Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 березня 2025 року Справа№640/16067/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 грудня 2013 року по 31 серпня 2022 року.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив військову службу на посаді начальника 3 відділу 2 управління військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частин НОМЕР_1 від 06.12.2013 року №254 позивача було виключено зі списків особового складу частини. На день звільнення позивача йому не була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі визначеному законодавством.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2022 року у справі 640/1715/21 військову частини НОМЕР_1 зобов'язано здійснити перерахунок та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889 від 22.09.2010 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
31.08.2022 року на виконання зазначеного судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 17 693,05 грн. Таким чином, позивач вважає, що військовою частиною НОМЕР_1 у період з 07.12.2013 року по 31.08.2022 року мала місце бездіяльність щодо остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини. З урахуванням викладеного, позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, зазначив, що на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2022 року у справі 640/1715/21 військовою частиною НОМЕР_1 позивачу 31.08.2022 року здійснено перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889 від 22.09.2010 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зазначає, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом.
Також, відповідач зазначив, що оскільки позивач добровільно написав рапорт на здачу справ та посади, стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним. На час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, тож вина відповідача у її невиплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Зауважує, що спір щодо не виплати разової грошової допомоги при звільненні у повній сумі, передбаченою законодавством виник більш ніж через два роки після звільнення позивача. Отже, оскільки під час нарахування і виплати позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, то підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Окрім того, відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2022 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX та Порядку №399 на підставі Акту приймання-передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 15.01.2025, згідно супровідного листа КОАС від 15.01.2025 №01-19474/25 до Донецького окружного адміністративного суду передано 4132 судові справи, у тому числі адміністративну справу №640/16067/22.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2025 року зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Христофорову А.Б.
Ухвалою суду від 27.01.2025 року прийнято до свого провадження адміністративну справу №640/16067/22 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про зобов'язання вчинити дії. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи вирішено здійснювати суддею одноособово. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, якими він обґрунтовується, протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана іншим учасникам справи.
Ухвалою суду від 17 березня 2025 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 у строк до 21.03.2025 року надати до Донецького окружного адміністративного суду, засобами електронного зв'язку (е-mail: inbox@adm.dn.court.gov.ua), довідку про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 і розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оформлені відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Ухвалою суду від 25 березня зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 у строк до 27 березня 2025 року надати до Донецького окружного адміністративного суду, засобами електронного зв'язку (е-mail: inbox@adm.dn.court.gov.ua), довідку про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 і розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оформлені відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, інформацію про суми нарахованої та фактично виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 06.12.2013 року та докази, які підтверджують таку виплату. Зобов'язано позивача ОСОБА_1 у строк до 27 березня 2025 року надати до Донецького окружного адміністративного суду, засобами електронного зв'язку (е-mail: inbox@adm.dn.court.gov.ua), інформацію про суми нарахованої та фактично виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 06.12.2013 року та докази, які підтверджують таку виплату.
Відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який було неодноразово продовжено та який триває станом на дату розгляду даної справи.
02 березня 2022 року опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 року Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_2 .
Згідно наказу командувача Військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 06.12.2013 року № 254 полковника ОСОБА_1 , начальника 3 відділу 2 управління, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 03.12.2013 року №073Р з військової служби у запас відповідно до пункту «б» (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що 06 грудня 2013 року здав справи та посаду начальника 3 відділу 2 управління, з 06 грудня 2013 року виключити зі списків особового складу частини і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 з правом носіння військової форми одягу. Виплатити полковнику ОСОБА_1 за період з 01 по 6 грудня 2013 року премію в розмірі 80% посадового окладу та щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 15% місячного грошового забезпечення. Виплатити грошову допомогу при звільненні з військової служби за 26 повних календарних років служби, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2022 року у справі 640/1715/21 військову частини НОМЕР_1 зобов'язано здійснити перерахунок та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889 від 22.09.2010 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2022 року у справі 640/1715/21 31.08.2022 року військовою частиною НОМЕР_1 на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 17 668,05 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача від 02.09.2022 року.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2025 року №222/1/4/162/373/647 середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01 грудня 2013 року становив 341,72 грн.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2025 року №222/1/4/162/373/648 ОСОБА_1 при звільненні була виплачена разова грошова допомога у разі звільнення у розмірі 119 749,50 грн.
