25 березня 2025 року місто Київ
Справа № 381/863/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7164/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Мазурик О.Ф., Шкоріної О.І.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2024 року (ухвалено у складі судді Ковалевської Л.М., повний текст рішення складено 23 грудня 2024 року)
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської обласної державної (військової) адміністрації, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Фастівської районної державної (військової) адміністрації, треті особи: Перша київська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Садівницьке товариства «Зелений гай» про скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року позивач звернулася із позовом, у якому просила:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3224984200:03:001:0229, загальною площею 0,06 га, цільове призначення - для ведення садівництва, що розташована на території Садового товариства «Зелений Гай» Малоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати незаконним та скасувати Розпорядження Фастівської районної державної адміністрації Київської області від 09 березня 2004 року №119 «Про надання земельних ділянок Фастівському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства в межах Фастівського району Київської області» (далі - Розпорядження № 119);
- визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №003045 від 15 липня 2004 року, що виданий Фастівською районною державною адміністрацією Київської області на підставі Розпорядження Фастівської районної державної адміністрації Київської області від 09 березня 2004 року №119 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №03:04:024:00015 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3224984200:03:001:0001, загальною площею 19.7346 га в Державному реєстрі речових прав, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2674925932140 (далі - Державний акт № 003045).
В обґрунтування вимог зазначала, що після смерті її матері, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина, до складу якої входила, зокрема, земельна ділянка площею 0,06 га, розташована на території СТ «Зелений гай» Малоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області.
Подавши заяву про прийняття спадщини до Першої київської державної нотаріальної контори, вона не змогла отримати свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну ділянку через відсутність необхідних правовстановлюючих документів. Попри це, право на спадщину залишається за позивачкою як спадкоємицею першої черги.
Її матір отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №064270 від 02 листопада 1999 року на підставі рішення виконавчого комітету Малоснітинської сільської Ради народних депутатів №9 від 09 грудня 1997 року.
На думку позивачки, цей державний акт відповідав законодавству, чинному на момент його видачі, та є єдиним дійсним правовстановлюючим документом, який підтверджує право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку.
ОСОБА_3 за життя реалізувала своє право на виготовлення технічної документації. ФОП ОСОБА_4 було розроблено документацію із землеустрою, а 10 травня 2011 року земельній ділянці визначили кадастровий номер 3224984200:03:001:0229. Згодом цю технічну документацію зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Фастівському районі 04 травня 2011 року за №00282009372011.
Проте відомості про цю земельну ділянку не були перенесені з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру в порядку, передбаченому Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про Державний земельний кадастр». Саме це унеможливлює повноцінне оформлення спадкового права на спірну ділянку.
Рішенням №РВ-2622290552023 від 13 листопада 2023 року їй відмовили у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, оскільки на 59,2491% земельна ділянка з кадастровим номером 3224984200:03:001:0229 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3224984200:03:001:0001, яка перебуває у державній власності в особі Київської обласної державної адміністрації та знаходиться у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Позивач наголошує, що це накладення є протиправним, оскільки ділянка її матері була сформована й зареєстрована раніше, а також мала чинний державний акт на право приватної власності.
Виданий 15 липня 2004 року Державний акт №003045, на підставі Розпорядження №119, не відповідає затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року №449 формі. Акт видано на бланку, що втратив чинність після 01 липня 2003 року (згідно з наказом Держкомзему України №140 від 28 травня 2003 року).
Технічна документація, яка нібито підтверджує право постійного користування держлісгоспу, містить розбіжності (різні примірники, відсутня повноцінна нумерація сторін, непослідовні підписи посадових осіб). Також жодного кадастрового номера для цієї «лісової» ділянки не присвоєно за належною процедурою, а перші записи про неї в Державному реєстрі речових прав з'явилися лише 22 грудня 2022 року із невідповідною площею (19,7346 га замість 970,9652 га).
Позивачка вважала, що сукупність наведених фактів та документів підтверджує незаконність оскаржуваного Розпорядження №119 від 09 березня 2004 року, що, у свою чергу, обумовлює недійсність Державного акту №003045 від 15 липня 2004 року та порушує законне право позивачки оформити спадщину на належну її матері земельну ділянку, отримати витяг із Державного земельного кадастру та реалізувати всі повноваження власника.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Фастівський міськрайонний суд Київської області позов задовольнив частково.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3224984200:03:001:0229, загальною площею 0,06 га, цільове призначення - для ведення садівництва, що розташована на території Садового товариства «Зелений Гай» Малоснітинської сільської ради Фастівського району Київської області, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,40 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з таким рішенням в частині незадоволених позовних вимог, ОСОБА_1 22 січня 2025 року подала через адвоката Гапеку Т.В. безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права власності на спадкову земельну ділянку лише через те, що остання не отримала свідоцтво про право на спадщину. Апелянт наголошує, що відповідно до статей 1216, 1218, 1220, 1268, 1296, 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину в установленому законом порядку, є власником з часу відкриття спадщини та має право захищати свою власність у суді навіть за відсутності свідоцтва. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22 березня 2023 року у справі №463/6829/21-ц.
Зазначає, що суд проігнорував вимоги статей 15, 16 ЦК України та статей 41 Конституції України, які гарантують кожній особі право на ефективний захист своїх порушених прав. Звернення з новим позовом, на чому фактично наполягає суд, тягне за собою додаткові витрати та не відповідає принципам розумності й ефективності судового розгляду. Апелянт вважає, що оскарження відповідного Розпорядження № 119 та Державного акта № 003045 є єдиним способом захисту, який повністю усуне накладення земельних ділянок та порушення права на спадщину.
Наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам про фактичне накладення (майже 60%) земельної ділянки позивача на землю, яку вважає своєю Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (раніше - Фастівське держлісгосподарське підприємство). За інформацією з відповідних органів, земельна ділянка спадкодавця мала кадастровий номер 3224984200:03:001:0229, а земельна ділянка лісгоспу зареєстрована з кадастровим номером 3224984200:03:001:0001. Саме наявність цього накладення перешкоджає повному внесенню відомостей про спадкову ділянку до Державного земельного кадастру та порушує право позивача.
Указує, що Розпорядження №119 та виданий на його підставі Державний акт № 003045 суперечать чинному законодавству. По-перше, цей державний акт виданий за формою, що втратила чинність на той момент. По-друге, відсутня позначка про присвоєння кадастрового номера, а площа, вказана у витягу з Державного реєстру речових прав (19,7346 га), не збігається з площею, зазначеною у самому акті (970,9652 га). Це свідчить про порушення передбачених законом процедур та неможливість законного встановлення меж користування, що, в результаті, призвело до накладення на спадкову ділянку.
На переконання скаржника, дії органу виконавчої влади, які призвели до неправомірного обмеження прав спадкоємиці, порушують принцип мирного володіння майном, гарантований Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Накладення на приватну земельну ділянку практично унеможливлює реалізацію права власності, що підтверджується матеріалами справи.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 23 березня 2021 року, місце державної реєстрації смерті: Київський міський відділ державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), орган державної реєстрації актів цивільного стану, що видав свідоцтво: Дніпровський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №3174. (а.с.25 т.1)
Померла ОСОБА_3 є матір'ю позивача ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.26 т.1)
Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями за законом є: донька - ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_2 .
З метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
До спадкового майна після смерті ОСОБА_3 належало:
- 1/2 частка квартири АДРЕСА_1
- земельна ділянка площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року у справі №755/3717/23 було визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 (ухвала про відкриття провадження а.с.164-165 т.1).
Щодо оформлення спадщини на земельну ділянку, яка входила до спадкового майна, то суд звертає увагу на те, що відповідно до постанови державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Київ) Губко Ю.В. від 12 листопада 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення земельної ділянки: для ведення садівництва, у зв'язку з ненаданням документа, що посвідчує право власності спадкодавця ОСОБА_3 на спадкову земельну ділянку (а.с.30).
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 утримував у себе оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку та не надав їх на вимогу нотаріусу для отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину, що фактично і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Щодо позовних вимог у частині визнання недійсним Розпорядження та Державного акту на право постійного користування землею, суд встановив, що померла ОСОБА_3 02 листопада 1999 року отримала державний акт на право приватної власності на землю серії Ш-КВ №064270. Зі змісту вказаного державного акту вбачається, що ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку площею 0,06 га, шо розташована на території СТ «Зелений гай» Малоснітинської сільської ради.
Вказаний державний акт було видно на підставі рішення виконавчого комітету Малоснітинської сільської Ради народних депутатів №9 від 09 грудня 1997 року.
З метою присвоєння вказаній земельній ділянці кадастрового номеру ОСОБА_3 за життя, а саме 25 лютого 2011 року звернулась до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з метою виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для ведення садівництва.
ФОП ОСОБА_4 було розроблено та виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,06 га, шо розташована на території СТ «Зелений гай» Малоснітинської сільської рада та належить на праві власності ОСОБА_3
10 травня 2011 року вказаній земельній ділянці було визначено кадастровий номер 3224984200:03:001:0229.
В подальшому технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_3 була зареєстрована в Управлінні Держкомзему у Фастівському районі Київської області 04 травня 2011 року за №00282009372011.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 22 вересня 2023 року за вих №29-10-0.222-8756/2-23 вбачається, що у Відділі №7 Управління надання адміністративних послуг зберігається вказана вище технічна документація з присвоєння земельній ділянці ОСОБА_3 кадастрового номеру 3224984200:03:001:0229.
