28 березня 2025 рокуСправа №160/2002/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить:
Визнати протиправним та скасувати рішення від 31.12.2024 № 04555002546 Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області мені ОСОБА_1 ;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії по інвалідності, ОСОБА_1 , наступні періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.04.1983:
перебування слухачем підготовчого відділення інституту з 20.11.1985 по 21.01.1986, оскільки слухачі підготовчих відділень вищих навчальних закладів не здобувають певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня;
роботи з 06.08.1992 по 13.02.2002, оскільки в підставах внесення запису про прийняття наявне виправлення в даті наказу на прийняття. Вищезазначений період зараховано до страхового стажу за наявними даними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом січня 1998 року - лютого 2002 року;
роботи з 16.03.2002 по 14.06.2005, згідно з довідкою від 14.06.2005 №2688, виданого Великою соціалістичною народною Лівійською ОСОБА_2 , оскількивідсутні накази на прийняття та звільнення та інформації про трудові відносини з підприємством, яке направляло у відрядження заявника;
- не враховано дані довідки від 10.09.2024 № 226, за період роботи з 06.08.1992 по 13.02.2002, видану та засвідчену підприємством луганської народної республіки,
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути, мою ОСОБА_1 заяву від 25 грудня 2024 року про призначення дострокової пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 25.12.2024 року звертався із заявою до Головного управління Пенсійного фонду у Миколаївської області про призначення дострокової пенсії за віком. За рішенням від 31.12.2024 № 04555002546 Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області відмовлено у призначенні дострокової пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, а саме 25 років та у призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
10.02.2025р. представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що 25.12.2024 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058). Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву Позивача та прийнято Рішення від 31.12.2024 №045550025346 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону 1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступного висновку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.12.2024р. звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатом розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення від 31.12.2024р. за №045550025346 про відмову в призначенні пенсії. Додатково зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.04.1983:
- перебування слухачем підготовчого відділення інституту з 20.11.1985 по 21.01.1986, оскільки слухачі підготовчих відділень вищих навчальних закладів не здобувають певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня;
- роботи з 06.08.1992 по 13.02.2002, оскільки в підставах внесення запису про прийняття наявне виправлення в даті наказу на прийняття. Вищезазначений період зараховано до страхового стажу за наявними даними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом січня 1998 року - лютого 2002 року;
- роботи з 16.03.2002 по 14.06.2005, згідно з довідкою від 14.06.2005 №2688, виданого Великою соціалістичною народною Лівійською Арабською Джамагирією, оскільки відсутні накази на прийняття та звільнення та інформація про трудові відносини з підприємством, яке направляло у відрядження заявника;
- не враховано дані довідки від 10.09.2024 № 226, за період роботи з 06.08.1992р. по 13.02.2002, видану та засвідчену підприємством луганської народної республіки, яке здійснює свою діяльність на неподконтрольній Україні території. Відповідно до ст.9 закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованої території України» від 15.04.2014 № 1207-УІІ, документ, виданий органом, що здійснює свою діяльність на непідконтрольній території, вважається недійсним і не створює правових наслідків.
Крім того вказує, що в заяві про призначення пенсії особа не повідомляє про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Позивач оскаржує вищезазначене рішення відповідача, вважає його протиправним та такими, що суперечить чинному законодавству України, що стало підставою для звернення до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Згідно зі статтею 8 Закону № 1058-IV громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.
Положеннями частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, непов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Як встановлено судом та вбачається з оскаржуваного рішення, пенсійним органом, серед іншого, не було враховано до страхового стажу періоди трудової діяльності з 06.08.1992 по 13.02.2002 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.04.1983, оскільки наявні певні виправлення про прийняття в даті наказ. Вищенаведений період також підтверджений довідкою від 10.09.2024р. № 226.
При цьому також вказано, що такий період був зарахований частково з січня 1998 року по лютий 2002 року. Наведене також підтверджується розрахунком стажу форми РС-право.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду у постановах від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Оскільки заявлений до зарахування період роботи з 06.08.1992 по 13.02.2002 частково врахований до страхового стажу з 01.01.1998 року по 13.02.2002 рок, тому до зарахування до страхового стажу підлягає саме період з 06.08.1992р. по 31.12.1997р.
Щодо неврахування до страхового стажу періоду перебування слухачем підготовчого відділення інституту з 20.11.1985 по 21.01.1986 з підстави того, що слухачі підготовчих відділень вищих навчальних закладів не здобувають певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня, суд зазначає про таке.
