Справа № 629/6291/24
Номер провадження 2/629/59/25
РIШЕННЯ
03.03.2025 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі головуючого судді Ткаченко О.А., за участю секретаря Торенко Ю.П., представника позивача Горбунової Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , третіх осіб: ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Санленд 2017», Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, -
встановив:
Представник позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача та третіх осіб, в якій просить витребувати у ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053, та стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 3028 гривень. Позов мотивує тим, що на підставі ухвали Печерського районного суду м.Києва від 25.03.2021 року у справі №757/15438/21-к Головному управлінню стало відомо про наявність порушеного права держави у зв'язку з подвійною приватизацією громадянами земельних ділянок та порушення норм статей 116, 121 Земельного кодексу України. Так. 07.12.2018 до ГУ Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява ОСОБА_2 від 07.12.2018, у якій викладено прохання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 для оформлення права власності для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку у власність. При цьому, заявником вказано, що право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених ст.121 Земельного кодексу України ним не використано. ГУ Держгеокадастру у Харківській області після розгляду заяви від 07.12.2018 року прийнято наказ від 18.12.2018 № 9353-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 площею 2.0000 га, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 . Право власності па земельну ділянку з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качаловою О.М., 27.12.2018, номер відомостей про речове право: 29744335, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1736465363239. При цьому, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у подальшому, земельну ділянку з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 було відчужено за договором купівлі-продажу, серія та номер: 242, виданого 06.04.2021 на користь ОСОБА_1 , на підставі чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер відомостей про речове право: 41346462. 04.07.2023 ОСОБА_1 передала земельну ділянку з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 в оренду ТОВ «САНЛЕНД 2017», договір оренди землі, серія та номер б/н, виданий 01.01.2023. Номер запису про інше речове право: 50899112. В подальшому було встановлено, то ОСОБА_2 , попередньо вже було реалізовано своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 15.06.2018 №11-3632/14-18-СГ, яким було надано йому у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3523885600:02:000:5399 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Оситнянської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3523885600:02:000:5399 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Созонівської сільської ради Клюшник А.О. 21.06.2018, номер відомостей про речове право: 26792015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1585395735238. Таким чином. ОСОБА_2 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення статей 116 та 121 Земельного кодексу України. Враховуючи викладене та з метою відновлення порушеного права держави па земельні ділянки Головне управління вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 має бути повернута із незаконного чужого володіння у власність держави.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягала з наведених в позові підстав.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, її представник адвокат Смірнова Н.А. надала заяви про розгляд справи за їх відсутності, проти задоволення позову заперечували, крім цього надала відзив на позовну заяву в якому зазначила, що ОСОБА_1 є добросовісний набувач, так як під час укладення договору купівлі-продажу від 26.12.2018 року сторонами надавалися необхідні документи для укладення угоди, на підставі чого проводилася перевірка згідно даних Єдиних державних реєстрів та поданих документів, перешкод для вчинення даного правочину не було. Інформація в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі є загальнодоступною для органів прокуратури та посадових осіб позивача. Позивач мав безперешкодну можливість отримати всі відомості про спірну ділянку, вжити заходів реагування та нагляду, але ніхто з них не вчинив передбачені законом дії аби перешкодити порушенню прав держави, яке має місце з огляду на спір, як вважає позивач. Набувши право у встановленому порядку право власності на земельну ділянку, відповідач мав право на розпорядження цією земельною ділянкою на свій розсуд. У цьому випадку відповідач у справі не повинен нести негативні наслідки та майнову відповідальність за дії державних органів, які вчинили державну реєстрацію земельних ділянок та право власності на них, навіть якщо їх законність ставиться державою надалі під сумнів. Окрім цього, вказала, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області взагалі не мало права звертатися до суду із вказаним позовом, оскільки законодавством не наділені повноваженнями звертатися до суду із такими позовними вимогами, на даний час позивач не є власником землі або його законним користувачем, оскільки землі державної власності, які розташовані за межами населених пунктів, вважаються землями комунальної власності територіальних громад. При цьому, представник відповідача акцентував свою увагу, що відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2021 року у справі № 757/15438/21-к, що долучена до матеріалів позову, інформація щодо повторного отримання земельної ділянки знаходилася безпосередньо у позивача у його базах електронного документообігу, які він мав змогу перевірити до передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, що спростовує посилання позивача щодо відсутності такого обов'язку. Крім того, просила застосувати строки позовної давності, оскільки вважає, що позивач звернувся до суду із позовом за межами позовної давності.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про час та день розгляду справи повідомлялася судом своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надавав.
Представники третіх осіб: ТОВ «Санленд 2017», Лозівської міської ради Харківської області в судове засідання не з'явилися, причину неявки суду не повідомили, про час та день розгляду справи повідомлялися судом своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надавали.
Суд, заслухавши думку представника позивача, враховуючи думку відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 397412542 від 02.10.2024 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3523885600:02:000:5399 за ОСОБА_2 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Созонівської сільської ради Кіровоградської області Колюшник А.О. 21.06.2018, на підставі наказу серії та номер: 11-3632/14-18-СГ, виданого 15.06.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області, номер відомостей про речове право: 26792015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1585395735238.(а.с.28-29)
Крім цього, 04.05.2018 ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області (а.с.31-36).
Згідно Наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3455-СГ від 16.05.2018 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, орієнтовний розмір 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.30).
07.12.2018 ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району (кадастровий номер 63239557000:02:000:1053) та передати йому зазначену земельну ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства. При цьому, заявником вказано, що право на отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 ЗК України не використано. Зазначено, що до заяви додано погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.39-41).
Згідно Наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 93534-СГ від 18.12.2018 про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 (а.с.37-38).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 397410773 від 02.10.2023 вбачається, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 за ОСОБА_2 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качаловою О.М. 27.12.2018, номер відомостей про речове право: 29744335, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1736465363239.
В подальшому земельну ділянку з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 ОСОБА_2 відчужено за договором купівлі-продажу, серія та номер 242, виданий 06.04.2021 приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Степанчук О.Ю. на користь ОСОБА_1 , яка в свою чергу на підставі договору оренди землі від 01.01.2023 передала земельну ділянку з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Санленд 2017» (а.с.27).
Як вбачається з витягу № НВ-6300689982024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 становить 69734,17 грн (а.с.47).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Ст.14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Ч.1 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений ст.118 ЗК України.
Згідно з ч.1,2,4,6,7,9 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.121 цього Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину у власність для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).
Звертаючись до суду з цим позовом, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просив витребувати у ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку з кадастровим номером 6323955700:02:000:1053 для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №9353-СГ від 18.12.2018, посилаючись на те, що ОСОБА_2 набув її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання.
Згідно зі статтею 80 ЗК України право власності на землі державної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.
Такими органами є, зокрема, територіальні органи Держгеокадастру.
Прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області наказ №9353-СГ від 18.12.2018, на підставі якого ОСОБА_2 отримав у власність спірну земельну ділянку, не може оцінюватися як реалізація волі власника цієї земельної ділянки - держави на вибуття із її володіння. Воля держави як власника земель може виражатися виключно в таких діях органів державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної, комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес. Незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересові не відповідає.
Зі змісту висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 вбачається, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження№ 14-208цс18).
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6323955700:02:000:1053) із земель державної власності незаконно, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №9353-СГ від 18.12.2018, який прийнятий із порушенням вимог ст.116, 121 ЗК України і підлягає визнанню недійсним.
При цьому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.04.2021 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , якій вказана земельна ділянка на даний час належить на праві власності.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника держави поза її волею, оскільки наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, який став підставою для вилучення зазначеної земельної ділянки із державної власності, прийнятий незаконно, а ОСОБА_2 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про те, що відновлення права держави на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_1 .
При цьому суд враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Як вбачається з усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення.
З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Враховуючи приписи ч.3,4 ст.390 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлена можливості пред'явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.
Також суд враховує, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст.661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про те, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право власності. Позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є обґрунтованими, перешкод для застосування механізму ст.388 ЦК України не встановлено, оскільки втручання держави у її право власності є виправданим, враховуючи порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Водночас ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 684/933/18 (провадження № 61-6294св20), від 28 червня 2023 року у справі № 148/621/22 (провадження № 61-2447св23), від 09 лютого 2023 року у справі № 483/2263/19 (провадження № 61-13973св21), від 28 грудня 2022 року у справі № 472/156/21 (провадження № 61-7658св22), від 03 серпня 2022 року у справі № 130/1017/20 (провадження № 61-3406св21).
Разом з тим, доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо введення в оману посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Харківській області при поданні заяви ОСОБА_2 із вказанням недостовірної інформації, що ним не було використано право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства суд не бере до уваги, оскільки згідно Положення «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює заходи щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель (пункт 7); здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку (пункт 8); здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації (пункт 11); веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки (пункт12); розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пункт 13); здійснює державний нагляд у сфері землеустрою (пункт 24); здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі (пункт 30): у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за: веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Тобто, саме на Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області, як державний орган, покладено обов'язок щодо здійснення державного нагляду за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, що спростовує посилання позивача про відсутність у нього такого обов'язку.
Аналіз норм права та обставин справи надає підстави стверджувати, що має місце порушення норм чинного земельного законодавства, яке полягає у наданні посадовими особами Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області дозволу ОСОБА_2 на повторну реалізацію права на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Тому тільки саме на тій підставі позов про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є обґрунтованим.
Однак, під час розгляду справи представник відповідача - адвокат Смірнова Н.А. заявила про застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголосив, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст.252, 255 ЦК України.
Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), на яку послалася заявник в касаційній скарзі.
У цивільному законодавстві закріплені об'єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Наведене вище узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), в яких також вказано, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.
Звертаючись до суду з даним позовом 11.10.2024 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області посилався на те, що дізнався про порушення інтересів держави на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2021 у справі № 757/15438/21-к.
При цьому наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 9353-СГ про затвердження документації із землеустрою та передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 видано 18.12.2018.
Таким чином, позивач Головне управління Держгеокадастру у Харківській області при здійсненні своїх повноважень повинен був довідатися про порушення вимог земельного законодавства з дати видачі зазначеного наказу, тобто з 18.12.2018 року, із позовом Управління звернувся до суду 11.10.2024, тобто з пропуском позовної давності.
При цьому Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області не доведено, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права при видачі ОСОБА_2 зазначеного вище наказу від 18.12.2018.
Схожі за змістом висновки викладено в постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 362/122/15-ц (провадження № 61-9009св22).
Згідно положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, оскільки представником позивача не надано будь-яких достатніх та допустимих доказів, причини пропуску позивачем строку позовної давності та беручи до уваги, що позовні вимоги є обґрунтованими, однак заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якої зробила заяву представник відповідача, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Згідно з ч.1ст.141 ЦПК України у зв'язку з відмовою у позові судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.4,12,13, 76,81, 141,258, 259, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позовних вимог Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , третіх осіб: ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Санленд 2017», Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, місцезнаходження за адресою: вул.Космічна, б.21, м.Харків, код ЄДРПОУ 39792822.
Відповідач: ОСОБА_1 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник відповідача: адвокат Смірнова Наталія Андріївна, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ХВ №000342 від 25.08.2021, адреса робочого місця адвоката: вул.Свято-Миколаївська, б.11, прим.5, м.Лозова, Харківської області.
Треті особи: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Санленд 2017» місцезнаходження за адресою: вул.Привокзальна, б.30, м.Лозова, Харківської області, код ЄДРПОУ 41353871.
Лозівська міська рада Харківської області, місцезнаходження за адресою: вул.Ярослава Мудрого, 1, м.Лозова, Харківської області, код ЄДРПОУ 06716633.
Суддя Олександр ТКАЧЕНКО