Справа № 750/6961/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/364/25
Категорія - ч. 1 ст. 111 КК України Доповідач ОСОБА_2
31 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника- адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022220000002530 від 28.07.2022 року за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2025 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Сєвєродонецьк, Луганської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,-
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.
Строк відбування основного покарання ухвалено обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_8 у порядку виконання цього вироку, після набрання ним законної сили.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний стосовно ОСОБА_8 ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.05.2024, до моменту його фактичного затримання залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду, захисник-адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу та доповнення до неї в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , в яких просить скасувати вирок суду та закрити кримінальне провадження, а у разі відмови у закритті кримінального провадження - вирок суду змінити в частині призначеного покарання, призначивши ОСОБА_8 більш м'яке прокарання. Вказує, що при ухваленні вироку судом першої інстанції порушені вимоги кримінального процесуального закону, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, висновки суду, викладені в судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, наданим доказам та показанням свідків. Крім того, вважає, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та є несправедливим через його суворість.
Як встановлено судом першої інстанції, 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним
із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року
№ 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; від 24 жовтня 1970 року № 2625 (XXV), що містить Декларацію про принципи міжнародного права,
що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та від 14 грудня 1974 року
№ 3314 (ХХІХ), що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна
з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1 - 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала
в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це
є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів
та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також
у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку
з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради
з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи
не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру
та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи,
а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть, не встановлювати
з ними політичних, економічних та інших зв'язків, не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності, не надавати
їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво
і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками
до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна
є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку
з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України,
не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади Російської Федерації (далі - РФ) та службових осіб з числа керівництва збройних сил (далі - ЗС) РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється
в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону
на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною
та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту
РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв'язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування
не передбачених законом збройних формувань (далі - НЗФ) та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть
до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули
їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування
та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов'язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд
із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель
і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим
і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради
з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
У подальшому представниками влади РФ вчинено ряд дій, внаслідок чого здійснено окупацію частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких -
у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених
на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені НЗФ.
Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій,
як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади
та ЗС РФ.
Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій
є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Враховуючи викладене, «ДНР» і «ЛНР» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки
і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).
13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів
та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов'язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької
та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Визнання Верховною Радою України «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою
в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року №106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.
Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування,
як учасників терористичної організації.
Керівники терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за сприяння
та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
НЗФ терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні
у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку. При цьому, учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій,
за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями
на місцевому рівні.
З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях
у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія РФ розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів ЗС та інших силових відомств РФ, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності «ДНР»
та «ЛНР», РФ чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань РФ,
що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони РФ, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам РФ, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації РФ, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні РФ самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Всупереч вказаним вище нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ, діючи спільно з керівництвом так званих «ДНР», «ЛНР»,
а також іншими невстановленими на цей час досудовим розслідуванням представниками влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 9 грудня 1981 року № 36/103, від 6 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивні воєнні дії проти України.
Так, продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року РФ визнано «ДНР» та «ЛНР» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент РФ, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке було задоволено.
Того ж дня, Президент РФ, «голови» так званих «ДНР» та «ЛНР»,
а також інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, реалізуючи спільний злочинний умисел, створили умови, організували та здійснили введення ЗС РФ на територію Луганської та Донецької областей України, контрольовану так званими «ДНР» та «ЛНР», з метою здійснення подальшої відкритої військової агресії проти України.
Починаючи з середини лютого 2022 року, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей (частинах території України,
в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація
РФ встановили та здійснюють загальний контроль), військовими комісаріатами самопроголошених республік розпочався набір учасників до НЗФ так званих «ДНР» і «ЛНР».
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент РФ оголосив про рішення розпочати «спеціальну військову операцію» в Україні.
