Номер провадження: 33/813/360/25
Номер справи місцевого суду: 947/33102/24
Головуючий у першій інстанції Войтов Г. В.
Доповідач Артеменко І. А.
24.03.2025 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду - Артеменко І.А.,
за участю: секретаря судового засідання - Подуст Т.П.,
особи, яка притягається до відповідальності, - ОСОБА_1 ,
захисника - Риженка Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Риженка Дениса Олеговича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м.Одеси від 13 листопада 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,
Короткий зміст судового рішення
Постановою Київського районного суду м.Одеси від 13.11.2024 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн та позбавлено його права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.
ОСОБА_1 визнано винним в тому, що він 01.10.2024 о 22:06 на вул. Жаботинського, 36 в м. Одесі керував транспортним засобом, а саме електросамокатом JET, без номерного знаку, з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: неприродна блідість обличчя, тремтіння пальців рук, звужені зіниці очей, що не реагують на світло. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку в медичному закладі водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Короткий зміст доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі захисник Риженко Д.О. в інтересах ОСОБА_1 просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати постанову Київського районного суду м.Одеси від 13.11.2024 та закрити провадження по справі через відсутність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, захисник Риженко Д.О. зазначив, що місцевий суд 13.11.2024 розглянув справу за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, та захисника в її інтересах, ігноруючи клопотання про відкладення розгляду справи, яке направлено до суду 12.11.2024. Під час ознайомлення з матеріалами справи (11.12.2024) захиснику стало відомо про наявність оскаржуваного судового рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, зазначив, що:
-з досліджуваного відеозапису можливо встановити відсутність у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп'яніння;
-не було жодної підстави для зупинки ОСОБА_1 відповідно до ст.35 Закону України «Про національну поліцію»;
- електросамокат, на якому переміщувався ОСОБА_1 , не є транспортним засобом;
- поліцейськими не було роз'яснено ОСОБА_1 прав;
- направлення на огляд не містить відомостей про те, хто його склав, підпису вказаної особи, що свідчить про його неналежність та недопустимість як доказу;
- матеріали справи не містять доказів винності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та в його інтересах захисник Риженко Д.О. підтримали клопотання про поновлення строків, доводи та вимоги апеляційної скарги.
Висновки щодо строків на апеляційне оскарження
Відповідно до ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 та ч.1 ст.287 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.285 КУпАП копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання.
З оскаржуваної постанови суду вбачається, що справа розглянута за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, яка належним чином повідомлена про слухання справи.
Так, на аркуші справи 10 міститься зворотнє поштове повідомлення про вручення 28.10.2024 ОСОБА_1 судової повістки на 13.11.2024 о 09.00.
Крім того, місцевим судом під час вирішення питання про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, було враховано наявність інформації про призначення справи до розгляду на інтернет-порталі «Судова влада»; відсутність клопотань про відкладення слухання справи, положення ч.2 ст.268 КУпАП, за якими участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за ст. 130 КУпАП, не є обов'язковою, а також обізнаність ОСОБА_1 з протоколу про адмінправопорушення про розгляд адміністративної справи Київським районним судом м.Одеси. Місцевий суд зазначив, що ОСОБА_1 мав об'єктивну можливість особисто або через представника в повній мірі реалізувати свої права, передбачені ст. 268 КУпАП, та, що він не був позбавлений можливості надати письмові клопотання, заяви, звернення чи пояснення з приводу обставин правопорушення.
З матеріалів справи вбачається, що 12.11.2024 ОСОБА_1 уклав договір про надання правничої допомоги з ОСОБА_2 , який в той же день о 17:35 (неробочий час) направив на електронну адресу суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи, призначеного на 13.11.2024 о 09:00. Вказане клопотання зареєстровано судом 13.11.2024, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції, та передано головуючому судді після судового засідання 14.11.2024, що підтверджується резолюцією судді (а.с.18).
За інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень постанова направлена до Реєстру для оприлюднення 14.11.2024, забезпечено надання загального доступу 15.11.2024.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутня інформація щодо направлення копії постанови особі, щодо якої її винесено, у виконання вимог ч.1 ст.285 КУпАП.
