Справа № 758/2992/18
Категорія 52
20 березня 2025 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Захарчук С. С.,
за участю секретаря судового засідання - Омельченко К. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
Зазначало, що ОСОБА_1 працювала у ПАТ КБ «Приватбанк» з 05.08.2014 по 10.01.2018 на посаді касира-операціоніста, що підтверджується трудовим договором від 05.08.2014.
05.08.2014 між сторонами було укладено трудовий договір та договір про повну матеріальну відповідальність.
29.12.2017 було затверджено Висновок службової перевірки за результатами якої встановлено, що 17.11.2017 при проведенні інкасації відділення «Борщагівське» Столичної філії та доставки інкасаторських сумок до каси перерахунку встановлено, що до каси перерахунку доставлено 225 000, 00 грн., сума коштів у сумці збігалася з сумою у заявці на вивіз, але на рахунку НОМЕР_1 , інкасаторського сейфу вказаного відділення, який повинен був обнулитися, знаходиться сума 1 103 000, 00 грн.
Повторно співробітниками Напрямку «Служба Безпеки» 20.11.2017 проведено інкасацію відділення «Борщагівське» Столичної філії та перерахунок коштів у касі вказаного відділення та інкасаторському сейфі. За результатами перерахунку коштів виявлено недостачу у розмірі 1 103 000, 00 грн.
При вивченні матеріалів відеоспостереження, банківських комплексів з детальним вивченням «доступів» до корегування даних, рахунків інкасаторських сейфів, пояснення співробітників відділення щодо виявленої нестачі та встановлено факт нестачі, яка виникла під час роботи касира ОСОБА_1 , яку остання приховувала.
ОСОБА_1 допущено ряд грубих порушень норм чинного законодавства, трудового договору, договору про повну матеріальну відповідальність.
ОСОБА_1 своїми діями завдала шкоди банку у розмірі 1 103 000, 00 грн.
Відповідачка в добровільному порядку спричинену шкоду банку відшкодувати відмовилася.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 1 103 000, 00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.
У відзиві на позов ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову вказала на те, що на підставі трудового договору від 05.08.2014 працювала у відповідача по 10.01.2018 на посаді касира-операціоніста.
Вона своїми діями або бездіяльністю не завдавала шкоди позивачу.
Позивачем жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві не надано.
Разом з тим, позивач подав сумнівний висновок службової перевірки за фактом виявлення 20.11.2017 недостачі від 29.12.2017, складений працівниками банку без її участі.
У вказаному висновку не зазначено, коли саме і яким чином зникли з каси у відділенні «Боршагівське» Столичної філії готівкові кошти на суму у розмірі 1 103 000 грн.; її та всі інші логіни та паролі для входу до програмного забезпечення банку були відомі не лише їх користувачам, а й іншим особам, у тому числі й системному адміністратору; через відеонагляд та відеофіксацію її робочого місця касира-операціоніста можна було стороннім працівникам позивача дізнатися її логін та пароль, та в подальшому використовувати їх від її імені з іншого робочого місця, оскільки, як вказано у висновку службової перевірки, інформація по ІР-адресам відсутня, що і могло мати місце у її випадку; у висновку вказано, що відсутні докази того, що саме з її ІР-адреси (її робочого місця) було здійснено коригування по рахунку НОМЕР_2 ; з огляду на наявність відеонагляду та відеофіксації її робочого відсутні відео, з яких би вбачалось, що саме вона забирає безповоротно кошти з каси в розмірі 1 103 000 грн.; для можливості приховування нестачі у касі банку, в чому її звинувачує позивач, потрібно мати доступ не лише до рахунку інкасаторського сейфу, а до фактичних готівкових сум, що були інкасовані з каси та поміщені в інкасаторську сумку, або до каси перерахунку, куди ці гроші потрапляють, щоб підганяти суми, відображені у програмному забезпеченні банку, оскільки в іншому разі відразу буде виявлена невідповідність цих сум і буде встановлено надлишок або нестачу, але доступу до інкасаторської сумки після поміщення її до інкасаторського відсіку сейфу та подальшої інкасації, а також до каси перерахунку вона не мала; відсутні докази того, що жовтий папірець з логінами трьох інкасаторів, які проводять інкасацію відділення «Борщагівське», що було виявлено при огляді СБ каси відділення «Південне», є тим самим жовтим папірцем, який вона використовувала для входу до програмного комплексу та проводила дії 30.10.2017 о 18.19, 14.11.2017 о 8.47, 15.11.2017 о 8.48, 16.11.2017 о 8.46 та о 18.15, про що йде мова у висновку службової перевірки від 29.12.2017, а також що вона з використанням цих логінів здійснювала корегування по рахунку НОМЕР_1 у ці дати та час.
