Ухвала
іменем України
31 березня 2025 року
м. Київ
справа № 345/5536/24
провадження № 51-1141 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_4,
суддів: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_3, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 , на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16 січня 2025 року стосовно ОСОБА_1 ,
встановила:
Вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено за ч. 1 ст. 382 КК України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим в умисному невиконанні постанов суду, що набрали законної сили, за наступних обставин.
Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 травня 2024 року у справі № 345/613/24, яка набрала законної сили 24 травня 2024 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.
В подальшому, постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2024 року у справі № 345/3433/24, яка набрала законної сили 15 липня 2024 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 34 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
Не зважаючи на це, ОСОБА_1 , діючи умисно, достовірно знаючи про наявність вказаної постанови Калуського міськрайонного суду та будучи ознайомленим з нею, 03 серпня 2024 року о 10:36 в м. Калуш, по вул. Богдана Хмельницького керував автомобілем марки «Volkswagen» моделі «Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був зупинений поліцейськими групи реагування патрульної поліції Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, про що було складено постанову про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 107132 за ч. 5 ст. 126 КУпАП та протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 січня 2025 року вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2024 рокузалишено без змін.
У своїй касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити рішення судів попередніх інстанцій в частині призначення покарання засудженому та призначити останньому покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає про те, що:
- рішення суду першої інстанції про призначення саме такого виду покарання не вмотивоване;
- призначене судом першої інстанції покарання є явно несправедливим та суворим по відношенню до засудженого, з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, особу засудженого, обставини вчинення кримінального правопорушення, при цьому призначено без дотримання роз'яснень Постанов Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», правових позицій Європейського суду з прав людини, викладених у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року), «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) та «Ізмайлов проти росії» (рішення від 16 жовтня 2008 року);
- судами попередніх інстанцій належним чином не враховано наявність пом'якшуючих обставин, відсутність обтяжуючих обставин, натомість, безпідставно відхилено доводи сторони захисту про необхідність звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК;
- кримінальне правопорушення вчинено вперше, при цьому, відповідно до ст. 12 КК є нетяжким злочином;
- засуджений по мірі можливості почав сплачувати штрафи за адміністративні правопорушення;
- повністю визнав свою вину, щиро покаявся та сприяв досудовому розслідуванню у розкритті кримінального правопорушення, нових правопорушень після притягнення до кримінальної відповідальності не вчиняв;
- матеріальної шкоди кримінальним правопорушенням не завдано;
- позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних;
- належним чином не враховано наявність близьких родичів, які потребують підтримки засудженого - непрацездатної матері пенсіонера, 1959 року народження, а також бабусі, 1938 року народження - інваліда першої групи по зору;
- судом апеляційної інстанції не надано оцінки відсутності мотивування у вироку щодо призначення саме покарання у виді позбавлення волі та безпідставно не застосовано положення ст. 75 КК з підстав неодноразового притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, що не є обставиною, яка обтяжує покарання.
Враховуючи викладені обставини, захисник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково дійшли висновку про неможливість призначення ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування з іспитовим строком.
Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України (далі - КПК), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. ст. 412-414 цього Кодексу.
Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, встановлених та перевірених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 382 КК у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, при призначенні покарання суд керується положеннями, передбаченими ст. 50, 65 КК.
Зокрема, відповідно до положень, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Таким чином, законодавцем визначено, що явно несправедливим через м'якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Разом із тим, судом першої інстанції враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до нетяжких злочинів, а також дані про його особу, зокрема, те, що він позитивно характеризується, згідно з довідками медичних закладів, за допомогою до лікарів нарколога та психіатра не звертався, має зареєстроване місце проживання, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимий, однак протягом року неодноразово притягався до адміністративної відповідальності.
Як вбачається зі змісту судових рішень попередніх інстанцій, при призначенні покарання ОСОБА_1 місцевий суд врахував наявність пом'якшуючої обставини - щире каяття, а також відсутність обставин, які його обтяжують.
З огляду на наведене вище місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, тобто в мінімальних межах, визначених санкцією ч. 1 ст. 382 КК, посилаючись на те, що саме таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 , погодився з призначеним місцевим судом покаранням.
Одночасно з цим суд апеляційної інстанції дав оцінку обставині «активне сприяння розкриттю злочину» як такій, що обґрунтовано не визнана судом першої інстанції пом'якшуючою покарання обставиною, зауваживши, що будь-яких даних, що злочин було розкрито завдяки діям обвинуваченого, місцевому суду не надано, а також не наведено таких обставин і в апеляційному суді. Короткий проміжок часу між повідомленням про підозру та направленням обвинувального акту до суду не вказує на активне сприяння обвинуваченим розкриттю злочину.
З такими висновками погоджується і Верховний Суд.
Колегія суддів уважає, що з урахуванням:
- тяжкості вчиненого кримінального правопорушення;
- зазначених вище даних про особу засудженого, в тому числі й тих, на які у своїй касаційній скарзі посилається захисник;
- наявності пом'якшуючої покарання обставини та відсутності обставин, які його обтяжують,
призначене засудженому покарання у межах, установлених у санкції ч. 1 ст. 382 КК, з огляду на зміст положень, передбачених статтями 50, 65 КК, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу та є достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним інших злочинів.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину і особі засудженого, у прохальній частині касаційної скарги просить призначити останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, яке за видом і строком є таким, яке і було призначене судом першої інстанції, у зв'язку з чим, доводи касаційної скарги про те, що суд не мотивував своє рішення щодо призначення найбільш суворого виду покарання, а також не врахував наявність у ОСОБА_1 непрацездатної матері похилого віку та бабусі інваліда 1 групи, які потребують стороннього догляду та його підтримки, на думку колегії суддів, не спростовує правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині необхідності призначення ОСОБА_1 покарання в мінімальній межі, передбаченій санкцією ч. 1 ст. 382 КК, та є необґрунтованими.
Що стосується доводів захисника щодо застосування стосовно ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розділом ХІІ КК.
Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, під час вирішення питання про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням беруться до уваги тяжкість злочину, особа винного та інші обставини справи.
Як убачається зі змісту вироку стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, також не знайшов підстав для застосування стосовно ОСОБА_1 інституту звільнення від відбування покарання.
При цьому, в ухвалі суду апеляційної інстанції констатовано, що суд не вбачає можливості виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 без відбування покарання, оскільки він неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, проте стягнення у виді високих штрафів та позбавлення права керування транспортними засобами не були дієвими для зупинення його протиправної поведінки. Навпаки, його систематичне нехтування вимогами діючого законодавства та невиконання постанов у справах про адміністративні правопорушення вказує на неможливість його виправлення без реального відбування кримінального покарання.
Такий висновок суду апеляційної інстанції є законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим, а тому, з огляду на такі дані про особу засудженого, Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги щодо необхідності застосування положень ст. 75 КК.
Також Суд зазначає, що захисник, оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині незастосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, при цьому посилаючись на обставини, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, не зазначає яким саме чином указане перешкодило судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення з огляду на те, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК обставини, що пом'якшують покарання, передбачені ст. 66 КК, враховуються саме під час призначення покарання, а не при вирішенні питання щодо звільнення від його відбування.
Враховуючи викладені обставини, за результатом перевірки доводів захисника щодо оскарження зазначених вище судових рішень попередніх інстанцій стосовно ОСОБА_1 , колегія суддів не встановила підстав, які б свідчили про необхідність задоволення касаційної скарги сторони захисту.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_3, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 , на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16 січня 2025 року стосовно ОСОБА_1 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6