28 березня 2025 року Справа № 160/8525/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (відповідач-1) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.03.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (відповідач-1), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2024 року по 27.12.2024 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2024 року по 27.12.2024 року включно.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена вище справа розподілена головуючому судді Туровій О.М.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.161 КАС України.
Так, згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому абз.1 ч.2 ст.122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас ч.3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом приписів п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, військова служба є різновидом служби публічної.
При цьому, як слідує з аналізу наведених вище приписів ст.122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Разом з тим, у зазначених вище положеннях частини п'ятої ст.122 КАС України відсутні норми, які б встановлювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, частиною 1 статті 233 КЗпП України (тут і далі - в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Водночас, частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Як слідує з позовної заяви, предметом спору у цій справі є нарахування та виплата позивачеві відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2022р. у справі №755/12623/19) за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України “Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Як зазначалося вище, частиною 1 статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У Рішенні від 22.02.2012р. у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Разом з тим, як зазначалось вище, ч.5 ст.122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд зазначає, що оскільки спірні правовідносини пов'язані зі звільненням позивача саме з публічної служби, то до спірних правовідносин підлягають застосування саме положення ч.5 ст.122 КАС України, оскільки такі положення є спеціальними по відношенню до ч.1 ст.233 КЗпП України.
Таким чином, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, до спірних правовідносин має бути застосований спеціальний процесуальний строк, встановлений ч.5 ст.122 КАС України для спорів, пов'язаних зі звільненням з публічної служби, який обчислюється з дня проведення зі звільненим працівником остаточного розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №320/2675/21.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Тож, викладені позивачем у позовній заяві доводи відносно того, що ним дотримано строк звернення до суду з цим позовом, оскільки його подано у встановлений ст.233 КЗпП України строк, є помилковими та безпідставними.
Ураховуючи викладене, обмеження права особи на звернення до суду з адміністративним позовом щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з публічної служби місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на застосуванні статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 (адміністративне провадження № К/9901/14941/20).
Так, у зв'язку із вищенаведеним судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
Враховуючи, що у даному випадку остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.12.2024р., про що безпосередньо вказано самим позивачем у позовній заяві та підтверджується доданими до неї доказами, при цьому з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду лише 20.03.2025р., що підтверджується відомостями з підсистеми "Електронний суд", позивачем фактично пропущено встановлений ч.5 ст.122 КАС України місячний строк звернення до суду з такими вимогами.
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з частиною 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд зауважує, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Водночас, дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі №809/1087/17, від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18, від 26 лютого 2020 року у справі №826/14417/18.
Як зазначалося вище, позивачем пропущено встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом.
Разом з цим, заяви про поновлення строку звернення до суду з цією позовною заявою, позивач, в порушення вищенаведених приписів ч.6 ст.161 КАС України, не надав.
При цьому слід зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії», справа “Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (Постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а).
При цьому, з урахуванням положень ст. ст. 122, 123 КАС України, обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
Таким чином, позивачеві слід надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.
Крім того, ч.1 ст.161 КАС України встановлено, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
При цьому, частиною другою статті 18 КАС України передбачено, що позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів.
За приписами ч.6 ст.18 КАС України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
Відповідно до частини восьмої статті 18 КАС України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом. Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не визначено цим Кодексом.
Згідно із частинами сьомою та восьмою статті 44 КАС України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
При цьому, частиною 9 статті 44 КАС України визначено, що у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Згідно із положеннями підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи такі дії вчиняються в такому порядку:
15.1) подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.
В свою чергу підпунктом 15.17 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України визначено, що створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи здійснюються поетапно. Окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Про початок функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх необхідних для її повного функціонування підсистем (модулів) Вища рада правосуддя публікує оголошення у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України. Оголошення про створення та забезпечення функціонування окремої підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи має містити посилання на відповідний підпункт підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу, який передбачає особливості вчинення тих процесуальних (або інших) дій, порядок вчинення яких зазнає змін після початку функціонування такої підсистеми (модуля).
Згідно з наказом Державної судової адміністрації від 22.12.2018р. №628 "Про проведення тестування підсистеми "Електронний суд" у місцевих та апеляційних судах" з 22.12.2018р. у всіх місцевих та апеляційних судах, в тому числі і у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, розпочалась експлуатація підсистеми "Електронний суд" в тестовому режимі.
В подальшому, 04 жовтня 2021 року Державна судова адміністрація України офіційним листом №15-17853/21 від 04.10.2021р. повідомила міністерства, центральні органи виконавчої влади, облдержадміністрації, місцеві та апеляційні суди, Національну асоціацію адвокатів України та територіальні управління ДСА України про початок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС.
Так, вказаним листом повідомляється, що рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 №1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Відповідно до пункту 2 параграфа 2 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон) підсистеми (модулі) ЄСІТС починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя відповідного оголошення.
У газеті "Голос України" від 04.09.2021 №168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох підсистеми (модулів) ЄСІТС - "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистеми відеоконференцзв'язку.
Таким чином, зазначені в оголошенні Вищої ради правосуддя підсистеми (модулі) ЄСІТС починають офіційно функціонувати з 5 жовтня 2021 року.
Відповідно до розділу 1 "Підсистема "Електронний суд"" глави ІІІ "Порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС" Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21, вказано:
пунктом 24 зазначається - підсистема "Електронний суд" (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи;
пунктом 29 вказано, що у разі подання до суду документів в електронній формі учасник зобов'язаний у випадках, визначених процесуальним законодавством, надати доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. У випадку, коли інший учасник справи відповідно до внесених ідентифікаційних даних про нього має зареєстрований Електронний кабінет, функціонал Електронного суду в автоматичному режимі надає суду та учаснику справи доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів. В іншому випадку засобами Електронного суду користувача інформують про відсутність в іншого учасника справи зареєстрованого Електронного кабінету.
Отже, надсилання процесуальних документів до адміністративного суду в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов'язковим використанням власного електронного підпису.
Таким чином, законодавцем надано сторонам та учасникам справи альтернативне право звернення до суду з позовними та іншими заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами в електронній формі (з обов'язковою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та підписанням вказаних документів власним електронним підписом) або в паперовій формі (з обов'язковим скріпленням вказаних документів власноручним підписом учасника справи (його представника)).
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20) та від 01 липня 2021 року у справі №9901/76/21 (провадження №11-137заі21).
При цьому, у разі направлення сторонами (учасниками) справи позовних та інших заяв, скарг та інших визначених законом процесуальних документів в електронній формі (з обов'язковою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та підписанням вказаних документів власним електронним підписом), така сторона (учасник) справи відповідно до частини 9 статті 44 КАС України та пункту 29 розділу 1 "Підсистема "Електронний суд"" глави ІІІ "Порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС" Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21, зобов'язана надати або доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів листом з описом вкладення або доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів.
Як зазначалося вище, позовна заява ОСОБА_1 та всі додані до неї документи подано позивачем в електронній формі з використання сервісу "Електронний суд", при цьому, судом встановлено, що до такої позовної заяви додано докази надсилання її копії та копій доданих до неї документів тільки Військовій частині НОМЕР_2 (відповідачу-2), разом з тим, доказів направлення копії позивної заяви та копій доданих до неї документів Військовій частині НОМЕР_1 (відповідачу -1) матеріали справи не містять.
Водночас, вищенаведеними вимогами ч.1 ст.161 КАС України чітко передбачено обов'язок позивача надати для кожного відповідача копію позовної заяви та всіх доданих до неї документів.
Таким чином, позивачеві слід надати докази надсилання копій позовної заяви та копій доданих до неї документів іншим учасникам справи (відповідачу-1) або листом з описом вкладення в паперовій формі засобами поштового зв'язку, або до Електронного кабінету в електронному вигляді.
За приписами ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки позовна заява подана без додержання вимог, встановлених ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне залишити цю позовну заяву без руху.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (відповідач-1) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду, а також доказів на підтвердження поважності цих причин;
- докази надсилання копій позовної заяви та копій доданих до неї документів іншим учасникам справи (відповідачу-1) або листом з описом вкладення в паперовій формі засобами поштового зв'язку, або до Електронного кабінету в електронному вигляді.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити особі, що звернулася з позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Турова