Отже, у висновку службової перевірки міститься багато невідповідностей та відсутні прямі логічні зв'язки між її діями та наслідками, тому не зрозуміло, чому позивач визнав винною у недостачі саме її.
Позивачем не доведено наявність її протиправних дій, які стали причиною нестачі у розмірі 1 103 000 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Допитані у судовому засіданні свідки вказали на наступне.
Свідок ОСОБА_2 , яка працювала у ПАТ КБ «Приватбанк» з 2011 по 2019 рік вказала на те, що недостача була виявлена у банку в день неявки ОСОБА_1 на роботу. До її недопуску до роботи недостачу не виявляли.
Свідок ОСОБА_3 , яка працювала у ПАТ КБ «Приватбанк» з серпня 2016 по березень 2023 року, вказала на те, що звірка у банку проводилася кожен день, звірку проводив касир і ще один працівник, ОСОБА_1 завжди проводила звірку.
Свідок ОСОБА_4 , яка працює у банку з 2011 року, у 2017 році працювала підмінним касиром, вказала на те, що ОСОБА_1 попросила її змінити суму у проводці на вивіз на інкасацію, вона ці зміни зробила, у касира був допуск на зміну суми на вивіз. З приводу виявленої нестачі їй інформація не відома.
У судовому засідання представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечила, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПАТ КБ «Приватбанк» з 05.08.2014 по 10.01.2018.
05.08.2014 між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну допомогу.
Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. зазначеного договору предметом даного договору є прийом працівником на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності і/або схоронності матеріальних цінностей роботодавця за своєчасне поповнення карток клієнтів при встановленні бонусів, при виконанні покладених трудовим договором і локальними актами роботодавця трудових обов'язків і встановлених законодавством вимог, порушення яких тягне до фінансових витрат роботодавця.
Працівник згоден з тим, що в його функціональні обов'язки входять, в тому числі, роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням в процесі виробництва переданих йому цінностей.
Відповідно до акту проведення перерахунку каси відділення «Борщагівське» Столичної філії ПАТ КБ «Приватбанк» від 20.11.2017 виявлено недостачу на суму 1 103 000 грн.
Відповідно до висновку службової перевірки за фактом виявлення 20.11.2017 недостачі в касі відділення «Борщагівське» Столичної філії на суму 1 103 000 грн. від 29.12.2017 (далі - висновок службової перевірки) встановлено факт виникнення у касира-операціоніста відділення «Борщагівстке» Столичної філії ОСОБА_1 недостачі та її приховування останньою на суму 1 103 000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Предметом регулювання законодавства про працю є забезпечення гарантій при покладені на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації (глава ІХ КЗпП України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови що така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю працівника). Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 131 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
У висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 29.06.2021 справа № 686/12599/17, провадження № 61-46213св18 вказано, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт перший статті 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.
При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Перелік посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність має бути затверджений в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Проте чинною наразі є постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24. Зазначеною постановою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.
Згідно вказаного переліку посад і робіт ОСОБА_1 , яка працювала на посаді касира-операціоніста, відноситься до категорії працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.
Разом з тим, сам по собі факт укладання з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-16цс12 від 25 квітня 2012 року, за яким договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.
Відповідальність за заподіяння матеріальної шкоди у трудовому праві має істотну кваліфікуючу ознаку - заподіяння працівником шкоди підприємству внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків (ч. 1 ст. 130 КЗпП України).
У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві. Наявність винних дій працівника доводить позивач.
Такий висновок суду відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 справа № 523/18122/15-ц, провадження № 61-31652св18.
Відповідно до ч. 2 ст. 135-3 КЗпП України у разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
Статтею 138 КЗпП України передбачено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
У висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 09.10.2019 справа № 552/4860/16-ц, провадження № 61-20112св18 зазначено, що стягнення матеріальної шкоди, завданої працівником при виконанні трудових обов'язків, може мати місце лише при встановленні судом наявності обов'язкових складових для настання матеріальної відповідальності, а саме: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказів того, що відповідачем було завдано пряму дійсну шкоду винними протиправними її діями позивачем суду не надано.
У позовні не вказано чітко в чому полягали протиправні дії ОСОБА_1 .
