Є.у.н.с.512/120/25
Провадження №2-а/512/6/25
"28" березня 2025 р. с-ще Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря Тімановського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у приміщенні Савранського районного суду Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправних дій та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
10.02.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що 31.01.2025 старшим інспектором Відділення поліції №1 Подільського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області майором поліції Кульчицьким О.В. було складено та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу по справі про адміністративне правопорушення ПДР від 31.01.2025 та на ОСОБА_1 було накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. Приводом адміністративного стягнення за статтею 126 КУпАП, на думку відповідача, було те, що ОСОБА_1 керував автомобілем «Chevrolet Epica» та не продовжив термін страхового полісу обов'язкового страхування на даний автомобіль. Позивач категорично не погоджується з вищевказаною постановою та просить її скасувати, а дії працівника поліції визнати протиправними.
Крім того, позивач вказує, що дана постанова була винесена без надання йому відповідної копії, залучення свідків, як доказ що ним було вчинене адміністративне правопорушення, а штраф надійшов у додаток «Дія». Також, на думку позивача, постанова винесена з грубими порушеннями та недотриманням інструкції про складення адміністративних матеріалів затверджених МВС. При винесені постанови від 31.01.2025 майор ОСОБА_2 не ознайомив ОСОБА_1 з її змістом та не було взято з останнього пояснення. Разом з тим позивач стверджує, що при складанні постанови працівником поліції було порушено право ОСОБА_1 і на юридичний захист.
Автоматизованою системою документообігу суду було визначено суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому дану справу.
11.02.2025 ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області адміністративний позов залишено без руху та позивачу надано термін для усунення недоліків (а.с.12-13).
17.02.2025 до суду надійшла заява позивача про виправлення недоліків у адміністративному позові. Крім того, позивач надав оригінал квитанції №0.0.4197770832.1 від 17.02.2025 про сплату судового збору за звернення до суду з адміністративним позовом (а.с.16).
Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області від 19.02.2025 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 31.03.2025.
25.03.2025 до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про розгляд справи у його відсутність. Крім того, позивач вказав, що позовні вимоги підтримує, просив позов задовільнити в повному обсязі (а.с.20).
03.03.2025 до суду надійшло клопотання представника Головного управління національної поліції в Одеській області про продовження процесуального строку для подачі відзиву у справі (а.с.21).
03.03.2025 ухвалою Савранського районного суду Одеської області продовжено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву (а.с.24).
Слухання справи відкладено на 20.03.2025.
20.03.2025 до суду надійшов відзив представника відповідача про те що з вказаним адміністративним позовом він не погоджується з огляду на наступне. Зі змісту оскаржуваної постанови серії ЕНА №3972358 віл 31.01.2025 року вбачається, що поліцейським сектору поліцейської діяльності №2 відділу поліції №1 Подільського районного управління поліції ГУНП в Одеській області, 31.01.2025, о 00:00:00 за адресою: Одеська область, Подільський район, с-ще Саврань, вулиця Черняховского,буд. 8, було зупинено транспортний засіб CHEVROLET EPIC НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 .
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пунктів 1.3, 1.9 Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов?язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно із п.1.10 Правил дорожнього руху України, учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному.
Водієм є особа, яка саме керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
Розділом 2 Правил дорожнього руху України встановлено права та обов?язки водіїв механічних транспортних засобів. Підпунктами "а", "б" та "Г" п.2.1 Правил дорожнього руху України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, а також чинний страховий поліс (страховий сертифікат Зелена картка) про укладення договору обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідно пункту 2.4 "а" Правил дорожнього руху України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред?явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1. Підпунктом "а" лункту 2.1. Правил дорожнього руху України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до п. 2.4. Правил дорожнього руху України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. «г». Згідно із ст. 222 КУпАП органи Національної поліції передбачених ст. 126 КУпАП.
Разом з тим представник відповідача вказав, що ОСОБА_3 керував транспортним засобом без посвідчення водія свідчить зміст спірної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від серії ЕНА №3972358 від 31.01.2025, яка є належним доказом на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 2 статті 126 КУпАП (а.с.27-28).
Так, представник відповідача позовні вимоги не визнав просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Слухання справи відкладено на 28.03.2025.
28.03.2025 до суду надійшла заява представника відповідача про долучення доказів у справу. Так, представник відповідача Бушилова Ю.О. просила долучити копію постанови серія ЕНА №3972358 від 31.01.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі на Чернегу В.Г. (а.с.35).
Позивач правом на надання відповіді на відзив не скористався, в судове засідання не з'явився, причини неявки до суду не повідомив.
Представник відповідача, Головного управління поліції, який належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з частиною 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За приписами статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, за приписами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що 31.01.2025 інспектором сектору поліцейської діяльності №2 (смт.Саврань) Відділу поліції №1 (смт.Любашівка) Подільського районного управління поліції ГУНП в Одеській області лейтенантом поліції Боровіцьким О.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серія ЕНА №3972358 стосовно позивача ОСОБА_1 (а.с.35).
У вказаній постанові зазначено, що позивач ОСОБА_1 керував автомобілем «Chevrolet Epica», державний номерний знак НОМЕР_1 , без чинного страхового полісу обов'язкового страхування, чим порушив п.2.1. «ґ» Правил дорожнього руху України - відсутність у водія поліса обов'язкового страхування за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною 1 статті 126 КУпАП.
За вказане правопорушення позивача ОСОБА_1 оскаржуваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП у вигляді штрафу розмірі 425,00 грн.
Згідно скріншота з додатку «Дія» вбачається про наявність штрафу у сумі 425,00 грн.(а.с.10)
Позивач в адміністративному позові заперечує вказане та зазначає, що при складанні оскаржуваної постанови допущені грубі порушення та не досліджено всі обставини справи.
Правомірність та обґрунтованість даної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.
Частиною 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За порушення Правил дорожнього руху України настає відповідальність, визначена законом.
У відповідності до пункту 1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п.2.4.а ПДР, на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР.
Вказані норми визначають безумовний обов'язок водія при керуванні транспортним засобом мати при собі та на вимогу поліцейського пред'явити посвідчення водія відповідної категорії.
Частиною 1 статті 126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У відповідності до пункту 2.1. «ґ» ПДР, водій зобов'язаний мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат "Зелена картка" (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02 липня 2015 року визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 35 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На підставі викладеного, суд вважає, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, невичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно з статтею 31 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
На користь висновку про необхідність доведення факту вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху відео або фотозйомкою свідчить і зміст статті 283 КУпАП, відповідно до якої постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити в тому числі відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
Відповідно до п.2 розділу ІV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року №1395, зареєстрованого в Мінюсті України 10.11.2015 року №1408/27853 (далі Інструкція №1395) зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Відповідно до п.2 розділу ІV Інструкції №1395 постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. Зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів.
З матеріалів справи вбачається, що 31.01.2025 інспектором сектору поліцейської діяльності №2 (смт.Саврань) Відділу поліції №1 (смт.Любашівка) Подільського районного управління поліції ГУНП в Одеській області лейтенантом поліції Боровіцьким О.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА №3972358 стосовно позивача ОСОБА_1 , згідно якої останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн.
Вказана постанова в графі 8. не містить підпису ОСОБА_1 , який свідчив би про те, що права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження за статтею 289 КУпАП йому роз'яснено.
Крім того, в графі 9. вказаної постанови немає підпису ОСОБА_1 про отримання копії даної постанови.
Разом з тим, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА №3972358 не містить інформацію про свідків, які залучалися для фіксації відмови від отримання постанови та відмови від підпису ОСОБА_1 .
При цьому відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутній акт про відмову ОСОБА_1 від підпису та отримання ним копії постанови про адміністративне правопорушення.
Єдиним доказом у справі були посилання на постанову про накладення адміністративного стягнення по справі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА №3972358 від 07.01.2025.
Отже, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення саме позивачем ОСОБА_1 порушення правил дорожнього руху України, керування саме позивачем транспортним засобом без страхового полісу та не доведено, що позивач є суб'єктом відповідальності за вказане правопорушення.
Відповідно до статей 251, 280 КУпАП відповідач повинен довести обставини, які визначаються частино 1 статті 126 КУпАП як підстави для притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема, довести факт керування позивачем транспортним засобом та надати докази, що ОСОБА_1 не надав чинного страхового полісу обов'язкового страхування.
Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (поліцейським) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, що покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом у своїх постановах від 15.11.2018 у справі №524/5536/17, від 30.05.2018 у справі №337/3389/16 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Відповідач не надав суду належних доказів та змістовних пояснень на спростування доводів позивача щодо незаконності і необґрунтованості оскаржуваної постанови. Зокрема, не надані матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті оскарженої постанови та не вжито жодних заходів щодо спростування доводів позивача у його поясненнях, де він не визнав своєї вини, а також не надано доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 126 КУпАП.
Натомість постанова у справі про адміністративне правопорушення містить лише відомості, внесені відповідачем, без зазначення доказів, що підтверджують вчинення правопорушення.
На думку суду ця обставина ставить під сумнів твердження відповідача про вчинення правопорушення позивачем.
Оскільки суб'єктом владних повноважень не надано суду жодних доказів на спростування доводів позивача, не можна стверджувати, що оскаржувана постанова сама по собі є належним підтвердженням факту вчинення позивачем правопорушення.
При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 (провадження № К/9901/15804/18), згідно з якими сама по собі оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом його вчинення. Така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду вже зафіксованого правопорушення. Тоді як візуальне спостереження за дотриманням ПДР України працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 КУпАП визначено, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Тобто, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви, щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Відповідно до частини 2 статті 222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, особа може бути притягнена до адміністративної відповідальності за наявності доказів вини цієї особи у вчиненні адміністративного правопорушення (проступку).
