Справа № 500/825/25
28 березня 2025 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Грицюк Р.П., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Надії Алексєєнко, 106, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49008 код ЄДРПОУ:13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ:14035769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 22 січня 2025 року № 961170196643 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії по віку відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII з дати звернення (13 січня 2025 року) з визначенням розміру пенсії відповідно до поданих разом з заявою довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Міністерством розвитку громад та територій України, з врахуванням вказаних сум у довідках.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 08.01.2010 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Тернопільській області як одержувач пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування». Позивач звернувся до відповідача із заявою від 13.01.2025 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №889-VIII.
До вказаної заяви позивач долучив довідки від 26.12.2024 №271/17-24 та № 272/17-24 про складові заробітної плати. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовлено у переведенні позивачу на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу». Позивач вважає таке рішення територіального органу Пенсійного фонду України протиправним, оскільки він має право на пенсію згідно частини 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і розділу ХІ Прикінцевих і Перехідних положень Закону №889, обчисленої із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади і рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а саме у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 27.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
05.03.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого слідує, що відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що оскільки позивач уже скористався своїм правом на призначення пенсії державного службовця за віком, та з 08.01.2010 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", йому не може бути здійснено перерахунок пенсії на підставі наданих довідок та призначення пенсії за віком відповідно до пунктів 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 889-VIII так, як ці пункти застосовуються лише до осіб, які реалізовують своє право на призначення пенсії державного службовця за віком після 01.05.2016 вперше.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що позивач з 08.01.2010 по 30.04.2021 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як одержувач пенсії по віку відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 (далі - Закон №3723-ХІІ). З 01.05.2021 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як отримувач пенсії по віку відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
13.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889-VIII).
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.01.2025 №961170196643 позивачу відмовлено у переведенні на пенсію державних службовців за віком відповідно до Закону №889-VIII, оскільки відсутні законні підстави.
Вважаючи вищевказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд керується і виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України №3723-ХІІ.
01.05.2016 набрав чинності Закон України №889-VIII, який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців.
Відповідно до статті 90 Закону України №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Так, згідно з пунктом 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889-VIIIдержавні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
За приписами пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону №3723-XI на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №822/524/18).
Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII, та мають передбачені вік та страховий стаж.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі №591/6970/16-а.
За своєю суттю спірні правовідносини у цій справі стосуються переведення позивача на пенсію державного службовця за умов, визначених у Законі №889-VIII. На момент звернення із відповідною заявою позивач отримував пенсію за віком за нормами Закону №1058-IV.
Суд відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі №580/3805/22 (де спір стосується переведення з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ), які полягають у такому.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії. Перерахунок пенсії за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії у зв'язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством. Вказані види пенсії відрізняються підставами їх призначення та механізмами визначення їх розміру, а наявність правових підстав для переведення позивачки на пенсію відповідно до Закону №3723-ХІІ пов'язана виключно з дотриманням вимог, визначених пунктами 10 та 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII.
Як вказав Верховний Суд (пункти 29, 30), ані розділ ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ, ані стаття 37 Закону №3723-XII не містять обмеження щодо неможливості призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII особам, яким до 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VІІІ) призначалась пенсія відповідно до Закону №3723-XII. Верховний Суд вважає безпідставним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII з урахуванням розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ з підстави, що за вказаним законом вже призначалась пенсія.
Верховний Суд у наведеній справі виснував, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи займав позивач станом на 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VІІІ) посаду державної служби та який стаж державної служби він мав станом на зазначену дату, оскільки норми розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ пов'язують збереження в особи права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №3723-XII з наявністю в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже те, що позивач раніше отримував пенсію відповідно до Закону №3723-XII, не позбавляє його права перейти з пенсії за віком, яку він отримує наразі за Законом №1058-IV, на пенсію в межах дії Закону №889-VIII, адже за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє після призначення пенсії перейти з одного виду пенсії на інший або звернутись із заявою про переведення пенсії за іншим законом. Одержавши заяву позивача про переведення на пенсію за іншим законом, відповідач міг виходити лише з оцінки об'єктивних обставин, тобто відповідного права особи, яке вона має, або ж відсутності такого права (наприклад, за відсутності необхідного стажу роботи на посадах державної служби станом на відповідний момент часу).
У спірному рішенні не зазначається про те, що позивач не має достатнього страхового або спеціального стажу роботи/служби, що б унеможливлювало вирішення цього питання.
Як вбачається з матеріалів справи, у позивача на день розгляду заяви наявний страховий стаж та стаж державної служби, у тому числі до 1 травня 2016 року, він досяг пенсійного віку. При цьому наявність чи відсутність достатнього стажу на посаді державної служби у позивача не було підставою відмови у переведенні його на пенсію відповідно до Закону №889-VIII.
Таким чином, у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не було фактичних та правових підстав для відмови у переведенні на інший вид пенсії позивача, у якого наявні умови для реалізації права на одержання пенсії державних службовців (згідно із пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII та відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ).
Суд зауважує, що відповідно до пункту 13 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до Законів України, зокрема, «Про державну службу», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення.
Отже, законодавець передбачив пенсіонеру можливість вибору перейти на пенсію на інших підставах або поновити пенсію держслужбовця у попередньому розмірі, що визначається бажанням останнього.
Відмовляючи у переведенні позивачу з пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу", пенсійний орган виходив із того, що право на призначення пенсії державного службовця в рамках дії Закону №889-VIII мають особи, які не отримували пенсію відповідно до Закону №3723-XII, а оскільки позивачу до набрання чинності Законом №889-VIII призначалася пенсія відповідно до Закону №3723-XII, права на повторне призначення пенсії відповідно до вказаного Закону він не має.
Проте, суд вважає зазначений висновок відповідача помилковим з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії.
Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв'язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
Разом з тим, у справі, що розглядається, позивач, звертаючись до пенсійного органу, не просив повернути його на пенсію за Законом №3723-ХІІ у попередньому розмірі, яку він отримував до переведення його на пенсію за нормами Закону №1058-IV, а просив перевести його на пенсію за Законом №889-VІІІ (тобто, із застосуванням умов, визначених у пунктах 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення).
Вказані види пенсії відрізняються підставами їх призначення та механізмами визначення їх розміру, а наявність правових підстав для переведення позивача на пенсію відповідно до Закону №889-VІІІ пов'язана виключно з дотриманням вимог, визначених пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII.
Крім того, а ні Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ, а ні стаття 37 Закону №3723-XII, не містять обмеження щодо неможливості призначення пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ з урахуванням Закону №889-VІІІ, як особам, яким до 01.05.2016 (дата набрання чинності Закону №889-VІІІ) призначалась пенсія відповідно до Закону №3723-XII.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, що наведена у поставі від 25.05.2023 №580/3805/22.
Отже, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на переведення на пенсію державного службовця відповідно до п.п. 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ, статті 37 Закону №3723-XII.
Вирішуючи питання щодо можливості здійснення позивачу перерахунку пенсії з урахуванням довідок Міністерства розвитку громад та територій України про складові заробітної плати від 26.12.2024 суд зазначає таке.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом №3723-ХІІ.
Частина перша статті 37-1 Закону №3723-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом, відповідно, здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.
Статтею 90 Закону №889-VIII, який набрав чинності з 1 травня 2016 року, пенсійне забезпечення державних службовців унормовано Законом №1058-IV, за винятком урегулювання призначення пенсій особам, яких визначено в підпункті 1 пункту 2 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII.
Законом №889 не встановлено права на індексацію та перерахунок пенсій особам, яким пенсії призначено на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Отже, із дня набрання чинності Законом №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців унормовано Законом №1058-IV як загальним законом, що регулює відносини між усіма суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ як спеціального закону збережено для осіб, визначених у пунктах 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII. Проте, цим особам не надано права на індексацію та перерахунок розміру призначених їм пенсій.
Виходячи з того, що у зв'язку з набранням чинності з 01.05.2016 Закону України «Про державну службу» №889-VIII скасовано статтю 37-1 Закону №3723-XII щодо порядку та умов перерахунку пенсій державним службовцям, а Законом №889-VIII не передбачено проведення перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №3723-XII, тому відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії згідно зі статтею 37-1 Закону №3723-XII.
Водночас, Конституційний Суд рішенням №3-р/2022 від 23 грудня 2022 року визнав неконституційним підпункт 1 пункту 2 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII у тім, що він унеможливив перерахунок розмірів пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону №3723-XII.
Разом з тим, варто зазначити, що пунктом 2 рішення Конституційного Суду від 23.12.2022 №3-р/2022 також встановлено, що підпункт 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII, визнаний неконституційним у зазначеному аспекті, втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022 зі змінами.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Зважаючи на те, що в Україні запроваджено та діє воєнний стан, то вказане рішення Конституційного Суду України від 23.12.2022 №3-р/2022 не змінює нормативно-правого регулювання спірних правовідносин.
Окрім того, правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з 01 січня по 01 грудня 2015 року знайшло своє відображення у п. 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865, за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.
Так, за правилами п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865 у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України №3723-ХІІ, визначається в такому порядку:
1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;
2) іншим пенсіонерам на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.
Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Мінсоцполітики (п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865).
З 01.05.2016 постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865 втратила чинність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до п.6 застосовується з 01.12.2015, виключено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865, а п.5 викладено в такій редакції: "форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики".
Слід зазначити, що вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 регламентовано лише питання щодо упорядкування структури заробітної плати та її індексації працюючим державним службовцям і не передбачено ані можливості, ані механізму перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною розміру заробітної плати працюючого державного службовця.
Отже, з 01.12.2015 по 01.05.2016 чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за ст.37 Закону №3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакція ст.37-1 Закону №3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.
10.12.2015 прийнято Закон України "Про державну службу" №889-VIII (далі Закон №889-VIII), який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням. Закон №889-VIII набув чинності 01.05.2016, а положення Закону №3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII).
Натомість, у ст. 90 Закону №889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій.
Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 555/2183/16-а, від 26.02.2020 у справі № 508/808/16-а, від 28.10.2020 у справі № 826/16182/18, від 22.04.2021 у справі №712/10182/17, від 03.11.2021 у справі №373/2149/16-а.
Також, у розглядуваній ситуації, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Отже, зміна механізму нарахування соціальних гарантій повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.
В іншому своєму рішенні від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 (справа №1-11/2012) Конституційний Суд України вказав, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Принцип щодо встановлення видів і розмірів соціальних послуг та виплат державою з урахуванням її фінансових можливостей закладений, зокрема, і в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22).
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.
Таким чином, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Окрім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2023 року у справі №560/8328/22, де предметом спору були аналогічні правовідносини, вимоги позивача зобов'язати обрахувати пенсію за віком з урахуванням заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб'єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, а отже така вимога спрямована на майбутнє, через що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.
Таким чином, до задоволення підлягають позовні вимоги частково щодо визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 22.01.2025 №961170196643 та зобов'язання перевести з 13.01.2025 позивача з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Суд при вирішенні спору також враховує, що відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі Порядок №22-1, зі змінами), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Тобто, позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за іншим законом, рішенням від 22.01.2025 №961170196643, яке було прийняте Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 за принципом екстериторіальності.
Зважаючи на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позивачу безпідставно відмовлено у переведенні на інший вид пенсії, тому на підставі наданих суду статтею 245 КАС України повноважень позовні вимоги про визнання протиправним та скасування вказаного рішення належить задовольнити.
Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення. Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області з огляду на наявність у позивача умов для реалізації права на одержання пенсії державного службовця відповідно до Закону №889-VIII (пункти 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення), дії зобов'язального характеру щодо переведення позивача з 13.01.2025 (з часу звернення із заявою) на пенсію державного службовця за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Суд звертає увагу на те, що за результатами розгляду заяви позивача пенсійним органом зроблено висновок, що він не має права на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», переведення на пенсію державного службовця здійснено не було, і питання щодо суми заробітної плати, які мають враховуватися при визначенні розміру пенсії державного службовця на час звернення позивача у цій справі пенсійним органом не вирішувалося.
Отже, виходячи із встановлених обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України, наведених у рішенні висновків Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства та способу захисту порушених прав у подібних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Частинами першою, третьою статті 139 КАС України установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, у зв'язку із частковим задоволенням позову, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.01.2025 №961170196643 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з 13.01.2025 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 28 березня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Надії Алексєєнко, 106, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49008 код ЄДРПОУ 13486010);
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ:14035769).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.