Таким чином повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 07.12.2013 року по 31.08.2022 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Предметом розгляду у цій справі є позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення у належному розмірі).
Насамперед суд уважає за необхідне звернути увагу на те, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками. Оскільки ж спірні правовідносини пов'язані зі звільненням з публічної служби і повинні вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, то строк звернення до суду з таким позовом згідно із приписами частини п'ятої статті 122 КАС України становить один місяць.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.
Разом з цим за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Тому для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отож, перебіг строку звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 820/3313/17.
Як слідує з матеріалів справи позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 06.12.2013 року, а разову грошову допомогу при звільненні у належному розмірі виплачено на виконання судового рішення 31.08.2022 року. Тобто, виплатою 31.08.2022 року разової грошової допомоги при звільненні у належному розмірі відповідач провів з позивачем остаточний розрахунок при звільненні. Оскільки у період з 07.12.2013 року по 31.08.2022 року позивач не отримав усіх належних грошових коштів у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, він звернувся з цим позовом до суду.
Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався 01.09.2022 року (наступний день за днем здійснення виплати, остаточного розрахунку при звільненні), а сплив зазначений строк відповідно 02.10.2022 року.
З цим адміністративним позовом до суду позивач звернувся до суду 23 вересня 2022 року.
Отже, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом у межах передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду, а тому доводи відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду є безпідставними, з огляду на що суд їх відхиляє.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до вимог ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 2 ст. 1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ч. 1 та 2 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ч. 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
19.07.2022 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.
Так, згідно ст. 117 КЗпП України (чинній на день виплати позивачу разової грошової допомоги при звільненні) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, наявні підстави для визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачеві середній заробіток.
Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Згідно із витягом з наказу відповідача від 06.12.2013 року № 254 позивача виключено зі списків особового складу частини.
Відтак строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 07.12.2013 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Оскільки відповідач, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2022 року у справі 640/1715/21, здійснив виплату належних позивачеві при звільненні коштів 31.08.2022 року в сумі 17 668,05 грн., то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином розрахунок середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Як вже було встановлено судом, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 31.08.2022 року шляхом виплати на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2022 року у справі 640/1715/21 належних позивачеві при звільненні коштів в загальній сумі 17 668,05 грн.
Як вбачається з довідки Військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2025 року №222/1/4/162/373/647 середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01 грудня 2013 року становив 341,72 грн.
Затримка розрахунку при звільненні за період з 07.12.2013 року по 31.08.2022 року становить 3190 календарних днів. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.12.2013 року по 31.08.2022 року становить 1 090 086,80 грн. (3190 днів х 341,72 грн.).
Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.
У п. 77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 року у справі № 662/1626/17, від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18, 08.02.2024 у справі 560/3971/19.
Суд наголошує, що на момент звільнення відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу разову грошову допомогу при звільненні в розмірі 137 417,55 грн., з яких: виплачено у добровільному порядку при звільненні з військової служби у грудні 2013 року -119 749,50 грн., на підставі рішення суду від 18.07.2022 року у справі № 640/1715/21 - 17 668,05 грн.
Частка суми грошової компенсації пропорційно становить 12,86 % (17 668,05 грн. / 137417,55 грн. х 100 %) від загальної суми грошового забезпечення, що підлягало виплаті.
Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 1 090 086,80 грн., отже 12,86 % від цієї суми складає 140 185,162 грн. (1 090 086,80 грн. х 12,86%).
Таким чином, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 140 185,162 грн. з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Враховуючи наведене, керуючись положеннями статті 9 Кодексу адміністративного судочинству України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та змінити обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права.
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 140 185,162 грн.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина перша статті 77 КАС України).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приписами частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання даного позову на підставі п.8 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 грудня 2013 року по 31 серпня 2022 року у розмірі 140 185,162 (сто сорок тисяч сто вісімдесят п'ять) грн. 162 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 27 березня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров