про повернення позовної заяви
28 березня 2025 року Справа № 480/1327/25
Cуддя Сумського окружного адміністративного суду Шевченко І.Г., розглянувши матеріали позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди,
До Сумського окружного адміністративного суду звернулася 18.02.2025 Військова частина НОМЕР_1 з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в особі військової частини НОМЕР_1 244401,86 грн. в якості відшкодування шкоди заподіяної державі не належним виконанням обов'язків військової служби.
Ухвалою суду від 14.03.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Зокрема, позивача зобов'язано надати суду заяву про поновлення строку на звернення з позовом до суду із зазначенням у ній підстав та наданням доказів поважності його пропуску.
Так, у порядку усунення недоліків позову позивачем подано заяву, в якій представник Військової частини НОМЕР_1 вказав, що згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» передбачено, що особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір.
Відповідач з військової служби не звільнений та з 07.12.2022 обліковується у Військовій частині НОМЕР_1 , як такий що самовільно залишив частину. Як наслідок з 07.12.2022 відповідачу призупинено виплату грошового забезпечення, а відтак у нього відсутнє грошове забезпечення з якого можливо утримати суму завданої державі шкоди.
При цьому, у зв'язку із відсутністю відповідача у військовій частині, йому не було роз'яснено можливість добровільного відшкодування шкоди, не було доведено наказ про притягнення його що матеріальної відповідальності.
З огляду на викладені обставини позивач пов'язував строк звернення до суду з цим позовом з моментом відмови відповідача відшкодувати шкоду у добровільному порядку, яка за загальним правилом визначеним у ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України мала обраховуватися з моменту надіслання йому відповідної вимоги.
Також представник Військової частини НОМЕР_1 просив врахувати, що з моменту повномасштабного вторгнення російської федерації (24.02.2022) особовий склад Військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і юридичної служби, у пункті постійної дислокації військової частини не перебуває. Із зазначеної дати особовий склад військової частини НОМЕР_1 постійно перебуває у районах проведення бойових дій. При цьому слід зауважити, що місцезнаходження військової частини постійно змінюється, відповідно до визначених їй завдань з оборони країни. Служби військової частини розрізнені та знаходяться на значній відстані один від одної. В районах виконання військовою частиною завдань відсутній стабільний доступ до мережі Інтернет, електроенергія.
Крім того відмітив, що на своєчасність звернення до суду також вплинуло тривала відсутність фінансування судового збору. Таке фінансування було відсутнє з жовтня 2024 року по лютий 2025 року, що, зокрема, підтверджується листом Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України від 25.10.2024.
Перевіривши матеріали позову та подану позивачем заяву у порядку усунення недоліків, суд зазначає наступне.
Суд, який вирішує публічно-правовий спір, повинен перевірити коли дізнався позивач про порушення своїх прав чи повинен був дізнатися, чи не пропущено позивачем встановлений строк звернення до суду, якщо так, то чи є в матеріалах позову докази поважності причин його пропуску.
Так, відповідно до абзацу другого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Як встановлено судом з матеріалів позовної заяви, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.12.2023 №2616, з урахування внесених наказом від 28.02.2024 №518 змін, відповідача притягнено до матеріальної відповідальності в сумі 244401,86грн. Тобто ще станом на 23.12.2023 Військовій частині НОМЕР_1 було відомо про нанесення збитків відповідачем державі у відповідному розмірі. Втім з цим позовом до суду представник позивача звернувся лише 18.02.2025, тобто із значним пропуском 3-місячного строку звернення до суду.
Представник позивача обґрунтовує заяву про поновлення строку звернення до суду тим, що згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» передбачено, що особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір, а у відповідності до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк звернення до суду з цим позовом має обраховуватися з моменту надіслання відповідачу відповідної вимоги про відшкодування коштів. Відповідач не звільнений з військової служби і йому не було доведено до відома наказ про притягнення до матеріальної відповідальності, а виплату грошового забезпечення призупинено як такому, який самовільно залишив військову частину.
Втім суд не погоджується з такими доводами позивача та наголошує, що питання застосування строку звернення до суду неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, у справах № 240/12017/19, № 360/3999/20 (постанова від 06 грудня 2021 року), № 320/1855/21 (постанова від 16 грудня 2021 року) та № 420/2764/21 (постанова від 11 листопада 2021 року), №320/9598/22) (постанова від 03 серпня 2023 року), де Верховний Суд зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого чинним законодавством строку.
У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19). Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. До того ж, Верховний Суд зазначав (від 12.09.2019 у справі № 160/1383/19, від 31.03.2021 у справі № 640/2371/20, 10 лютого 2023 року, у справі №461/10111/21, від 10 лютого 2023 року у справі № 640/20580/20), що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом".
Судом з наявних матеріалів позовної заяви встановлено, що відповідач з 01.10.2020 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира реактивної артилерійської батареї, а з 07.12.2022 відсутній на військовій службі у позивача по теперішній час.