У подальшому близько 05 години ранку 24 лютого 2022 року збройні сили РФ спільно з підрозділами НЗФ так званих «ДНР» і «ЛНР» здійснили інтенсивні ракетно-бомбові та артилерійські обстріли по військовим та цивільним об'єктам на всій території України, перетнули державний кордон України та вторглися на територію суверенної держави Україна на ділянках Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької та Херсонської областей, тобто розпочали відкритий міжнародний збройний конфлікт проти України.
У зв'язку з відкритою військовою агресією РФ проти України Указом Президента України ОСОБА_9 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався і продовжує діяти на даний час.
У відкритій військовій агресії проти України широкомасштабно застосовувалися ЗС РФ із залученням НЗФ так званих «ДНР» та «ЛНР», які діяли на території окремих регіонів Донецької на Луганської областей України під загальним керівництвом військового командування РФ.
Одним з таких НЗФ, створених у лютому 2022 року на території Макіївського району Донецької області, є так званий «127 стрілецький полк (в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ) 1 армійського корпусу 8 армії Південного ВО зс рф».
Так, ОСОБА_8 наприкінці лютого 2022 року, більш точна дата досудовим розслідуванням не встановлена, перебуваючи на території Донецької області, більш точне місце досудовим розслідуванням не встановлено, являючись громадянином України, будучи обізнаним про незаконність дій зс рф та збройних підрозділів «днр», усвідомлюючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, реалізуючи прямий умисел, направлений на вчинення державної зради, усвідомлюючи та передбачаючи невідворотне настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України захищати незалежність та територіальну цілісність України, бажаючи зробити свій особистий внесок в насильницьку зміну, повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також зміну меж території і державного кордону України, діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України, перейшов на бік ворога - російської федерації, в період збройного конфлікту, а саме збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої о 04 год. 30 хв. 24.02.2022 президентом російської федерації володимиром путіним, вступив до складу т.зв. «127 стрілецького полку (в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ) 1 армійського корпусу 8 армії Південного ВО зс рф» (з січня 2023 року входить до складу Збройних сил Росії на Донбасі перейменовано у НОМЕР_2 окремий стрілецький полк (в/ч НОМЕР_3 ).
При цьому ОСОБА_8 розумів, що як «ДНР», так « НОМЕР_4 стрілецький полк (в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ) 1 армійського корпусу 8 армії Південного ВО зс рф » функціонують на території України незаконно, та що його учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії, зокрема, артилерійські обстріли, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також перешкоджають виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України, військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань України, які були задіяні в обороні від агресивної війни російської федерації на території України.
Разом з тим, ОСОБА_8 у період з 24.02.2022 по 06.03.2022 включно, в період збройного конфлікту, вступивши до складу « НОМЕР_4 стрілецького полку (в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ) 1 армійського корпусу 8 армії Південного ВО зс рф», перейшов на бік ворога, з метою прийняття активної участі у військовій агресії проти України та заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Для виконання покладених на нього завдань, ОСОБА_8 обрав собі позивний « ОСОБА_10 », отримав вогнепальну зброю та військову форму зразка зс рф, із закріпленими відмітними розпізнавальними знаками, що характеризували носія форми як причетного до складу зс рф та НЗФ «127 стрілецького полку (в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ) 1 армійського корпусу 8 армії Південного ВО зс рф».
Заслухавши доповідача, захисника-адвоката, яка підтримала подану апеляційну скаргу і просила її задовольнити з вказаних в ній підстав, думку прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги та просив вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 котрий показань суду не надавав.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що процедура «in absentia» неминуче припускає деякий відступ від загальних правил кримінального процесу. Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання обвинуваченого. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі. До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.
Так, відповідно до вимог ч.3 ст.323 КПК України, повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 2975 цього Кодексу. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом (в редакції Закону України № 1689-VII від 07.10.2014).
Вказані приписи ст.323 КПК України, на переконання апеляційного суду, судом першої інстанції, були виконані.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.
Доводи захисника про відсутність в матеріалах справи доказів вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення не відповідають дійсності.
Як вбачається з показань свідка ОСОБА_11 , яка була знайомою з обвинуваченим ОСОБА_8 та його дружиною, яка їй в переписці і повідомила, що ОСОБА_12 забрали із шахти, він пішов воювати і сказав, що він там, де повинен бути, захищати свій дім. ОСОБА_8 пішов воювати в ДНР. З нею проводилось впізнання, під час якого вона впізнала ОСОБА_8 .
Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_13 показала суду, що давно знайома з ОСОБА_8 та його дружиною, вели переписку в Інстраграм. З даної мережі їй стало відомо, що ОСОБА_14 пішов проти України. За час з початку війни із Плужником не спілкувалась, з його дружиною спілкувалась десь пів року. Дружина повідомила, що ОСОБА_12 добровільно пішов захищати свою «Родіну». В мережі Інтернет бачила фото Плужника у військовій формі із шевроном у вигляді російського прапора.
Зазначені показання свідків є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, дослідженими судом першої інстанції.
Так, вина обвинуваченого ОСОБА_8 підтверджується наступними, дослідженими в судовому засіданні доказами:
- витягом з ЄРДР за № 22022220000002530 від 28.07.2022 відповідно до якого 6 віддіілом ГВ ЗНД УСБУ в Харківській області було отримано інформацію про вступ громадянина України ОСОБА_15 до НЗФ тзв. ДНР;
- повідомленням про протиправне діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення начальника 6 відділу ГВ ЗНД Управління СБ України в Харківській області полковника ОСОБА_16 від 26.07.2022 згідно якого, під час проведення оперативних заходів отримано інформацію щодо ознак протиправної діяльності в діях громадянина України ОСОБА_8 , а саме вступу до НЗФ т.з. «ДНР» (додаток: копії фотоматеріалів з профілю ОСОБА_8 в російській соціальній мережі «vk» на10 арк.);
- рапортом начальника ВКІБ УСБУ в Чернігівській області полковника ОСОБА_17 від 21.12.2023 відповідно до якого громадянин України ОСОБА_8 у лютому 2022 року добровільно перейшов на бік ворога та вступив на військову службу до незаконного військового формування так званого « НОМЕР_5 стрілецького полку т.з. «ДНР»;
- відповіддю на доручення від 28.07.2022 №70/6-4021 заступника начальника 6 відділу ГВ ЗНД Управління СБ України в Харківській області підполковника ОСОБА_18 від 25.01.2023, згідно якої протягом 2014 року під час проросійських виступів у м. Харкові ОСОБА_8 активно приймав участь у вказаних акціях та підтримував ідеологію «руського мира»;
- відповіддю в/ч НОМЕР_6 від 10.02.2024 на запит щодо отримання інформації в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022220000002530 від 28.07.2022, відповідно до якої у період березень- жовтень 2022 року 127 стрілецький полк (в/ч НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) мобілізаційного резерву 1 армійського корпусу 8 армії Південного ВО зс рф, дислокувався та брав участь у бойових діях в районі с. Первомайське (Херсонський р-н Херсонської обл.), с. Новомиколаївка (Вітовський р-н Миколаївської обл.), с. Максимівка (Миколаївського р-н Миколаївської обл.), с. Олександрівка (Баштанський р-н Миколаївська обл.), с. Надніпрянське (Херсонський р-н Херсонської обл.);
- листом заступника начальника Управління СБ України в Харківській області полковника ОСОБА_19 щодо виконання доручення старшого слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Чернігівській області підполковника юстиції ОСОБА_20 реєстр. № 74/12/5509 від 04.12.2023 року (вх. 13989 від 14.12.2023 року) наданого в рамках кримінального провадження №22022220000002530 від 28.07.2022, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України. Встановлено, що протягом 2014 року під час проросійських виступів у м. Харків ОСОБА_8 активно приймав участь у вказаних акціях та підтримував ідеологію «русского мира». Після провальних спроб створення проросійськими активістами на території Харківської обл. т.зв. «ХНР» ОСОБА_8 виїхав на тимчасово окуповану територію Донецької області. Перебуваючи на території т.зв. «ДНР» працевлаштувався на ДВАТ «Шахтоуправління «Волинське» та активно підтримував військові дії рф на території України. В 2022 році після відкритого вторгнення рф на територію України ОСОБА_8 добровільно вступив до НЗФ т.з. 127-го стрілецького полку 1-го армійського корпусу «ДНР» та приймає участь у бойових діях проти ЗСУ;