Як видно з трудової книжки НОМЕР_1 позивача 20.11.1985р. зараховано слухачем підготовчого відділення, а 21.01.1986р. відраховано зі слухачів підготовчого відділення.
Відповідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України № 161 від 02.06.1993, студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація) та видається державний документ про освіту (кваліфікацію).
Згідно з Положенням про підготовче відділення при вищому навчальному закладі, затвердженого наказом міністра вищої та середньої спеціальної освіти СРСР № 712 від 29.09.1969, підготовчі відділення, як і підготовчі курси, створюються для загальноосвітньої підготовки для вступу до вищого навчального закладу, навчання на яких дає право вступу до цих навчальних закладів без вступних іспитів.
Навчання на підготовчих відділеннях (курсах) є додатковою послугою навчального закладу, мета якої - підготовка до вступу до навчального закладу.
Отже, підготовчі курси (підготовчі відділення) при вищому навчальному закладі не є рівноцінними самим вищим навчальним закладам, перелік яких наведено в ст. 25 Закону України «Про вищу освіту», а навчання на підготовчому відділенні (курсах) не є складовою навчання у вищому навчальному закладі, оскільки у випадку, якщо особа не вступить до останнього з будь-якої причини (відмова від вступу, нездача іспитів тощо), період навчання на підготовчих курсах (відділеннях) не можна вважати здобуттям вищої освіти. Оскільки після навчання на підготовчих відділеннях (курсах) особа не здобуває певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів, до стажу роботи зараховується лише період з дня зарахування студентом першого курсу вищого навчального закладу до закінчення чи відрахування.
Суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постановах Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 у справі № 456/2503/16-а, від 11.05.2022 у справі № 445/2374/16-а, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою під час вирішення наведеного спору.
Верховний Суд у постанові від 31 травня 2022 року у справі №369/8584/17 не знайшов підстав для відступу від цього правового висновку (який викладений в аналогічних правовідносинах).
Отже, після навчання на підготовчих відділеннях (курсах) особа не здобуває певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів, тому до стажу роботи зараховується лише період з дня зарахування студентом першого курсу вищого навчального закладу до закінчення чи відрахування.
Відтак, враховуючи сформовану практику Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду навчання позивача на підготовчому відділенні з 20.11.1985р. по 21.01.1986р.
Щодо неврахування до страхового стажу періоду роботи з 16.03.2002р. по 14.06.2005р., згідно з довідкою від 14.06.2005 №2688, виданого Великою соціалістичною народною Лівійською Арабською Джамагирією, оскільки відсутні накази на прийняття та звільнення та інформація про трудові відносини з підприємством, яке направляло у відрядження заявника, суд виходить з такого.
У матеріалах справи міститься копія довідки від 14.06.2005 №2688, яка підтверджує факт роботи позивача.
Періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.24-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
У разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 26-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача відсутні відомості про період роботи з 16.03.2002р. по 14.06.2005р. В той час, позивачем додано довідку від 14.06.2005р. №2688 про підтвердження трудової діяльності позивача в цей спірний період.
Суд зауважує, якщо пенсійний орган має певні сумніви щодо достовірності такої довідки, пенсійний фонд відповідно до ст. 64 ЗУ «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» може проводити перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
З огляду на наведене, відповідачем необґрунтовано було відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 16.03.2002р. по 14.06.2005р., згідно з довідкою від 14.06.2005 №2688.
Стосовно не врахування даних довідки від 10.09.2024 року № 226 за період роботи з 06.08.1992р. по 13.02.2002, видану та засвідчену підприємством луганської народної республіки, яке здійснює свою діяльність на неподконтрольній Україні території, то суд зазначає наступне.
У практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Так, у практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Слід наголосити, що розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Таким чином, суд застосовує названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №235/2357/17 від 22.10.2018 р.
Враховуючи наведені обставин, суд доходить висновку про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періодів його трудової діяльності з 16.03.2002р. по 14.06.2005р., з 06.08.1992р. по 31.12.1997р., врахувати дані довідки від 10.09.2024 року № 226 за період роботи з 06.08.1992 року по 13.02.2022 року, видану та засвідчену підприємством лнр, а рішення від 31.12.2024 № 04555002546 Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
На підставі ст. 139 КАС України суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати в розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст. 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 31.12.2024 № 04555002546 Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності з 16.03.2002р. по 14.06.2005р., з 06.08.1992р. по 31.12.1997р., врахувати дані довідки від 10.09.2024 року № 226 за період роботи з 06.08.1992 року по 13.02.2022 року, видану та засвідчену підприємством лнр.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 грудня 2024 року про призначення дострокової пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін