Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 березня 2025 року Справа №200/2031/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кошкош О.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та скасування рішення, -
21 березня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, засобами поштового зв'язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- винести рішення, яким визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 незаконними щодо відмови прийняття моїх документів, що надають мені право на відстрочку від мобілізації;
- скасувати рішення начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 від 3.03.2025 року про виклик мене до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних;
- призупинити дію повістки № 2815525 від 3.03.2025 року про виклик мене до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 18.03.2025 року на час розгляду справи у суді.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявникові без розгляду.
27 березня 2025 року до суду надійшла заява про забезпечення позову відповідно до якої позивач просить винести ухвалу про забезпечення позову шляхом зупинення дії повістки № 2815525 від 03.03.2025 року про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 18.03.2025 року на час розгляду справи.
Відповідно до положень п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
З аналізу наведеної норми вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, у тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Таким чином, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявників щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
У п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" № 2 від 06.03.2008 надано роз'яснення, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, які б свідчили про наявність зазначених вище підстав для забезпечення позову.
Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18, згідно з якою суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо «очевидності» ознак протиправних бездіяльності, дій або рішень відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності дії або рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема у тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
В порушення п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 152 КАС України у заяві про забезпечення позову не наведено обґрунтування необхідності забезпечення позову та жодним чином не обґрунтовано необхідності застосування заходу забезпечення позову шляхом призупинення дії повістки № 2815525 від 3.03.2025 року про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 18.03.2025 року на час розгляду справи у суді.
Посилання позивача на Законом України «Про мобілізаційну підготовку» та те, що ним подані всі необхідні документи щодо права на відстрочку до ІНФОРМАЦІЯ_1 засобами поштового зв'язку не свідчить про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення його прав в такій мірі, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль, або захист цих прав буде неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Разом із цим, суд зауважує, що положеннями статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі під час дії воєнного стану, за наявності для цього визначених законом підстав, зокрема й сімейних чи інших обставин, якщо такі умови наявні в позивача.
При цьому, сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватися достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Суд звертає увагу, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви та докази, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Позивачем не наведено жодних доводів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, виходячи з предмету позову. Так само не розкрито у заяві доводів позивача про те, що у випадку забезпечення позову позивач буде вимушений докласти значних зусиль для відновлення своїх прав.
Відповідні обставини вказують на те, що подана позивачем заява про забезпечення позову не відповідає вимогам ст. 152 КАС України, адже не містить обґрунтування необхідності забезпечення позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову та жодним чином не обґрунтовано необхідності застосування заходу забезпечення позову шляхом зупинення дії повістки № 2815525 від 3.03.2025 року про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 18.03.2025 року на час розгляду справи у суді.
Відповідно до ч. 7 ст. 154 КАС України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу або подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки позивачем при поданні заяви про забезпечення позову не додержано вимог ст. 152 КАС України, тому остання підлягає поверненню заявнику без розгляду, що не позбавляє заявника права повторно звернутися з заявою про забезпечення позову після усунення недоліків, що стали підставою для її повернення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 152, 154 КАС України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, повернути заявнику без розгляду.
Роз'яснити заявнику, що повернення заяви про забезпечення позову заявнику без розгляду не позбавляє права повторного її подання до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.О. Кошкош