27 березня 2025 року ЛуцькСправа № 140/641/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 86 852,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 11.04.2013 до 31.10.2016 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 .
Зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 у справі №140/30820/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2016 з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 №1078.
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 у справі №140/30820/23 24.12.2024 було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 24 884,15 грн., що підтверджується випискою АТ Приватбанк від 28.12.2024. Відтак, остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведено 24.12.2024.
Крім того наголосив, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 31.10.2016 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) індексації грошового забезпечення у належному розмірі. На виконання судового рішення у справі №140/30820/23 відповідач 24.12.2024 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 24 884,15 грн. Тож спірним у цих правовідносинах є період з 01.11.2016 (перший день після виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 23.12.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Таким чином, враховуючи те, що відповідачем на день виключення позивача із списків військової частини повністю не проведено розрахунку при звільненні з військової служби, позивач вважає, що набув право на виплату середнього заробітку за час затримки такого розрахунку. З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.28).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти позову заперечив з огляду на неспівмірність заявленої позивачем суми, яка підлягає до відшкодування. Крім того зауважив, що серед позовних вимог у справі №140/30820/23 така позовна вимога, як виплата на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні була відсутня взагалі, хоча позивач не був позбавлений можливості заявити таку вимогу, посилаючись на приписи частини другої статті 117 КЗпП, тому з урахуванням викладеного вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню (а.с.31-37).
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 з 11.04.2013 по 31.10.2016, що підтверджується витягом з послужного списку та наказом командира В/ч НОМЕР_1 НГ України (по стройовій частині) №227 від 31.10.2016 з якого слідує, що з 31.10.2016 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення (а.с.7-8).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 у справі №140/30820/23, яке набрало законної сили 23.12.2024 позов задоволено частково, зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2016 з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023№1078 (а.с.10-14).
Як слідує з виписки за смарт-рахунком №26205111689203-100101-980 відповідач на виконання вищезгаданого рішення здійснив виплату належних сум індексації грошового забезпечення (з урахуванням податків) по справі №140/30820/23 в сумі 24 884,15 грн. (а.с.27).
Позивач, у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача просить зобов'язати останнього нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум, що належать йому до видачі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першоюцієї статті.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. При цьому, виплату позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби проведено не було, між сторонами виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь позивача (рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 у справі №140/30820/23). З дня звільнення позивача з військової служби 31.10.2016, В/ч НОМЕР_1 здійснила належні донарахування та виплату індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення в загальній сумі 24 884,15 грн., а остаточний розрахунок проведено лише 24.12.2024.
При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.
Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні з військової служби 31.10.2016 (день виключення зі списків особового складу частини) позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення, а остаточний розрахунок проведений лише 24.12.2024, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), яким внесені зміни до КЗпП України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-ІV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП Українив редакції Закону №3248-ІV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ.
При вирішенні спору належить враховувати норми статті 117 КЗпП Україниу редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.
З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 31.10.2016, натомість належні до виплати за рішеннями суду суми в розмірі 24 884,15 грн. були виплачені 24.12.2024, в розмірі 86 852,64 грн. (а.с.27).
Таким чином, суд у цій справі дійшов висновку, що період затримки розрахунку при звільненні необхідно розділити: з 01.11.2016 (перший день затримки) по 18.07.2022, що становить 2 086 днів; з 19.07.2022 по 24.12.2024, що становить 890 днів.
З наданої В/ч НОМЕР_1 особової картки на заробітну плату за 2016-2017 роки слідує, що за серпень-вересень 2016 року ОСОБА_1 нараховане грошове забезпечення за два останні повні місяці перед звільненням становить в загальному розмірі 19 821,83 грн., зокрема: 12 243,05 грн. за серпень 2016 року, 7 578,78 грн. за вересень 2016 року (а.с.9).
Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 324,95 грн (19 821,83 грн / 61 - кількість календарних днів у серпні-вересня 2016 року = 324,95 грн).
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2016 по 18.07.2022 складає 677 845,70 грн. (324,95 грн х 2 086 днів), що значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (24 884,15 грн), право на отримання якої встановлено рішеннями Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 у справі №140/30820/23.
Істотність частки індексації грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2016 по 18.07.2022 становить: 25 080,29 грн (24 884,15 грн. (розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення) / 677 845,70 грн. (розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2016 по 18.07.2022) = 0,037.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 01.11.2016 по 18.07.2022 з урахуванням істотності частки 0,037, становить: 324,95 грн. (середньоденне грошове забезпечення) х 0,037 х 2 086 (кількість днів затримки) = 25 080,29 грн.
В свою чергу, за період з 19.07.2022 по 24.12.2024, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023, що становить 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 59 790,80 грн (324,95 грн х 184 дні).
Відтак, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачеві, складає 84 871,09 грн. (25 080,29 грн + 59 790,80 грн).
При цьому позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 86 852,64 грн, однак виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позову частково шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення з відповідача користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 84 871,09 грн.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 84 871,09 грн. (вісімдесят чотири тисячі вісімсот сімдесят одна гривня 09 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя А.Я. Ксензюк