- листом начальника ВКІБ Управління СБ України в Чернігівській області полковника ОСОБА_17 від 25.04.2024 щодо виконання доручення. Встановлено, що громадянин України ОСОБА_8 у лютому 2022 року добровільно перейшов на бік ворога та вступив на військову службу до незаконного військового формування НОМЕР_5 стрілецького полку т.з. ДНР із місцем дислокації у АДРЕСА_2 . В подальшому ОСОБА_8 у травні-липні 2022 року у складі зазначеного незаконного воєнізованого формування супротивника брав участь у заходах військової агресії проти України на території Херсонської області. На теперішній час, ОСОБА_8 перебуває на території Херсонської області та здійснює охорону захоплених територій України та інші незаконні дії у складі незаконного військового формування;
- протоколом огляду речей та документів від 18.12.2023 року з фото таблицею (додаток диск CD-R марки «HP») за участю спеціаліста ОСОБА_21 . Об'єктом огляду є персональний комп'ютер типу «Ноутбук» марки «НрРгоВоок 450 G9» з операційною системою «Microsoft Windows 10». На вказаному комп'ютері відкрито Інтернет-браузер «Google Chrome» версії 120.0.6099.71 з інстальованим VPN-клієнтом «Browsec VPN» (штатний програмний додаток для Інтернет-браузера « Google Chrome », що дозволяє перегляд Інтернет-ресурсів, доступ до яких обмежений на території України) За результатами виконання пошукового запиту виявлено сторінку « ОСОБА_22 » за посиланням В ході подальшого огляду вмісту сторінки вказаного користувача виявлено ряд особистих фотографій, зокрема у розділі «Альбомы» (посилання ІНФОРМАЦІЯ_5) розміщено 156 графічних матеріалів, розміщені особисті фотографії ОСОБА_8 , серед яких присутні зображення у військовій формі із розпізнавальним знаком незаконно створеного військового формування так зв. ДНР. Встановлено, що « ОСОБА_22 » контактує з 258 особами, переважна більшість яких є громадянами рф та жителі т.з. ДНР. З'ясовано, що « ОСОБА_22 » є учасником 201 спільноти, переважна більшість яких має територіальну приналежність до т.з. ДНР та ЛНР. (зображення № 16-18). Встановлено, що на момент огляду там міститься матеріали особистого характеру та з 20 червня 2022 року розміщені зображення у військовій формі серед яких присутні публікації із розпізнавальним знаком незаконно створеного військового формування т.з. ДНР;
- протоколом огляду речей та документів від 18.12.2023 з фото таблицею (додаток диск CD-R марки «HP») за участю спеціаліста ОСОБА_21 . Об'єктом огляду є персональний комп'ютер типу «Ноутбук» марки «НрРгоВоок 450 G9» з операційною системою «Microsoft Windows 10». На вказаному комп'ютері відкрито Інтернет-браузер «Google Chrome» версії 120. 0.6099.71 з інстальованим VPN- клієнтом «Browsec VPN» (штатний програмний додаток для Інтернет-браузера «Google Chrome», що дозволяє перегляд Інтернет-ресурсів, доступ до яких обмежений на території України). На головній сторінці профілю «Одноклассники» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 розміщено графічне зображення, на якому присутній « ОСОБА_22 ». За результатами огляду розділу «Лента» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 профілю « ОСОБА_22 » (розміщені особою-користувачем вказаного профілю публічно доступні матеріали) встановлено, що на момент огляду там міститься матеріали суспільно-політичного характеру, серед яких такі, що мають значення для кримінального провадження. Зокрема, розміщено графічний матеріал від 17.07.2023, на якому присутній « ОСОБА_22 » у військовій формі із розпізнавальним знаком незаконно створеного військового формування так зв. ДНР, розміщено графічний матеріал від 27.12.2022, на якому присутній « ОСОБА_22 » у військовій формі із розпізнавальним знаком незаконно створеного військового формування так зв. ДНР.
