Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3221/2025
18 березня 2025 року місто Київ
справа №757/7435/24-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Підпалого В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції, Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування,-
В лютому 2024 року позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому просив:
визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію про вчинення ним державної зради, що була поширена Національним агентством з питань запобігання корупції Громадській організації «РУХ ЧЕСНО»;
визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 », «ІНФОРМАЦІЯ_25»;
визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 / наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_26)», « ІНФОРМАЦІЯ_3 »;
зобов'язати Громадську організацію «РУХ ЧЕСНО» протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»;
зобов'язати Громадську організацію «РУХ ЧЕСНО» на наступний день після набрання рішенням у даній справі законної сили видалити профіль ОСОБА_1 з усією інформацією про нього та його зображенням з веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 / з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Громадську організацію «РУХ ЧЕСНО» на наступний день після набрання рішенням у даній справі законної сили видалити зображення ОСОБА_1 , його прізвище, ім'я та по батькові та всю інформацію про ОСОБА_1 з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
зобов'язати Громадську організацію «РУХ ЧЕСНО» на наступний день після набрання рішенням у даній справі законної сили видалити зображення ОСОБА_1 , його прізвище, ім'я та по батькові та всю інформацію про ОСОБА_1 з веб-сайта ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
стягнути з Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на користь ОСОБА_1 245 757,02 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 30 жовтня 2023 року позивачу з відзиву на позовну заяву та додатків до нього у межах справи №757/38829/23-ц, стало відомо про поширення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 недостовірної інформації про нього, а саме у фразах: « ІНФОРМАЦІЯ_6 », «ІНФОРМАЦІЯ_25», яка є неправдивою, вказує на вчинення позивачем державної зради та нібито існування цьому доказу у вигляді обвинувального вироку суду, який ухвалено щодо іншої особи, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Вказував, що як стало відомо з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 та з веб-сайту https://nazk.gov.ua недостовірна інформація про вчинення позивачем державної зради була передана Національним агентством з питань запобігання корупції Громадській організації «РУХ ЧЕСНО», що вбачається з офіційної публікації НАЗК та веб-сайту ГО «РУХ ЧЕСНО», поширена Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО» на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 у профілі позивача у Реєстрі держзрадників, який створений Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО» та наповнюється інформацією у співпраці з НАЗК.
Зазначав, що як стало позивачу відомо ІНФОРМАЦІЯ_7 в процесі підготовки до подання позову, на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 у профілі « ОСОБА_1 » у реєстрі зрадників, за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2/ відбулась заміна вищезазначеної недостовірної інформації про позивача на іншу недостовірну інформацію: «ІНФОРМАЦІЯ_26)», «ІНФОРМАЦІЯ_27».
Посилався на те, що відповідачами порушено принцип презумпції невинуватості та порушено його особисті немайнові права внаслідок поширення про нього недостовірної інформації.
Вказував, що поширена відносно нього інформація не є оціночними судженнями, а є фактичними твердженнями, які не відповідають дійсності.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет:
ІНФОРМАЦІЯ_2 », «ІНФОРМАЦІЯ_25».
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 / наступного змісту:
«ІНФОРМАЦІЯ_26)», «ІНФОРМАЦІЯ_3».
Зобов'язано Громадську організацію «РУХ ЧЕСНО» протягом п'яти календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».
Зобов'язано Громадську організацію «РУХ ЧЕСНО» на наступний день після набрання рішенням у даній справі законної сили видалити профіль ОСОБА_1 з усією інформацією про нього та його зображенням з веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 /з веб-сайту https://www.chesno.org.
Зобов'язано Громадську організацію «РУХ ЧЕСНО» на наступний день після набрання рішенням у даній справі законної сили видалити зображення ОСОБА_1 , його прізвище, ім'я та по батькові та всю інформацію про ОСОБА_1 з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Зобов'язано Громадську організацію «РУХ ЧЕСНО» на наступний день після набрання рішенням у даній справі законної сили видалити зображення ОСОБА_1 , його прізвище, ім'я та по батькові та всю інформацію про ОСОБА_1 з всб-сайта ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнуто з Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на користь ОСОБА_1 7267,20 грн. витрат на судовий збір.
Стягнуто з Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на користь ОСОБА_1 232 065,84 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач Громадська організація «РУХ ЧЕСНО» подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування вимог посилалася на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, зокрема, не розглянув заяву Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» про розгляд справи з викликом сторін та в порушення вимог статей 274, 277 ЦПК України незаконно розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження.
Вказувала, що суд першої інстанції, в порушення вимог статей 12, 265 ЦПК України, не розглянув заяву про застосування строків позовної давності.