Згідно з пунктом 1 статті 247 КпАП України, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення та складу адміністративного правопорушення в діях відповідної особи.
Слід зазначити, що наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Отже, суд враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до роз'яснень, викладених Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Як зазначено у Постанові Верховного Суду від 13.02.2020 в справі №524/9716/16-а, постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинна містити інформацію про будь-яку фіксацію правопорушення.
Однак, в поданому відзиві на адміністративну позовну заяву представником Департаменту патрульної поліції не зазначено яким чином чи за допомогою чого було «зафіксовано» та «встановлено» факт адміністративного правопорушення та не додані будь-які докази з огляду на положення статті 251 КУпАП, які б встановлювали наявність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У зв'язку з цим, суд звертає увагу, що відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.
Вина водія у порушенні Правил дорожнього руху повинна доводитись певними доказами, серед яких показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, пояснення свідків тощо.
З матеріалів справи вбачається та не оспорюється сторонами, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить інформації про будь - яку фіксацію правопорушення.
Водночас, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Також, суд звертає увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Суд зазначає, що зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтею 283 КУпАП. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 24.01.2019 в справі №428/2769/17.
Однак, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення.
Крім того, позивач в позовній заяві вказав, що він був суттєво обмежений у своєму праві захищатись від інкримінованого йому адміністративного правопорушення, реалізовувати свої процесуальні права у спосіб, передбачений КУпАП.
Згідно статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У відповідності до частини другої статті 271 КУпАП інтереси потерпілого може представляти представник - адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п.282 рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено "поза розумним сумнівом".
Стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" в цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Однак оскаржувана постанова встановленому критерію щодо належного доведення вини особи не відповідає та не містить належних та допустимих доказів на підтвердження порушення ОСОБА_1 вимог частини 1 статті 126 КУпАП.
Отже, інспектор поліції при винесенні постанови та представник відповідача в ході судового розгляду не надали доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 конкретного адміністративного правопорушення, зокрема, будь-яких пояснень очевидців (свідків), які б підтвердили склад адміністративного правопорушення; фото-, або відеофіксацію зазначеного порушення ПДР України, тощо.
Відтак, відповідачем в порушення вимог статті 77 КАС України не надано доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови.
Відповідно до частини 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Відповідний правовий висновок викладено у пункті 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року зазначено про те, що обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція.
Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (пункт 3 частини 3 статті 2 КАС України), суд має констатувати, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушень, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху.
Отже, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).
На підставі викладеного, суд зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, наведеній у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а (адміністративне провадження № К/9901/21241/18), яка в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За таких обставин, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП є недоведеним.
За приписами статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За приписами частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи вищевикладене, оскаржувана постанова серії ЕНА №3972358 від 07.01.2025 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП є незаконною та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Так єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху.
Однак, суд вважає, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядати як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем в порушення вимог статті 77 КАС України не надано доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови.
Оскільки доказів відповідачем не надано, то суд, враховуючи презумпцію невинуватості, закріплену КУпАП та Конституцією України, виходить з того, що показання позивача з приводу конкретних обставин його дій на дорозі не спростовані і відповідають дійсності, і у такому випадку не доведено наявність складу адміністративного правопорушення, за яке позивач притягнутий до відповідальності, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Як вбачається з частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд звертає увагу, що обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що оскаржувана постанова була винесена майором поліції Кульчицьким О.В. Проте з копії оскаржуваної постанови вбачається, що остання винесена інспектором сектору поліцейської діяльності №2 (смт.Саврань) Відділу поліції №1 (смт.Любашівка) Подільського районного управління поліції ГУНП в Одеській області лейтенантом поліції Боровіцьким О.В.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, враховуючи встановлені обставини та приписи частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог та визнати дії неправомірними саме інспектора поліції Боровіцького О.В.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача є протиправними, постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3972358 від 07.01.2025, відносно позивача є незаконною і підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП.
Враховуючи викладене та керуючись статей 247, 251, 252, 280, 288, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статей 73, 74, 77, 241, 242, 296 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправних дій та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Визнати протиправними дії інспектора Сектору поліцейської діяльності № 2 Відділу поліції № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській областілейтенанта поліції Боровіцького Олександра Васильовича у справі про адміністративне правопорушення при винесенні постанови за частиною 1 статті 126 КУпАП України від 31.01.2025.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3972358 від 07.01.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу 425 грн (чотириста двадцять п'ять) грн 00 коп., а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Одеській області (ЄДРРОУ 40108740, м.Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А, 65080) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає по АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 судові витрати на відшкодування судового збору в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Учасники справи можуть ознайомитись з текстом судового рішення в електронній формі на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень у мережі Інтернет - http://reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: О.Ю. Брюховецький