Номер провадження: 22-ц/813/3433/25
Справа № 494/1638/24
Головуючий у першій інстанції Панчишин А.Ю.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
28.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлогістика» на ухвалу Березівського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлогістика», третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення моральної шкоди, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Березівського районного суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлогістика» (далі - ТОВ «Укрлогістика») про стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2024 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі.
У жовтні 2024 року ТОВ «Укрлогістика» надіслав поштою до суду заяву про продовження строку для подачі відзиву та доказів по справі.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 29 жовтня 2024 року до участі у справі залучено третю особу - ОСОБА_2 .
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 29 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача ТОВ «Укрлогістика» про продовження строку для подання відзиву.
07 листопада 2024 року до суду від відповідача ТОВ «Укрлогістика» надійшов відзив, що був надісланий поштою та містив клопотання про поновлення строку на подання відзиву по справі.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року визнано неповажними причини пропуску строку на подання відзиву на позовну заяву, зазначені відповідачем. Відмовлено у задоволенні заяви відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, директор ТОВ «Укрлогістика» подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Березівського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року, якою відмовлено в поновленні процесуального строку на подання відзиву, та задовольнити дану заяву, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що оскаржувана ухвала прийнята судом з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, є такою, що постановлена з надмірним формалізмом, та висновки суду не відповідають обставинам справи. Апелянт зазначає, що судом при відкритті провадження у справі встановлено п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву, який слід відраховувати з дати отримання ухвали про відкриття провадження. Копію ухвали про відкриття провадження відповідач отримав 18.10.2024 року поштою, при цьому на електронну адресу відповідача дана ухвала не надходила. Враховуючи дату отримання ухвали про відкриття провадження та встановлений в ній строк для подання відзиву, останнім днем для подання відзиву був - 04.11.2024 року, оскільки 02.11.2024 року є вихідним днем. У зв'язку з тим, що встановлений строк був надто коротким для підготовки належного відзиву та збору доказів, до закінчення строку на подання відзиву відповідач подав заяву про продовження строку для подання відзиву. Ухвалою від 29 жовтня 2024 року суд першої інстанції відмовив в задоволенні вказаної заяви. Дану ухвалу оскаржено в апеляційному порядку. Зважаючи на те, що судом першої інстанції відмовлено в задоволенні заяви про продовження строку на подання відзиву, відповідач підготував відзив, який направив до суд поштою 02.11.2024 року. Відповідач в апеляційній скарзі наголошує, що відзив подано ним своєчасно у строки, встановлені ухвалою про відкриття провадження. Разом з тим, зважаючи на позицію суду першої інстанції, що строк на оскарження спливає 24.10.2024 року, відповідач зазначив у відзиві, що просить поновити строк для подання відзиву. Між тим, скаржник вказує, що даний строк був визначений судом, а отже, в даному випадку, може мати місце лише продовження строку на подачу відзиву, а не його поновлення. Проте, подання разом із відзивом заяви саме про продовження строку (а не про його поновлення) в цій ситуації не мало сенсу, оскільки в заяві про продовження строку суд вже відмовив, вважаючи пропущеним строк на подання відзиву з 25.10.2024 року, а заява про продовження строку має подаватись до завершення відповідного строку. Разом з тим апелянт звертає увагу, що згідно судової практики Верховний суд вважає можливим поновлення строків, які встановленні не лише законом, а і судом, в тому числі строків на подання відзивів. Також апелянт вказує, що навіть якщо вважати останнім днем подання відзиву 24.10.2024 року та врахувати, що подання відзиву здійснено 02.11.2024 року, то начебто порушення становить дев'ять днів, що не є суттєвим, не затримує розгляду справи, не перешкоджає належному здійсненню правосуддя, та прийняття відзиву в цій ситуації не порушувало б принцип правової визначеності. Апелянт зауважує, що сторона позивача у цій справі могла готувати позов та збирати докази, починаючи з 2018 рок (рік дорожньо-транспортної пригоди), при цьому договір про правову допомогу між позивачем у справі та її адвокатом укладено в 2020 році. Отже, строк