про відмову у забезпеченні позову
28 березня 2025 року Справа № 480/2403/25
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Прилипчук О.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправним та скасування постанови,-
27 березня 2025 року позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), через представника Стеценко В.М. звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (проспект Перемоги, буд. 14, м. Київ, 03135), в якій просить:
Визнати протиправною та скасувати Постанову Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) за № ПШ 065958 від 18 березня 2025 року, складену виконуючим обов'язки Начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області Макарухою Ю.В.
Ухвалою суду від 28.03.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить:
Забезпечити позов шляхом зупинення стягнення штрафу органами державної виконавчої служби на підставі постанови Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 065958 від 18 березня 2025 року до набрання чинності рішення суду.
Зазначена заява мотивована тим, що оскаржувана постанова є виконавчим документом на підставі якого може бути здійснено стягнення суми штрафу. За таких обставин, враховуючи значну суму штрафної санкції (17 000 грн.), в разі відкриття виконавчого провадження, можуть бути арештовані поточні рахунки позивача та застосовані інші заходи спрямовані на примусове виконання постанови органами ДВС.
Отже, такими діями буде завдано шкоди підприємству та зупинена його діяльність. Зокрема, таке стягнення унеможливить виплату: заробітної плати працівникам, що в свою чергу потягне за собою також несплату із доходів працівників сум податків та обов'язкових платежів до бюджету; сплати орендної плати за оренду земельних ділянок як громадянам, так і до державного та місцевих бюджетів, отже і не надходження коштів до відповідних бюджетів; виконання зобов'язань щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів, а також інші обставини, такі як розрахунки із контрагентами, технічний ремонт та обслуговування транспортних засобів та інші дії, які необхідні в роботі по забезпеченню перевезень пасажирів.
Такі обставини, на думку позивача, вказують на те, що в разі незастосування заходів забезпечення позову буде ускладнений ефективний захист прав та інтересів позивача.
Крім того, у разі встановлення протиправності оскаржуваної постанови та задоволення позовних вимог про її скасування позивачу доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути власне майно (кошти), на яке може бути звернено стягнення в разі примусового виконання цієї постанови.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини та доводи про необхідність вжиття заходів забезпечення позову в їх сукупності, суд вважає заяву про забезпечення позову необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Згідно з роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до Рекомендацій № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В свою чергу, заявник повинен довести існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення його прав, обґрунтувати складність вчинення цих дій, підтвердити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Як убачається зі змісту заяви, стверджуючи про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, позивач наводить винятково припущення щодо ймовірних подальших негативних для нього наслідків у вигляді додаткових витрат. При цьому, жодних доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам внаслідок невжиття заходів забезпечення позову, заявник суду не надав.
Не зазначив заявник і які саме дії, направлені на відновлення прав, доведеться вживати в разі невжиття заходів забезпечення позову, не обґрунтував складність вчинення цих дій, а також не підтвердив необхідність несення значних витрат, пов'язаних з відновленням прав.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя О.А. Прилипчук