Зазначала, що Громадська організація «РУХ ЧЕСНО» вказувала, що дата внесення змін до сторінки ІНФОРМАЦІЯ_2/, а саме розміщення інформації, яку позивач вважає недостовірною, відбулося 25 травня 2022 року та це підтверджується відомостями із кабінету адміністратора сайту https://www.chesno.org/. До суду ж позивач звернувся лише 15 лютого 2024 року, що підтверджується матеріалами справи. Отже, з моменту внесення відповідних змін до інформації, розміщеної на сайті, пройшло більше року, а тому позивачем пропущені строки позовної давності для звернення з даним позовом.
Посилався на те, що судом першої інстанції порушено вимог статті 30 Закону України «Про інформацію» та, всупереч сталій судовій практиці щодо розмежування у подібній категорії справ оціночних суджень від фактичних тверджень, невірно визначив характер оспорюваних виразів «зрадник країни», «посібник російських можновладців, які взялись за агресивну війну проти України та зміну її кордонів».
Вказував, що суд першої інстанції, в порушення вимог статей 78, 79 ЦПК України та сталої судової практики, не надав доказів завдання шкоди його особистим немайновим правам та не врахував публічний статус позивача.
Зазначав, що вся спірна інформація в публікаціях є виключно критикою та оцінкою дій позивача саме як публічного діяча, без жодного втручання в приватне чи сімейне життя позивача, та її поширення має фактологічні підстави.
Посилався на неспівмірність розміру витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом даної справи зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та обсягом заявлених позовних вимог, не в повній мірі відповідність критерію розумності, їх дійсної необхідності, обгрунтованості.
Вказував, що Громадська організація «РУХ ЧЕСНО» фактично була позбавлена можливості заперечити у суді першої інстанції щодо неспівмірності заявлених судових витрат, оскільки клопотання про відшкодування судових витрат із доданими до нього документами від 24 червня 2024 року не отримувала, а у підсистемі «Електронний суд» дане клопотання, як і додатки до нього - не зареєстровані. Також Громадська організація «РУХ ЧЕСНО» зазначає, що у разі якщо апеляційний суд дійде висновку, що позов підлягає задоволенню, то судові витрати підлягають зменшенню до 30000 грн.
25 листопада 2024 року від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказувала на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені доводи апеляційної скарги не знаходять свого підтвердження та не спростовують законність та обґрунтованість рішення. Зазначала, що відповідач Громадська організація «РУХ ЧЕСНО» не надав доказів на підтвердження наведеної у профілі Реєстру зрадників країни (Реєстру зрадників) неправдивої інформації, однак її недостовірність та її характер - поширення у формі фактичних тверджень доведено позивачем належними доказами. Вказувала, що згадування у даному профілі Реєстру зрадників країни про ОСОБА_1 в контексті зазначеної у цьому профілі інформації, особливо в умовах війни, знаходження його профілю в Реєстрі зрадників країни формує в українському та світовому суспільстві вкрай негативне сприйняття позивача, принижує його честь та гідність, і шкодить діловій репутації.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач Національне агентство з питань запобігання корупції в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у його відсутність на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України )
Частиною 1 ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 ЦПК України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституцією України в ст.3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 28 Конституції України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності.
Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.
Частиною четвертою статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зстаттею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Нормами статті 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У статті 201 ЦК України зазначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно з статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб; підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Статтею 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Тягар доведеності достовірності інформації, поширеної про іншу особу, лежить на тому, хто поширив таку інформацію, позивач лише доводить сам факт її поширення.
Верховний Суд України у п.18 постанови Пленуму №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст.277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд зазначає, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Отже, спростуванню підлягає тільки недостовірна інформація, яка була висловлена у формі фактичних тверджень. Тому позивач повинен вказати конкретні висловлювання, які він вважає недостовірними, а суд зобов'язаний оцінити, чи є ці висловлювання фактичними твердженнями, чи оціночними судженнями.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі №758/2931/19.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).
Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.
Стаття 9 Конституції України зазначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому застосування Європейської конвенції та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права є обов'язковим для всіх державних органів України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, то є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, р. 28, пункт 46).
Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
У п.45 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02 червня 2016 року зазначено, що суд у своїй практиці розрізняє твердження щодо фактів та оціночні судження. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів як таку, що є фундаментальною частиною права, що охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії», п.46). Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції», п.55). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення у Справі «Бразільє проти Франції», заява №71343/01, п. 37, від II квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення «Патурель проти Франції», заява №54968/00, п.37, від 22 грудня 2005 року).