на підготовку правової позиції позивача, складення позову та збір доказів був фактично щонайменше 4 роки, а відповідачу було надано лише 15 днів для підготовки відзиву і збору доказів щодо подій шестирічної давнини, і навіть поданий в цей строк відзив фактично не було взято до уваги. Зважаючи на формальні відмови суду як продовжити строк на подання відзиву та доказів, так і поновити строк на подання відзиву, було порушено принцип змагальності сторін, адже зазначене не дає можливості заявнику реалізувати свої права в судому процесі та подати відзив на позовну заяву, що унеможливлює забезпечення права на справедливий суд. Апелянт наголошує, що в даному випадку ТОВ «Укрлогістика» взагалі не порушувало строк на подання відзиву, а до завершення відповідного строку просило такий строк продовжити. Суд же відмовив як в продовженні строку на подання відзиву, так і в поновленні строку, що є в цій ситуації надмірним формалізмом та створює перешкоди у доступі до правосуддя, а також унеможливлює реалізацію прав та рівність учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ураховуючи, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про відмову продовжити процесуальний строк, право на апеляційне оскарження якої передбачено п. 10 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, та оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні заяви відповідача про поновлення строку на подання відзиву, суд першої інстанції виходив з того, що останнім днем для подання відзиву є 24 жовтня 2024 року, однак від представника відповідача до суду надійшла заява про поновлення строку для подання відзиву та сам відзив лише 07 листопада 2024 року, тобто після закінчення строку на подання відзиву. Крім того, відповідач просив поновити йому процесуальний строк на подання відзиву. Проте цей строк був визначений судом, а отже, може мати місце лише продовження строку на подачу відзиву, а не його поновлення.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що 02 вересня 2024 року, через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 в особі свого представника Ієговської Анастасії Олександрівни звернулась до суду з позовом до ТОВ «Укрлогістика» про стягнення моральної шкоди (т. 1 а. с. 1-38).
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2024 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі в порядку загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання призначено на 29 жовтня 2024 року.
Постановлено учасникам справи надіслати копії ухвали про відкриття провадження у справі (в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення) протягом двох днів з дня її складення у відповідності до ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Постановлено відповідачу разом з копією ухвали про відкриття провадження у справі одночасно надіслати копії позовної заяви та доданих до неї документів.
Встановлено строк відповідачу для надіслання (надання) до суду відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову, - протягом п'ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали. Зобов'язано відповідача одночасно із надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) копії такого відзиву та доданих до нього документів позивачу.
Постановлено, що позивач має право подати до суду відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня його отримання. Відповідач має право подати до суд заперечення протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив (т. 1 а. с. 42-43).
Згідно супровідного листа Березівського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2024 року № 494/1638/24/5419/2024 учасникам справи направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі для відома (т. 1 а. с. 44).
З довідок про доставку електронної відправки вкладення та роздруківки скріну з електронної пошти вбачається, що 09 жовтня 2024 року на електронну адресу - atty@ukrlogistica.com, здійснено направлення матеріалів позовної заяви, що надійшли до електронної скриньки - 09 жовтня 2024 року (т. 1 а. с. 50-56).
09 жовтня 2024 року, через підсистему «Електронний суд», судом здійснено запит та отримано відповідь № 835931 від 09 жовтня 2024 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Укрлогістика» (т. 1 а. с. 58-60).
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, 18 жовтня 2024 року ТОВ «Укрлогістика» отримало судову кореспонденцію, що містила судову повістку, копію ухвали та копію позовної заяви у справі № 494/1638/24. Дане повідомлення повернулось до суду 29 жовтня 2024 року (т. 1 а. с. 69).
24 жовтня 2024 року, через засоби поштового зв'язку, ТОВ «Укрлогістика» направило до суду заяву про відкладення підготовчого засідання та продовження встановленого судом строку для подання відзиву та доказів по справі, що надійшла та зареєстрована в суді 29 жовтня 2024 року (т. 1 а. с. 75-82).
