СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/26776/24
пр. № 2/759/1859/25
28 березня 2025 рокусуддя Святошинського районного суду м. Києва Петренко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу,
І. Зміст позовних вимог.
У грудні 2024 року представник позивача ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позовну заяву мотивує тим, що 12 серпня 1995 року сторонами центральним відділом реєстрації шлюбу в м. Києві з Державним Центром розвитку сім'ї було укладено шлюб. Від шлюбу позивач та відповідач мають повнолітніх дітей - доньку- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спільне життя з відповідачем не склалося, тому що у позивача та відповідача різні погляди на сімейне життя та обов'язки. На підставі чого в сім'ї відбувалися сварки, які поступово призвели до того, що сторони стали зовсім чужими людьми. Можливості зберегти сім'ю немає. На даний момент позивачем та відповідачем ведення спільного господарства та сумісне проживання припинено та за глибоким переконанням позивача подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає. Наразі відповідач вже тривалий час знаходиться поза межами України
Вважає, що за таких обставин спільне сумісне життя та збереження сім'ї є неможливим, просить шлюб з відповідачем розірвати.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року відкрито провадження в порядку спрощеного без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
Представник відповідача ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 надала відзив на позов, якому зазначає, що відповідач заперечує проти розірвання шлюбу та бажає зберегти сім'ю.
На переконання відповідача, наведені позивачкою підстави позову є формальними та не відповідають дійсності, жодних сварок між подружжям, які б могли мати наслідком погіршення взаємин подружжя не відбувалось, як власне, і самих сварок.
Щодо різних поглядів на сімейне життя та обов'язки, також необхідно зауважити, що сторони перебувають у шлюбі вже 30 років, мають двох дорослих дітей, за час перебування у шлюбі Відповідач дбав про дружину та дітей, про добробут родини, збудував власними силами приватний будинок, у шлюбі набуто інше майно.
Представником позивача надано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначено , що збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача, оскільки позивач протягом декількох років не вбачає можливості подальшого спільного життя подружжя.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрований 12 серпня 1995 центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва та Державним центром розвитку сім'ї про, що складено актовий запис за №1575, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу сторони мають повнолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
V. Норми права,які підлягають застосуванню та мотиви суду,щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Відповідно до положень статті 3 Сімейного кодексу України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України , шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Статтею 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Зважаючи на принцип рівноправності жінки та чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час перебування в шлюбі, що передбачає можливість добровільного розірвання шлюбу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
Відповідно до частини 3 статті 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст. 112 Сімейного кодексу України, а також п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу..., проголошена Конституціею Украіни охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам іх дітей.
Згідно із роз'ясненнями постанови Пленум Верховного Суду України №11від21грудня2007року«Пропрактику застосування судами законодавствапри розглядісправпроправо нашлюб,розірванняшлюбу,визнанняйогонедійсним таподілспільногомайна подружжя» вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов'язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.
Cуди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання».
Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Суд зазначає, відповідач має намір зберегти родину. Однак суду не було надано жодного доказу вживання відповідачем заходів щодо примирення та збереження сім'ї. Враховуючи, що позивач категорично заперечує проти подальшого перебування в шлюбі з відповідачем, доводи відповідача про відновлення та збереження родини не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.
Право звернення з позовом про розірвання шлюбу є беззаперечним (ч.1 ст. 110 Сімейного кодексу України), а примушування до збереження шлюбу є неприпустимим (ст. 51 Конституції України). За таких обставин, предметом доказування у справах про розірвання шлюбу (за умови, що один із подружжя заперечує проти позову) є виключно: 1) факт укладення шлюбу, 2) факт відсутності згоди на розлучення; 3) неможливість подальшого спільного життя і 4) неможливість збереження шлюбу без одночасного порушення інтересів одного з подружжя чи дітей.
Спільне життя з відповідачем на теперішній час припинено, сторони не ведуть спільного господарства, мешкають окремо, на сьогодні шлюб існує лише формально, позивач впевнена у неможливості збереження шлюбу без порушення її інтересів.
Ч. 3 ст. 56 Сімейного кодексу України надає кожному з подружжя право розірвати шлюб незалежно від вирішення питань поділу майна, визначення місця проживання дітей, розподілу спільного майна та інших обставин. Зміст цієї норми гарантує право на розірвання шлюбу та позбавляє подружжя можливості самостійно обмежувати це право.
Більш того, ч. 4 ст. 56 СК України підкреслює, що примушування учасника подружжя до збереження шлюбу є порушенням його права на свободу і особисту недоторканність, що може мати відповідні правові наслідки.
Ч. 3 і ч. 4 ст. 56 Сімейного кодексу України є імперативними нормами, які застосовуються до всіх учасників шлюбних відносин. Протилежне призведе до дискримінації та порушить право на свободу і особисту недоторканність того з подружжя, хто попередньо не вирішив спірні питання, що виникли за час шлюбу.
Це підтверджується змістом ст. 112 СК України, згідно з якою суд, постановляючи рішення про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, але не може ставити можливість звернення до суду в залежність від самого факту наявності дітей чи невирішеності питань щодо місця проживання або поділу майна.
Таким чином, право подружжя на розірвання шлюбу та можливість звернення до суду з відповідним позовом (ст. 110 СК України) є окремими імперативними нормами сімейного законодавства України, що визначають правові основи регулювання відносин при розірванні шлюбу.
Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки (абсолютна імперативна норма). У разі відсутності вільної згоди на продовження шлюбу настають наслідки у вигляді реалізації права на його розірвання у порядку, встановленому законом (ч. 3 ст. 56, ч. 1 ст. 110 СК України), тобто кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Судом встановлено, що шлюб фактично припинився, шлюбні відносини не підтримуються та спільне господарство не ведеться, позивач категорично заперечує проти подальшого перебування в шлюбі з відповідачем.
Відповідно до ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
З огляду на те, що позивачем у справі заявлено клопотання після розірвання шлюбу залишити прізвище, суд приходить до висновку після реєстрації розірвання шлюбу залишити позивачу прізвище « ОСОБА_1 ».
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги обставини життя подружжя, які свідчать про те, що між сторонами шлюбні стосунки фактично припинилися і перебування їх у шлюбі носить формальний характер. Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки причини розпаду сім'ї, на які посилається позивач, є поважними, примирення між подружжям, за таких обставин, неможливе і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110-112 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 12, 76, 81, 259, 263-265, 268,280, 351, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб, укладений 12 серпня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва та Державним центром розвитку сім'ї, актовий запис №1575 - розірвати..
Після розірвання шлюбу залишити позивачу прізвище « ОСОБА_1 ».
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.О. Петренко