Поряд з цим в ході службового розслідування відповідачем було виявлено нестачу військового майна, що обліковувалося за реактивною артилерійською батареєю Військової частини НОМЕР_1 , командиром якої був відповідач. У зв'язку з чим наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.12.2023 №2616, з урахування внесених наказом від 28.02.2024 №518 змін, відповідача притягнено до матеріальної відповідальності в сумі 244401,86грн.
Однак лише 14.01.2025 позивач почав вживати дії щодо відшкодування збитків відповідачем, шляхом надіслання ОСОБА_1 вимоги про відшкодування шкоди у розмірі 244401,86грн.
Суд зауважує, що звернення позивача до відповідача із вимогою про відшкодування шкоди більше ніж через рік, не змінює момент, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Відповідно до частини першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав та інтересів, він має довести, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду у встановлений законом строк.
Своєю чергою, проведення службового розслідування в 2023р., за результатом якого складено наказ від 23.12.2023 №2616 та в подальшому направлення відповідачу вимоги про відшкодування шкоди, більше ніж через рік після завершення розслідування, свідчить про надмірне зволікання та зловживання позивачем своїми процесуальними правами.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавив себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові від 18.10.2024 у справі №160/19633/23.
Посилання представника позивача на ч. 2 ст. 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України жодним чином не спростовує висновку суду про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений абз.2 ч.2 ст.122 КАС України. Норми, на які посилається позивач, не регулюють строк звернення до адміністративного суду. Ці доводи лише підтверджують те, що позивач тільки 14.01.2025 почав вживати дії щодо відшкодування збитків відповідачем. Поряд з цим позивач не наводить обґрунтування та не надає жодного доказу на підтвердження наявності обставин, які перешкоджали йому у період з дня прийняття наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.12.2023 №2616 звернутися без зайвих зволікань як до відповідача з відповідним листом про відшкодування шкоди , так і до суду з цим позовом у встановлений строк.
Покликання на запровадження воєнного стану, що у свою чергу вплинуло на дислокацію складу Військової частини НОМЕР_1 , в т.ч. працівників юридичного відділу, а також про те, що в районах виконання військовою частиною завдань відсутній стабільний доступ до мережі Інтернет, електроенергія, що відповідно перешкоджало вчасному зверненню з цим позовом до суду, суд вважає неґрунтовними з огляду на таке.
Дійсно, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався Указом Президента України від 14.01.2025 № 26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб. Тобто, введений воєнний стан триває станом і на сьогодні.
Суд погоджується, що введення воєнного стану, безумовно, є поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки безпосередньо впливає на переміщення і дислокацію складу військових частин та на життєдіяльність в державі в цілому.
Втім Верховний Суд неодноразово зазначав (постанови від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 340/6025/22, від 12 жовтня 2023 року у справі №560/2291/23), що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий, причинний зв'язок та поновлення строку на подання позовної заяви до суду у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку, щодо того, яким саме чином запроваджені обмеження перешкоджали своєчасно звернутися з позовом до суду.
Тобто обставина введення на території України воєнного стану могла унеможливити дотримання такого строку позивачем за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.
Поряд з цим з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що після повномасштабного вторгнення російської федерації лише протягом 2023-2024 років представниками позивача подано до Сумського окружного адміністративного суду більше 10 позовів, у тому числі і до цього ж відповідача (справа №480/8244/23).
При цьому вчинення протягом цього часу одних дій і не вчинення інших ставить під сумнів наявність таких труднощів та об'єктивну неспроможність реалізації особою тих чи інших прав і виключає можливість врахування таких обставин як поважних під час вирішення питання дотримання строку звернення до суду.
А відтак, суд не може визнати вищевказані обставини, на які посилається представник позивача, поважними.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 0440/7046/18.
Таким чином, позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували яким саме чином запровадження воєнного стану в Україні вплинуло на подання позовної заяви саме у цій справі з пропуском строку звернення. Отже, своєчасна не реалізація цього права, зумовлена, у тому числі, власною пасивною поведінкою позивача.
Посилання представника позивача на відсутність фінансування на виплату судового збору, в т.ч. за подання цього позову, також не є ґрунтовною підставою для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, оскільки, як вказує позивач у заяві, відсутність коштів мала місце у період з жовтня 2024 року по лютий 2025 року, у той час як ще станом на 23.12.2023 Військовій частині НОМЕР_1 було відомо про нанесення збитків відповідачем державі у відповідному розмірі. Таким чином, вказані посилання суд не приймає до уваги.
Відтак, суд дійшов висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 пропущено 3-місячний строк звернення з цим позовом до суду, а вказані у заяві доводи щодо пропуску строку звернення з цим позовом до суду є необґрунтованими.
Будь-яких інших заяв у порядку усунення недоліків позовної заяви представником позивача, станом на сьогодні, не подано.
Вирішуючи подану заяву, суд наголошує, що у справі Європейського суду з прав людини “Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі “Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Крім того, інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч.5 ст. 169 КАС України).
З урахуванням наведеного вище, вбачається необхідним позовну заяву повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня прийняття ухвали.
Суддя І.Г. Шевченко