У судовому засіданні 29 жовтня 2024 року судом постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви відповідача ТОВ «Укрлогістика» про продовження строку для подання відзиву (т. 1 а. с. 88-89).
02 листопада 2024 року, через засоби поштового зв'язку, ТОВ «Укрлогістика» направило до суду відзив, що містив клопотання про поновлення строку на подання відзиву у справі (т. 1 а. с. 116-142).
Оскаржуваною ухвалою від 27 листопада 2024 року визнано неповажними причини пропуску строку на подання відзиву на позовну заяву, зазначені відповідачем. Відмовлено у задоволенні заяви відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву (т. 1 а. с. 241-242).
Колегія суддів виходить з наступного.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Із практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Прецедентна практика ЄСПЛ ґрунтується на тому, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства ч. 3 ст. 2 ЦПК України закріплює, зокрема: принципи верховенство права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність (пункти 1, 2, 4, 5, 6).
За приписами п. 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до змісту ч. 1 - 3 ст. 174 ЦПК України відзив на позовну заяву (відзив) є заявою по суті справи, де учасник справи викладає письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються ЦПК України або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зі змісту п. 8 ч. 2 ст. 187 та ч. 1 ст. 191 ЦПК України вбачається, що в ухвалі про відкриття провадження у справі суд встановлює строк для подання відповідачем відзиву на позов.
Згідно ч. 7 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
В силу наведених вище норм процесуального права, строк для подання відзиву є процесуальним строком, який встановлюється судом, а законом лише визначено мінімальний період, який не може бути зменшено судом, для реалізації стороною у справі права на подання відзиву на позов. Початок перебігу такого процесуального строку пов'язаний процесуальним законом із датою вручення такій стороні ухвали про відкриття провадження у справі.
Процесуальним законом визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ст. 120 ЦПК України).
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства (ст. 121 ЦПК України).
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 123 ЦПК України).
Згідно ч. ч. 3, 6 ст. 124 ЦПК України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 126 ЦПК України).
Згідно положень ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом (частини 1 - 4, 6, 8 вказаної статті).
Застосування передбачених цією нормою правил про поновлення та продовження процесуальних строків залежить від виду процесуального строку. При поновленні процесуального строку йдеться про процесуальну дію, яка вже мала бути вчинена у певний визначений законом строк (мав бути поданий певний процесуальний документ, строк для подання якого вже настав), проте, не була вчинена, відповідний строк сплив і вирішується питання про його поновлення. Установлений судом процесуальний строк згідно з ч. 2 ст. 127 ЦПК України може бути продовжений, а не поновлений. При продовженні процесуального строку ставиться та вирішується питання про певне відтермінування відповідної процесуальної дії (що за заявою учасника справи може мати місце до спливу строку, встановленого судом, а за ініціативою суду може мати місце і після його спливу), яка ще не вчинена та саме з метою її вчинення (подання документа) в межах відповідного (продовженого) строку.
Слід вказати, що інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків (відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 травня 2024 року по справі №753/11250/14-ц (провадження № 61-9440св23)).
Як встановлено матеріалами справи, початок перебігу строку на подання до суду першої інстанції відзиву у даній справі пов'язаний з датою отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження та складав п'ятнадцять днів.
В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції посилався на те, що згідно довідки про доставку електронного листа відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження разом з позовною заявою 09 жовтня 2024 року на його електронну адресу, а тому вважав останнім днем подання відзиву 24 жовтня 2024 року.
Апеляційний суд вказує, що відповідно до положень ст. 258 ЦПК України ухвала про відкриття провадження є судовим рішенням, що постановлено судом першої інстанції з процедурного питання, пов'язаного з рухом справи в суді першої інстанції.
