справа №712/1823/25
провадження №3/461/822/25
24 березня 2025 року суддя Соснівського районного суду м. Черкаси Кончина О.І., за участю захисника особи відносно якої складено протокол - Кирмана О.Д., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , директора ТОВ «ВІКО МЕБЛІ», адреса: м. Черкаси, вул. 30 років Перемоги, буд. 5, за ч. 1 ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу №66/23-00-07-11 від 10.02.2025 про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 , будучи директором ТОВ «ВІКО МЕБЛІ», порушив вимоги п.п. 14.1.36, 14.1.231 п. 14 ст. 14, п.198.3 абз. г) п. 198.5 ст. 198, п. 201.1 сь 201 ПК України в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2024 в сумі 376977,00 грн та вимог абз. б) п. 200.4 ст. 200 ПК України, п.п. 4) п. 5 розд М Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ згідно Декларації за листопад 2024 року в розмірі 1 523 548,00 грн, в результаті чого у наданні такої суми бюджетного відшкодування відмовлено.
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Кирман О.Д. у судовому засіданні факт вчинення правопорушення заперечив та просив закрити провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП. Свою позицію, зокрема мотивував тим, що у протоколі не вказано які саме конкретно дії чи бездіяльність становлять об'єктивну сторону інкримінованого особі правопорушення, долучений до матеріалів справи витяг з Акту перевірки сам по собі не може вважатися достатнім та належним доказом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, у зв'язку із тим, що на даний акт було подано заперечення, які на даний час знаходяться на розгляді Державної податкової служби Україниі. Таким чином, захисник стверджує, що, сам по собі вказаний акт на даний час не є беззаперечним доказом винуватості особи у вчиненні інкримінованого правопорушення, як і протокол, який складений на його підставі.
З цього приводу захисник подав до суду письмове клопотання, яке підтримав у судовому засіданні, та просив провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, щодо ОСОБА_1 закрити, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, тобто у зв'язку із відсутністю складу та події адміністративного правопорушення.
Заслухавши пояснення захисника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків, виходячи з доводів та мотивів наведених нижче.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 163-1 КУпАП передбачена відповідальність за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.
Порядок складення Протоколу органами Державної податкової служби регулюється Інструкцією з оформлення податковими органами матеріалів про адміністративні правопорушення № 566 від 02.07.2016 (затверджена Наказом Міністерства фінансів України 02.07.2016р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.08.2016 за 1046/29176) (далі - Інструкція №566).
Відповідно до п. 6 Розділу II Інструкції №566, при викладенні обставин правопорушення у протоколі вказуються місце та час його вчинення, суть адміністративного правопорушення, які саме протиправні дії чи бездіяльність вчинила особа, стосовно якої складається Протокол, та які положення законодавства порушено.
Також, згідно ст. 256 КУпАП, у протоколі повинно бути зазначено місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Однак, у вищевказаному протоколі не зазначено « дата, час вчинення правопорушення), «суть адміністративного правопорушення», тобто які саме конкретно протиправні дії чи бездіяльність вчинила особа, стосовно якої складається протокол, а відтак складений протокол не відповідає вимогам законодавства, зокрема наведеним вище вимогам ст.256 КУпАП та п.6 Розділу II Інструкції №566.
Крім того, протокол не містить належних відомостей з приводу того, які саме дії чи бездіяльність ОСОБА_1 становлять об'єктивну сторону інкримінованого йому правопорушення.
Як зазначалась вище, диспозиція ч. 1 ст. 163-1 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України, що тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктивна сторона згаданого правопорушення полягає у відсутності податкового обліку; порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, зокрема, неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.
Положення чинного законодавства, зокрема Податкового кодексу України містять норми, згідно яких платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: 1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; 2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); 3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; 4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Отже, з диспозиції ч. 1 ст. 163-1 КУпАП вбачається, що вона носить бланкетний характер і передбачає відповідальність за порушення конкретних норм податкового законодавства України.
Таким чином, у даній категорії справ формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, його мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів повинні бути чіткими та зрозумілими.
Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах обвинувачення, яке міститься у протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.
Конкретність пред'явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує для неї можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.
Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.
У своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Так, з урахуванням положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти Росії» рішення від 20.09.2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципи рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом).
Уповноваженою на те посадовою особою, яка склала поданий на розгляд суду протокол, формально викладена суть адміністративного правопорушення, а саме не конкретизована його фабула, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, та належним чином не викладені фактичні обставини, які мають значення для правильного та об'єктивного вирішення справи.
Окрім цього, у цій справі про адміністративне правопорушення відсутні у достатньому обсязі належні та допустимі докази вчинення інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.
Суд відзначає, що долучений до матеріалів справи витяг з Акту перевірки № 915/23-00-07-05-01/41225271 від 27.01.2025, сам по собі не може вважатися достатнім та належним доказом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч.1 ст. 163-1 КУпАП, у зв'язку із тим, що Податковим кодексом України, а також Кодексом адміністративного судочинства України передбачено адміністративний (досудовий) та судовий порядок оскарження неправомірних дій уповноважених осіб органів доходів та зборів, якщо об'єкт перевірки не погоджується з викладеною у відповідному акті інформацією.
Згідно з положеннями п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Відповідно до п.56.1, 56.2 ст.56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. За п.56.15 ст.56 ПК України, скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Наведене свідчить про те, що чинним податковим законодавством України встановлено процедуру оскарження відповідного акту контролюючого органу.
Разом з тим, стороною захисту доведено, що на даний час на вищевказаний акт перевірки було подано скаргу 27.02.2025, яка знаходяться на розгляді Державної податкової служби України.
Крім цього, суд враховує, правову позицію, викладену у постанові КАС ВС від 08 вересня 2020 року по справі № П/811/2893/14, згідно якої, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.
Податковий орган не позбавлений права викладати у акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень, а оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.
Отже, сам факт незгоди з боку представників податкової служби із сумами податків та зборів вказаними при ведені податкового обліку, за обставин наведених у складеному акті, не може свідчити про порушення порядку його ведення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій у ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.
Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Ухвалюючи рішення у даній справі, враховую, що в ході судового розгляду дотримано принцип повноти дослідження обставин справи, що суттєво впливає на об'єктивність рішення у провадженні, а також здобуто достатню сукупність доказів, яка обґрунтовує зроблені у даному судовому рішенні висновки, як такі, що не залишають місця сумнівам.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, а також того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Склад правопорушення - це наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.
Відповідно до принципу доведення вини «поза розумним сумнівом», доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
У даному випадку обов'язок доведення вини покладається на орган уповноважений складати протокол про адміністративне правопорушення, а будь-який сумнів з цього приводу трактується на користь особи якій інкриміноване вчинення такого порушення. Зокрема, такий обов'язок реалізується органом уповноваженим на складання протоколу за допомогою виготовлення відповідних процесуальних документів (протоколу) та збирання достатніх, достовірних, належних та допустимих доказів, для їх скерування на розгляд до суду.
Пункт 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив протиправне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні (у даному випадку органі, який склав протокол про адміністративне правопорушення) та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.
Суд виходить з того, що Закон не покладає на нього функції щодо збирання з власної ініціативи доказів вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, адже збирання доказів на користь тієї чи іншої сторони судом з власної ініціативи порушить принцип неупередженості суду. У цій ситуації суд, зберігаючи неупередженість, повинен дослідити та оцінити у встановленому Законом порядку надані йому докази та ухвалити відповідне процесуальне рішення.
Виходячи з положень ст. 8,62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією із засад існування демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Частиною 1 ст. 7 КУпАП також визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень статті 284 КУпАП, по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення; про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; про закриття справи.
Оцінюючи наведені вище обставини, надані суду та досліджені докази у їх сукупності, приходжу до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
Враховуючи вищенаведене, провадження по справі підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 247, 283, 284 КУпАП, -
Провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ст. 163-1 ч.1 КпАП України закрити в зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Суддя Соснівського
районного суду м.Черкаси О.І.Кончина