Причини, з яких сталася нестача позивачем не встановлені.
У поясненнях, викладених у висновку службової перевірки за фактом виявлення 20.11.2017 недостачі в касі відділення «Борщагівське» Столичної філії від 29.12.2017 ОСОБА_1 пояснила, що при ранковому та вечірньому перерахуванні коштів завжди був присутній другий співробітник відділення, який проводив їх перерахунок. Після вечірньої звірки співробітник, перерахувавши кошти кидав їх до інкасаторського сейфу, а інші поміщав до сумки, яка пломбувалася та поміщалася до каси відділення. Якщо впродовж робочого дня в касі збирався надлишок коштів, вона запрошувала другого співробітника та після їх перерахування, кошти вкидалися до інкасаторського сейфа. Причиною зазначеної нестачі могли стати різні технічні збої. Редагувати проводки вивозу сум можливості у неї не було. Можна було доставити вивіз документів або подивитися суму на вивіз. При виході з проводки було написано, щоб з неї вийти необхідно вибрати інкасатора і вона обирала любий логін інкасатора. Працюючи в інших відділеннях, вона продивлялася проводки відділення «Борщагівське» з причини недостач у неї раніше були. Привласнення, поповнення рахунків без внесення коштів, часткове поповнення рахунків, вона не проводила.
Позивачем не доведено факту виявлення ним порушення відповідачем покладених на неї трудових обов'язків, як і не вказано, які саме трудові обов'язки були порушені ОСОБА_1 .
Позивачем не вказано неналежне виконання яких конкретно обов'язків, покладених на ОСОБА_1 , призвело до шкоди,
Позивачем не вказано в чому полягала вина ОСОБА_1 , в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду та чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.
Отже, позивачем не доведені винні, протиправні дії відповідача, що мали до цього призвести, як обов'язкові умови покладання на працівника матеріальної відповідальності.
При цьому, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що сума грошових коштів у розмірі 1 103 000 грн. передавались відповідачу під звіт.
Позивачем не було подано до суду первинної документації або інших належних та допустимих доказів, що свідчать про отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей згідно з даними бухгалтерського обліку, для зберігання чи інших цілей.
До матеріалів справи на підтвердження суми виявленої нестачі додано лише копія акту проведення перерахунку каси відділення Борщагівське Столичної філії ПАТ КБ «Приватбанк» від 20.11.2017, згідно якого перерахунок було проведено у період часу з 13 год. 32 хв. до 13 год. 49 хв. 20.11.2017, при цьому, у висновку службової перевірки вказано, що до управління безпеки Столичної філії з каси перерахунку філії «Київ-Сіті» надійшла інформація, що після інкасації відділення «Борщагівське» Столичної філії, яке відбулося 17.11.2017, де інкасація проводиться щодня в робочий, денний час доби (приблизно з 13 год до 14 год), та доставки інкасаторських сумок до каси перерахунку, виявлено, що до каси перерахунку доставлено 225 000 грн., сума коштів у сумці збігалася з сумою у заявці на вивіз, але на рахунку НОМЕР_1 , інкасаторського сейфу вказаного відділення. Який повинен був обнулитися, знаходиться сума у розмірі 1 103 000 грн.
Отже, позивачем не вказано чітко дати, коли сталася нестача та яким чином вона виникла.
Таким чином, позивачем не надано належних доказів, які б вказували на те, що саме відповідачем було завдано пряму дійсну шкоду позивачу винними протиправними її діями. Причини з яких сталася недостача не встановлювалися. Позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами того, що керівництвом банку вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, а також те, що позивачем були створені належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей. Разом із цим, позивачем також не доведено, які саме винні, протиправні дії вчинила відповідачка, що призвели до заподіяння відповідної матеріальної шкоди банку.
Виходячи з вищевикладеного, позивач не довів обставини, які мають значення для справи та на які посилався як на підставу своїх вимог, а саме не надав належних і допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для покладення на відповідача відповідальності за нестачу суми грошових коштів у розмірі 1 103 000 грн.
Отже, встановивши недоведеність позивачем завдання шкоди банку внаслідок порушення відповідачем покладених на неї трудових обов'язків та її винних протиправних дій (бездіяльності), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку щодо відшкодуванню позивачеві шкоди у розмірі 1 103 000 грн.
Виходячи з вищевикладеного, правових підстав для задоволення позову немає.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, -
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпро, вул. Наб.Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) про відшкодування шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 31.03.2025.
Суддя С. С. Захарчук