Згідно ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року по справі №454/1883/22 (провадження № 14-117цс23), на яку в апеляційній скарзі також посилався скаржник, зроблено висновок: «надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов'язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим. В розумінні процесуального закону надіслання судового рішення на електронну пошту за адресою, зазначеною заявником в його процесуальних заявах, поданих до суду (позовна заява, апеляційна та / або касаційна скарга, заяви / клопотання), в яких наявне прохання про надіслання копій процесуальних документів на електронну пошту, яка не є офіційною, не може вважатися належним врученням та підтверджувати день вручення. Якщо суд надіслав рішення на електронну адресу, яку зазначив учасник справи, це можна вважати додатковим засобом інформування учасника справи, який посилює реалізацію гарантії учасника бути обізнаним про свою справу. Однак це не звільняє суд від обов'язку надіслати учаснику справи повне рішення у спосіб, встановлений процесуальним законом.» (пункти 66, 69, 70).
Слід вказати, що офіційна електронна адреса - це сервіс Електронного кабінету Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (підпункт 5.8 п. 5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (зі змінами)).
Уважно дослідивши матеріали справи з метою перевірки доводів апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що відповідач ТОВ «Укрлогістика» не повідомляв суду першої інстанції свою офіційну електронну адресу та не просив суд першої інстанції направляти процесуальні документи електронною поштою.
Не містить відомостей щодо офіційної електронної адреси і отримана судом відповідь № 835931 від 09 жовтня 2024 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача ТОВ «Укрлогістика».
За таких підстав, суд першої інстанції помилково вважав, що відповідач ТОВ «Укрлогістика» вже 09 жовтня 2024 року отримав копію ухвали про відкриття провадження разом з позовною заявою у спосіб, що становлений процесуальним законом, та саме з цієї дати слід відраховувати процесуальний строк для подання відзиву.
Між тим, матеріали справи містять докази про надсилання судової кореспонденції разом з ухвалою про відкриття провадження та матеріалів позовної заяви відповідачу на його поштову адресу та згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач ТОВ «Укрлогістика» отримало таку кореспонденцію - 18 жовтня 2024 року.
Тобто, матеріали справи свідчать, що датою, коли відповідач ТОВ «Укрлогістика» отримало копію ухвали про відкриття провадження у спосіб, встановлений процесуальним законом (ст. 272 ЦПК України), є саме 18 жовтня 2024 року.
При цьому, враховуючи приписи ст. 123 ЦПК України, перебіг строку для подання (надсилання) відзиву на позовну заяву почався з наступного дня, що слідував за 18 жовтня 2024 року, та завершився 04 листопада 2024 року, оскільки 02 листопада 2024 року - є вихідним днем, що узгоджується з ч. 3 ст. 124 ЦПК України.
Разом з тим, згідно опису вкладення до цінного листа на ім'я Березівського районного суду Одеської області за номером відправлення 0302800021363 та конверту за номером відправлення 0302800021363, що приєднані до матеріалів справи слідом за відзивом, встановлено, що відповідач ТОВ «Укрлогістика» відправив відзив на позовну заяву, через засоби поштового зв'язку, - 02.11.2024 року (т. 1 а. с. 141, 142). Тому враховуючи приписи ч. 6 ст. 124 ЦПК України, саме 02.11.2024 року слід вважати датою подачі відповідачем відзиву до суду.
Таким чином, згідно матеріалів справи відповідач ТОВ «Укрлогістика» надіслав до суду відзив на позовну заяву в межах процесуального строку для подання відзиву.
За таких обставин, суд першої інстанції помилково вважав, що відповідач пропустив строк для подання відзиву, та помилково розглянув клопотання про поновлення строку на подання відзиву, замість приєднання такого відзиву до матеріалів справи.
ЄСПЛ неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Також, ЄСПЛ вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене, у зв'язку з допущеними судом першої інстанції порушеннями норм процесуального права, що призвели до ухвалення незаконного судового рішення, наявні підстави для частково задоволення апеляційної скарги і скасування ухвали Березівського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи та вирішення питання про приєднання до матеріалів справи відзиву відповідача ТОВ «Укрлогістика.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлогістика» - задовольнити частково.
Ухвалу Березівського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції і вирішення питання про приєднання до матеріалів справи відзиву на позовну заяву, що поданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрлогістика».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова