Справа № 756/5441/23 Головуючий в 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2429/2025 Доповідач в 2 інстанції - ОСОБА_2
19 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі
суддів: ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12023100050001321 від 24.03.2023 року за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року,
У провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебувало кримінальне провадження № 12023100050001321 від 24.03.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме у тому, що він 24 березня 2023 року приблизно о 00 год. 30 хв., перебуваючи разом із невстановленою органом досудового розслідування особою № 1, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, за адресою: АДРЕСА_1 , поряд із приміщенням фаст-фуду, яке орендує ОСОБА_8 , маючи спільний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме майна, що знаходиться в приміщенні фаст-фуду, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням до приміщення, в умовах воєнного стану, та реалізуючи який, діючи з корисливих мотивів, ОСОБА_7 за допомогою невстановленого предмету зламав захисний ролет, після чого проник до приміщення фаст-фуду, звідки таємно викрав різне майно, після чого, тримаючи при собі викрадене майно, залишили місце вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядилися на власний розсуд, спричинивши ОСОБА_8 майнову шкоду на загальну суму 1745 грн. 42 коп.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Вказане рішення суд першої інстанції мотивував тим, що 09.08.2024 року набрав чинності Закон України, яким фактично декриміналізовано крадіжки на суму меншу ніж 2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а враховуючи, що ОСОБА_7 інкриміновано кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України за подією, що мала місце 24.03.2023 на суму 1745,42 грн., то підстави для притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 185 КК України відсутні у зв'язку з частковою декриміналізацією вчиненого ним діяння.
В апеляційній скарзі прокурора вказано про незаконність оскаржуваної ухвали у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що суд помилково постановив ухвалу про закриття кримінального провадження, не надавши необхідної оцінки конкретним обставинам кримінального провадження, у тому числі щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 КК України, оскількийому висунуто обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК України, тобто за таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням до приміщення, вчинене в умовах воєнного стану. За наведених обставин просив оскаржувану ухвалу скасувати та відмовити в задоволенні клопотання захисника про закриття кримінального провадження на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України та повернути кримінальне провадження до суду першої інстанції на новий розгляд.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції були дотримані.
Так, за змістом п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу, а саме має містити, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
При цьому, під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого кримінального правопорушення, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель кримінального правопорушення, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення є головним, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, прокурора, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. З огляду на це, обставини, які, відповідно до частини першої статті91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні мають бути викладеними чітко і конкретно, та наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Колегія суддів звертає увагу на те, що проведення судового розгляду кримінального провадження лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, має на меті забезпечити обвинуваченій особі можливість знати точний обсяг висунутого обвинувачення, від якого він повинен захищатися (включаючи як фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими та які будуть предметом доказування в суді, так і відповідну правову кваліфікацію), що гарантує особі право на справедливий судовий розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження (ч. 3 ст. 337 КПК України).
При цьому, за змістом ст. 131-1 Конституції України однією з функцію прокуратури є підтримання публічного обвинувачення в суді, яке виражається в тому, що прокурор приймає обов'язкову участь в розгляді кримінального провадження в суді та на виконання своїх повноважень доводить перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Тоді як суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, повинен створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов'язків і реалізації наданих їм прав, аби забезпечити, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Як вбачається з обвинувального акта, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням до приміщення, в умовах воєнного стану, тобто ОСОБА_7 висунуто обвинувачення лише за ч. 4 ст. 185 КК України, яке підтримував прокурор в ході судового розгляду.
При цьому, встановивши наявність підстав для закриття кримінального провадження на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України в суді першої інстанції, прокурором не ставилось питання про зміну ОСОБА_7 обвинувачення за ст. 162 КК України, відповідно до положень ст. 338 КПК України, які передбачають необхідність подачі зміненого обвинувального акта з правовою кваліфікацією за ст. 162 КК України та посиланням на обставини, які, відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Колегія суддів вважає, що згідно з ст. 337 КПК України, суд не вправі був за результатами судового розгляду самостійно змінювати обвинувачення з ч. 4 ст. 185 КК України на ст. 162 КК України, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ст. 162 КК України істотно відрізняється від пред'явленого, містить зовсім інший юридичний склад, предмет та спосіб доказування, а тому самостійна зміна судом правової кваліфікації кримінального правопорушення в розумінні ч. 3 ст. 337 КПК України не покращуватиме становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, адже за своєю суттю призведе до того, що в межах висунутого ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК України кримінальне провадження за ним буде закрито та одночасно висунуто обвинувачення за ст. 162 КК України, яка в рамках вказаного кримінального провадження не висувалась, що безумовно свідчить про порушення права обвинуваченого на захист.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки обвинувачення за ст. 162 КК України ОСОБА_7 прокурором у встановленому законом порядку не пред'являлось та не було предметом перевірки суду першої інстанції, то доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції не надав необхідної оцінки конкретним обставинам кримінального провадження щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 КК України, є необґрунтованими.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідальність за ст. 162 КК України настає у випадку порушення недоторканості житла, тоді як вбачається з обвинувального акта, ОСОБА_7 проник до приміщення фаст-фуду, що не може вважатися житлом, оскільки він не призначений для постійного чи тимчасового проживання, що також свідчить про відсутність підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 162 КК України.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року, якою кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не знаходить, у зв'язку із чим залишає цю ухвалу без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року, якою кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4