Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 березня 2025 року Справа№200/9026/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Череповського Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
25.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив суд:
визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області стосовно припинення ОСОБА_1 страхових виплат протиправними;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) поновити нарахування та виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з моменту припинення страхових виплат.
В обгрунтування позовних вимог Позивачем було зазначено, що він перебував на обліку та отримував страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, правонаступником якого є Відповідач. За висновком МСЕК Позивачу встановлено третю групу інвалідності за профзахворюванням. Однак страхові виплати йому припинено з 01.10.2022 року. Позивач звернувся до відповідача через особистий кабінет ПФУ за роз'ясненням. Листом на звернення Позивача Відповідач відмовив у поновленні страхових виплат, посилаючись на необхідність особистого звернення із заявою до управління ПФУ.
Ухвалою суду від 30.12.2024 року позовну заяву було залишено без руху.
На виконання вимог зазначеної ухвали позивачем було надано уточнену позовну заяву.
Ухвалою суду від 27 січня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву. Відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області матеріали страхової справи ОСОБА_1 , докази перебування ОСОБА_1 на обліку в управлінні, рішення яким було припинено страхові виплати.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому зазначено про те, що відповідно до інформації Автоматизованої системи «Реєстр потерпілих» ОСОБА_1 перебував на постійному обліку в Волноваському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області по 31.07.2022. Згідно постанови відділення від 31.08.2022 № 14010/42146/179.1/61 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати затримані з 01.08.2022 зазначена причина припинення - п.6 ч.1 ст.46, ч.2 ст.16 Закону № 1105-XIV (невідоме місце мешкання).
Згідно ч. 1 ст. 36 №1105-ХІV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Частина перша статті 47 Закону №1105-XIV визначає, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Згідно з частиною четвертою статті 47 Закону №1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону №1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно ч. 2 ст.16 Закону №1105 застрахованої особи зобов'язані, зокрема, повідомляти фонд про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Так, враховуючи п. 6 ч. 1 ст. 46 та ч. 2 ст. 16 Закону №1105-XIV, відповідно до п. 1.12 розділу 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №11 від 19.07.2018 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. У разі підтвердження інформації щодо неправомірно призначеної виплати видається постанова про відмову у страховій виплаті. Якщо інформація Міністерства фінансів України не підтверджується, нарахування виплат відновлюється з моменту припинення.
Відповідно до постанови відділення від 31.08.2022 № 14010/42146/179.1/61 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» страхові виплати Позивачу припинені з підстави невідомого місця мешкання.
Діюче законодавство не покладає на органи Фонду обов'язку здійснювати розшук потерпілих, встановлювати їх фактичне місце перебування, банківські рахунки тощо. Отримувати страхові виплати на підконтрольній українській владі території чи ні - це виключне особисте право і воля потерпілих, які потребують активних дій саме з боку останніх.
Такий же по суті висновок міститься в постановах Першого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі №200/4158/20-а та від 19.01.2021 по справі №200/8699/20-а.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації, мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» органами Пенсійного фонду України.
Згідно постанови Правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 №4-1 для поновлення страхових виплат необхідно звернутися до Пенсійного фонду України із заявою про продовження здійснення страхових виплат, яка відповідно подається потерпілим особисто або через представника до територіального органу Пенсійного фонду України.
Відповідно до ст. 37 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для призначення страхових виплат потерпілий подає до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення такої виплати. Заява також може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
Особі, що подає заяву необхідно надати такі документи: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України; документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; 3. дані Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 4. довідка ВПО; 5. акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання; 6. виписка з акту огляду медико-соціальної експертної комісії про ступінь втрати працездатності;
На підставі викладеного, говоримо про те, що позивач не позбавлений права на поновлення страхових виплат та пенсії, шляхом його звернення до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, тому вважаємо що відсутні підстави в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України про що свідчить наявна в матеріалах справи копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Згідно довідок обласного МСЕК №4 серії 10 ААА № 164053 та серії ДОН-04 № 021971 Позивачу з 18.05.2010 року встановлено 50% втрати професійної працездатності та встановлено третю групу інвалідності безстроково.
Листом від 02.10.2024 року вих. № 0500-0217-8/97093 Позивачу зокрема було повідомлено про те, що пунктом 21 Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 визначено, що страхові виплати внутрішньо переміщеним особам здійснюються відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Відповідно до зазначених законодавчих актів та Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 № 13-1, поновлення страхової виплати від нещасного випадку на виробництві (професійного захворювання) буде можливе при особистому зверненні до територіальних органів Пенсійного фонду України, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем фактичного проживання/перебування.
