Справа №760/6380/25
1-кс/760/4039/25
21 березня 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку у залі Солом'янського районного суду м. Києва клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та додані до клопотання матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені 10.02.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025101110000091 відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Юрюзань Челябінської обл., рф, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,-
До слідчого судді Солом'янського міського суду м. Києва надійшло зазначене клопотання.
В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22025101110000091 від 10.02.2025 року, за підозрою громадянина України ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні злочину передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і Збройних Сил РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та Збройних Сил РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців Збройних Сил РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим ім. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов'язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Вказаний план у повній мірі відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених у виступі начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_8 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційним протиборством та воєнним заходам прихованого характеру.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та Збройних Сил РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та Збройних Сил РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі - ЧФ РФ), що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ Збройних Сил РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.
Також, представниками влади і Збройних Сил РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Луганськ та інших населених пунктах Луганської області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Луганської області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Луганської області всупереч законодавству України 06 квітня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Луганської народної республіки», за результатами якого 07.04.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»).
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ЛНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Луганської області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ЛНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Луганської області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, Російської Федерації на території Луганської області так званої «ЛНР», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
19.02.2022 керівництвом РФ в умовах триваючого міжнародного збройного конфлікту в порушення положень ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ст. 23 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Загальної декларації про права людини, ст. 36 Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, на тимчасово окупованій території Луганської області оголошено примусову загальну мобілізацію громадян України, які мешкають на тимчасово окупованій території Луганської області, в тому числі неповнолітніх, для участі у військових діях, спрямованих проти держави Україна.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_9 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24 лютого 2022 року указом президента України Володимира Зеленського № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.
Відповідно до п. п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
Внаслідок розв'язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
В подальшому, у невстановлений період часу, на території окупованої Луганської області незаконно створено правоохоронний орган «МНС росії по донецькій народній республіці».
Вказаний сформований так званий правоохоронний орган керується нормативною базою, яка окрім іншого регламентує порядок діяльності, серед яких «Федеральный закон о службе в федеральной противопожарной службе Государственной пожарной службы и внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации от 13.05.2016 года».
Відповідно до ч.1 ст. 10 вказаного закону:
Сотрудник федеральной противопожарной службы (далее также - сотрудник) - гражданин, который взял на себя обязательства по прохождению службы в федеральной противопожарной службе в должности рядового или начальствующего состава и которому в установленном настоящим Федеральным законом порядке присвоено специальное звание рядового или начальствующего состава.
Так, досудовим розслідуванням встановлено, що за невстановлених досудовим розслідувань обставин та часі, але не пізніше 06.07.2022 у ОСОБА_7 , виник злочинний умисел спрямований на зайняття посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а саме посади так званого «Директора Департамента государственной военизированной горноспасательной службы» у незаконно створеному правоохоронному органі «мчс росии по донецкой народной республике», створеному на тимчасово окупованій території Донецької області та якому присвоєно спеціальне звання «полковника».
Крім того, відповідно до згаданого вище т.зв. закону Статья 12. Основные обязанности сотрудника федеральной противопожарной службы:
1.Сотрудник федеральной противопожарной службы обязан:
1)знать и соблюдать Конституцию Российской Федерации, законодательные и иные нормативные правовые акты Российской Федерации, необходимые для выполнения служебных обязанностей и профессионального развития, обеспечивать их исполнение, а также проходить порядке, определяемом федеральным органом исполнительной власти в области пожарной безопасности, регулярные проверки знания Конституции Российской Федерации, законодательных и иных нормативных правовых актов Российской Федерации в указанной сфере.
Реалізуючи свій злочинний умисел, за невстановлених досудовим розслідувань обставин та часі, але не пізніше 06.07.2022 ОСОБА_7 , який усвідомлював усе вище викладене, а також суспільну небезпечність своїх дій, діючи з прямим умислом, та перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Донецьк, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, добровільно надав згоду представникам рф на зайняття посади так званого ««Директора Департамента государственной военизированной горноспасательной службы» у незаконно створеному правоохоронному органі «мчс росии по донецкой народной республике», створеному на тимчасово окупованій території Донецької області та в подальшому добровільно був призначений на неї та виконує покладені на нього організаційно-розпорядчі функції по сьогоднішній день.
