28 березня 2025 року ЛуцькСправа № 159/111/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозовського О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною відмову, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач-1), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_1 , позивач-2) звернулися до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - третя особа) про визнання незаконною відмову відповідача у задоволенні поданого 22.10.2024 рапорту спеціаліста оператора відділення протидії технічним засобам розвідки військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про звільнення з військової служби; зобов'язання відповідача повторно розглянути поданий 22.10.2024 рапорт про звільнення з військової служби і задовольнити його в повному обсязі на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_2 03.02.2023 був призваний на військову службу під час загальної мобілізації у воєнний час та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 звідки в подальшому переведений до військової частини НОМЕР_1 . Перебуваючи у відпустці, позивач дізнався, що його брат ОСОБА_3 пропав безвісти за особливих обставин в умовах воєнного стану під час виконання обов'язків військової служби та завдань, пов'язаних із захистом Батьківщини. 22.10.2024 подав рапорт командиру в/ч НОМЕР_1 в якому, покликаючись на положення статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», просив виключити із списків в/ч НОМЕР_1 та вказав, що бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю не має.
За результатом розгляду рапорту позивача, в/ч листом від 23.10.2024 №693/30094 відмовила ОСОБА_1 в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби з тих підстав, що пропавший безвісти брат є неповнорідним (різні батьки).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду від 08.01.2025 про передачу адміністративної справи за підсудністю, справу №159/111/25 передано за підсудністю до Волинського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 цю справу розподілено для розгляду судді Лозовському О.А.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 прийняти позовну заяву до розгляду відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав.
В обґрунтування своєї позиції вказав, що на момент подання рапорту ОСОБА_1 від 22.10.2024 про звільнення з військової служби, норма закону, визначена у рапорті позивачем, а саме: підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» мала наступну редакцію : «...якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану». Тобто, на момент подання та розгляду рапорту на звільнення з військової служби Позивач-2 не міг звільнитись з військової служби у зв'язку із тим, що є неповнорідним братом безвісті зниклого ОСОБА_3 і таким чином відмова в/ч НОМЕР_1 у звільненні з військової служби на той час є цілком правомірною, оскільки редакція норми не передбачала підстав для звільнення з військової служби неповнорідному брату безвісті зниклого військовослужбовця.
Вказує, що на момент подання позову та відкриття провадження по справі діє нова редакція підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»: «...якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану».
Вважає, що відмова в/ч НОМЕР_1 у звільненні з військової служби є цілком правомірною, здійснена у рамках чинного законодавства України підстав для повторного розгляду рапорту від 22.10.2024 немає, оскільки такий робить посилання на норму, яка втратила чинність.
Крім того, представник відповідача вказує, що на момент звернення позивача до суду та на момент отримання відповідачем позову розгляд та задоволення рапорту позивача про звільнення з військової служби не є можливим, оскільки позивач протиправно самовільно залишив військову частину та відсутній на військовій службі по день подачі відзиву на позовну заяву. За наслідками самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 та внесення відомостей до ЄРДР військова служба військовослужбовцю призупиняється. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Відтак, підстав для повторного розгляду рапорту позивача від 22.10.2024 немає у зв'язку із фактичною відсутністю на військовій службі та служба вказаному військовослужбовцю призупинена, а військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Крім того, представник відповідача звертає увагу, що зазначення ОСОБА_1 , матері ОСОБА_2 , як співпозивача у даній справі є безпідставним, оскільки в позові не обґрунтовано порушень її прав чи законних інтересів, не обґрунтовано як суспільні відносини пов'язані із проходженням військової служби та звільненням з військової служби стосуються ОСОБА_1 .
З наведених підстав просить відмовити в задоволенні позову.
У відповіді на відзив позивачі підтримали обгрунтування позовних вимог аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просили позов задовольнити.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_2 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
20.10.2024 ОСОБА_1 звернувся із рапортом до начальника в/ч НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із тим, що його брат ОСОБА_3 зник безвісти під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій в Донецькій області.
Листом від 23.10.2024 №693/30094 військова частина НОМЕР_1 відмовила ОСОБА_1 в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби з тих підстав, що пропавший безвісти брат ОСОБА_3 є неповнорідним (різні батьки).
Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби протиправними, позивачі звернулися з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частинами першою, другою статті 1 Закону №232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався, тобто діє дотепер.
В свою чергу, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як зазначалося раніше, судом встановлено, що позивач-2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
20.10.2024 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: «якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану» (в редакції норми, чинної на момент подання рапорту).
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час воєнного стану:
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до частини 12 статті 26 Закону №2232 у редакції чинній на момент виникнення даних правовідносин військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
3) під час дії воєнного стану:
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Як зазначалось вище судом, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рапорт мотивований тим, що його брат ОСОБА_3 пропав безвісти під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 03.02.2016 (повторне), його батьками є ОСОБА_4 (батько) та ОСОБА_1 (мати) (а. с. 8).
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 (повторне) його батьками є ОСОБА_5 (батько) та ОСОБА_6 (мати) (а. с. 5).
Отже, позивач ОСОБА_2 та безвісти зниклий ОСОБА_3 є неповнорідними братами.
Разом з тим, на момент звернення позивача 22.10.2024 із рапортом про звільнення діяла редакція статті 26 Закону №2232, згідно якої підставою для звільнення під час дії воєнного стану є умова, «якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану».