Відповідно до постанови Волноваського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 31 серпня 2022 року № 14010/42146/179.1/61 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» було затримано потерпілому ОСОБА_1 номер справи 42146, номер випадку 179.1, щомісячну страхову виплату в розмірі 11 577,48 грн. Підстава припинення: п.6 ч.1 ст.46, ч.2 ст.16 Закону №1105-XIV (невідоме місце мешкання). Виплату затримати: з 1 серпня 2022 року.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Розділом V Закону №1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV, на який також посилається відповідач як на підставу припинення страхових виплат, застраховані особи зобов'язані: своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Судом встановлено, що постановою Волноваського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 31 серпня 2022 року № 14010/42146/179.1/61 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» було затримано потерпілому ОСОБА_1 номер справи 42146, номер випадку 179.1, щомісячну страхову виплату в розмірі 11 577,48 грн. Підстава припинення: п.6 ч.1 ст.46, ч.2 ст.16 Закону №1105-XIV (невідоме місце мешкання). Виплату затримати: з 1 серпня 2022 року.
Проте, відповідачем не доведено, що відносно позивача існують обставини, які одночасно визначені п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV та передбачені п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV.
Чинним законодавством такої підстави для припинення страхових виплат як невідоме місце мешкання не передбачено. Доказів виїзду позивача на постійне проживання за кордон відповідач суду не надав.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який відповідними указами продовжено і діє натепер.
Підпунктом 2 п. 4 вказаного Указу постановлено Кабінету Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною 2 ст. 20 вказаного Закону визначено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Право громадян на соціальний захист гарантоване ст. 46 Конституції України, яка ч. 2 ст. 64 Конституції України не передбачена, з огляду на що в умовах воєнного або надзвичайного стану таке право може бути обмежено.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 01 грудня 2022 року в справі №580/2869/22.
За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Постанова Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 року № 27 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб» не є законом, тому не може звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не може застосовуватись.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 185/3733/17(2-а/185/7/18).
Відповідно до частин 1 та 3 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення.
Інших строків Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для внутрішньо переміщених осіб не передбачено.
За змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Жодних змін у Закон № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Суд зауважує, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Посилання відповідача на те, що позивач для вирішення питання щодо отримання щомісячних страхових виплат не звертався до робочих органів виконавчої дирекції Фонду з письмовою заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщена особа з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи судом не приймаються з огляду на наступне.
Позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 243/3505/16-ц.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» («Rees v. United Kingdom") Європейський суд з прав людини зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.
У відзиві відповідач зазначив, що з 01 жовтня 2022 Торецьким міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахування щомісячних страхових виплат позивачу припинено (затримано).
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 1105-XIV робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Управління виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи.
Управління відповідно до покладених на нього завдань організовує здійснення матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам і членам їх сімей в порядку визначеному правлінням Фонду.
Така правова позиція міститься в постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 №200/13003/19-а.
З 01 січня 2023 року діє нова редакції ст. 4 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відповідно до якої уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України. Уповноважений орган управління є держателем та адміністратором електронного реєстру листків непрацездатності як складової частини реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з 01 січня 2023 року відбулось публічне правонаступництво Фонду соціального страхування України в Донецькій області до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог задля забезпечення ефективного відновлення порушеного права позивача та задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправними та скасування постанови Волноваського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 31 серпня 2022 року № 14010/42146/179.1/61 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» ОСОБА_1 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних грошових сум в разі часткової втрати працездатності з 01.08.2022 року та виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат з 01.08.2022 року.
Щодо строку звернення до суду із позовною заявою суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно ч. 7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
З огляду на вищевикладені норми Закону, суд вважає, що строк на звернення до суду з адміністративним позовом на позивача не розповсюджується.
Крім того, суд враховує також ту обставину, що позивач не отримував жодного рішення щодо припинення страхових виплат та те, що відповідне рішення по припинення нарахування страхових виплат не було надіслано навіть на адвокатський запит.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем було надано квитанцію № 6100-1240-3764-8164 від 08.01.2025 року про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Волноваського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 31 серпня 2022 року № 14010/42146/179.1/61 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) відновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату щомісячних грошових сум в разі часткової втрати працездатності з 01.08.2022 року та виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат з 01.08.2022 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.В. Череповський