Також встановлено, що відповідно т.зв. закону, що має назву «Федеральный закон о службе в федеральной противопожарной службе Государственной пожарной службы и внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации от 13.05.2016 года»:
Статья 16. Форменная одежда, знаки различия и ведомственные знаки отличия сотрудника федеральной противопожарной службы
1. В целях отражения принадлежности сотрудника федеральной противопожарной службы к службе в федеральной противопожарной службе Правительством Российской Федерации устанавливаются форменная одежда и знаки различия по специальным званиям. Описания форменной одежды и знаков различия по специальным званиям, а также правила ношения форменной одежды определяются федеральным органом исполнительной власти вобласти пожарной безопасности.
4. Форменная одежда и знаки различия работников федеральних органов исполнительной власти, органов исполнительной власти субъектов Российской Федерации, органов местного самоуправления, организаций, членов общественных объединений, не являющихся сотрудниками федеральной противопожарной службы, не могут быть аналогичными форменной одежде и знакам различия сотрудников федеральной противопожарной службы. Ношение форменной одежды и знаков различия по специальным званиям сотрудников федеральной противопожарной службы гражданами, не имеющими на это права, запрещается и влечет за собой ответственность.
В подальшому, з метою довести свій злочинний умисел до кінця, отримав форму відповідного зразку приналежності до створеної організації «МЧС ДНР», про що свідчить відеозапис з ОСОБА_7 на офіційному сайті «МЧС ДНР» а саме: ІНФОРМАЦІЯ_2, на якому останній в ній зображений.
Також, за час перебування на вищезазначеній посаді ОСОБА_7 , використовуючи надані представниками незаконно створеного правоохоронного органу «мчс росии по донецкой народной республике» організаційно-розпорядчих функцій, налагодив взаємодію з іншими невстановленими учасниками незаконного правоохоронного органу «мчс росии по донецкой народной республике» та вчиняє дії спрямовані на пропаганду законності та легітимності створення та діяльності незаконно створеного правоохоронного органу в якому обіймає посаду.
Так, 30.01.2025 складено, але не вручено повідомлення про підозру громадянину України ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, у зв'язку із перебуванням останнього на тимчасово окупованій території України.
На виконання вимог ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення та відповідно до ч. 1 ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою, та відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Так, 01.02.2025 року вручено повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України, пам'ятку про процесуальні права та обов'язки підозрюваного та повістки про виклик на допит в якості підозрюваного на 08.02.2025, 09.02.2025 та 10.02.2025 опубліковано повідомлення про підозру та повістки про його виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, зокрема, в офіційній газеті органів державної виконавчої влади України, «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора у рубриці «Повістки про виклик та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування».
08.02.2025 ОСОБА_7 на допит в якості підозрюваного не з'явився та не повідомив поважних причин свого неприбуття.
09.02.2025 ОСОБА_7 на допит в якості підозрюваного не з'явився та не повідомив поважних причин свого неприбуття.
10.02.2025 ОСОБА_7 на допит в якості підозрюваного не з'явився та не повідомив поважних причин свого неприбуття.
Згідно з повідомленням ГВ «І» УЗНД ГУ СБ України у м. Києві та Київській області, останній після початку збройної агресії у 2014 році проживав на території Донецької області, яку в подальшому окупували представники незаконних збройних формувань т.зв. «ДНР» де й знаходиться до теперішнього часу.
Разом з тим, під час проведення досудового розслідування встановити місцезнаходження підозрюваного не вдалося.
10.02.2025 підозрюваного ОСОБА_7 оголошено в розшук.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, копії яких надаються суду.
Таким чином, ОСОБА_7 , обґрунтовано підозрюється в добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Під час досудового розслідування - встановлено наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, які дають підстави застосування до підозрюваного запобіжного заходу.
Ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що підозрюваний обіймає посаду в незаконному органі державної влади створеної представниками держави агресора, що визнані російською федерацією та які нібито входять до її федеративного устрою, тобто устрою держави, яка: 1) відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях» за № 2268-VIII від 18.01.2018 визнана країною-агресором; 2) відповідно до статті 12 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими - відповідала за поводження з військовополоненими, незалежно від відповідальності, яку може нести підозрюваний; 3) систематично не виконує норм міжнародного прав (що підтверджується, зокрема, резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, наприклад, A/RES/75/192 «Ситуації з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна» від 16.12.2020); 4) систематично не визнає вчинених на території України військових злочинів представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств РФ.
Враховуючи вищевказані обставини, підозрюваний з метою уникнення від відповідальності на території України, за інкриміноване йому кримінальне правопорушення (злочин), за який вразі доведеності вини передбачено реальне покарання від 12 до 15 років позбавлення волі, може і надалі переховуватись від органів досудового розслідування та суду на тимчасово окупованій території України та на території країни-агресора.
Ризик передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що підозрюваний має реальну можливість знищити, сховати або спотворити речі, документи, що можуть бути доказами у кримінальному провадженні.
Ризик передбачений п. З ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що підозрюваний може незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, як самостійно, так і через інших співробітників незаконно створених правоохоронних органів на тимчасово окупованій території України, оскільки анкетні відомості свідків наявні при матеріалах цього клопотання.
В такому разі підозрюваний, ознайомившись з матеріалами поданого клопотання, зокрема зі змістом показань допитаних у кримінальному провадженні свідків, зможе незаконно схилити таких свідків до зміни своїх показань в суді, які, з огляду на викладене, можуть бути використані в якості доказу лише під час безпосереднього їх отримання під час допиту в судовому засіданні.
Наведені вище обставини свідчать про те, що підозрюваний може перебувати або на тимчасово окупованій території України, або на території рф, що дає підстави стверджувати про наявність вагомих ризиків вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
Таким чином, враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім вказаного кримінального правопорушення, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, того, що підозрюваний переховується від органів досудового розслідування, має достатні можливості для того щоб негативно впливати на хід досудового розслідування та судового розгляду шляхом незаконного впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, приховування, знищення чи спотворити речові докази, може вчиняти інші кримінальні правопорушення - до нього необхідно застосувати лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме - тримання під вартою.
Враховуючи вищенаведене, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, а тому необхідним є застосування до підозрюваного саме виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На підставі викладеного слідчий, за погодженням з прокурором, звернулися до суду з відповідним клопотанням.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та доводи, викладені в ньому, долучила до матеріалів справи додаткові матеріали та пояснила, що підозра, пред'явлена ОСОБА_7 обґрунтована і підтверджується належними доказами, нині наявні ризики та підстави, визначені статтею 177 КПК України, підозрюваний перебуває на тимчасово окупованій державою-агресором території Донецької області та оголошений у міжнародний розшук. З огляду на викладене просив обрати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник у судовому засіданні категорично заперечував та просив відмовити у задоволенні клопотання.
Заслухавши пояснення прокурора, захисника, дослідивши матеріали досудового розслідування та копії матеріалів, якими слідчий та прокурор обґрунтовують доводи клопотання, слідчий суддя вважає його таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Метою застосування запобіжних заходів відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам:1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, передбачені даною статтею.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Крім того, обов'язковою умовою вимоги про видачу для здійснення карного переслідування є засвідчена копія постанови про заключення під варту. Зазначена вимога міститься в ч. 2 ст.58 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01. 1993 року. Такі ж вимоги передбачені Європейською конвенцією про видачу правопорушників від 13.12.1957 року.
Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, обвинуваченого виступає правовою підставою для подальшого затримання цієї особи за межами України і доставки її на територію України до місця кримінального провадження.
Після затримання особи за межами України слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, готує клопотання про видачу особи в Україну, до якого серед інших документів обов'язково додається засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 575 КПК).
При цьому час затримання такої особи фактично може перевищувати 30 діб - тримання під вартою за ст. 59 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 40 діб - тимчасовий арешт за ст. 16 Європейської конвенції про видачу правопорушників та 60 діб - строк дії ухвали про тримання під вартою за ч. 1 ст. 197 КПК.
Тобто на відміну від затриманої особи з метою приводу, яка має гарантії не пізніше 36 годин з моменту затримання бути звільненою або доставленою до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, затримана особа на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої в порядку ч. 6 ст. 193 КПК, може бути затриманою і утримуватись під вартою протягом усього часу, необхідного для екстрадиції та доставки її до місця кримінального провадження.
Відповідно до вимог ч. 4 ст.197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
З наведеного слідує, що обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 193 КПК, має правовим наслідком обмеження права на свободу та особисту недоторканність, яке може бути обмежене виключно з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, принципів справедливості, рівності та домірності (пропорційності), із забезпеченням справедливого балансу інтересів особи та суспільства, на підставі та в порядку, визначених законами України, з урахуванням актів міжнародного права, позицій Європейського суду з прав людини, за вмотивованим рішенням суду, прийнятим в порядку справедливої судової процедури (рішення Конституційного Суду України (від 13 червня 2019 року № 4-р/2019).
Так, в судовому засіданні встановлено, що Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості про яке внесені 10.02.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025101110000091 відносно ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 178 КПК України слідчий суддя перевіряє вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
30.01.2025, на підставі ст. ст. 111, 133, 135, 276-278 КПК України, ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1КК України.
01.02.2025 відповідності до вимог ч.1 ст.278, п. 8 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру, пам'ятка про права та повістки про виклик ОСОБА_7 на 08.02.2025, 09.02.2025 та 10.02.2025 опубліковані на сайті «Офіс генерального прокурора» та у загальнодержавному засобі масової інформації - «Урядовий кур'єр», що підтверджується наданими слідчому судді матеріалами.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, наданими суду для вивчення, а саме:
- матеріалами виконаного оперативним підрозділом доручення;
- протоколами допиту свідків у кримінальному провадженні;
- протоколами оглядів;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками свідкам у кримінальному провадженні;
- висновком судово-портретної експертизи;
- іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Слідчий суддя вважає, що за обставин, викладених у клопотанні про застосування запобіжного заходу, слідчим та прокурором доведено наявність обґрунтованої підозри щодо причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення та існування фактів, які в контексті практики Європейського суду з прав людини можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити дане кримінальне правопорушення.
При цьому слідчий суддя враховує, що на даній стадії кримінального провадження та слідчим суддею не вирішуються питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті. Судом лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, з огляду на викладене слідчий суддя не оцінює докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а тому докази, які є достатніми для висновку про наявність обґрунтованої підозри, не обов'язково мають бути настільки ж переконливими та повними, як докази на стадії висунення особі обвинувачення у вчиненні злочину або на стадії судового розгляду такого обвинувачення.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що в судовому засіданні стороною обвинувачення надано достатньо доказів щодо обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України, а саме: добровільного зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.
Так, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 178 КПК України слідчий суддя пересвідчився у тяжкості покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні яких він підозрюється, оскільки санкція ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 178 КПК України слідчий суддя зауважує, що підозрюваний має молодий вік, відомостей про стан здоров'я підозрюваного слідчому судді не надано.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 178 КПК України слідчий суддя встановив, що підозрюваний не має міцних соціальних зв'язків, оскільки має зареєстроване місце проживання на тимчасово окупованій державою агресором території України.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 178 КПК України слідчий суддя зазначає, що відомостей про наявність у підозрюваного постійного місця роботи чи навчання слідчому судді не надано.
Щодо репутації підозрюваного, відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 178 КПК України, слідчий суддя зазначає, що даних щодо негативної репутації підозрюваної в ході судового розгляду слідчому судді не надано.
Щодо майнового стану підозрюваного, в дотримання вимог п. 7 ч. 1 ст. 178 КПК України, слідчий суддя відзначає, що, як стороною захисту так і стороною обвинувачення, не надано відомостей щодо майнового стану підозрюваного.