11.12.2024 захисник Риженко Д.О. ознайомився з матеріалами справи, про що розписався на а.с.18.
23.12.2024 захисник Риженко Д.О. скерував до суду апеляційну скаргу на вищезазначене судове рішення.
Отже, апеляційна скарга подана поза межами встановленого ст.294 КУпАП 10-денного строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.
Разом з тим, конструкція норми, що закріплена в ч.2 ст.294 КУпАП, дає підстави вважати, що у разі подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції після закінчення десятиденного строку з дня її ухвалення, апелянт безумовно повинен заявити клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, належним чином обґрунтувавши його.
Цілісне розуміння положень статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п.8 ч.2 ст.129 Конституції України дає підстави для висновку, що кожному гарантовано право на ефективні засоби юридичного захисту при реалізації права на апеляційний перегляд справи.
У цьому випадку особі має бути забезпечено умови для належного оскарження судового рішення.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine) від 28.03.2006 зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, серія A №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність.
Судом апеляційної інстанції, аналізуючи наведені обставини, враховано, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо виконання місцевим судом вимог ч.1 ст.285 КУпАП, за доводами захисника про наявність оскаржуваного судового рішення стало відомо під час ознайомлення з матеріалами справи - 11.12.2024, з матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга подана 23.12.2024, тобто в межах десятиденного строку з дня ознайомлення зі змістом судового рішення, враховуючи, що 21 та 22 грудня 2024 року були неробочі дні. При цьому, апеляційним судом враховано, що для належного обґрунтування апеляційної скарги апелянту необхідно ознайомитись з текстом оскаржуваного судового рішення.
Так, порядок подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції по справі про адміністративне правопорушення регламентовано виключно статтею 294 КУпАП, при цьому законом не встановлено конкретних вимог до такої апеляційної скарги.
Разом із тим, слід врахувати, що згідно з положеннями процесуальних кодексів України однією з обов'язкових вимог до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції є наявність в ній обґрунтування незгоди скаржника з висновками оскаржуваного судового рішення.
Таким чином, для реалізації права на апеляційний перегляд справи особа має подати апеляційну скаргу на постанову судді у справі про адміністративне правопорушення у встановлений законом строк із зазначенням доводів щодо незгоди із встановленими судом обставинами.
Для обґрунтування незгоди з ухваленим судовим рішенням скаржнику повинні бути відомі встановлені судом обставини та висновки суду. Вказане корелює із пунктом 4 ч.2 ст.283 КУпАП, яким передбачено, що постанова суду першої інстанції у справі про адміністративне правопорушення повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що право на судовий захист не повинно бути ілюзорним, а особа має мати реальну можливість оскаржити судове рішення.
У пункті 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04.12.1995 ЄСПЛ зазначив, що для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Враховуючи обізнаність захисника Риженка Д.О. про наявність оскаржуваного судового рішення з 11.12.2024, апеляційний суд вважає, що саме з моменту ознайомлення з судовим рішенням останній мав необхідні засоби для реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення.
На підставі наведеного, з метою забезпечення права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення останньому строку на апеляційне оскарження постанови суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції, заслухавши особу, яка притягається до відповідальності, та захисника в його інтересах, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП).
