Апеляційне провадження
№22-ц/824/4024/2025
18 березня 2025 року місто Київ
справа № 372/853/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б.,Ратнікової В.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваксенс Прод» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року та на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року, ухвалені під головуванням судді Сташків Т.Г., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваксенс Прод» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та 3% річних, -
В лютому 2024 року позивач звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 9 670 143,69 грн., з яких:
суму основного боргу (авансу) в розмірі 8 204 074,95 грн.;
3 % річних у розмірі 1 466 068,74 грн.за період з 14 грудня 2021 року по 13 травня 2024 року.
В мотивування вимог посилався на те, що 10 вересня 2021 року між ТОВ «Ваксенс Прод» та ОСОБА_1 були укладені попередні договори №№1, 2, 3 купівлі-продажу земельних ділянок, за умовами яких сторони повинні були укласти основні договори купівлі-продажу земельних ділянок 3223155400:03:025:0038, 223155400:03:025:0039, 3223155400:03:025:0041 до 10 грудня 2021 року включно.
Вказував, що оскільки основні договори купівлі-продажу земельних ділянок за попередніми договорами №№1, 2, 3 від 10 вересня 2021 року в установлений строк не були укладені, сплачені ТОВ «Ваксенс Прод» грошові кошти відповідачу в загальному розмірі 20 231 946,75 грн., які є авансом, підлягають поверненню позивачу.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2022 року у справі №372/173/22, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ваксенс Прод» аванс у розмірі 20 231 946,75 грн.
Зазначав, що відповідач свої зобов'язання з повернення вказаної суми авансу, присудженої судом до стягнення, станом на час подання позову до суду не виконав, а тому вважає, що на підставі ст.625 ЦК України з ОСОБА_1 підлягає стягненню 3% річних.
Посилався на те, що оскільки позивач передав відповідачу аванс у розмірі, що визначений сторонами еквівалентно 748 663,11 доларів США, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.2 ст.533 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання відповідача триває.
Вказував, що офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 29 грудня 2023 року у розмірі 748 663,11 доларів США еквівалентна згідно з курсом НБУ 28 436 021,70 грн.
Вважає, що з відповідача підлягає стягненню різниця суми авансу, що не охоплена судовим рішенням у розмірі 8 204 074,95 грн.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2024 рокупозов ТОВ «Ваксенс Прод» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ваксенс Прод» 3% річних у розмірі 365 624,40 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ваксенс Прод» судовий збір у розмірі 5541,03 грн.
Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Шульги А.В. про відшкодування судових витрат задоволено частково.
Ухвалено додаткове рішення у справі №372/853/24.
Стягнуто з ТОВ «Ваксенс Прод» на користь ОСОБА_1 9 625,87 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
В іншій частині клопотання відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Ваксенс Прод» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду в частині відмови у задоволенні стягнення суми основного боргу у розмірі 8 204 074, 95 грн. та 3% річних у сумі 1 070 593, 93 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ваксенс Прод» грошову суму у розмірі 10 539 920,90 грн., з яких сума основного боргу складає 9 467 668,56 грн., сума 3% річних - 1 072 252,29 коп.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що оскільки сплачена сума авансу підлягала поверненню відповідачем позивачу після закінчення терміну укладення основних договорів - 10 грудня 2021 року, то починаючи з 14 грудня 2021 року у відповідача виник обов'язок повернути позивачу вказаний аванс. Невиконання цього обов'язку і стало підставою для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України.
Вказував, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних нарахованих до 11 липня 2023 року та після 17 лютого 2024 року.
Зазначав, що мотивації суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні про те, що на стадії виконання рішення суду позивач має право у зв'язку із зміною курсу валют лише на отримання інфляційних нарахувань, передбачених ст.525 ЦК України та не має право на стягнення курсової різниці, оскільки зобов'язання було визначено у національній валюті, як і те, що у разі задоволення подібної вимоги може йти мова про зміну судового рішення, що набрало законної сили, безумовно не узгоджується з настановами Великої Палати Верховного Суду.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Ваксенс Прод» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати додаткове рішення в частині стягнення з ТОВ «Ваксенс Прод» на користь ОСОБА_1 9 625,87 грн. витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні клопотання про відшкодування судових витрат.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що про розгляд судом першої інстанції клопотання відповідача про стягнення витрат на правову допомогу позивачу стало відомо після ухвалення додаткового рішення. Вказане клопотання на адресу позивача не надходило, а тому останній не міг висловити свою думку щодо нього.
Вказував, що клопотання про стягнення витрат на правову допомогу є необгрунтоване, оскільки підготовка справи до розгляду не потребувала аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль.
18 березня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 - Шульги А.В. надійшли відзиви на апеляційні скарги позивача, в яких останній просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційній скарги без задоволення, посилаючись на їх безпідставність та необгрунтованість.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи апеляційних скарг підтримав, просив їх задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційних скарг, просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга на рішення суду першої інстанції підлягає частковому задоволенню, а на додаткове рішення не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2022 року у справі №372/173/22, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ваксенс Прод» аванс у розмірі 20 231 946,75 грн.
З довідки приватного виконавця Ляпіна Д.В. від 01 жовтня 2024 року НОМЕР_2/4941 вбачається, що у нього на виконанні перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа №372/173/22 від 02 серпня 2023 року, виданого Обухівським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ваксенс Прод» авансу у розмірі 20 231 946,75 грн. В ході здійснення виконавчого провадження за рахунок реалізації майна боржника було стягнуто грошові кошти у розмірі 20 231 946,75 грн., які було перераховано на рахунок стягувача в повному обсязі 26 квітня 2024 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ТОВ «Ваксенс Прод» вказував на те, що оскільки сплачена сума авансу підлягала поверненню відповідачем після закінчення терміну укладення основних договорів, тобто не пізніше 11 грудня 2021 року, то починаючи з 11 грудня 2021 року у ОСОБА_1 виник обов'язок повернути позивачу аванс. Вважає, що невиконання цього обов'язку є підставою для застосування положень ст.625 ЦК України, а тому просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 466 068,74 грн. за період з 14 грудня 2021 року по 13 травня 2024 року.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
У частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином законодавство України передбачає обов'язок боржника (відповідача) добровільно і своєчасно виконати рішення суду.
В свою чергу, положеннями ч.2 ст.18 ЦПК України передбачено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Встановивши, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2022 року у справі №372/173/22 набрало законної сили 12липня 2023 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що самез цієї дати у відповідача виник обов'язок зі сплати позивачу присудженої судом суми грошових коштів у розмірі 20 231 946,75 грн., яку ОСОБА_1 сплатив 26 квітня 2024 року, отже наявні підстави для стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, визначеного цим рішенням суду.
А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем необґрунтовано визначено початком періоду нарахування 3% річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України з 14 грудня 2021 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 365 624,40 грн., суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для стягнення 3% річних за період з 12 липня 2023 року по 16 лютого 2024 року.
Проте, колегія суддів не погоджується в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції в частині визначення періоду нарахування 3% річних, оскільки судом не було взято до уваги, що позивач у травні 2024 року уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 466068,74 грн. за період з 14 грудня 2021 року по 13 травня 2024 року та що відповідач виконав рішення суду 26 квітня 2024 року.
Таким чином, оскільки рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2022 року у справі №372/173/22 набрало законної сили 12 липня 2023 року та виконано 26 квітня 2024 року, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних за період з 12липня 2023 року по 25 квітня 2024 року включно за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.
Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ваксенс Прод» підлягають стягненню 3% річних в розмірі 480050,98 грн. за період з 12липня 2023 року по 25 квітня 2024 року включно.
