28 березня 2025 р. Справа № 520/4696/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 (головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М.) по справі № 520/4696/24
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 15.12.2023 № 0526526-2405-2032-UA63120270000028556 про нарахування податкових зобов'язань в розмірі 25 944,00,00 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що має на праві приватної власності нежитлове приміщення, яка є будівлею промисловості та використовується за господарським призначенням, отже в розумінні абз. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З урахуванням наведеного, вважав, що не має обов'язку сплачувати вказаний податок.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 15.12.2023 № 0526526-2405-2032-UA63120270000028556 про нарахування податкових зобов'язань в розмірі 23 349,60 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
ГУ ДПС у Харківській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням в частині задоволення позову, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просило його скасувати в цій частині та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що податковим органом правомірно розраховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки виходячи зі ставки 1% від мінімальної заробітної плати, встановленої на січень 2021 р.
Крім того, вказує, що оскільки позивач не використовує спірне нежитлове приміщення, а здає його в оренду іншій юридичній особі, тому не підпадає під пільгу, встановлену абз. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України та не звільняється від оподаткування.
Проте , судом першої інстанції неправильно застосовано положення статті 266 ПК України, не враховано, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо цільового призначення нежитлового приміщення, належного позивачу та до податкового органу таких відомостей не надано, отже ставка податку визначена відповідачем вірно.
При цьому, звертає увагу, що ОСОБА_1 не був позбавлений права звернутись до контролюючого органу на підставі пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України для проведення звірки даних за наслідками якої ГУ ДПС у Харківській області здійснило б перерахунок сум податку у випадку виявлення розбіжностей між даними, наявними у відповідача та наданими позивачем.
Позивач не надав до суду відзив на апеляційну скаргу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений склад колегії: головуючий суддя ОСОБА_2 , судді Бегунц А.О., Мельнікова Л.В.
У зв'язку зі смертю судді ОСОБА_3 , на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Бегунц А.О., Присяжнюк О.В.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. «В-1», загальною площею 432,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі продажу від 26.05.2009, зареєстрованим в реєстрі за № 349 (а.с. 16-18).
15.12.2023 ГУ ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0526526-2405-2032-UA63120270000028556, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік на суму 25 944,00 грн (а.с. 6).
Не погодившись з податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зобо'вязан сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік, проте відповідачем неправомірно застосовано до приміщення позивача ставку податку у розмірі 1% розміру мінімальної робітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, а тому скасував податкове повідомлення - рішення в частині безпідставно нарахованої суми грошового зобов'язання, що становить 23 349,60 грн.
Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються ПК України.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Нормами пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 ПК України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. (пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 ПК України).
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 ПК України).
Відповідно до п.п. 266.5.1. п. 266.5. ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та тинів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1.5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно із абз. 7 пп. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Судом встановлено, що позивач станом на 2021 був власником нежитлової будівлі літ. «В-1», загальною площею 432,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту зазначене приміщення є цехом.
Податковим повідомленням-рішенням від 15.12.2023 ГУ ДПС у Харківській області суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно за 2021 р., визначено виходячи зі ставки 1% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом до відповідного податкового періоду за 1 кв. метр.
Разом з тим, суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем докази, дійшов висновку, що спірна нежитлова будівля відноситься до будівель промисловості, отже ставка, з якої обраховується податок на нерухоме майно має складати 0,1%.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пп. 14.1.129-1. п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16, ДК 018-2000 використовується для визначення статусу нежитлового приміщення, від якого залежить ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації на об'єкт нерухомого майна.
Як вбачається з копії технічного паспорту на нежитлову будівлю літ. «В-1», загальною площею 432,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , спірна будівля, що належить позивачу, є виробничим будинком, у експлікації приміщень виробничого будинку призначенням приміщень визначено цех (а.с. 9-13).
Як наслідок, нежитлова будівля відноситься до класу 1251 «Будівлі промисловості», підклас: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості».
Отже, враховуючи наведені положення ДК 018-2000, досліджені судом апеляційної інстанції правовстановлюючі документи та технічну документацію, яка міститься в матеріалах справи, спірну нежитлову будівлю слід класифікувати як будівлю промислового призначення.
Натомість, відповідачем ні до суду першої, ні апеляційної інстанції не надано жодного доказу та не наведено обставин, які б спростовували приналежність вказаного об'єкту нерухомості до будь-якого іншого типу, відмінного від наведеного судом.
Як зазначалось вище, ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням міської ради, зокрема.
Ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у спірних правовідносинах визначені рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017 №542/17.
Згідно з Додатком № 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 №542/17 ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб встановлюються у відсотках до мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування.
Пунктом 5 Додатку №1 встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) 5 пункт виключено з 01.01.2019 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Виходячи зі змісту вказаного рішення, ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1% застосовується до готельних, офісних, торговельних будівель та будівель для публічних виступів.
Слід зауважити, що будівлі промисловості відсутні у вказаному переліку об'єктів, до яких застосовується така ставка податку (1%).
Враховуючи, що з дослідженої технічної документації не вбачається належності нежитлового приміщення позивача до готельних, офісних або торгівельних будівель колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим органом помилково кваліфіковано нежитлову власність ОСОБА_1 як об'єкт оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 1% розміру мінімальної робітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року на 1 квадратний метр бази і оподаткування.
Доводи апелянта про не відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо цільового призначення спірного нежитлового приміщення, чим останній з поміж іншого обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваного рішення, не спростовують обов'язку відповідача за відсутності такої інформації, вжити заходів, спрямованих на з'ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, та не наділяють контролюючий орган правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування, визначати будь-яку ставку податку.
При цьому, колегія судів зауважує, що податковий орган ні суду першої, ні апеляційної інстанції не зазначив до якого виду будівель ним віднесено нежитлове приміщення позивача для розрахунку податку на нерухоме майно.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що спірне приміщення належить до будівель готельних, офісних, торгівельних або для публічних виступів та наявності підстав для застосування ставки податку до об'єкту нерухомого майна у розмірі 1% контролюючим органом ані до суду першої, ані апеляційної інстанції не надано.
Доводи апелянта щодо наявності у позивача права на звернення до контролюючого органу з метою надання відповідних документів та проведення звірки щодо об'єктів оподаткування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки , звернення до податкового органу є правом, а не обов'язком платника податків.
Щодо доводів скаржника про не поширення на позивача пільги, встановленої абз. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції також дійшов висновку щодо відсутності підстав для звільнення ФОП ОСОБА_1 від сплати податку на нерухоме майно, проте провів власний розрахунок такого податку та скасував податкове повідомлення-рішення в частині грошового зобов'язання, яке надміру нараховано відповідачем.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що у відповідача при обчисленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки були відсутні підстави застосовувати ставку у розмірі 1%, враховуючи відсутність у встановлених законодавством джерелах відомостей, необхідних для ідентифікації, зокрема, типу відповідного об'єкта нерухомості, що є обов'язком в даному випадку.
Тобто, податковий орган, маючи законодавчо встановлений вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд.
В даному випадку, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна у розмірі 1% без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача.
Колегія суддів зазначає, що положення статті 4 ПК України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України).
В силу ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідач правомірності свого рішення належним чином не довів.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, отже, наявні підстави для його скасування.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення в частині задоволення позову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 по справі № 520/4696/24 в частині задоволення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц О.В. Присяжнюк