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, повністю доведена та підтверджується доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №140913 від 01.10.2024, яким зафіксовано, що ОСОБА_1 01.10.2024 о 22:06 по вул. Жаботинського, 36 в м. Одесі керував транспортним засобом, а саме електросамокатом JET, без номерного знаку, з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: неприродна блідість обличчя, тремтіння пальців рук, звужені зіниці очей, що не реагують на світло. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку в медичному закладі водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КпАП України. Вказаний протокол підписаний ОСОБА_1 без надання будь-яких пояснень;
- відеозаписами з портативних відеореєстраторів нагрудних камер поліцейських та з відеореєстратора, встановленого усередині салону службового транспортного засобу, якими зафіксовано рух електричного самоката JET, без номерного знаку, під керуванням, як згодом встановлено, ОСОБА_1 , по дорозі назустріч службовому транспортному засобу. Після зупинки, працівник поліції наголосив водію електоросамокату, що він вискочив на електросамокаті на середину дороги та просив представити документи, що посвідчують особу. Під час спілкування у ОСОБА_1 було виявлено ознаки наркотичного сп'яніння та наркотичний засіб, як пояснив ОСОБА_1 - «трава». На місце викликана слідчо-оперативна група. Зокрема, працівником поліції було здійснено попередній огляд водія та виявлено наявність тремтіння пальців рук, блідість обличчя та зіниці очей, які не реагували на світло. ОСОБА_1 повідомив, що він хвилюється та в нього є проблеми зі здоров'ям, що є наслідком тремтіння пальців та блідості обличчя, а також зазначив про вживання «трави» тиждень тому. Працівниками поліції неодноразово було запропоновано водію проїхати до медзакладу для проходження у встановленому порядку медичного огляду, на що ОСОБА_1 відповів: «Навіщо? Я ж казав, що вживав» та неодноразово висловив однозначну відмову від проходження огляду в медустанові (файл «ЕПР1 140913 ОСОБА_1 , ст.130 +ча.mp4» відео з реєстратора 471828 проміжок часу запису з 01:17:00 - 01:18:22). ОСОБА_1 було роз'яснено працівниками поліції, що відносно нього буде складено протокол за ст.130 КУпАП за відмову від проходження медичного огляду та проведена процедура складання протоколу про адміністративне правопорушення. ОСОБА_1 було роз'яснено права та ознайомлено з протоколом про адміністративне правопорушення та іншими матеріалами;
- направленням на огляд водія до закладу охорони здоров'я від 01.10.2024, в якому зазначені виявлені ознаки сп'яніння та відмову водія від проходження огляду;
-довідками про отримання посвідчення водія та відсутність повторності вчинення адміністративного правопорушення за ст.130 КУпАП, якими підтверджується статус водія та відповідна кваліфікація за ст.130 КУпАП.
Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Слід зазначити, що до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії (ч.2 ст.14 Закону України "Про дорожній рух"). Учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абз.2,4 ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух"). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (ст.52 цього Закону).
За змістом абзаців 3 та 5 ч.2 ст.16 вказаного Закону водій зобов'язаний: виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
За положеннями п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, водій зобов'язаний виконувати обов'язки, визначені Законом України "Про дорожній рух" і Правилами дорожнього руху, зокрема передбачений вказаним законом обов'язок виконувати розпорядження поліцейського, яке він дає на підставі цих Правил чи інших нормативних актів. Одним із таких розпоряджень поліцейського є вимога пройти саме медичний огляд з метою встановлення стану наркотичного сп'яніння.
За змістом ч.6 ст.266 КУпАП направлення особи для огляду на стан наркотичного сп'яніння і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений ст.266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» (далі- Порядок), та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція).
Згідно зі ст.266 КУпАП, п.2 розділу І Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Пунктом 4 розділу 1 Інструкції визначено ознаки наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Зокрема, такими ознаками є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота), якими є порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп'яніння є підставою для проведення огляду водія на стан наркотичного сп'яніння.
За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані наркотичного сп'яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, а перевірка наявності чи відсутності у водія такого стану в порядку медичного огляду у відповідному медичному закладі. Тому, у випадку наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу знаходиться у стані сп'яніння, водій, на вимогу поліцейських за положеннями пункту 2.5 ПДР України, зобов'язаний пройти медичний огляд.
Таким чином, законодавством не передбачено право водія відмовитися від проходження огляду на стан сп'яніння, а встановлено обов'язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції.
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.
За диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп'яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення.
Нормами законодавства передбачено порядок оформлення відмови водія транспортного засобу від проведення огляду на стан сп'яніння.
Частиною 6 ст.266 КУпАП передбачено направлення особи для проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
За положеннями пункту 8 Порядку від 17.12.2008 №1103 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я, поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Огляд на стан наркотичного сп'яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров'я (п.6 розділу 1 Інструкції). При цьому, проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння має обов'язково відбуватись у закладі охорони здоров'я, оскільки відповідно до положень п.7 розділу 3 Інструкції передбачено, що проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов'язкове. Будь-якого іншого способу проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння, окрім як у закладі охорони здоров'я з обов'язковим проведенням лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу чинним законодавством не передбачено.
