про відмову у забезпеченні позову
28 березня 2025 року Справа № 480/2455/25
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Прилипчук О.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
28 березня 2025 року позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), в якій просить:
1. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п.6 ч.б ст.37 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу»;
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п.6 ч.6 ст.37 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою суду від 28.03.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Разом з позовною заявою позивачем подана заява про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_1 :
вчиняти дії щодо взяття на облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 );
вчиняти дії пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили рішенням у даній справі.
В обгрунтування доводів заяви зазначив, що позивачу стало відомо, що в АІТС «Оберіг» не міститься інформація про його виключення з військового обліку військовозобов'язаних через судимість на підставі п.6 ч.6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу.
При цьому, відповідно до Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_3 позивач є таким, що з 02 січня 2024 року виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 через судимість (ст. 153 ч.2 КК України) на підставі п.6 ч.6 ст.37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Постанови КМУ №559 від 16.05.2024 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документу» передбачено право звернення в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключения) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
З метою усунення вказаних розбіжностей позивач 26.02.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з відповідною заявою.
Листом відповідача за №2044 від 12.03.2025 повідомлено, що законодавчих підстав для внесення інформації до Вашої електронної військово-облікової картки у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку військовозобов'язаних не вбачається.
Вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у внесені інформації до електронної військово-облікової картки у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку військовозобов'язаних, а тому просить забезпечити позов.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суддя зазначає наступне.
Так згідно змісту адміністративного позову, судом встановлено, що предметом спору по справі є саме зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п.6 ч.6 ст.37 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з частиною 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.
Поважними підставами забезпечення позову є існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, за захистом яких він звернувся до суду, до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є достатнє обґрунтування того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Крім того, суд наголошує, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 у справі 826/9263/17.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 826/9263/17, яка відповідно до частини 5 статті 242 КАС України підлягає обов'язковому врахуванню, наведені підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям згаданої статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
На момент розгляду заяви позивача у суду відсутні правові підстави для встановлення очевидних ознак протиправності рішення відповідача.
Суд звертає увагу, що обставини правомірності (протиправності) відмови в задоволенні заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації можуть бути встановлені лише за результатами розгляду справи по суті та дослідженні усіх доказів, наданих як позивачем, так і відповідачем у цій справі.
Таким чином, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Доводи, які позивач наводить в обґрунтування заявлених ним вимог щодо вжиття заходів забезпечення його позову, фактично є аналогічними доводам його позову і здійснення судом їх перевірки призведе до вирішення справи по суті заявлених позовних вимог, що є неприпустимим на стадії розгляду заяви щодо забезпечення позову.
При цьому, суд звертає увагу, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви та докази, з яких можливо встановити порушення прав, свобод та інтересів позивача, а також, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Зокрема матеріали справи не містять доказів, що відповідачем взагалі вчинялись дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.
Також, суд зауважує, що сама ж лише незгода позивача із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що безумовно, рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів правовідносин. Це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Таким чином, під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя О.А. Прилипчук