Справа № 639/2289/24
Провадження № 3/639/2/25
31 березня 2025 року м. Харків
Суддя Жовтневого районного суду м. Харкова Чижиченко Д.В., розглянувши матеріали про адміністративні правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1
за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП,
Згідно з даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №899033 від 13.04.2024, 13.04.2024 об 21 годині 52 хвилин в м. Харкові по Григорівському шосе, 69 водій ОСОБА_1 керував а/м Опель Омега н/з НОМЕР_1 в стані наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я КЗОЗ ОНД водій відмовився. Правопорушення вчинене повторно протягом року, своїми діями останній скоїв адміністративне правопорушення, передбачено ч.2 ст. 130 КУпАП.
Свідки під час складання адміністративного матеріалу щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 КУпАП не залучались.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що він дійсно керував ТЗ Опель Омега н/з НОМЕР_1 та безпричинно вкотре був зупинений працівниками поліції, які після незаконної зупинки підійшли до нього, та при цьому не повідомили причину зупинки та відразу почали перевіряти документи. Також пояснив, що ніхто з працівників поліції не здійснював його опитування про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення. Тобто співробітники поліції фактично зупинили ОСОБА_1 без правових підстав та почали проводити незаконну перевірку документів та інше, в порушення вимог п.5 ч.1,3 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію». У зв'язку з чим, останній просив суд закрити адміністративне провадження відносно нього за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , наявні матеріали справи про адміністративне правопорушення та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суддя приходить до наступних висновків.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КпАП України
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.9 (а) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5. ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Складом правопорушення є наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.
А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.
У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з'ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Так, відповідно до вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» - поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:
якщо водій порушив Правила дорожнього руху:
якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;
якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не помішували в митний режим транзиту;
якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Зазначений перелік є вичерпним і в матеріалах справи відсутні докази щодо законності зупинки автомобіля, яким керував ОСОБА_1 13.04.2024 в м. Харкові по Григорівському шосе, 69.
Разом з тим, зазначений в матеріалах рапорт працівника поліції, зважаючи на те, що він є зацікавленою особою при розгляді цієї справи ставить під сумнів дотримання вимог щодо об'єктивності з'ясування обставин. Рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. А свідчення зазначеної особи не можуть вважатись об'єктивними доказами у справі, позаяк така особа є представником суб'єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28.05.2020 у справі № 524/4668/17 та від 15.04.2020 у справі №489/4827/16-а.'
Дійсно згідно КУпАП поліція має право збирати докази але збирання доказів не повинно відбуватися у поза процесуальний спосіб. Інакше докази зібрані у поза процесуальний є недопустимими.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію», поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (ст. 7 КУпАП).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обв'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07^2019 у справі №295/3099/17.
Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення ОСОБА_1 ПДР не надано.
А тому, враховуючи вимоги ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», а також позицію Верховного Суду про те, що оскільки працівниками поліції не було належним чином задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту, яке слугувало підставою для зупинки його транспортного засобу, то всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов'язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП». З цією викладеною позицією Верховного Суду в частині розгляду справ по статті 130 КУпАП погодилися апеляційні суди по справі № 722/554/22 від 02.06.2022 року, 723/1069/22 від 02.06.2022 року, 723/29/22 від 12.04.2022 року, 720/1324/21 від 04.11.2021 року, 718/928/21 від 14.07.2021 року.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №473/1404/20, відповідно до якої, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту вчинення позивачем порушень ПДР, а тому зупинка транспортного засобу та подальша вимога пред'явлення для перевірки посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, є незаконною, а відтак в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, яке інкримінуються позивачу.
Таким чином, враховуючи викладене та те, що Верховний Суд Касаційний адміністративний суд неодноразово зазначав, що зупинка транспортного засобу повинна бути законною. При відсутності законності зупинки оформлення притягнення до відповідальності є незаконним, та є самостійною підставою для скасування постави про притягнення до відповідальності, зазначене адміністративна справа підлягає закриттю.
Так, 26.04.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, оскільки в діях особи не доведено наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ч.2 ст. 130, п.1 ч.1 ст. 247, ст. ст. 268, 279, 283, 294 КУпАП, суддя, -
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП - закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Д.В. Чижиченко