У випадку відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення за порушення водієм п.2.5 ПДР України. Вказане було неодноразово роз'яснено працівниками поліції ОСОБА_1 , що підтверджується відеозаписами, наявними в матеріалах справи.
Так, у виконання вимог ч.2 ст.266 КУпАП до матеріалів справи долучено відеозаписи з нагрудної камери поліцейського щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 , а також з відеореєстратора, встановленого усередині службового транспортного засобу.
Оглянуті відеозаписи дають можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає їх як належний та допустимий доказ у справі.
Наявними відеозаписами чітко зафіксований факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, перевірки та виявлення поліцейським під час спілкування з водієм ознак наркотичного сп'яніння та неодноразові пропозиції пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому порядку в медзакладі, висловлення відмови водія від проходження огляду. Об'єму наявних відеозаписів достатньо для перевірки встановлених судом обставин відмови водія від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в установленому законом порядку.
Під час дослідження наявних в матеріалах справи відеозаписів суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на них послідовно зображені події, які хронологічно продовжують одна одну та дані події не містять розриву у часі, що свідчить про безперервність проведення відеозйомки. Сумнівів щодо достовірності та допустимості відеозапис не викликає, оскільки на ньому відображено подію, що зафіксовано у протоколі про адміністративне правопорушення. Будь-яких фактичних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів достовірність вищевказаного відеозапису судом не встановлено. Об'єму наявних відеозаписів достатньо для перевірки встановлених судом обставин відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Слід зауважити, що під відмовою від проходження огляду на стан сп'яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів відомих цій особі і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі. При цьому, невиконання водієм вимог поліцейського щодо проведення такого огляду, не свідчить про виконання ним вимог п.2.5 Правил дорожнього руху України, оскільки вказаним пунктом передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а у даному випадку водій не пройшов такого огляду, незважаючи на те, що працівниками поліції були створені умови для проведення огляду.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність зупинки апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
З оглянутих судом відеозаписів вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 їхав посеред дороги, після чого його зупинили працівники патрульної поліції, які їхали в зустрічному напрямку.
Крім того, з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, не згода водія із причинами зупинки або його необізнаність про це, не позбавляє його обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан сп'яніння, і такий обов'язок не впливає на причину зупинки. Положення Інструкції пов'язують обов'язок водія пройти огляд на вимогу поліцейського саме з наявністю підстав у поліцейського вважати, що водій знаходиться у стані сп'яніння, а не із зупинкою транспортного засобу, тому у даному випадку відсутні підстави для застосування доктрини «плодів отруйного дерева» та вважати недоведеним факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку через відсутність в матеріалах справи підстав зупинки транспортного засобу такого водія за встановленого факту керування таким транспортним засобом.
Разом з цим, апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національну поліцію» зупинка транспортного засобу є компетенцією поліцейського та його дії можуть бути оскаржені в порядку встановленим законом. Однак, як вбачається з матеріалів судового провадження дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством, стороною захисту не оскаржувалися.
Крім того, всупереч доводам захисника, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст.130 КУпАП, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту відмови особи, яка керувала транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння, від проходження огляду у встановленому законом порядку.
Доводи апеляційної скарги щодо незазначення особи, яка склала направлення на огляд водія, його підпису не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Крім того, системний аналіз положень ст.266 КУпАП, вищезазначених Інструкції та Порядку, дає підстави стверджувати про те, що письмове направлення на проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я не вручається поліцейським водію у разі зафіксованої належним чином відмови від проходження такого огляду в закладі охорони здоров'я загалом. Слід звернути увагу, що дане направлення є лише підставою для проведення огляду в закладі охорони здоров'я та надається лікарю вказаного закладу. При цьому ОСОБА_1 відмовився від слідування до закладу охорони здоров'я для проходження відповідного огляду, про що розписався також у вказаному направленні.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_1 видимих ознак наркотичного сп'яніння з посиланням на відеозапис, оскільки за обставин відмови від законної вимоги щодо проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння перевірці підлягає факт саме порушення водієм п 2.5 ПДР, а не факт перебування чи ні у такому стані. При цьому, як зазначалось вище, визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані сп'яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, а перевірка наявності чи відсутності у водія такого стану в порядку медичного огляду у відповідному медичному закладі. З відеозапису вбачається як поліцейський перевіряв ОСОБА_1 на наявність таких ознак (файл «ЕПР1 140913 ОСОБА_1 , ст.130 +ча.mp4» проміжок часу запису 01:12:50 - 01:13:53).