На виконання вимог п. 8, 9, 10 ч. 1 ст. 178 КПК України в ході розгляду клопотання відомостей про наявність у підозрюваного судимостей не встановлено. Даних про застосування до підозрюваного інших запобіжних заходів не надано, як і відомостей про наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог, визначених п. 11 ч. 1 ст.178 КПК України, слідчий суддя зазначає, що на момент розгляду даного клопотання майнової шкоди у кримінальному провадженні не встановлено.
Крім того наявний ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, окрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї, відповідно до п. 12 ч.1 ст. 178 КПК України.
05.07.2024, постановою старшого слідчого в ОВС управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_10 , на підставі ч. 1 ст. 281 КПК України, підозрюваного ОСОБА_7 оголошено у міжнародний та міждержавний розшук.
Відповідно до матеріалів, отриманих в ході виконання доручень в порядку ст.ст. 40, 41 КПК України встановлено, що громадянин України ОСОБА_7 після початку збройної агресії російської федерації проти України залишився на тимчасово окупованій території Донецької області де знаходиться до теперішнього часу. Крім того встановлено, що ОСОБА_7 займає посаду так званого «Директора Департамента государственной военизированной горноспасательной службы» у незаконно створеному правоохоронному органі «мчс росии по донецкой народной республике», створеному на тимчасово окупованій території Донецької області».
Отже, при проведенні слідчих (розшукових) дій встановлені достатні підстави вважати, що підозрюваний перебуває тимчасово окупований державою-агресором території України.
Слідчий суддя наголошує, що, в даному випадку, норми кримінально-процесуального законодавства не зобов'язують сторону обвинувачення доводити перед слідчим суддею саме факт перебування підозрюваної особи у розшуку, достатнім є лише факт оголошення такої особи в розшук, оскільки чинний КПК України у жодній нормі не розкриває поняття «міжнародний розшук» та не визначає момент, з якого особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук. Разом з цим в абз. 1 ч. 1 ст. 281 КПК України зазначено, що «якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного». В той же час ч. 2 ст. 281 КПК України встановлює, що «про оголошення у розшук виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань». Отже, для того, щоб підозрюваний, у розумінні ч. 2 ст. 281 КПК України, вважався оголошеним у розшук має бути наявна постанова про оголошення особи в розшук.
Таким чином, слідчий суддя встановив наявність підстав для розгляду даного клопотання в порядку вимог ч. 6 ст. 193 КПК України за відсутності підозрюваного ОСОБА_7 у зв'язку із тим, що підозрюваний перебуває на тимчасово окупований державою-агресором території України та оголошений у міжнародний розшук.
Крім того, стороною обвинувачення доведено існування ризику, передбаченого п. 1 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості ОСОБА_7 переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Так, про наявність зазначеного ризику, свідчить: тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1КК України, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої. Крім того не можна залишити поза увагою той факт, що ОСОБА_7 перебуває на тимчасово окупований державою-агресором території України, оголошений у міжнародний розшук до теперішнього часу не повернувся, достовірно знаючи, що відносно нього проводиться досудове розслідування, не з'являється без поважних причин на виклик слідчого та прокурора, будучі належним чином повідомленим по такий виклик та враховуючи відсутність міцних соціальних зв'язків підозрюваного.
Таким чином, враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини, слідчий суддя вважає, що прокурором доведено наявність усіх обставин, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, що обрання у відношенні підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає конкретній меті, визначеній у КПК України, та застосовується за наявності підстав, передбачених КПК України, є необхідним та достатнім для запобігання існуючим ризикам і жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам, враховуючи, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний перебуває на тимчасово окупований державою-агресором території України та оголошений у міжнародний розшук, отже клопотання підлягає задоволенню.
Також, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, який оголошений у міжнародний розшук та перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається, відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України.
Керуючись ст.ст.110, 131, 132, 176-178, 183, 184, 186, 193, 194, 196, 197, 369-372 КПК України, ст.58 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, слідчий суддя -
Клопотання задовольнити.
Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Після затримання ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і не пізніш як через сорок вісім годин з часу його доставки до місця кримінального провадження, розглянути за його участю питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід у встановленому законом порядку.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
На ухвалу може бути подана апеляція безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідчий суддя ОСОБА_1