(про відмову у забезпеченні позову)
28 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/8754/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Попової О. Г., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом від 25.03.2025 №9 в частині щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву від 17.03.2025 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням висновків суду;
- зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення, яким надати відстрочку від призову на війкову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням висновків суду.
Разом із адміністративний позовом представником позивача 26.03.2025, через систему "Електронний суд", подано заяву про забезпечення адміністративного позову, в якій він просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 , його посадовим особам вчиняти дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів ОСОБА_1 до навчального центру та/або військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
В обґрунтування заяви зазначає, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці. При цьому особа, яка має право на відстрочку і бажає скористатись цим правом, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації. За своєю правовою природою мобілізація особи супроводжується в тому числі виданням відповідного наказу, який є актом індивідуальної дії, і по усталеній судовій практиці не підлягає оскарженню, оскільки є реалізованим. Тобто, у разі винесення такого наказу позивач набуде статусу військовослужбовця і будь-яке рішення за поданою позовною заявою не поновить його право на відстрочку, оскільки він вже перебуватиме на військовій службі і його звільнення з неї буде врегульовано іншими нормами законодавства. Представник позивача просить суд вжити заходів забезпечення позову, адже невжиття таких заходів істотно ускладнить або взагалі унеможливить виконання рішення суду у даній справі. Крім того, зауважено, що на момент звернення до суду позивачу вже вручено повістку на відправку 26.03.2025 на 18.30 год., що свідчить про той факт, що з 18.30 год. 26.03.2025 позивач вже буде військовослужбовцем, що порушує його право на відстрочку і нівелює поданий позов до суду.
У відповідності до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.
При цьому, суд зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.
Так, відповідно до підпункту 1 пункту 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 (далі - Порядок №560) під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів з метою:
- взяття на військовий облік;
- проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
- уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки);
- призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
За змістом пунктів 28, 29 Порядку №560, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки. У повістці зазначаються: прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка; найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку; мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; місце, день і час явки за викликом; підпис (кваліфікований електронний підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку, дата підпису; реєстраційний номер повістки; роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що заявником до заяви про забезпечення позову не додано жодних належних доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем, на час звернення до суду з цим позовом, дій щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації (вручення позивачу повістки з відповідною метою виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тощо) та, відповідно, вказували б на необхідність вирішення судом питання про вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи викладене та наявні докази долучені заявником до заяви про забезпечення адміністративного позову, суд дійшов висновку про відсутність обставин, які відповідно до ст.150 КАС України є підставою для забезпечення позову.
Твердження заявника про те, що він втратить право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з набуттям ним статусу військовослужбовця, з огляду на відсутність належних доказів вчинення мобілізаційних дій відносно заявника чи його призову на військову службу під час мобілізації, є наразі передчасними і ґрунтуються виключно на припущеннях заявника.
Суб'єктивне переконання заявника в тому, що його може бути призвано на військову службу під час мобілізації не може свідчити про очевидну протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та безумовну наявність правових підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у забезпеченні позову.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.Г. Попова