Доводи апелянта щодо не віднесення електросамокату, на якому рухався ОСОБА_1 , до транспортних засобів не ґрунтуються на відповідній правовій основі.
Так, відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005, зі змінами, при розгляді адміністративних справ, зокрема, за ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, ст.121 КУпАП, п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 №13-06.
За положеннями ст.121 КУпАП під транспортними засобами у ст.ст.121-126, 127-1 - 128-1, ч.1 і 2 ст.129, ст.ст. 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
Пункт 1.10 ПДР України передбачає, що транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Вказаний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. В свою чергу, механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Аналіз наведених термінів свідчить про те, що поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати так: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електросамокат, і в вузькому - механічний транспортний засіб.
Слід зазначити, що 23.03.2023 набрав чинності Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», яким визначено, що легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
Вказаним законом внесені зміни до Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, визначено, що:
-електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;
- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, керування ОСОБА_1 електросамокатом марки Jet. За інформацією з офіційного сайту «Jet.ua», вказаний електросамокат має номінальну потужність 350 Вт (0,35 кВт) та пікову потужність 835 Вт (0,835 кВт), наявно два колеса, максимальна швидкість 25 км/год, оснащений акумуляторною батареєю, яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії.
Відтак, електросамокат, на якому рухався ОСОБА_1 в день події, є легким персональним електричним транспортним засобом, який відноситься до категорії транспортних засобів.
В цьому контексті апеляційний суд також приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС ВС від 15.03.2023 у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за яким використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Слід звернути увагу, що частина 1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, зокрема є особа, яка керує, транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовилась від проходження відповідного огляду. Слід відзначити, що вказана норма закону передбачає відповідальність осіб, які керують всіма транспортними засобами, а не лише механічними транспортними засобами та не розділяє транспортні засоби на механічні, електричні чи будь-які інші.
З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов'язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електросамокат, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп'яніння, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов'язок, передбачений п.2.5 ПДР України щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов'язок закріплений в розділі ІІ ПДР України, який регулює права та обов'язки водіїв механічних транспортних засобів.
За таких обставин, доводи апелянта, що електросамокат не є транспортним засобом не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Доводи апелянта щодо нероз'яснення поліцейськими прав ОСОБА_1 спростовуються наявними відеозаписами -файл «ЕПР1 140913 ОСОБА_1 , ст.130 +ча.mp4» проміжок часу запису 01:28:46 - 01:30), а також підписом ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення від 01.10.2024 в графі 13 «підпис особи, якій роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП …»
Аналізуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи дотримався вимог ст.245 КУпАП та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні п.2.5 Правил дорожнього руху, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14.02.2008 у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 06.12.1998, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження захисника з приводу відсутності в діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді доказів у справі та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення від адміністративної відповідальності.
Інших переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та були підставою для скасування або зміни оскаржуваної постанови суду, стороною захисту не наведено і під час апеляційного розгляду не встановлено.
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
При цьому, апеляційний суд також звертає увагу на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху.
Отже, враховуючи положення ст.251 КУпАП, матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 містять достатньо фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість висновку суду щодо доведеності вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги. Застосований місцевим судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення і запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
За таких обставин, постанова суду є законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим відсутні підстави для її скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд
Клопотання захисника Риженка Дениса Олеговича задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м.Одеси від 13 листопада 2024 року.
Апеляційну скаргу захисника Риженка Дениса Олеговича в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м.Одеси від 13 листопада 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко