26 березня 2025 року м. Київ
Справа № 367/9603/23
Провадження № 22-ц/824/1737/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 26 березня 2025 року
Повний текст постанови складено 28 березня 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Сушко Л.П.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 05 червня 2024 року, постановлену у складі судді Карабази Н.Ф., -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
У травні 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позов, у в якій просить забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу - виконавчого листа № 437/4419/13-ц Ленінського районного суду міста Луганська від 13.05.2013 року, дублікат якого видано Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області 06.03.2024 року, за виконавчим провадженням № НОМЕР_1, яке відкрито головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дригантом І.В., до набрання чинності рішення у цій справі.
Заяву мотивує тим, що предметом позову у даній справі є зокрема, визнання таким, що не підлягає виконанню дублікат виконавчого листа № 437/4419/13-ц Ленінського районного суду міста Луганська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 березня 2013 року до досягнення дитиною повноліття, виданого на підставі ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.10.2023 у справі № 437/4419/13-ц. Разом з цим, постановою головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 22.04.2024 року Дриганта І.В. відкрито виконавче провадження № АСВП: НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 437/4419/13-ц Ленінського районного суду міста Луганська від 13.05.2013 року, дублікат якого видано Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області 06.03.2024 року. Цей захід забезпечення позову дозволить уникнути неправомірного стягнення коштів з його доходів та усуне перешкоди у користуванні майном.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 05 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зупинення, задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу - виконавчого листа № 437/4419/13-ц Ленінського районного суду міста Луганська від 13.05.2013 року, дублікат якого видано Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області 06.03.2024 року, за виконавчим провадженням НОМЕР_2, яке відкрито головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Дригантом Іллею Володимировичем, до набрання чинності рішення у цій справі.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходи в з того, що не вжиття заходів забезпечення в майбутньому може утруднити чи зробити не можливим виконання судового рішення, суд дійшов висновку про необхідність вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу - виконавчого листа № 437/4419/13-ц Ленінського районного суду міста Луганська від 13.05.2013 року, дублікат якого видано Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області 06.03.2024 року, за виконавчим провадженням НОМЕР_2, яке відкрито головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Дригантом І.Л.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Токовенко О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Зокрема зазначає про те, що звертаючись із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 не навів правових підстав заявляти вимоги про забезпечення позову саме шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу, який оскаржується боржником у судовому порядку, оскільки, предметом даного позову є припинення стягнення аліментів. Не наведені позивачем і доводи про існування обставин, які можуть бути підставою для забезпечення такого позову, зокрема, доводи про те, чому, без забезпечення позову буде неможливо виконати рішення про припинення сплати аліментів у разі задоволення позову. Позивач не навів тих обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення виконання за судовим рішенням про стягнення аліментів, які є періодичними платежами, що стягуються на утримання неповнолітньої дитини, утруднить або може призвести до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову. Інформація про те, що рішення суду про стягнення аліментів оскаржується позивачем, в матеріалах справи відсутня. У разі задоволення позову про звільнення від сплати аліментів, стягнення аліментів має бути припинено від дня набрання чинності рішенням суду, а не від дня пред'явлення позову. Тому вважає помилковими посилання суду першої інстанції на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважа їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Токовенко О.В. підтримав доводи апеляційної скарги з викладених в ній підстав.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Судова повістка, яка надсилалися ОСОБА_1 повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 .
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скарг, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до наступного висновку.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України, одним із видів забезпечення позову може бути зупинення стягнення на підставі виконавчого документу, який оскаржується.
Згідно з частиною третьою статті 150 Цивільного процесуального кодексу України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у пункті 4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову. При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини.
Так, згідно пункту 43 рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Разом з тим, суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу не врахував, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України.
Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Як убачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, не навів правових підстав заявляти вимоги про забезпечення позову саме шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу, який оскаржується боржником у судовому порядку, оскільки, предметом даного позову є припинення стягнення аліментів.
Крім того, у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заяви про забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просив вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд першої інстанції дійшов помилково висновку, що є реальна загроза невиконання судового рішення у випадку прийняття його на користь позивача.
Згідно положенням пункту 2 частини першої статті 374 Цивільного процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 05 червня 2024 року- скасувати.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу - виконавчого листа № 437/4419/13-ц Ленінського районного суду міста Луганська від 13.05.2013 року, дублікат якого видано Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області 06.03.2024 року, за виконавчим провадженням № НОМЕР_1, яке відкрито головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дригантом Іллею Володимировичем, до набрання чинності рішення у цій справі - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
Л.П. Сушко