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_10 на веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_11 / розміщена публікація під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_12 » (зафіксовано Звітами Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр номерів і адрес» за результатами фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет №313/202.3-3B від 17 грудня 2023 року та №22/2024-ЗВ від 24 січня 2024 року, веб-сторінка №4).
Як зазначено у позовній заяві, що 30 жовтня 2023 року позивачу з відзиву на позовну заяву та додатків до нього у межах цивільної справи №757/38829/23-ц стало відомо про розміщення на веб-сайті https://www.chesno.org за адресою у мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2/ (веб-сторінка №3 Звітів №313/2023-ЗВ від 17 грудня 2023 року, №22/2024-ЗВ від 24 січня 2024 року) профілю ОСОБА_1 у зазначеному Реєстрі держZрадників, що створений та наповнений Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО», та у якому містилося зображення позивача із зазначенням його прізвища, імені та по батькові: ОСОБА_1 , рік народження: 1973, та у якому була розміщена оспорювана інформація №1 у фразах: «ІНФОРМАЦІЯ_29», «ІНФОРМАЦІЯ_25» та інша інформація про нього у розділах: «ІНФОРМАЦІЯ_28».
Слова «ІНФОРМАЦІЯ_46» є гіперактивним посиланням, при натисканні на яке здійснювався перехід на веб-сторінку Єдиного державного реєстру судових рішень за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_30), на якій розміщений вирок Святошинського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року у справі №759/2229/18, ухвалений за наслідками розгляду кримінального провадження №220017011000000018, внесеного до ЄРДР 11 жовтня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , відповідно до якого суд ухвалив визнати його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року №2341-111, яка діяла на момент вчинення злочину ОСОБА20 у березні 2014 року), за якою призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років.
Відомості про прізвище, ім'я та по батькові та інші персональні дані особи, щодо якої в Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_31 містився вирок Святошинського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року у справі №759/2229/18, не відображені в загальному доступі. Особа, щодо якої ухвалено вирок - означена як ОСОБА_8.
Судом у справі №759/2229/18 визнано доведеним, що ОСОБА_8, будучи громадянином України, депутатом Севастопольської міської ради 6 скликання, ... на позачерговому засіданні Севастопольської міської ради 11 березня 2014 року голосував за прийняття «Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», чим сприяв Російській Федерації у проведенні підривної діяльності на території України.
Колегія суддів констатує, що обвинувальний вирок суду за ст.111 КК України у кримінальному провадженні №220017011000000018 (у справі №759/2229/18), на який містилося посилання у профілі позивача, прийнято відносно іншої особи, а не щодо позивача.
Однак персональні дані засудженого у вироку суду знеособлені та в контексті всієї інформації з профіля позивача на веб-сайті https://www.chesno.org/ цей вирок подано користувачам як прийнятий щодо позивача.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_32» розроблена Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО». Створення Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО» профіля позивача в Реєстрі держZрадників та факт поширення у ньому оспорюваної та іншої інформації про позивача підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО».
Оспорювана інформація про позивача «ІНФОРМАЦІЯ_29», «ІНФОРМАЦІЯ_25» отримала поширення на веб-сайті Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» ІНФОРМАЦІЯ_1 у Реєстрі держZрадників в профілі позивача за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_13 » (ІНФОРМАЦІЯ_33).
Матеріалами справи підтверджується, що на веб-сайті https://www.chesno.org у словах з літерою літери «Z» відбулась заміна літери «Z» на літеру «з», назва платформи та реєстру: «Реєстр Zрадників країни», «Реєстр держZрадників» замінені на «Реєстр зрадників країни», «Реєстр зрадників», назва (заголовок) «ІНФОРМАЦІЯ_34» перейменовано на «ІНФОРМАЦІЯ_18».
Судом встановлено, що вищенаведена оспорювана інформація №1 про позивача: «ІНФОРМАЦІЯ_29», «ІНФОРМАЦІЯ_25» у профілі позивача у ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2/ була замінена на іншу оспорювану інформацію №2 про позивача наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_26)», «ІНФОРМАЦІЯ_3».
Після заміни однієї оспорюваної інформації на іншу у профілі позивача у Реєстрі зрадників країни на веб-сайті https://www.chesno.org за адресою у мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2/ також міститься зображення позивача ОСОБА_1 із зазначенням його прізвища, імені та по батькові: ОСОБА_1 , рік народження: 1973.
Як зафіксовано Звітом №22/2024-ЗВ від 24 січня 2024 року на час фіксації веб-сторінки під його зображенням розміщений текст наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_35», «ІНФОРМАЦІЯ_26)», далі за текстом вказується також інша інформація про нього у розділах, зокрема: «Характеристики політика», «Опис політика», «Пов'язані партії», «Балотування», «Помічники», «Фігуруваиня в антикорупційних розслідуваннях».
