Справа № 520/4351/14-ц
Провадження № 2-п/947/55/25
31.03.2025
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Петренка В.С.
за участю секретаря - Торгонської В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2015 року по цивільній справі №520/4351/14-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на майно,
В провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №520/4351/14-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на майно.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2015 року позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність було задоволено частково.
В рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11212827001 від 02.11.2007 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , у розмірі 250 872 долари США 32 центи, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ дорівнює 2 217 209 грн. 57 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., (на підставі іпотечного договору № б/н від 02.11.2007року), шляхом передачі іпотекодержателю - Публічному акціонерному товариству «Дельта банк» права власності на вказане майно.
Визнано за Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., яка є предметом іпотеки за Іпотечним договором № б/н від 02.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г.О., зареєстрованого в реєстрі за №142, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
Виселено з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., ОСОБА_1 .
Відстрочено виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., (на підставі іпотечного договору № б/н від 02.11.2007 року), шляхом передачі іпотекодержателю - Публічному акціонерному товариству «Дельта банк» права власності на вказане майно, на строк дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відстрочено виконання рішення суду в частині визнання за Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., яка є предметом іпотеки за Іпотечним договором № б/н від 02.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г.О., зареєстрованого в реєстрі за №142, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , на строк дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відстрочено виконання рішення суду в частині виселення з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., ОСОБА_1 , на строк дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта банк» 3 654 грн. 00 коп. та 243 грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог було відмовлено.
17.03.2025 року відповідач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Сабліну Юлію Сергіївну звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2015 року, та просить поновити їй строк на подання заяви про перегляд вказаного рішення суду, а також скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2015 року та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Зазначає, що про існування судового процесу не знала, а про існування вказаного вище заочного рішення суду дізналася випадково з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Вказує, що ОСОБА_1 жодного разу не було повідомлено про місце, дату і час розгляду справи, судові повістки не вручалися, копія заочного рішення не вручалася.
Крім того, необізнаність відносно розгляду даної справи істотно вплинула на її права та обов'язки як учасника судового процесу та як боржника та іпотекодавця за кредитним договором і призвела до винесення неправильного по суті рішення.
Крім того, вказане вище рішення суду необхідно скасувати, оскільки воно прийнято лише із врахуванням позиції позивача та без врахування дійсних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч.3. ст. 284 ЦПК України учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відповідно до ч.3 ст. 284 ЦПК України строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Статтею 283 ЦПК України передбачається, що відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому ст. 272 ЦПК України.
Відповідно до ст. 272 ЦПК України «Вручення судового рішення», копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення (ч. 1). У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення (ч. 2). У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса в особи відсутня (ч. 3). За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді (ч. 4). Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса відсутня (ч. 5). Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (ч. 6). Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (ч. 7). Якщо судовим рішенням відповідачеві заборонено вчиняти певні дії або накладено арешт на його майно і виконання такого рішення потребуватиме вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, в тому числі внесення записів до відповідних реєстрів, копія такого судового рішення також надсилається судом цим органам та (або) особам у порядку та строки, визначені цією статтею для негайного виконання (ч. 8). Копії судових рішень можуть бути видані повторно за заявою особи у порядку, встановленому законодавством (ч. 9). Судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень (ч. 10). У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11). Особа, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, може отримати в суді, який розглядав справу як суд першої інстанції, копію рішення, що є в матеріалах цієї справи, ухваленого судом будь-якої інстанції (ч. 12).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 неодноразово повідомлялася про час та місце судових засідань належним чином шляхом надсилання судових ухвал та повісток на адресу, зазначену у позовній заяві та довідці з відділу адресно-довідкової роботи Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області та були повернуті поштою із відміткою «за закінченням терміну зберігання», крім того заочне рішення суду надсилалося на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням, на адресу її реєстрації.
Крім того, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07.12.2021 року заяву ТОВ "Укрдебт Плюс" про заміну сторони у справі шляхом заміни стягувача його правонаступником по цивільній справі №520/4351/14-ц за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 , третя особа - Міністерство юстиції України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність було залишено без задоволення.
Вказану вище ухвалу суду було оскаржено до Одеського апеляційного суду, при цьому відповідачка ОСОБА_1 Одеським апеляційним судом також неодноразово викликалась та була повідомлена про судові засідання.
Верховний Суд у постанові від 11.06.2021 у справі № 2-6236/11, провадження № 61-6596ск20, сформулював висновок, за яким у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
У рішенні від 03.04.2008 ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається мотивувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження» («PONOMARYOV v. UKRAINE», № 3236/03).
У рішенні від 29.10.2015 ЄСПЛ звернув увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.
Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.
У постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою(«Volovik v. Ukraine», № 15123/03, § 53, 55, рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року).
Згідно з цим принципом жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Хоча саме національним судам, перш за все, належить ухвалювати рішення про поновлення строку оскарження, проте їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. ЄСПЛ встановив, що у справі, яка ним переглядалася, національне законодавство на час подій не обмежувало дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку. Суд зробив висновок, що сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було зазначити причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника. Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції («USTIMENKO v. UKRAINE», № 32053/13).
Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» №32053/13).
Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення.
У справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» має на увазі не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
Також у рішенні в справі «The Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.
При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
В поданій заяві заявник та його представник не навів жодної поважної причини пропуску строку на подання заяви про його перегляд.
Враховуючи те, що заявником пропущено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, а клопотання про поновлення строку не містить жодних поважних причин пропуску цього строку, а також не надання належних та допустимих доказів на підтвердження викладених в заяві обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви представника заявника - ОСОБА_1 - адвоката Сабліної Юлії Сергіївни про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення слід відмовити.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви представника заявника - ОСОБА_1 - адвоката Сабліної Юлії Сергіївни про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення від 13.01.2015 року у цивільній справі №520/4351/14-ц.
При цьому, поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, через більш ніж десять років, є порушенням принципу правової визначеності.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦПК України, документи подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 127, 274, 284, 287, 288 ЦПК України, суд ,-
Заяву представника заявника - ОСОБА_1 - адвоката Сабліної Юлії Сергіївни про поновлення строку для звернення до суду з заявою про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2015 року у цивільній справі №520/4351/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на майно - залишити без задоволення.
Заяву представника заявника - ОСОБА_1 - адвоката Сабліної Юлії Сергіївни про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2015 року по цивільній справі №520/4351/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на майно - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцятиднів з дня її складення.
У зв'язку із перебуванням судді Петренка В.С. у відпустці, ухвалу складено та підписано 31.03.2025 року.
Суддя В. С. Петренко