Вищевказаного судом першої інстанції не було взято до уваги, отже рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ваксенс Прод» 3% річних та судового збору підлягає зміні шляхом збільшеннясуми 3% річних, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 з 365624,40 грн. до 480050,98 грн. та збільшення суми стягнутого судового збору з 5541,03 грн. до 7270,77 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки сплачена сума авансу підлягала поверненню відповідачем позивачу після закінчення терміну укладення основних договорів - 10 грудня 2021 року, то починаючи з 14 грудня 2021 року у відповідача виник обов'язок повернути позивачу вказаний аванс, а невиконання цього обов'язку і стало підставою для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, колегія суддів відхиляє, оскільки невиконане грошове зобов'язання, на яке позивач просив нарахувати 3% річних, є не зобов'язанням за договорами, а трансформованим з цих договорів зобов'язанням, встановленим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2022 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу (авансу) в розмірі 8 204 074,95 грн., яка визначена як курсова різниця еквівалента в гривні з суми 748 663,11 доларів США, а саме: станом на 29 грудня 2023 року еквівалент 748 663,11 доларів США згідно з офіційним курсом НБУ становить 28 436 021,70 грн., отже 28 436 021,70 грн. - 20 231 946,75 грн. = 8 204 074,95 грн.
За статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання - грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національній валюті України при різних валютних курсах.
Так, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2022 року у справі №372/173/22, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ваксенс Прод» аванс у розмірі 20 231 946,75 грн.
Як вбачається із зазначених судових рішень, ТОВ «Ваксенс Прод», як сторона спірних попередніх договорів, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у грудні 2021 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача суму авансу у розмірі 20 231 946,75 грн., визначивши заборгованість у валюті гривні України.
Ухвалюючи рішення у справі №372/173/22, яке набрало законної сили, суд врахував курс валют, який діяв на час ухвалення рішення, та визначив борг у гривні, з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач, який самостійно визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а відтак, ТОВ «Ваксенс Прод» не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті.
Звертаючись з вимогами про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточного рішення у справі про стягнення суми авансу за попередніми договорами купівлі-продажу земельних ділянок, позивач фактично просить змінити попереднє рішення суду, яким вже вирішено спір між сторонами.
Суд першої інстанції правильно вказав на те, що на стадії виконання рішення суду позивач має право лише на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, а не на зміну попереднього рішення в частині збільшення стягнутої судом суми боргу внаслідок зміни курсу валют під час виконання попереднього рішення, адже такий підхід є порушенням принципу юридичної визначеності.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №754/2449/22.
Посилання в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказані постанови не є релевантними до даної справи.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ТОВ «Ваксенс Прод» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 9625,87 грн., суд першої інстанції виходив з обставин даної справи та пропорційності задоволених вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 15 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд»представниквідповідача подав клопотання про відшкодування судових витрат, в якому просив стягнути з позивача та користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 35000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції стороною відповідача було надано копії:договору про надання юридичних послуг №МОМ/05/04/24 від 05 квітня 2024 року, рахунку №МОМ/05/04/24 від 05 квітня 2024 року на суму 35000,00 грн., виписки з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Лемвел» за 28травня 2024 року на суму 35000,00 грн.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Таким чином, беручи до уваги вимоги п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 9625,87 грн., які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору.
Доводи апеляційної скарги про те, що про розгляд судом першої інстанції клопотання відповідача про стягнення витрат на правову допомогу позивачу стало відомо після ухвалення додаткового рішення, вказане клопотання на адресу позивача не надходило, а тому останній не міг висловити свою думку щодо нього, колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи, до клопотання про відшкодування судових витрат представником відповідача було надано докази його направлення 15 жовтня 2024 року до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС ТОВ «Ваксенс Прод».
Також в матеріалах справи міститься довідка про доставку до електронного кабінету ТОВ «Ваксенс Прод» судової повістки про розгляд вказаного клопотання призначеного на 07 листопада 2024 року о 15.40 год.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги на рішення суду та про залишення без змін додаткового рішення суду.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваксенс Прод» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року - задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваксенс Прод» 3% річних та судового збору змінити, збільшитисуму 3% річних, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваксенс Прод» з 365624 грн. 40 коп. до 480050 грн. 98 коп. та збільшити суму стягнутого судового збору з 5541 грн. 03 коп. до 7270 грн. 77 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваксенс Прод» на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року- залишити без задоволення.
Додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваксенс Прод», місцезнаходження: місто Київ, вул. Басейна, 6, код ЄДРПОУ 44358956 витрати по сплаті судового збору понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 2470 грн. 37 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 31 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: