Справа № 177/1891/24
Провадження № 2/177/194/25
Іменем України
28 березня 2025 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Березюк М. В.
за участі: секретаря Дятел К. Ю.,
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника третьої особи Орищенко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини, -
16.08.2024 представник позивача звернулася до суду з позовом, в якому просила суд визначити місце проживання малолітньої - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з її матір'ю, позивачем по справі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що позивач перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15.07.2024. В період шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв'язку із воєнними діями на території України позивач разом із донькою з 28.12.2023 проживають за кордоном, у Німеччині. Позивач піклується про доньку, її стан здоров'я та належним чином здійснює свої батьківські обов'язки. З моменту розірвання шлюбу, як зазначає представник позивача, відповідач став менше цікавитися життям дитини, хоча позивач не чинить будь-яких перешкод в їх спілкуванні, матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, а іноді, час від часу просить кошти у позивача. Як зазначила представник позивача, відповідач наполягає на негайному поверненні позивача разом із дитиною до України та визначення місця проживання доньки разом із батьком, у зв'язку із чим між сторонами по справі існує спір щодо місця проживання малолітньої дитини.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. В підготовчому судовому засіданні та в судовому засіданні 28.03.2025, відповідач який є військовослужбовцем, не заперечував проти продовження розгляду справи по суті. Висловив позицію про те, що заперечень проти позову не має, але не розуміє його підстав, адже спору між сторонами щодо місця проживання дитини ОСОБА_5 вони не мають, дитина виїхала за кордон України за його згодою та з його допомогою, у зв'язку з воєнними діями, до його сестри, яка допомагала з влаштуванням та оформленням необхідних документів. Він є діючим військовослужбовцем, не вимагає повернення дитини до України враховуючи безпекову ситуацію та не має спору з позивачем щодо місця проживання дитини. Ним не подавалося жодних позовів щодо місця проживання дитини з ним, з нього стягнуто аліменти на утримання дитини, заперечив факт прохань про надання йому коштів позивачем, як і вимог про повернення дитини на територію України. Також вказав, що позивач не надає йому можливості спілкуватися з дитиною та приймати участь у її життя, заблокувавши його телефонні дзвінки. Вказав, що на даний час він є військовослужбовцем, проходить лікування після поранення та найближчими днями повертається у військо, де приймає активну участь у захисті України.
Представник третьої особи правом на подання письмових пояснень не скористалася, в судовому засіданні заперечила проти позову, вказуючи про відсутність спору між сторонами щодо місця проживання дитини. Наполягала на тому, що нині дитина має зареєстроване місце проживання в Україні , а саме в будинку батька відповідача, де зареєстрована й позивач. Дитина покинула територію Україні зі згоди батька, у зв'язку з безпековою ситуацією в Україні, батьки погодилися, що дитина проживатиме з мамою, оскільки батько є військовим та здійснює захист України. Навіть після розлучення сторін, батько не заперечує проживання дитини з матір'ю, не вимагає повернення дитини до України, не звертається до суду з приводу визначення місця проживання дитини, незалежно від того, що мати заблокувала його дзвінки, фактично перешкоджаючи спілкуванню з донькою, але стягнувши аліменти з батька. Представник третьої особи наполягала на тому, в даній ситуації спір щодо місця проживання дитини відсутній, позивач не обґрунтувала необхідність передання вказаного питання на вирішення суду.
Ухвалою судді від 29.08.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою судді від 15.10.2024 справу прийнято до свого провадження суддею ОСОБА_6 , у зв'язку із відставкою судді ОСОБА_7 .
Ухвалою суду від 17.01.2025 підготовче судове засідання з розгляду вказаної цивільної справи закрито, справу призначено до судового розгляду.
Вислухавши пояснення учасників по справі, дослідивши в сукупності всі докази по справі, встановивши зміст спірних правовідносин та норму права що підлягає застосуванню до них, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.2-4 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 та інші).
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.
У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (ст.7 СК України).
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
У відповідності з положеннями ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Положеннями ст. 153 СК України гарантоване право матері, батька та дитина на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з абзацом 1 ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до змісту ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ч.2 ст. 161 СК України, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу.
Згідно з ч.2, ч.8, ч.9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Тобто, нормами процесуального законодавства визначено, що захисту в судовому порядку підлягає лише те право чи інтерес, яке є порушеним, невизнаним чи оспорюваним.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом (постанова КГС ВС у справі № 922/1174/20).
При розгляді даної справи судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_3 (а.с.5) та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської від 15.07.2024 року (справа № 177/1381/24 в ЄДРСР). Від вказаного шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої записані сторони у справі, що підтверджується копією відповідного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 64).
Як зазначає представник позивача та підтвердив відповідач, у зв'язку з воєнними діями в Україні, за усною домовленістю між сторонами, малолітня ОСОБА_4 виїхала за кордон України та залишається проживати з матір'ю, а саме в Німеччині. Ці обставини сторонами визнані та не заперечуються.
Як вказали сторони під час судового розгляду, з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на умирання дитини в розмірі частини всіх доходів відповідача (рішення Криворізького районного суду від 26.11.2024 справа № 177/2204/24 в ЄДРСР).
Відповідно до інформації та довідки Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 19.09.2024 № 120, позивач ОСОБА_3 разом із своєю малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , проте за даною адресою фактично не проживають (а.с. 54-55, 60, 64, 79). Дитина має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 64).
Як слідує з посвідок на проживання та даних про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_8 та малолітня ОСОБА_5 , мають дозвіл на проживання на території Німеччини дійсний до ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстрацію місця проживання в Німеччині за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 66-71). Доказів на підтвердження того, що дозвіл на проживання в Німеччині позивачу продовжено після 04.03.2025, в змагальному процесі, суду не надано.
Орган опіки та піклування Глеюватської сільської ради вказав про неможливість надання висновку щодо спору, оскільки дитина та її мати, за адресою зареєстрованого місця проживання дитини в Україні не проживають (а.с. 79). Також орган опіки надав суду характеристику на відповідача - батька дитини, в якій він характеризується позитивно, підтверджується факт перебування в лавах ЗСУ з лютого 2022 року та станом на січень 2025 він був поранений, проходив лікування (а.с. 129).
Судом роз'яснювалося представнику позивача право на подання суду доказів щодо умов проживання дитини за кордоном України, але в змагальному процесі, суду таких доказів не подано.
Після роз'яснення в порядку підготовки справи до розгляду обставин, які підлягають доказуванню у даному провадженні, представником позивача суду надано переклад інформації з центру зайнятості в республіці Німеччина, згідно змісту якого слідує, що ОСОБА_3 звернулася до центру зайнятості 20.11.2024, подавши заявку на отримання громадянської допомоги для себе та осіб, що проживають з нею у спільноті нужденних, при цьому їй призначено допомогу на місяць з січня по лютий 2025 року - 1512,68 євро, з березня 2025 - 201,70 євро, з яких частина коштів на дитину (січень - лютий 427 євро, березень 56,94 євро), а з квітня 2025 - 0 євро. При цьому, з вказаних коштів за січень -лютий 2025 892,68 євро перераховується на рахунок ОСОБА_3 , а решта суми на ТОВ «Тріаго іммобілієн», - третя особа (а.с. 111-113). З вказаного документа слідує, що виплата могла бути продовжена у разі продовження дозволу на проживання в Німеччині, про що заявник мав надати відповідні документи. Однак, у змагальному процесі позивачем, її представником, суду не надано документального підтвердженні ні продовження дозволу на проживання в Німеччині, ні отримання допомоги після 04.03.2025.
Доказів наявності у позивача самостійного доходу, відмінного від вище вказаної громадської допомоги на неї та на дитину ОСОБА_9 , стороною позивача в змагальному процесі суду не надано.
Позивачем суду надано довідку з Протестанського дитячого садка від 28.11.2024, згідно змісту якого ОСОБА_5 з січня 2025 року буде відвідувати вказаний навчальний заклад, визначена плата на місяць 178,50 євро, але чи відвідує дитина вказаний заклад, доказів суду не надано.
Оцінивши докази по справі, суд прийшов до висновку, що малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із матір'ю, за взаємною згодою та домовленістю батьків дівчинки, після розірвання шлюбу між батьками дитина залишається проживати з матір'ю.
Доводи позивача вказані у позові про те, що батько дитини вимагає негайного повернення дитини до України та визначення місця проживання з ним, не знайшли свого підтвердження, заперечувалися відповідачем, доказів існування таких обставин позивачем не надано, хоча право на їх подання роз'яснювалося. Не знайшли свого підтвердження й доводи позивача про те, що відповідач просить у неї матеріальної допомоги, що заперечувалося відповідачем. При цьому він є військовослужбовцем, відповідно отримує матеріальне забезпечення від держави, з нього стягнуто аліменти на утримання дитини.
Доводи позивача сформовані в позові щодо того, що батько дитини після розлучення між ними мало цікавиться життям дитини, суд розцінює критично, адже як встановлено судом, шлюб між сторонами розірвано вже після введення на території України воєнного стану, мобілізації відповідача та виїзду позивача за кордон України, а відповідно будучи військовослужбовцем, здійснюючи безпосередньо захист України, відповідач не має можливості виїзду за кордон та тісного спілкування з дитиною, однак не бажає втрачати зв'язок з дитиною, що має бути враховано позивачем, оскільки батьки мають рівні права на спілкування з дитиною, участь у їх вихованні, незалежно від їх окремого проживання.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку про відсутність між сторонами спору щодо місця проживання дитини ОСОБА_4 , батьки дитини за взаємною згодою реалізували право визначене ст. 160 СК України щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю, що усуває необхідність втручання у таке врегулювання суду. На даний час дитина проживає з матір'ю, з батька стягнуто аліменти на утримання дитини, а позивач не довела, що в даному випадку її права порушені, невизнані чи оспорені, що є самостійною підставою для відмови у позові. Подібні висновки сформував Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23.
Однак, суд звертає й увагу на те, що позивач, ставлячи перед судом питання про місце проживання дитини з нею, не надала суду ні доказів забезпечення нею належних умов проживання дитини за кордоном України, як не надала суду доказів наявності у неї самостійного джерела доходу, як того вимагають положення ч.2 ст. 161 СК України.
Отже, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211, 20 грн., який враховуючи відмову у задоволенні позову, не підлягає відшкодуванню позивачу.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено та оголошено 31.03.2025.
Суддя М.В. Березюк