Слова «ІНФОРМАЦІЯ_35» є активним гіперпосиланням на веб-сторінку ІНФОРМАЦІЯ_36/, на якій опублікована інформація про ІНФОРМАЦІЯ_37».
Слова «ІНФОРМАЦІЯ_3» є також активним гіперпосиланням, при натисканні на яке здійснюється перехід на веб-сторінку за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_38 (зафіксована як веб-сторінка ІНФОРМАЦІЯ_39), яка є архівною копією (snapshot) веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_14 , збереженою в Інтернет-архіві станом на ІНФОРМАЦІЯ_15 , що містить публікацію з веб-сайту https://www.radiosvoboda.org від ІНФОРМАЦІЯ_40 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_42». ...».
Судом першої інстанції вірно встановлено, що поширення зображення, даних та інформації про позивача, зокрема оспорюваної інформації, здійснено на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 у профілі ОСОБА_1 у ІНФОРМАЦІЯ_43) за адресою у мережі Інтернет. ІНФОРМАЦІЯ_44), а також через веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_45 (альтернативна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_16 (веб-сторінки №2); ІНФОРМАЦІЯ_5 (веб-сторінки №6).
Як вбачається з матеріалів справи та Звітів №№313/2023-ЗВ від 17 грудня 2023 року, 22/2024-ЗВ від 24 січня 2024 року, інформація про позивача на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2/ через інші вищенаведені веб-сторінки №№2, 6 доступна для користувачів веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 також внаслідок здійснення пошукового запиту за прізвищем позивача та прогортання сторінок на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_5 (веб-сторінка №1).
Перехід на веб-сторінку №2 ІНФОРМАЦІЯ_9 здійснюється за результатами пошукового запиту «ОСОБА_1» (поле « ІНФОРМАЦІЯ_17 » під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_18 » на веб-сторінці за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_5 (веб- сторінка №1).
Перехід на веб-сторінку №6: ІНФОРМАЦІЯ_19 здійснюється також на веб-сторінці за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_20 (веб-сторінка №1) після натискання на гіперпосилания «8» (номер сторінки), що з'являється після натискання на гіперпосилання «?» (стрілка для прогортання сторінок).
Колегія суддів, дослідивши зміст та характер оспорюваної інформації, проаналізувавши весь контекст поширеної інформації та зміст профілю позивача за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2 у Реєстрі держZрадників та у Реєстрі зрадників країни, приходить до висновку, що оспорювана інформація про позивача, поширена відповідачем Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО», не є оціночним судженням, оскільки вона носить характер фактичного твердження, яким повідомляється конкретно визначені дані про факти та події, які можна перевірити на предмет їх істинності, дійсності, а тому суд першої інстанції вірно зробив розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями, вірно виходив з того, що така інформація може бути визнана недостовірною у випадку, якщо вона не відповідає дійсності або викладена неправдиво.
Поширена Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО» за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2/ про позивача оспорювана інформація: « ІНФОРМАЦІЯ_6 », « ІНФОРМАЦІЯ_21 , які взялись за агресивну війну проти України та зміну її кордонів», « ІНФОРМАЦІЯ_3 », на інших веб- сторінках веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою (заголовком): « ІНФОРМАЦІЯ_6 », повідомляє про вчинення позивачем злочину проти держави України - державної зради, про його співучасть (пособництво) у злочинах російських можновладців, які розпочали агресивну війну проти України, про те, що він зраджує державу у співпраці та на користь представників країни-агресора і таке твердження грунтуються на фактах (позначене словами «ІНФОРМАЦІЯ_46»).
Поширена Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО» за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2/ про позивача оспорювана інформація: «ІНФОРМАЦІЯ_26)», «ІНФОРМАЦІЯ_3», а також перебування профілю позивача на інших веб-сторінках веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 , під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_18 », на інших веб-сторінках веб- сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою (заголовком): «ІНФОРМАЦІЯ_18», повідомляє про вчинення позивачем злочину проти держави України - державної зради і таке твердження грунтуються на фактах (позначене словами «ІНФОРМАЦІЯ_3»).
У разі переходу за активним гіперпосиланням: «ІНФОРМАЦІЯ_3» на веб- сторінку:ІНФОРМАЦІЯ_47 (яка є архівною копією публікації від ІНФОРМАЦІЯ_40 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_48» в редакції станом на ІНФОРМАЦІЯ_15 ) повідомлено інформацію, що у відношенні позивача здійснюється розслідування у кримінальному провадженні за цією статтею.
