Справа № 127/33407/24
Провадження №11-кп/801/386/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
25 березня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27.01.2025, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_8 про звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку суду,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_8 про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 КК України у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Ухвалою цього суду від 27.01.2025 в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 відмовлено за відсутності на те правових підстав.
Не погоджуючись із судовим рішенням, захисник засудженого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подала на нього апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали, якою задовольнити клопотання ОСОБА_8 про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі на підставі п.5 ч.1 ст. 80 КК України. Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги захисник посилається на Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях постійно наголошує на тому, що існуючий в Україні механізм забезпечення прав довічно засуджених осіб порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Засуджений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити його клопотання.
Свої вимоги мотивує тим, що з часу набрання вироком законної сили та звернення його до виконання більше 15 років до нього застосовувався лише безстроковий карально-ізолювальний захід примусу без гарантованого на законодавчому рівні права на перспективу звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням. З огляду на це таке покарання без мети виправлення, з непередбаченим законом обмеженням прав і свобод. З приниженням людської гідності із завданням страждань повинно вважатись повністю виконаним судовим рішенням.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на підтримку поданих апеляційних скарг, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти їх задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Перевіряючи законність прийнятого судового рішення, на спростування доводів апелянтів, колегія суддів вважає, що суд, відмовляючи у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 , в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.
Як встановлено судом першої інстанції, вироком Верховного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.1998 року ОСОБА_8 засуджено до смертної кари в тюрмі суворого режиму з конфіскацією усього належного йому майна.
Ухвалою Верховного суду України від 05.11.1998 року вирок Верховного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.1998 року відносно ОСОБА_8 залишено без змін.
Ухвалою Верховного суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2000 року покарання у виді смертної кари ОСОБА_8 замінено на довічне позбавлення волі.
Згідно ухвали Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2003 року зазначено, що строк відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з 23.11.1997 року, тобто з дня його затримання.
На даний час засуджений відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)».
Згідно з ч.ч. 1,2 ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 5 КВК України, одним із принципів кримінально-виконавчого законодавства є принцип невідворотності виконання і відбування покарань.
Тобто у разі засудження особи до відповідного покарання, держава покладає на себе обов'язок щодо забезпечення виконання даного покарання.
Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.
Такі строки визначені частиною 1 ст. 80 КК України, яка передбачає, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у встановлені законом строки. Тобто, під давністю виконання обвинувального вироку необхідно розуміти закінчення встановлених у законі відповідних строків із дня набрання обвинувальним вироком законної сили.
Досліджені апеляційним судом матеріали судового провадження не свідчать про те, що закінчився строк давності виконання вироку суду, яким ОСОБА_8 засуджено до довічного позбавлення волі, оскільки встановлено, що такий вирок суду виконується, а на його виконання останній відбуває покарання.
Оскільки норма ст. 80 КК України застосується лише у випадку, якщо обвинувальний вирок не виконується, а вирок Верховного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.1998 відносно ОСОБА_8 набув законної сили та почав виконуватися з момент набрання ним чинності, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що строк давності застосуванню не підлягає, а доводи сторони захисту щодо обов'язковості застосування такого строку ґрунтуються виключно на їх довільному тлумаченні норми кримінального закону.
З огляду на встановлені вище обставини відсутні підстави вважати, що обвинувальний вирок відносно засудженого ОСОБА_8 у даній справі не виконувався та не виконаний у строки, передбачені ч. 1 ст. 80 КК України.
Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що законні підстави для застосування щодо засудженого ст. 80 КК України у даному випадку відсутні, а тому клопотання засудженого ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на даний час на законодавчому рівні передбачено право засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, на заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням та в подальшому на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Таким чином, засуджений ОСОБА_8 , який відбув більше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання, має право на розгляд щодо нього судом питання про заміну йому невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням у порядку, передбаченому ст. 82 КК України.
Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, суд
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27.01.2025, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_8 про звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку суду, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4