Таким чином, оцінивши надані позивачем документи у їх сукупності, суд доходить висновку про правомірність тверджень відповідача, що позивач та безвісти зниклий ОСОБА_3 не є рідними (повнорідними) братами, а неповнорідними (спільна матір, різні батьки), відтак, і про відсутність підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
При вирішенні питань при вступі на військову службу, проходженні військової служби та звільненні із військової служби відповідні командири та начальники керуються в тому числі Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» та Наказом Міністра Оборони України від 10.04.2009 за №170 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» вказаними нормативно-правовими актами встановлюється належна правова процедура при розгляді командира та начальники, відповідними посадовими особами рапортів про звільнення із військової служби.
Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Відповідно до пунктів 233-234 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008:
«Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обгрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди. Заперечення військовослужбовців щодо розрахунку вислуги років військової служби розглядаються командирами (начальниками) військових частин перед оформленням документів для звільнення з військової служби. Спірні питання щодо заліку вислуги років окремих періодів служби для призначення пенсії розглядаються спеціальною комісією Міністерства оборони України. Порядок проведення розрахунку вислуги років визначається Міністерством оборони України. Розрахунок вислуги років військовослужбовців, які звільняються з військової служби через службову невідповідність, у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання, у зв'язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку, у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, яким військовослужбовця притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, здійснює територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, де вони перебувають на військовому обліку, який надсилає розрахунок вислуги років для затвердження в порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Як слідує з матеріалів справи згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно- господарської діяльності) від 29.12.2024 № 4723 було розпочате службове розслідування за фактом відсутності на військовій службі в місті тимчасової дислокації підрозділу до населеного пункту Суми Сумського району Сумської області з 28.12.2024 солдата призваного по мобілізації ОСОБА_2 .
У ході проведення службового розслідування встановлено, що солдат, призваний по мобілізації ОСОБА_2 28.12.2024 не з'явився до місця проходження служби та станом на момент завершення службового розслідування, винесення наказу про результати проведення службового розслідування до місця дислокації підрозділу не прибув, на телефонні дзвінки та інтернет-засоби комунікації не відповідає, про що також зазначає представник відповідача у відзиві на позовну заяву та не заперечується самим позивачем у відповіді на відзив від 20.02.2025.
Згідно наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.01.2025 за №467за неприбуття з щорічної основної відпустки 28.12.2024 на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «сувора догана».
Крім того, за неявку після відпустки до військової частини НОМЕР_1 , військовою частиною НОМЕР_1 було направлено повідомлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Полтава для вирішення питання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України та початку досудового розслідування у формі досудового слідства.
За результатами розгляду вказаних матеріалів Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві 09.01.2025 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170040000291 за ознаками вчинення діяння, що містить ознаки складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України самовільне залишення місця проходження служби (нез'явлення до місця проходження служби) вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Суд враховує, що за правилами частини другої статті 24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини четвертої, підпунктів «д» пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту «д» пункту 1, підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Наведені норми кореспондуються з нормами пунктів 144-1 - 144-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Згідно з пп.14 п.116 цього Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби лише після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України стосовно них.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №27 від 23.01.2025 солдата ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 28.12.2024, увільненого від займаної посади та якому призупинено військову службу наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.012025 №7-РС, призупинено строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення та виключено зі всіх видів забезпечення з 08.01.2025.
Зазначені накази в/ч НОМЕР_1 є чинними, в судовому порядку не оскаржувалися. Доказів зворотного позивачем суду не надано і матеріали справи не містять.
Таким чином, позивач вважається особою, яка 28.12.2024 самовільно залишила місце несення служби та на момент розгляду даної справи його військова служба у Збройних Силах України призупинена і останній не входить до складу Збройних Сил України.
Відтак, на даний момент відсутні підстави для повторного розгляду рапорту позивача ОСОБА_2 , оскільки вказаний військовослужбовець відсутній на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 у зв'язку із неявкою до місця проходження служби після основної щорічної відпустки і тому прийняття рішень кадрово-організаційного характеру по ньому не є можливим у зв'язку із фактичною відсутністю на військовій службі та служба вказаному військовослужбовцю призупинена.
За таких обставин, суд погоджується з твердженням відповідача про відсутність у нього правових підстав для розгляду по суті порушеного у рапорті від 20.10.2024 питання про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, та прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду.
Встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що відповідач, відмовивши ОСОБА_1 у звільненні з військової служби з підстав, вказаних у рапорті про звільнення з військової служби, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже правомірно і обґрунтовано, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, судовому захисту підлягає лише дійсно порушене право на час звернення із позовом до суду.
Оскільки предметом даного позову є звільнення військовослужбовця з військової служби за поданим рапортом, а позовні вимоги не містять обґрунтувань порушення прав чи законних інтересів ОСОБА_1 , позаяк вона не є суб'єктом у спірних парвовідносинах, не обґрунтовано як суспільні відносини пов'язані із проходженням військової служби та звільненням з військової служби стосуються ОСОБА_1 , а отже у їх задоволенні слід відмовити.
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні даного спору дійшов висновку, що дії відповідача вчиненні в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством, в межах наданих повноважень, обґрунтовано і правомірно. В той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до військової частини № НОМЕР_7 ( АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання незаконною відмову та зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.А. Лозовський