, погроза вбивством, висловлена ним у бік ОСОБА_1 словами «ти покійник», не є конкретизованою. ОСОБА_1 були сприйняті дані слова ОСОБА_2 , як реальна погроза вбивством, що викликало у нього почуття тривоги, стрес і відповідні наслідки для здоров'я потерпілого, однак при цьому ОСОБА_2 у розмові з ОСОБА_1 безпосередньо заперечував, що висловлені ним слова «ти покійник» є реальною погрозою вбивством ОСОБА_1 (а.с. 36-39).
З'ясовуючи характер спірних правовідносин та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що, не дивлячись на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час існують неприязні відносини, суду не доведено наявність вини ОСОБА_2 при здійсненні телефонного дзвінка ОСОБА_1 24 жовтня 2022 року, внаслідок якого останньому заподіяно майнову та моральну шкоду у визначених позивачем розмірах. Підвищення тиску у ОСОБА_1 на фоні психоемоційного стресу, а так само його гостра реакція на стрес, у дані конкретній ситуації, розцінюється судом, як індивідуальні особливості організму, адже вже під час цієї телефонної розмови, ОСОБА_1 , фіксуючи цю розмову за допомогою спеціального програмного забезпечення, з'ясував у ОСОБА_2 , що його слова не являються висловлюванням погрози вбивством.
Органом досудового розслідування чи судом не встановлено наявності в діях ОСОБА_2 будь-якого іншого діяння, яке підлягало кваліфікації, у відповідності норм Кримінального Кодексу України чи Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому у суду відсутні підстави для визначення вини ОСОБА_2 у будь-якому протиправному діянні, внаслідок якого ОСОБА_1 потрапив до лікарні, а так само, для визначення причинно-наслідкового зв'язку між телефонною розмовою та гіпертонічним кризом, навіть з урахуванням триваючих неприязних відносин.
З такими фактичними обставинами та висновками суду першої інстанції повністю погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ч.1 ст.15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигоди).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 ЦК України).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За змістом статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року, зі змінами та доповненнями, роз'яснено, зокрема, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності, правовідносин вони виникають регулюються цивільним законодавством.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду у своїй постанові від 01 березня 2021 у справі 180/1735/16-ц зазначила, що тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Колегія суддів, розв'язуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , наголошує, що доводи скаржника про наявність причинного зв'язку між триваючими неприязними стосунками позивача та відповідача, неодноразовими погрозами останнього, зокрема, вбивством, які є реальними, та настанням шкоди, яка виразилась у госпіталізації позивача з гіпертонічним кризом після чергової неприємної розмови з відповідачем, до уваги не приймає. Судом першої інстанції вірно зазначено, що такі вислови відповідача не є фактом реальної дійсності, а тому не породжують настання правових наслідків для позивача, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту». Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
У постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 Об'єднана палата КЦС зазначила, що зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Також у цій постанові ОП КЦС зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст.12, ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та їх обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до приписів ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 77, 78 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів.
Відповідно до правил статті 78 ЦПК України про допустимість доказів обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтями 81, 82 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов'язків по доказуванню між сторонами.
За загальним правилом, встановленим ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про наявність тісного зв'язку із виною відповідача, яка встановлена постановою слідчого про закриття кримінального провадження, та його погіршенням стану здоров'я до стану гіпертонічного кризу у зв'язку із напруженою телефонною розмовою з відповідачем, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги відповідних та переконливих доказів цьому не надавав, а до апеляційної скарги доказів, які б повністю спростовували висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, скаржник не надав.
Разом з цим, доводи скаржника про те, що такі винні дії відповідача ОСОБА_2 встановлені у постанові про закриття кримінального провадження, колегія суддів вважає необґрунтованими, адже, як вже зазначалось вище, лише реальна дійсність такого факту, як погроза вбивством, може вважатись протиправними діяннями, в розумінні положень КК України чи КУпАП. Однак, матеріали справи таких письмових доказів не містять, як вірно встановлено судом першої інстанції, та не спростовано скаржником при розгляді його апеляційної скарги. Зазначене виключає причинно-наслідковий зв'язок дій відповідача, проведених у телефонному режимі з позивачем, які і були, однак, формальні, про що і йдеться у постанові слідчого, між погіршенням стану здоров'я позивача, що призвело до його стаціонарного лікування.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що, не дивлячись на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час існують неприязні відносини (а.с. 40-53), позивачем не доведено наявність вини ОСОБА_2 при здійсненні телефонного дзвінка ОСОБА_1 24 жовтня 2022 року, внаслідок якого останньому заподіяно майнову та моральну шкоду у визначених позивачем розмірах.
Підвищення тиску у ОСОБА_1 на фоні психоемоційного стресу, як і його гостра реакція на стрес, у дані конкретній ситуації, судом першої інстанції вірно розцінена, як індивідуальні особливості організму.
Колегія суддів наголошує, що скаржник не зазначив обставин та письмових доказів, які б не досліджувались судом першої інстанції та які б спростовували відсутність підстав для застосування положень ст. 23,1166,1167,1192 ЦК України.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів наголошує, що скаржник не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, викладеними в судовому рішенні від 03 грудня 2024 року, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна правова оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 133,137,141, 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 31 березня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна