cправа №947/7188/25
провадження №1-кп/947/817/25
31 березня 2025 року м.Одеса
Київський районний суд міста Одеси у складі головуючого судді ОСОБА_1 , у присутності секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по кримінальному провадженню №12025000000000395 від 24.01.2025 року,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , його захисника ОСОБА_5 ,
У провадженні Київського районного суду міста Одеси знаходиться кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.1 ст.317 КК України.
31.03.2025 року до суду прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
1. Зміст клопотання.
В обґрунтування поданого клопотання, прокурор зокрема зазначив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовано обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.1 ст.317 КК України.
16.10.2024 слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва до ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який в подальшому неодноразово було продовжено, останній раз до 03.04.2025 року включно.
Вказував, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п.п.1, 2, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме:
- ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України - переховування від органів досудового розслідування та суду, обґрунтовується тим, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна. Усвідомлюючи наявність беззаперечних доказів його вини у вчиненні вказаних злочинів та невідворотності настання покарання у разі доведення вини сторона обвинувачення обґрунтовано припускає що підозрюваний в подальшому може переховуватися від органів досудового розслідування, прокуратури та суду з метою уникнення покарання.
Стверджував, що у зв'язку з тим, що на даний час частина території України окупована, не виключено, що з метою уникнення відповідальності в майбутньому підозрюваний може переховуватися на непідконтрольних органам державної влади територіях;
- ризик передбачений п.2 ч.1 ст.177 КПК України - знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, обґрунтовується тим, що спілкування між ОСОБА_3 та іншими причетними особами відбувалось за допомогою мобільних телефонів та систем обміну миттєвими повідомленнями - месенджерів, тому ОСОБА_3 як особа, що на думку органу досудового розслідування незаконно виготовляла, зберігала з метою збуту, а також збувала особливо небепезпечні психотропні речовини, в особливо великих розмірах володіючи повною інформацією про контакти зі спільниками та чати в месенджері «Telegram», перебуваючи на волі може знищити предмети, речі та інформацію, які можуть бути визнані речовими доказами у кримінальному провадженні;
- ризик передбачений п.4 ч.1 ст.177 КПК України - іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, зокрема підозрюваний може попередити інших невстановлених на даний час співучасників про факт викриття їх спільної злочинної діяльності, а також створити штучні докази та підбурювати осіб, які не були свідками кримінального правопорушення, до дачі завідомо неправдивих показань на підтвердження висунутих ним у подальшому захисних версій;
- ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення обґрунтовується тим, що підозрюваний може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, оскільки не має постійного місця роботи, а отже сталого джерела доходів, необхідних для забезпечення його життєдіяльності, що може стати підставою для продовження вчинення кримінальних правопорушень відповідної категорії, оскільки незаконне придбання, зберігання та збут психотропних речовин приносить швидкий стабільний заробіток.
Вважав, що інший більш м'який запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно попередити спроби обвинуваченого ухилитися від органів досудового розслідування та суду, а також для запобігання вищевказаним ризикам.
Посилаючись на викладене, просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, без визначення розміру застави.
2. Позиції учасників судового провадження.
Під час судового розгляду, прокурор підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.
Захисник під час судового розгляду проти клопотання прокурора заперечував, вважав що ризик заявлені прокурором не підтверджені. Просив обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Обвинувачений ОСОБА_3 , під час судового засідання, зокрема зазначив, що переховуватися не збирається. Просив змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт у м.Одесі.
3. Висновки суду.
Суд, заслухавши клопотання, дослідивши додані до нього документи та вислухавши думки учасників кримінального провадження, прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Судом встановлено, що відповідно до ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 16.10.2024 року, до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який в подальшому, ухвалами слідчих суддів було неодноразово продовжено, останній раз до 03.04.2025 року включно.
При цьому, під час останнього продовження ОСОБА_3 вищевказаного запобіжного заходу, слідчим суддею були враховані ризики, передбачені п.п.1, 2, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно з положеннями ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Відповідно до змісту ч.3 ст.199 КПК України, однією з підстав для продовження строку тримання під вартою є наявність вважати, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Суд погоджується, що на сьогоднішній день, продовжує існувати ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватись від суду, оскільки ОСОБА_3 зокрема обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів. При цьому, за особливо тяжкий злочин, передбачено покарання тільки у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна, міцних соціальних зв'язків у м.Одесі та в Україні не має, з його слів є громадянином Республіка Білорусь.
Отже, на думку суду існує ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Таким чином, суд робить висновок, що існування обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.1 ст.317 КК України, у сукупності з існуючим ризиком, передбаченим п.1 ч.1 ст.177 КПК України, не дозоляють суду змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого та є достатньою підставою для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а менш суворі запобіжні заходи, на думку суду, не достатні для запобігання зазначеному ризику.
При цьому, суд вважає, що зі спливом певного часу, вказаний ризик не зменшився, оскільки обставини, які його обумовлюють також не змінилися та не відпали, а виникненню ризику переховування від суду й перешкоджає своєчасне застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляд тримання під вартою.
На думку суду, тривалість застосованого відносно обвинуваченого запобіжного заходу, у співвідношенні із пред'явленим обвинуваченням та можливою мірою покарання, на даний час не виходить за межі розумного строку тримання обвинуваченого під вартою, а кореспондується з характером суспільного інтересу, який існує у випадку протидії вчиненню кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При цьому, суд відповідно до п.5 ч.4 ст.183 КПК України, не знаходить підстав для визначення обвинуваченому розміру застави, оскільки останній обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177, 199, 331, 369 КПК України, суд
1. Клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
У задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на особисте зобов'язання та клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 29 травня 2025 року включно.
2. Ця ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення шляхом подачі на неї апеляційної скарги.
3. Ця ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ця ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Подання апеляційної скарги на цю ухвалу, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1