При переході за гіперпосиланням «ІНФОРМАЦІЯ_35» здійснюється перехід на веб-сторінку: ІНФОРМАЦІЯ_49/ під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_50 ...» (ІНФОРМАЦІЯ_51).
Факт перебування профілю позивача у ІНФОРМАЦІЯ_43), що ведеться Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО», вказує на нібито вчинення позивачем державної зради.
Кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення (ст.11 КК України). Відповідно до ст.2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.27 КК України співучасниками кримінального правопорушення, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає кримінальне правопорушення, вчинене виконавцем, (ст.29 КК України).
Статтею 111 КК України передбачена кримінальна відповідальність за державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Аналогічні положення передбачені ст.17 КПК України.
Правовий зв'язок конкретної особи з досудовим розслідуванням можливий лише шляхом наділення її (або набуття нею) конкретного правового статусу, передбаченого КПК України.
Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв'язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. При цьому вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі №577/4402/19-ц, від 07 липня 2021 року у справі №537/3205/17.
Жодних інших учасників кримінального провадження і процесуальних статусів, які б особа могла мати до повідомлення їй про підозру і який би одночасно підтверджував хоч якийсь її правовий зв'язок з досудовим розслідуванням, в КПК України не існує.
ЄСПЛ у своєму рішенні від 22 квітня 2010 року у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» зазначив, що презумпція невинуватості, втілена в п.2 ст.6 Конвенції, є одним із елементів справедливого кримінального судочинства, що забороняє передчасне висловлювання як самим судом, так і представниками інших органів влади думки, що особа, яка «обвинувачується у кримінальному злочині», є виїзною до того, як це доведено в законному порядку.
ЄСПЛ послідовно дотримується підходу, відповідно до якого принцип презумпції невинуватості порушується, якщо судове рішення або твердження офіційної особи щодо особи, яка обвинувачується в скоєнні злочину, схиляє до думки про те, що вона винна до того, як її винуватість була встановлена в законному порядку. Аналогічні порушення було констатовано у справах «Шагін проти України», «Грабчук проти України» та інших.
Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загальноправова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об'єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.
При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені, й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (рішення у справі «Дактарас проти Литви», від 24 листопада 2000 року). Зазначена позиція відповідає Постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №484/2781/19.
В матеріалах справи відсутній обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили та підтверджує факт вчинення позивачем будь-якого злочину, передбаченого КК України, зокрема державної зради, що підтверджується витягами Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ВР-001422045 від 25 серпня 2023 року та ВР-001966135 від 01 січня 2024 року.
Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року у справі №759/2229/18, розташований на веб-сторінці за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_52, на якій здійснюється перехід за активним гіперпосиланням, яким є слова «джерело-доказ зради» на веб-сайті https://www.chesno.org/ за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2, прийнятий по відношенню до іншої особи.
Позивач не має відношення до цього кримінального провадження та вироку суду, що встановлено колегією суддів та вірно встановлено судом першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який встановив, що інформація про розслідування СБУ кримінального провадження щодо позивача за статтею «державна зрада» не знайшла свого підтвердження і такі висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи.
Судом встановлено, що у позивача відсутній будь-який процесуальний статус, передбачений КПК України, який би дозволяв розглядати його як сторону кримінального провадження чи іншого учасника кримінального провадження.
Відсутність жодних кримінальних проваджень щодо позивача підтверджується відповідями правоохоронних органів: листом Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України від 19 червня 2023 року №291 аз/27/01/3-2023 на №07-0906/23 від 09.06.2023, листом Головного слідчого управління Служби безпеки України від 15.06.2023 №6/11-1569/2 на №04-0906/23 від 09.06.2023, листом Офісу Генерального прокурора від 30.08.2023 №25/3-І622вих-23, листом Офісу Генерального прокурора від 01.06.2023 №16/2-20219-22, листом Бюро економічної безпеки України (БЕБ) №11/4.6/14713-23 від 19.06.2023, листом Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України від 01.06.2023 №04-252/16660, листом Державного бюро розслідувань №18107-23/10-2-04-01-8478/23 від 2/9.06.2023, які грунтуються на відомостях Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно до Кримінального процесуального кодексу України та Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року №298.
Відповідно до листа Головного слідчого управління Служби безпеки України №6/М-687/2 від 02 квітня 2018 року, за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань, станом на 02 квітня 2018 року у кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими органів безпеки, повідомлення про підозру у вчиненні злочинів громадянину України ОСОБА_1 не здійснювалось.
Згідно з листом Прокуратури Автономної Республіки Крим №04/2-1432-18 від 17 квітня 2018 року, у СВ ГУ СБУ в Автономній Республіці Крим (з дислокацією в м Херсон) відсутні кримінальні провадження, у яких оголошено підозру ОСОБА_1 , або останній є учасником провадження на стороні захисту.
Відповідно до листа Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим (з дислокацією в м. Херсон) №76/М-25/8 від 20 квітня 2018 року, Головним управлінням СБ України в АР Крим (з дислокацією в м. Херсон) кримінальні провадження за підозрою ОСОБА_1 не розслідуються та не розслідувались. Обвинувальні акти стосовно вказаної особи слідчими Головного управління не складались.
Листом Прокуратури Автономної Республіки Крим за вих. №04/4-628вих-19 від 16 серпня 2019 року повідомлено, що слідчим відділом Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим (з дислокацією в м. Херсон) проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №42018010000000022 від 06 лютого 2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України. Процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні здійснювалось прокуратурою Автономної Республіки Крим. У ході досудового розслідування даного кримінального провадження по підозру будь-якій особі не повідомлялось. За результатами проведення досудового розслідування, 15 серпня 2019 року слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року у справі №761/11442/18, яке набрало законної сили, суд визнав недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_15 о 14:19 у статті Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_22 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_23 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_24 , а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_53 », «ІНФОРМАЦІЯ_54» спростувати зазначену недостовірну інформацію.
Стороною позивача на підтвердження позовних вимог був наданий висновок за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи за від 05 лютого 2024 року №29094/23-36, складений експертом Долинківською С.
Згідно з вказаним висновком:у публікації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2 , - міститься інформація щодо позивача. Ця інформація викладена, переважно, у формі тверджень про факти.
У публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 », поширеній на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2 , - міститься інформація негативного характеру щодо позивача.
Інформація негативного характеру щодо ОСОБА_1 , зафіксована у публікації з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 », поширена на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2 , - мас публічний характер.
У змісті публікації, розміщеної на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2, - міститься інформація щодо вчинення позивачем такого злочину як державна зрада. Ця інформація має негативний характер щодо ОСОБА_1 і викладена у формі твердження про факт, а не у формі оціночного судження.
ОСОБА_8 (мовна конструкція) «ІНФОРМАЦІЯ_29» використане у назві публікації, розміщеної на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2 , вжите у значенні «той, хто зраджує державу у співпраці (на користь) представників країни-агресора».
З об'єктивного змісту публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 », поширеної на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2 , випливає, що словосполучення « ІНФОРМАЦІЯ_6 » вжите щодо особи позивача. Інформація, закодована у словосполученні « ІНФОРМАЦІЯ_6 », є інформацію негативного характеру щодо позивача і викладена у формі твердження про факт.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що поширена про позивача оспорювана інформація, яка була розміщена ГО «РУХ ЧЕСНО» на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недостовірною інформацією про позивача, яка вказує на нібито вчинення останнім державної зради, розслідування кримінального провадження щодо нього, що спростовується належними доказами та яка порушує принцип презумпції невинуватості щодо позивача.
Розміщення профіля позивача у ІНФОРМАЦІЯ_43) з його зображенням та зазначенням його прізвища, імені та по батькові, колишньої посади під заголовками «ІНФОРМАЦІЯ_34», «ІНФОРМАЦІЯ_18» на інших веб-сторінках також вказує на нібито вчинення позивачем державної зради, розслідування кримінального провадження щодо нього, що є недостовірними твердженнями.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення особистих немайнових прав позивача на повагу до гідності, честі та ділової репутації та що оспорювана недостовірна інформація формує у суспільстві негативне сприйняття позивача, як особи, яка діє на боці ворога українського народу - держави-агресора та всупереч інтересам України, чим завдається шкода особистим немайновим правам позивача.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач має значний досвід політичної, державної та правової роботи: є адвокатом, має науковий ступінь доктора юридичних наук та кандидата економічних наук, був обраний народним депутатом України V-VІ скликання, членом Вищої Ради Юстиції, призначався заступником Глави Адміністрації Президента України- Керівником Головного управління з питань судової реформи та судоустрою, Радником Президента України, Першим заступником Глави Адміністрації Президента України, членом вчених рад державних вищих навчальних закладів. Поширена ГО «РУХ ЧЕСНО» інформація має негативну спрямованість щодо позивача та порочить честь, гідність та негативно впливає на ділову репутацію позивача.
