Справа № 520/14117/19
Провадження № 2/947/20/25
25.03.2025 року Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Огренич І.В.
за участю секретаря - Коростій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє також в інтересах ОСОБА_3 , 2014 року народження, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Територіальний відділ служби у справах дітей Одеської міської ради в Київському районі про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення,-
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні йому 22/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які складаються у Літ «А»з: 2-1 житлового приміщення, площею 20,9 кв.м.; 2-2 житлового приміщення, площею 9,6 кв.м.; 2-3 санвузла, площею 3,0 кв.м.; 2-4 кухні, площею 13,4 кв.м.; 2-6 коридор, площею 2,9 кв.м., шляхом виселення ОСОБА_6 , 1956 р.н., ОСОБА_2 , 1984 р.н., ОСОБА_4 , 2006 р.н., ОСОБА_3 , 2014 р.н. ОСОБА_5 , 2001 р.н. з вищезазначеної квартири. При цьому позивач посилається на те, що він є власником 22/100 частин домоволодіння, загальною площею 49,8 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 ) на підставі Договору дарування, посвідченого 14.05.2011 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. та зареєстрованого в реєстрі за №426. За вказаним Договором дарування, бабуся позивача - ОСОБА_7 передала у дарунок вищезазначену частку домоволодіння ОСОБА_1 . Позивач вказує, що ОСОБА_7 в той час як володіла 22/100 частинами домоволодіння, загальною площею 49,8 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 ) впустила проживати туди на деякий час ОСОБА_6 , ОСОБА_2 з дітьми за умови оплати комунальних платежів, які на сьогоднішній день так там і проживають. Позивач, як власник вищезазначеного домоволодіння, має намір разом із своєю багатодітною родиною заселитись туди, зробити ремонт та у подальшому проживати, однак відповідачі чинять перешкоди. Через несплату комунальних платежів утворилась заборгованість, у зв'язку із чим, вказане приміщення вже відключено від постачання газу та існує загроза про відключення від послуг водопостачання та електропостачання. ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів з приводу виселення відповідачів, однак йому було повідомлено та роз'яснено, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, та мають вирішуватись місцевим судом. На чисельні звернення щодо добровільного виселення відповідачі не відповідають, а тому ОСОБА_1 вимушений звернутись до суду з даним позовом.
16.08.2019 ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, яким заперечувала у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що в спірному приміщенні відповідачі проживають не з дозволу бабусі позивача, а у зв'язку із тим, що квартира АДРЕСА_2 була виділена чоловіку її баби - ОСОБА_8 , який також як і бабуся позивача працював у колгоспі ім. Карла Лібхента (надалі - СТОВ «НИВА»). Підстави набуття права власності на вищевказану квартиру у відповідачів викликають сумніви, про існування рішення, на підставі якого вищевказану квартиру зареєстровано право власності за ОСОБА_7 , відповідачка дізналась лише при розгляді даної справи. Претензії щодо виселення з вищевказаної квартири відповідачі не отримували, а твердження щодо несплати комунальних платежів не відповідають дійсності. Крім того, відповідачка зауважує про те, що позивачем, у порядку ст. 109 ЖК України, не зазначено у яке інше приміщення повинен виселити відповідачів суд.
19.09.2019 представником позивача надано відповідь на відзив, відповідно до якого зазначено, що особи, які проживали в цій квартирі - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 померли, а ОСОБА_12 знята з реєстрації 17.04.1987. Житлова площа, яку займав ОСОБА_8 з сім'єю так і залишилась власністю СТОВ «НИВА» і не передавалась у власність ОСОБА_13 . Місце проживання відповідачів зареєстровано за адресою АДРЕСА_3 , що свідчить про те, що відповідачі обізнані про своє тимчасове проживання в даній квартирі. Доводи відповідача стосовно того, що ОСОБА_7 не зверталась до них з проханням про добровільне виселення не відповідають дійсності, оскільки через їх ігнорування на прохання виселитись, ОСОБА_7 зверталась 13.01.2009 до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, однак Київським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області було відмовлено у відкритті кримінального провадження на підставі того, що усі спірні питання стосовно виселення сім'ї ОСОБА_10 стосуються цивільно-правових відносин, а тому ОСОБА_7 рекомендовано звернутися з позовною заявою до суду. Позивач зазначає, що сумніви відповідача щодо підстав набуття позивачем прав власності на 22/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 ) не заслуговують на увагу, оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.07.2008, на підставі якого ОСОБА_7 набула прав власності на вищезазначену квартиру є чинним, Договір дарування від 14.05.2011, на підставі якого позивач набув право власності на вищезазначену квартиру є чинним і ніким не оспорювалось.
06.03.2020 ухвалою Київського районного суду м. Одеси винесено ухвалу про зупинення провадження у справі №520/14117/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , яка діє також в інтересах дітей ОСОБА_4 , 2006 року народження, та ОСОБА_3 , 2014 року народження, ОСОБА_5 , третя особа - територіальний відділ у справах дітей Одеської міської ради в Київському районі про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення до набрання законної сили судовим рішенням в справі №2-4473/2008 за позовом ОСОБА_7 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» про визнання угоди дійсною та визнання права власності.
01.08.2024 через Електронний суд від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Швець К.О. надійшло клопотання про поновлення провадження по справі, у зв'язку із тим, що 02.07.2024 Одеським апеляційним судом прийнята ухвала про закриття апеляційного провадження по справі №2-4473/2008.
02.08.2024 ухвалою Київського районного суду м.Одеси поновлено провадження у справі №520/14117/19.
20.08.2024 за розпорядженням Керівника апарату суду №141, у зв'язку із звільненням ОСОБА_14 з посади судді на підставі власної заяви про відставку, здійснено автоматизований розподіл судової справи № 520/14117/19, провадження № 2/947/47/24. Справу передано на розгляд судді Огренич І.В.
28.08.2024 ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Огренич І.В. прийнято до провадження цивільну справу №520/14117/19.
08.10.2024 представник позивача - адвокат Швець К.О. надала до суду клопотання про закриття провадження по справі за позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, в частині позовних вимог до ОСОБА_6 , у зв'язку з її смертю, про що надала до суду копію Свідоцтва про смерть та надала до суду заяву, якою просила клопотання про закриття провадження розглянути за їх відсутності.
08.10.2024 ухвалою суду провадження по справі за позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, в частині позовних вимог до ОСОБА_6 закрито.
У судове засідання, що відбулось 25 березня 2025 року сторони не з'явились.
Представник позивача - адвокат Швець К.О. надав до суду клопотання, в якому просив суд провести судове засіданні без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Відповідачі, 3-я особа: представник Територіального відділу служби у справах дітей Одеської міської ради в Київському районі до судового засідання не з'явились, сповіщались, про причини неявки суд не сповістили.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 22/100 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , що підтверджується копією Договору дарування від 14.05.2011, копією витягу про державну реєстрацію прав №32300395 від 02.12.2011, копією витягу про державну реєстрацію прав №33594215 від 26.03.2012 та інформаційною довідкою з ДРРП на нерухоме майно №166918242 від 14.05.2019.
Матеріали справи містять відповідь ОСОН мікрорайону «Чубаївка» на адвокатський запит від 28.09.2019, відповідно до якої, шляхом виходу на місце знаходження будинку АДРЕСА_4 , з'ясовано порядок користування домоволодінням співвласниками. У користуванні ОСОБА_1 знаходиться літ «А»: 2-1 житлового приміщення, площею 20,9 кв.м., 2-2 житлового приміщення, площею 9,6 кв.м., 2-3 санвузла, площею 3,0 кв.м., 2-4 кухні, площею 13,4 кв.м, 2-6 коридор, площею 29,9 кв.м.
ОСОБА_1 та його діти зареєстровані за адресою АДРЕСА_4 . Матеріали справи містять копію витягу з домової книги №261 від 13.03.2019, виданого ОСОН мікрорайону «Чубаївка» ОСОБА_1 та копію будинкової книги для реєстрації громадян, які проживають у буд. АДРЕСА_4 , які підтверджують, що до складу зареєстрованих осіб входять ОСОБА_1 , ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до виписки ОСОН мікрорайону «Чубаївка» №1120 від 21.11.2018 за адресою: АДРЕСА_4 проживають: ОСОБА_6 1956 р.н., ОСОБА_2 , 1984 р.н., ОСОБА_5 2001 р.н., ОСОБА_4 , 2006 р.н., ОСОБА_3 , 2014 р.н. без реєстрації місця проживання у даному домоволодінні, а також зазначено, що вказані особи не є родичами власника домоволодіння.
Місце реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстровано за адресою АДРЕСА_3 . Місце реєстрації ОСОБА_4 , 2006 р.н., ОСОБА_3 , 2014 р.н. зареєстрованими/знятими з реєстрації по м. Одесі та Одеській області не значаться. Зазначене підтверджується відповіддю ГУ ДМС України в Одеській області від 31 липня 2019 року №5100.4.6-10943/51.2-19.
Тобто, відповідачі, маючи інше зареєстроване місце проживання, на сьогоднішній день фактично проживають у частині домоволодіння, що на праві власності належить ОСОБА_1 .
Суд критично ставиться до доводів відповідачки щодо того, що позивачем невірно зазначено обставини проживання відповідачів у вищевказаному домоволодінні і що підстави набуття права власності викликають сумніви щодо їх правомірності.
Матеріали справи містять копію постанови Одеського апеляційного суду у справі №2-4473/2008, номер провадження: 22-ц/813/95/24 від 02.07.2024 року, відповідно до якої судом встановлено, що «В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_6 (правонаступник ОСОБА_2 ) вказує, що оскаржуваним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.07.2008 року було визнано право власності на 7/100 та 22/100 частин у домоволодінні АДРЕСА_4 , чим порушені її права так і її родини.
Колегія суддів ці доводи вважає необґрунтованими, оскільки в оскаржуваному судовому рішенні судом першої інстанції не вирішувались питання про права та обов'язки ОСОБА_6 (правонаступник ОСОБА_2 ), оскільки ОСОБА_6 дійсно була зареєстрована у будинку АДРЕСА_4 революції 17.04.1989 року. як прийомна дочка основного квартиронаймача ОСОБА_8 з 16.07.1972 року до 17.04.1989 року, коли була виписана і відповідно до документів, що містяться у справі (нотаріальне свідоцтво про право на спадщину від 19.05.2010 року на ім'я ОСОБА_6 ) в подальшому з 28.02.2000 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
СТОВ «Агрофірма «Нива», як правонаступник колгоспу імені Карла Лібрехта, у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що будинок АДРЕСА_4 з господарчими спорудами належав колгоспу імені Карла Лібрехта. А ОСОБА_7 та її чоловік працювали в даному колгоспі і на загальних зборах учасників СТОВ «Агрофірма «Нива» було вирішено задовольнити заяву ОСОБА_7 про викуп та продати їй квартири АДРЕСА_5 (7/100 частин) та АДРЕСА_6 (22/100 частин) за 8 000 грн, після чого 16 травня 2007 року ОСОБА_7 внесла у касу СТОВ «Агрофірма «Нива» 8 000 грн, внаслідок чого їй було видано відповідну квитанцію. СТОВ «Агрфірма «Нива» також не заперечувало факт свого ухилення від нотаріального посвідчення договору без вказівки причин такого ухилення, а також підтвердило, що не передавало у власність ОСОБА_8 (колишній основний квартиронаймач приміщення жилою площею 19,7 кв. м.) приміщення, які були продані ОСОБА_7 , а сам факт реєстрації ОСОБА_10 на жилій площі 19,7 кв. м. у домоволодінні АДРЕСА_4 не створює після смерті ОСОБА_10 для її спадкоємця ОСОБА_6 переходу права користування цим приміщенням.
Сам по собі той факт, що сестра апелянта ОСОБА_10 була зареєстрована на жилій площі 19,7 кв. м. у домоволодінні АДРЕСА_4 і після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_6 набула права спадкоємця після її смерті (видано свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад від 19.05.2010 року) не є підтвердження факту переходу до ОСОБА_6 права користування жилим приміщенням.
При цьому доказів оскарження за життя ОСОБА_10 рішення загальних зборів СТОВ «Агрофіпрма «Нива» від 26.02.2007 року, згідно з якими було надано дозвіл на викуп жилих приміщень квартир АДРЕСА_7 , АДРЕСА_6 у домоволодінні АДРЕСА_4 та про оскарження ОСОБА_10 за життя рішення Кивїського районного суду м. Одеси, до апеляційної скарги не додано і не встановлено».
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).
З вищевказаного рішення суду апеляційної інстанції та матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_8 , родичу відповідачів, не передавалась у власність спірна частина домоволодіння, а сам факт реєстрації ОСОБА_10 , спадкоємицею якої була ОСОБА_6 , на жилій площі 19,7 кв. м. у домоволодінні АДРЕСА_4 не надає ОСОБА_6 та її спадкоємцям права користування спірним приміщенням.
Належних та допустимих доказів, підтверджуючих набуття ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 права володіння та користування спірною частиною домоволодіння на законних підставах, матеріали справи не містять, а отже відповідачі протиправно перешкоджають позивачу у користуванні належним йому майном.
Твердження відповідачів щодо неотримання вимоги про добровільне виселення з спірної частини домоволодіння спростовуються наявними в справі доказами.
Так, матеріали справи містять копію відповіді Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 20.01.2009 №31/19-о/м325, надана ОСОБА_7 колишній власниці 22/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , відповідно до якої, питання щодо виселення ОСОБА_10 необхідно вирішувати в судовому порядку.
Позивачем надано копію талону-повідомлення №000300 від 15.01.2019 щодо його звернення до правоохоронних органів. Відповідно до Довідки, виданої начальником Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області про результати розгляду звернення ОСОБА_1 зазначено, що питання виселення невідомих осіб із приміщення за адресою: АДРЕСА_4 мають цивільно-правовий характер, а тому необхідно звернутись до спеціалізованого суду.
Також матеріали справи містять копію листа ОСОБА_1 до ОСОБА_6 від 26.11.2018, відповідно до якого позивач повідомляє ОСОБА_6 та членів її родини про наявність заборгованості по сплаті комунальних платежів, намір зробити ремонт у належному йому приміщенні та проживати там, а також вказаний лист містить вимогу про добровільне виселення з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 . Крім того, наявна копія вимоги власника - ОСОБА_1 про добровільне виселення від 07.08.2019 з доказами вручення вказаної вимоги.
Таким чином, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без законних підстав користуються 22/100 частиною домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , чим порушують право користування та розпорядження позивача належним йому майном, яке підлягає захисту в судовому порядку.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частинами 1, 2 статті 319 ЦК України, передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 9 ч. 4 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.
Відповідно абз. 3 ст. 116 ЖК УРСР, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
В статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплені принципи непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, п.41 50, Справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) 2 грудня 2010 року).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відтісніть обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
При таких обставинах та з огляду на те, що відповідачі займають житлове приміщення, яке належить на праві власності позивачу за відсутності правових підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Керуючись ст. 2, 12,13, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) 22/100 частинами житлового будинку АДРЕСА_1 , які складаються у Літ «А» з: 2-1 житлового приміщення, площею 20,9 кв.м., 2-2 житлового приміщення, площею 9,6 кв.м.; 2-3 санвузла, площею 3,0 кв.м.; 2-4 кухня площею 13,4 кв.м.; 2-6 коридор, площею 2,9 кв.м., шляхом виселення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_3 (2014 р.н.), ОСОБА_4 (2006 р.н.), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) з 22/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які складаються у Літ «А» з: 2-1 житлового приміщення, площею 20,9 кв.м., 2-2 житлового приміщення, площею 9,6 кв.м.; 2-3 санвузла, площею 3,0 кв.м.; 2-4 кухня площею 13,4 кв.м.; 2-6 коридор, площею 2,9 кв.м..
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Повний текст рішення складено та підписано 31.03.2025.
Суддя І. В. Огренич