СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/2575/25
пр. № 2/759/2787/25
31 березня 2025 року м.Київ
Суддя Святошинського районного суду м. Києва Твердохліб Ю.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх доходів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття та судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 10.08.2010 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який було розірвано рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23.12.2020 року. Від спільного шлюбу мають дочку - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає разом з нею. Відповідач аліменти на утримання дитини не сплачує, у зв'язку з чим звернулась з вказаним позовом до суду.
Процесуальні дії
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2025 року визначеного головуючого суддю Твердохліб Ю.О. (а.с.15-16).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03.02.2025 року позовну заяву залишено без руху (а.с. 18-19).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.02.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (а.с. 29).
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.
Відповідачу надсилалася ухвала про відкриття провадження разом з позовною заявою та додатками до неї, які 06.03.2025 року він отримав особисто (а.с. 33). Відзив на позовну заяву до суду не направив, жодних заяв з процесуальних питань від нього до суду не надходили.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суддя приходить до наступного.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_4 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 22.02.2011 року (а.с. 10).
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23.12.2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (759/13774/20) (а.с. 27-28).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.
Між сторонами виникли правовідносини щодо зобов'язання батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Предметом доказування є стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у част ці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. (ч. 2 с. 182 СК України).
Згідно ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько(- ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 18 Конвенції про захист прав дитини передбачено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
При визначені розміру аліментів, суд враховує обставини визначені у ст. 182 СК України, а також рівень життя в країні, вартість продуктів харчування, одежі, комунальних платежів та інше.
Згідно зі ст.191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів сплати аліментів або понесених витрат на утримання дитини.
Оцінивши надані у справі докази, з огляду на те, що відповідач зобов'язаний утримувати дитину до досягнення повноліття, створювати необхідні умови для її розвитку та життя, враховуючи встановлений прожитковий мінімум для дитини відповідного віку в Україні, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача, та стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29.01.2025 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Розподіл судових витрат
Згідно зі ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі №922/1163/18, від 19 листопада 2019 року в справі №5023/5587/12, від 12 серпня 2020 року в справі №916/2598/19, від 27 серпня 2020 року в справі №873/2/20, від 07 вересня 2020 року в справі №910/4201/19 та від 17 вересня 2020 року в справі №904/3583/19.
На підтвердження витрат позивача на правничу допомогу до позовної заяви долучено:ордер серії АІ №1806935 від 29.01.2025 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС№ 7525/10, платіжна інструкція № 2PL825069 від 29.01.2025 року.
При цьому договору про надання позивачу правової допомоги адвокатом Бондар А.В. до позовної заяви не долучено.
Будь-яких інших доказів того, що позивач поніс або має понести витрати на правничу допомогу у зв'язку зі зверненням з даним позовом до суду, матеріали справи не містять, з платіжної інструкціє не можливо встановити хто платник.
При цьому суд враховує, що договір про надання правової допомоги укладається між двома суб'єктами - адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням) та його клієнтом, однак, у випадках встановлених Цивільним процесуальним кодексом, на його підставі можуть виникнути права та обов'язки у особи, яка не є стороною цього договору та на яку судом буде покладено обов'язок щодо їх відшкодування.
Зважаючи на зазначене, ЦПК України, зокрема в статтях 137, 141, встановлено повноваження суду щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, відмови у їх відшкодуванні, залишення без розгляду заяви про їх відшкодування тощо.
Додатково суд звертає увагу, що особа, яка надає правничу допомогу у справі є адвокатом, який здійснює незалежну професійну діяльність щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, склала кваліфікаційний іспит, підтвердивши теоретичні знання у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, високий рівень практичних навичок та умінь у застосуванні закону.
Таким чином, адвокат не тільки обізнаний про порядок, умови та особливості укладення договору про надання правової допомоги, правові наслідки пов'язані з його виконанням, а також розподілом витрат на професійну правничу допомогу між сторонами за результатами розгляду справи, а й повинен забезпечувати допомогу клієнту щодо отримання відшкодування витрат понесених ним у зв'язку з судовим розглядом справ (в тому числі щодо формування тексту договору, погодження розміру витрат (вартості робіт), підтвердження їх первинними документами тощо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Проте стороною позивача не надано будь-яких належних та допустимих доказів як на підтвердження наявності між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_5 домовленості щодо розміру гонорару адвоката, порядку та строків його оплати, так і на підтвердження того, що позивачем понесені будь-які витрати на послуги адвоката, що є підставою для відмови у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу.
На підставі п. 3 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 1 211,20 грн.
На підставі викладено та керуючись ст.ст.7, 9, 11, 12, 13, 133, 137,141, 263, 264,265, 274, 352, 354, 430 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 січня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішення суду підлягає обов'язковому негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок на користь держави Україна.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Текст рішення виготовлено 31.03.2025 року.
Суддя Ю.О. Твердохліб