Разом з тим, відповідно до програмного забезпечення ведення Державного земельного кадастру (ДЗК) відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3224984200:03:001:0229 відсутні, так як не були перенесені з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру у відповідності до вимог Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельних кадастр».
З метою перенесення вказаних відомостей ОСОБА_1 звернулась до ФОП ОСОБА_4 . Однак, 13 листопада 2023 року було отримано рішення №РВ-2622290552023 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, у зв'язку з тим, що на земельну ділянку ОСОБА_3 з кадастровим номером 3224984200:03:001:0229 накладається на 59,2491 % земельна ділянка з кадастровим номером 3224984200:03:001:0001 (а.с.50).
З метою з'ясування кому належить земельна ділянка, яка майже на 60 % накладається на земельну ділянку померлої ОСОБА_5 стороною позивача було здійснено запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3224984200:03:001:0001 належить на праві власності Київській обласній державній адміністрації, правокористувач - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Гапека Т.В. апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі, просила її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, заяв чи клопотань до суду не подали, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України (том 3 а. с. 116-124).
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З урахуванням викладеного, приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, що не з'явилися в судове засідання.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом позивачем не оскаржено, а тому в цій частині не переглядається.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам закону рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає частково.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування Розпорядження № 119 та визнання недійсним Державного акта № 003045 суд першої інстанції виходив із того, що на момент звернення до суду та розгляду справи по суті, позивачка, хоча й прийняла спадщину, проте ще не мала повністю оформленого права власності на земельну ділянку, що, на думку суду, унеможливлює задоволення вимоги про визнання недійсними розпорядження і державного акту як таких, що нібито порушують це право.
Фактично суд вважав, що позивачка спочатку повинна була належно підтвердити своє речове право на ділянку (що й було зроблено щодо частини), а вже потім, за потреби, оскаржувати дії чи рішення органів влади, якщо вони дійсно обмежують чи порушують це право.
Підставою для відмови в позові у цій частині суд указав відсутність порушеного права позивачки.
Колегія суддів погоджується із висновком суду про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте з інших мотивів з огляду на таке.
Суд першої інстанції правильно встановив, та це підтверджується матеріалами справи та визнається і стверджується позивачкою, що на земельну ділянку ОСОБА_3 з кадастровим номером 3224984200:03:001:0229 (право власності на яку в порядку спадкування визнано за позивачкою) накладається на 59,2491 % земельної ділянки з кадастровим номером 3224984200:03:001:0001, що належить на праві власності Київській обласній державній адміністрації та на праві постійного користування - Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» , що підтверджується висновком ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області та викопіюванням з кадастрової карти . (том 1 а. с. 29, 50, 52).
Відповідачі жодних доказів на спростування такого накладення суду не надали.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси які порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 923/466/17).
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68).
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168).
Також потрібно врахувати, що до 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавались у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки.
З 01 січня 2013 року у зв'язку з набранням чинності Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
За такого правового регулювання визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З огляду на викладене позовні вимоги про визнання незаконним та скасування Розпорядження № 119 та визнання недійсним Державного акту № 003045 не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивачки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146).
Щодо частини земельної ділянки, яка може бути витребувана колегія суддів враховує таке.
Позивачка просить визнати незаконним та скасувати Розпорядження № 119, яким передано Фастівському державному лісогосподарському підприємству передано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 17 735,0162 га.
При цьому позивачці в порядку спадкування на праві власності належить лише 0,06 га земельної ділянки, що на 59,2491 % накладається на площу земельної ділянки з кадастровим номером 3224984200:03:001:0001.
Тобто позивачка намагається скасувати правовий титул (визнати незаконним та скасувати відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на земельну ділянку, що належить їй).
Витребування як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, оскільки така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3224984200:03:001:0001.
Тобто належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається.
Такий висновок в подібній правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19.
Колегія суддів також зауважує, що позивачка має довести, яка саме земельна ділянка та в яких межах накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3224984200:03:001:000. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 441/123/16).
Таким чином, частина земельної ділянки позивачки, що накладається має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування Розпорядження № 119 та визнання недійсним Державного акта № 003045, проте помилився в частині мотивів такої відмови, помилково вважавши, що право позивачки не порушено.
Натомість підставою для відмови в задоволенні цих позовних вимог є обрання позивачкою неналежного способу захисту, оскільки за встановлених обставин справи належним способом захисту прав позивачки є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки з кадастровим номером 3224984200:03:001:0229, що накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3224984200:03:001:0001.
Судові витрати
Оскільки апеляційна скарга задовольняється частково, проте рішення суду змінюється лише в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування Розпорядження № 119 та визнання недійсним Державного акту № 003045, відсутні підстави для перерозподілу судових витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2024 року (в оскаржуваній частині) - змінити, виклавши резолютивну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 31 березня 2025 року
Головуючий О.В. Желепа
Судді: О.Ф. Мазурик
О.І. Шкоріна