Відповідно до протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.12.2023, 03.01.2024, 06.01.2024, 25.01.2024 року, свідки ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , впізнали ОСОБА_8 як особу, яка добровільно пішла військовослужбовцем НЗФ т.з. «ДНР».
Вказані протоколи пред'явлення особи для впізнання оформлені належним чином, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства та уповноваженим слідчим, який входив у слідчу группу. Будь-яких невідповідностей слідчих дій нормам КПК України, колегією суддів не встановлено.
Об'єктивна сторона державної зради може виражатися в різних формах, які вичерпним чином визначені в частині першій статті 111 КК України.
Перехід на бік ворога полягає в наданні безпосередньої допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Форми такого переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ до армії ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін.
Перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони аналізованої форми державної зради є час вчинення злочину - в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.
Із суб'єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою державної зради є мета - заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Як убачається з встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та показань, наданих свідками ОСОБА_8 здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шляхом вступу на військову службу до незаконного військового формування так званого « НОМЕР_5 стрілецького полку т.з. «ДНР».
Колегія суддів вважає, що вказані умисні дії ОСОБА_8 були спрямовані саме на нанесення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України та знищення військових об'єктів, військовослужбовців і військової техніки ЗСУ та об'єктів критичної інфраструктури. Обвинувачений здійснив саме фізичний перехід на бік ворога, так як добровільно пішов військовослужбовцем НЗФ т.з. «ДНР».
Отже, місцевий суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі вищевказані докази в їх сукупності, як такі, що узгоджуються між собою та не викликають сумніву, правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст.111 КК України, як державну зраду, тобто умисне вчинення громадянином України на шкоду суверенітетові, ториторіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, переходу на бік ворога в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту, з чим погоджується і колегія суддів.
У вироку суду першої інстанції, в повній відповідності до вимог ч.3 ст.374 КПК України, наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_25 за пред'явленим обвинуваченням, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст.94 КПК України.
Судом першої інстанції повністю дотримані вимоги чинного законодавства, досліджено усі обставини кримінального провадження та оцінено надані докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки стороною захисту не доведено наявність підстав для виправдання обвинуваченого за пред'явленим обвинуваченням.
Так, ОСОБА_8 добровільно здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шляхом вступу на військову службу до незаконного військового формування так званого « НОМЕР_5 стрілецького полку т.з. «ДНР».
Тобто, доводи захисника не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, а тому, на переконання колегії суддів, така позиція апелянта пов'язана з обраним способом захисту, що обумовлює необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги захисника.
Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи ОСОБА_8 міру покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.65 КК України, врахував ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, відсутність даних щодо попередніх притягнень до адміністративної та кримінальної відповідальності, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання; та дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі, у межах санкції ч. 1 ст.111 КК України, за якою він притягується до кримінальної відповідальності, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
Разом з цим, колегія суддів також приймає до уваги і той факт, що ОСОБА_8 є громадянином України і маючи правовий зв'язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов'язках, будучи зобов'язаним здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в порушення зазначених зобов'язань здійснив державну зраду.
З огляду на вчинення ОСОБА_8 суспільно небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність кількох обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення обвинуваченому призначеного покарання.
За таких підстав, призначене ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі, визначене місцевим судом, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, не становить «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Отже, всі обставини, на які посилається апелянт, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання враховані, тому доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим апеляційна скарга сторони захисту у цій частині не підлягає задоволенню.
Порушень місцевим судом вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Згідно ч.4 ст.532 КПК України дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.426 КПК України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4