Висвітлення позивача у негативному образі особи, яка вчинила злочин, є зрадником своєї держави, пособником РФ, яка веде агресивну війну проти України, створює вкрай негативне уявлення громадськості про особу позивача та сприйняття його в аморальному образі злочинця та зрадника своєї держави.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність юридичного складу правопорушення в частині поширеної відповідачем Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО» інформації, що є підставою для визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача оспорюваної інформації, поширеної Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО» на веб-сайті https://www.chesno.org за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 », «ІНФОРМАЦІЯ_25», «ІНФОРМАЦІЯ_26)», «ІНФОРМАЦІЯ_3».
Посилання відповідача Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на фактологічні підстави поширення оспорюваної інформації, є безпідставними, оскільки жодні інші неперевірені на достовірність публікації в мережі Інтернет не наділяють відповідача Громадську організацію «РУХ ЧЕСНО» правом поширювати неперевірену та недостовірну інформацію про позивача.
Відповідач Громадська організація «РУХ ЧЕСНО», здійснюючи доведення до громадськості інформації про вчинення позивачем - громадянином України злочину проти держави, зобов'язаний подавати для поширення достовірну інформацію та дотримуватися положень Конституції та законів України, не використовувати інформацію для посягання на права і свободи людини, а також не допускати поширення інформації, яка містить упередженість чи необгрунтовані звинувачення.
Поширена Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО» оспорювана інформація не була перевірена належним чином на предмет її достовірності.
Посилання відповідача Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на те, що позивач є публічною особою, тому межа допустимої критики його діяльності є ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи, колегія суддів відхиляє, оскільки оспорювана інформація є твердженням про факти, достовірність яких відповідачем не доведена.
Публічні звинувачення особи у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України не може грунтуватися на чутках та домислах, а мають містити доказове фактичне підгрунтя та не повинні поширюватися до отримання підтверджуючих доказів і перевірки інформації на її достовірність.
Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що інформація поширена відповідачем Громадською організацією «РУХ ЧЕСНО» є недостовірною та порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , дійшов вірного висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є спростування недостовірної інформації про нього у спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація, шляхом розміщення протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили на зазначеному веб-сайті вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування» та видалення зазначеного профіля позивача з Реєстру зрадників країни, зображення ОСОБА_1 , його прізвища, імені, по батькові та всієї інформації про ОСОБА_1 з веб-сайту https://www.chesno.org.
Доводи апеляційної скарги відповідача ГО «РУХ ЧЕСНО» щодо порушення вимог статей 274, 277 ЦПК України внаслідок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін не знайшли свого підтвердження, оскільки як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є захист честі, гідності та ділової репутації.
Відповідно до п.2 ч.6 ст.19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Врахувавши пункти 1-8 частини 3 статті 274 ЦПК України, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження, вбачається можливість розгляду справи у спрощеному порядку.
Щодо посилання відповідача ГО «РУХ ЧЕСНО» в апеляційній скарзі про пропуск позивачем строку позовної давності колегія суддів зазначає, що згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. З метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 був введений карантин (дата набрання чинності 12 березня 2020 року), дія якого неодноразово продовжувалась відповідними постановами КМ України до 30 червня 2023 року.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено. За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, позивачем не пропущено строк для звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2024 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформації ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для стягнення з Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на користь позивача 232065,84 грн. витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з пропорційності задоволених вимог.
Разом з тим, колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком судупершої інстанції, виходячи знаступного.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктвами 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
Згідно з ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України»заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, у попередньому (орієнтовному) розрахунку витрат, які позивач поніс і які очікував понести у зв'язку із розглядом справи, було зазначенорозмір витрат на правничу допомогу: 192 000,00 грн. витрати на правничу допомогу, 53 757,02 грн. компенсація витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У клопотанні про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі №757/7435/24-ц від 24 червня 2024 року, позивач просив суд стягнути з Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на його користь 270 757,02 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а саме: 217 000,00 грн. витрати на правничу допомогу, 53 757,02 грн. компенсація витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги
З матеріалів справи вбачається, що повноваження представника позивача підтверджені договором №02-2811/2023 про надання правничої допомоги від 28 листопада 2023 року, укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом Мікітян К.О. з додатком №1 до нього (з врахуванням договору №1 від 24січня 2024 року про внесення змін до договору №02-2811/2023 про надання правничої допомоги від 28 листопада 2023 року); ордером АІ №1545980 від 09 лютого 2024 року на представництво інтересів у Печерському районному суді міста Києва; свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №2372 від 02 грудня 2005 року.
Відповідно до п.1.1 договору про надання правничої допомоги клієнт доручає адвокату, а останній бере на себе зобов'язання надати правничу допомогу з питань захисту прав та інтересів клієнта, пов'язаних із поширенням про клієнта інформації Національним агентством з питань запобігання корупції, ГО «РУХ ЧЕСНО», поширенням інформації на веб-сайті в порядку, у випадках, та у спосіб, що вказані у цьому договорі, а клієнт, у свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити надану правничу допомогу і фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором.
Відповідно до п.5.2. вказаного договору гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в додатку 1 до цього договору.
Згідно з п.8.1. договору «Додаток 1 - тарифи на послуги Адвоката». У Додатку 1 до договору зазначений розмір та порядок обчислення адвокатського гонорару (розрахунок вартості однієї години надання послуг і фіксований розмір).
До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.5.5. договору).
Згідно з п.5.6. договору факт наданих послуг підтверджується актом приймання передачі правничої допомоги.
Стороною позивача були надані докази понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 217 000 грн. та витрат пов'язаних з розглядом справи у розмірі 53 752,02 грн. (оплата послуг ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» та експертизи №29094/23-36 проведеної КНДІСЕ), всього на загальну суму 270 757,02 грн.
В матеріалах справи наявні платіжні інструкції про оплату позивачем адвокату витрат на професійну правничу допомогу та витрат пов'язаних з розглядом справи.
Колегія суддів бере до уваги, що відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема, якщо суд урахував відповідний висновок експерта як доказ.
Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (особливо, якщо суд урахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує конструкцію передбачуваності застосування процесуальних норм, отже не є такою, що відповідає принципу верховенства права.
Відповідний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №712/4126/22.
Суд першої інстанції, вірно врахував звіт за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет №313/2023-ЗВ від 17 грудня 2023 року, підготовленим ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр номерів і адрес», довідки та висновок експертизи №29094/23-36 КНДІСЕ.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати пов'язані з розглядом справи, здійснені позивачем на оплату послуг ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» та експертизи є обґрунтованими, безпосередньо пов'язані з розглядом справи і підлягають відшкодуванню у загальному розмірі 53 752,02 грн.
Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.
У випадку встановленого фіксованого розміру погодинних ставок адвокатів сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми погодинних ставок адвокатів зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для стягнення з відповідача Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на користь позивача ОСОБА_1 суми витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з розміром, стягнутої судом першої інстанції з Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» суми правової допомоги.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.
У пунктах 179, 180 постанови від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України (схожі положення містяться у статті 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
З урахуванням практики ЄСПЛ не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
За таких обставин, з урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України, заперечень сторони відповідача Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» до поданої заяви позивачем про відшкодування витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на користь позивача ОСОБА_1 до 30 000 грн, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом Мікітян К.О. в суді першої інстанції.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає що, визначаючи розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не врахував принципів співмірності та розумності судових витрат, не врахував характер правовідносин, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, розумність їхнього розміру.
А тому, в цій частині доводи апеляційної скарги відповідача Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» знайшли своє часткове підтвердження.
З огляду на вищевикладене, рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2024 року в частині стягнення з Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на користь ОСОБА_1 232 065,84 грн. витрат на професійну правничу допомогу та судових витрат підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої з Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на користь ОСОБА_1 суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката та витрат пов'язаних з розглядом справи з 232 065,84 грн. до 83 757,02 грн.
До суду апеляційної інстанції стороною позивача було подано клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції у розмірі 17500 грн.
Актом виконаних робіт №3-02-2811/2023 від 21 листопада 2024 року, з описом наданих послуг юридичних послуг в суді апеляційної інстанції, підтверджується, що адвокат Мікітян К.О. виконав, а клієнт ОСОБА_1 прийняв без претензій наступні послуги: складання відзиву на апеляційну скаргу ГО «РУХ ЧЕСНО» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2024 року, вартістю 17 500 грн (2,30 год. х 7000 грн).
Надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, врахувавши, що правова позиція сторони позивача в цій справі не змінювалась в судах першої та апеляційної інстанціях, адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтувала свої вимоги (заперечення), та інші обставини, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн, які підлягають стягненню з відповідача Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на користь позивача.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2024 року в частині стягнення з Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на користь ОСОБА_1 232 065 грн. 84 коп. витрат на професійну правничу допомогу та судових витрат змінити, зменшити стягнуту з Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката та витрат пов'язаних з розглядом справи з 232 065 грн. 84 коп. до 83 757 грн. 02 коп.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2024 року - залишити без змін.
Стягнути з Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» (код ЄДРПОУ 40219487, місцезнаходження: вул. Спаська, буд. 5, офіс 58 м. Київ, 04071) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) витрат на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 31 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: