іменем України
28 березня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/7907/18
Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/494/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.,-
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 , -
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 грудня 2024 року (проголошено о 14:02, повний текст рішення складено 19.12.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 260 000 грн та судові витрати по сплаті судового збору в розмір 2 600 грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 06.05.2018 ним надано ОСОБА_2 у позику грошові кошти в розмірі 260 000 грн, що еквівалентно 10 000 доларів США, на строк до 09.05.2018 включно, підтверджується розпискою від 06.05.2018, складеної відповідачем власноруч та підписано особисто в присутності двох свідків - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Зазначав, що у визначені в письмовій розписці строки відповідач позичені кошти не повернув, чим порушив взяті на себе зобов'язання. Після отримання у позику грошових коштів, відповідач вдався до вчинення дій, які вказують на відверте намагання ухилитися від виконання договірних зобов'язань та штучно створити надумані підстави для неповернення коштів.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.12.2025 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 260 000 грн.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 600 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач грошових коштів у позивача не брав, а розписка ним була написана під примусом та загрозою його життю та життю його дружини. Всі перемовини велись виключно з його дружиною, а сторони між собою не були знайомі.
Наголошує, що розписка була написана під примусом, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи №2868-2870/19-24 від 30.10.2019, згідно з якою підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від 06.05.2018, виконаний ОСОБА_2 ймовірніше за все у стані операційної та психологічної напруги (у незвичному психофізіологічному стані, зокрема у стані сильного хвилювання, сильного нервового збудження, тощо).
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача - адвоката Черненка Г.І., який просив задовольнити апеляційну скаргу, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гонди О.Ю., який просив залишити в силі рішення районного суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобов'язання за розпискою від 06 травня 2018 року не виконав, грошові кошти в добровільному порядку не повернув.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтуються на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що за розпискою від 06.05.2018 ОСОБА_2 отримав позику в сумі 260 000 грн, що еквівалентно 10 000 доларів США, від ОСОБА_1 та зобов'язався повернути вищевказану суму в строк до 09.05.2018. Розписка складена в присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та містить їх підписи (том 1, а.с. 196).
За висновком експерта Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №2868-2870/19-24 від 30.10.2019:
1. Підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від 06.05.2018 виконаний рукописним способом, письмовим приладом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів.
2. Рукописний текст розписки від 06.05.2018 від імені ОСОБА_2 , виконаний ОСОБА_2 ймовірніше за все навмисно зміненим почерком із переміною пишучої руки у стані операційної та психічної напруги (у незвичному психофізіологічному стані, зокрема у стані сильного хвилювання, сильного нервового збудження тощо).
3. Підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від 06.05.2018, виконаний ОСОБА_2 ймовірніше за все у стані операційної та психічної напруги (у незвичному психофізіологічному стані, зокрема у стані сильного хвилювання, сильного нервового збудження тощо) (том 1, а.с. 231-242).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22.01.2024, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01.05.2024, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики, укладеного у вигляді розписки від 6.05.2018, недійсним, стягнення судових витрат відмовлено (том 3, а.с. 3-14).
Відповідач грошові кошти за розпискою від 06.05.2018 не повернув.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 3 ч. 1).
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За положеннями ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статі 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі №206/6401/18 зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц».
У постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15 викладено правовий висновок про те, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Установлено, що на підтвердження надання відповідачу в борг грошових коштів в розмірі 260 000 грн позивачем надано суду оригінал розписки від 06.05.2018. Крім того, висновком експерта №2868-2870/19-24 від 30.10.2019 підтверджено, що підпис у розписці від 06.05.2018 про отримання суми боргу виконаний саме ОСОБА_2 . Таким чином, передача грошових коштів підтверджується належними та допустимими доказами і, як правильно констатував суд першої інстанції, доказів, які б спростовували вказані обставини, відповідач суду не надав.
Ураховуючи, що позичальник своїх зобов'язань із повернення суми позики не виконав, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором позики в розмірі 260 000 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач грошових коштів у позивача не брав, а розписка ним була написана під примусом, не є слушними.
Так, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22.01.2024 (справа №753/860/20), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01.05.2024, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики, укладеного у вигляді розписки від 6.05.2018, недійсним відмовлено. Судом у цій справі встановлено, що позивачем та його представником не надано суду доказів, що при написанні розписки про отримання грошових коштів у позику від 06.05.2018, відповідач та/або треті особи застосовували щодо ОСОБА_2 фізичне насильство та/або психологічний тиск та залякування, тому підстави для визнання договору позики у вигляді розписки від 06.05.2018 на підставі застосування фізичного та психологічного насильства відсутні.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з викладеного вище, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки воно ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 березня 2025 року.
Головуюча О.Є.Мамонова
Судді Н.В. Висоцька
Н.В. Шитченко