м. Вінниця
06 березня 2025 р. Справа № 120/15957/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Комара П.А.,
за участі
секретаря судового засідання: Левчук В.О.
представника позивача: Кропивницької У.М.
представника відповідача: Левченка О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до: головного управління Державної податкової служби України у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
В суд надійшов позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до головного управління Державної податкової служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
Позов обґрунтований тим, що позивач надав усі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують правомірність здійснення господарської діяльності по договору комісії. Отже, висновки акту перевірки, на підставі якого прийнято оспорюване рішення, є безпідставними та необґрунтованими. Вважає, що оспорюване податкове повідомлення - рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства України та підлягає скасуванню.
Ухвалою від 06.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
19.12.2024 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву згідно якого проти позову заперечив у повному обсязі. Зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Під час проведення фактичної перевірки позивач не надав усіх, передбачених чинним законодавством первинних документів, які підтверджують реалізацію товарів по договору комісії, тому правових підстав стверджувати, що позивач здійснює господарську діяльність по договору комісії немає. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
31.12.2024 представниця позивача скористалася своїм правом та подала до суду відповідь на відзив у якій просила суд позов задовольнити.
Ухвалою суду від 09.01.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи.
Усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання від 09.01.2025 суд закрив підготовче провадження у справі та перейшов до розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 30.01.2024 учасники справи надали свої пояснення щодо предмету спору.
Представник позивача позов підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив та просив у його задоволенні відмовити.
Заслухавши учасників справи, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, додаткових письмових поясненнях, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.
12.02.2024 ДПС України направлено Головним управлінням ДПС в областях та м. Києві, підрозділам податкового аудиту супровідним листом № 466/8, лист Beijing Roborock Tehnology Co., LTD, в особі Коваленко Аліни, від 29.01.2024 б/н (вх. ДПС № 3455/6 від 05.02.2024) про можливі факти порушення вимог законодавства щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій, ведення обліку товарних запасів, здійснення розрахунків в іноземній валюті та використанні праці неоформлених найманих працівників інтернет-магазином ІНФОРМАЦІЯ_1 та мережею магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для вжиття відповідних заходів податкового контролю та організації і проведення фактичних перевірок. Також цим листом зобов'язано контролюючі органи надати детальну інформацію про вжиті заходи та результати проведення фактичних перевірок ДПС засобами електронного зв'язку за допомогою ІКС «Управління документами» на адресу 0704 до 23.02.2024.
01.05.2024 начальником ГУ ДПС у Івано-Франківській області подано доповідну записку щодо можливого порушення чинного законодавства у сфері розрахункових операцій без застосування РРО (ПРРО) магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою, зокрема, АДРЕСА_1 .
Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області 28.06.2024 винесений наказ № 2000-п про проведення фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства з питань укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Підставою для проведення фактичної перевірки у наказі зазначено, зокрема, пп. 80.2.2, 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України.
Посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області 01.07.2024 перед початком перевірки пред'явлено копію наказу №2000-п від 28.06.2024 року та пред'явлені службові посвідчення (довідки) та направлення від 01.07.2024р. №3793, № 3792 на проведення фактичної перевірки .
Перевірку проведено в присутності продавців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..
За наслідками перевірки складений акт від 10.07.2024 за № 13158/09/15/РРО/ НОМЕР_1 .
Контролюючим органом в ході проведення фактичної перевірки встановлено, що в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 », здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 ..
За змістом акту перевірки слідує, що позивачем не ведеться, у порядку передбаченому законодавством, облік товарних запасів за місцем їх реалізації та зберігання, оскільки не надано первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу на загальну вартість 2108569грн.
Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення, зокрема, вимог п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями), п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України.
На підставі висновків акту перевірки, 23.08.2024 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0296520705, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 2108569грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Водночас, закон встановлює підстави та обов'язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Суд звертає увагу на правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки.
Водночас, запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов'язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
У даній справі підставою проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем є підпункти 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
За приписами підпунктів 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктами 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації, є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2023 у справі № 420/9909/23 вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 29 листопада 2021 року у справі № 280/1367/20; від 01 грудня 2021 року у справі №400/1646/20; від 06 липня 2022 року у справі №815/5551/14, від 24 квітня 2023 року у справі №560/2210/19, від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 160/5267/21, від 27 квітня 2022 року у справі №140/1846/21, від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 28 грудня 2022 року у справі №160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21, від 23 лютого 2023 року у справі №160/20112/21, від 23 лютого 2023 року у справі №600/1402/22-а тощо.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, слід акцентувати увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункти 80.2.2, 80.2.5 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
Застосовуючи такі правові висновки Верховного Суду до спірних правовідносин у даній справі, суд, перевіряючи питання наявності обґрунтованої підстав для проведення перевірки на підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України, виходить з того, що інформацією, у зв'язку з якою прийнято наказ від 24.07.2024 № 1606-п, є наявна в податкового органу інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, дотриманням роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками.
На підтвердження отримання такої інформації судом з'ясовано, що листом Державної податкової служби України, який адресований Головним управлінням ДПС в областях та м. Києві від 12.02.2024 № 3638/7/99-00-07-04-03-07, яким Державна податкова служба України направила лист Beijing Roborock Tehnology Со., LTD, в особі Коваленко Аліни, від 29.01.2024 б/н (вх. ДПС № 3455/6 від 05.02.2024) про можливі факти порушення вимог законодавства щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операції, ведення обліку товарних запасів, здійснення розрахунків в іноземній валюті та використанні праці неоформлених найманих працівників інтернет-магазином https://jabko.ua та мережею магазинів «ЯБКО» для вжиття відповідних заходів податкового контролю та організації i проведення фактичних перевірок.
01.05.2024 Заступником начальника управління податкового аудиту начальника відділу фактичних перевірок ГУ ДПС в Івано-Франківській області подано доповідну записку щодо можливого порушення чинного законодавства у сфері розрахункових операцій без застосування РРО (ПРРО) магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою, зокрема, АДРЕСА_1 .
Отже, доводи представника позивача про протиправність наказу про проведення перевірки є безпідставними.
Щодо суті виявлених під час перевірки порушень законодавства, суд зазначає наступне.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон №265/95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №-265/95-ВР (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР зобов'язує суб'єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в другому абзаці цієї норми осіб, до яких позивач не відноситься)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). При цьому до 01 січня 2022 року суб'єкт господарювання зобов'язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов'язок має бути виконаним саме на початок її проведення.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22.
Згідно зі статтею 20 Закону №265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
За змістом наведеної норми суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Таким чином, ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу (господарському об'єкті), є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону № 265/95-ВР.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22, від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22.
За обставинами даної справи судом встановлено, що на початку перевірки 01.07.2024, уповноважена особа позивача надала посадовим особам контролюючого органу такі документи: договір комісії № ВМ-29-04-24-МЮ від 29.04.2024 року та акт приймання-передачі товарів товарів до договору комісії на загальну суму 2 108 569 грн., які свідчать про те, що ФОП ОСОБА_1 здійснює комісійну торгівлю непродовольчими товарами, прийнятими на комісію від ФОП ОСОБА_5 .
01.07.2024 контролюючим органом вручено уповноваженій особі позивача Вимогу про надання документів, зокрема, реєстраційне посвідчення реєстратора розрахункових операцій; довідку про опломбування реєстратора розрахункових операцій; книги обліку розрахункових операцій на реєстратор розрахункових операцій,; форму ведення обліку товарних запасів; накладні на товар, що знаходиться в реалізації; трудові угоди з працівниками; документи, що засвідчують особи (копії); ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним (попередні. що закінчилися); документи щодо наявних основних засобів (власних або орендованих (договори оренди)); договір з установою банку про встановлення банківського терміналу розрахунку електронних платіжних засобів; виписка про рух коштів з банківського терміналу за період з початку здійснення підприємницької діяльності.
Такі документи слід подати до 02.07.2024.
Позивачем, будь-які документи, у тому числі, відповідно до письмового запиту контролюючого органу від 01.07.2024, зокрема, банківські виписки про рух коштів банківського терміналу, через який проводилася контрольна розрахункова операція, позивачем до перевірки не надавались, що підтверджується наданими до матеріалів справи письмовими доказами та не спростовано позивачем.
Щодо неприйняття контролюючим органом до уваги під час перевірки акту приймання-передачі товарів до Договору комісії № СВ-29-04-24МЮ від 29.04.2024 до уваги, зважаючи на наступне.
Відповідно до п. 1 Порядку № 496, облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку. ФОП, яка здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об'єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об'єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об'єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об'єктами). Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід'ємною частиною такого обліку. Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов'язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.
Записи у Формі обліку ведуться в хронологічному порядку надходження або вибуття товарів (п.4 розділу ІІ Порядку № 496).
Відповідно до п. 9 розділу ІІ Порядку № 496, заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об'єктах) відсутні: 1) первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; 2) відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; 3) первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.
Судом встановлено, що позивач надав до перевірки Форму ведення обліку товарних запасів за місцем продажу за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до Акту приймання-передачі товарів до договору комісії № ВМ22-07-24МЮ від 29.04.2024 від ФОП ОСОБА_5 на суму 2108569грн.
При цьому, жодних відомостей про товар (надходження, вибуття), відповідно до Акту приймання-передачі товарів до договору комісії позивачем, у вказаній Формі ведення обліку товарних запасів не зазначено. Крім того, на вказаний товар позивачем не надано взагалі жодного документу про його походження ні під час перевірки, ні до позовної заяви.
Отже, такий товар у встановлену чинним законодавством порядку позивачем не обліковано.
Варто також зауважити, що такі документи, з огляду на їх функціональне призначення, не посвідчують походження товарів, які реалізуються за місцем здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч.1 ст.1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідно до ч.1 ст.1013 Цивільного кодексу України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.
Із викладених норм права слідує, що договір комісії є платним, тобто за надані послуги комісіонер отримує комісійну винагороду, розмір якої встановлюється договором.
Як встановлено судом, ні контролюючому органу, ні до матеріалів даної адміністративної справи, банківські виписки щодо комісійної винагороди комісіонера, розмір якої встановлений розділом 5 Договору комісії від 29.04.2024 позивачем не надавались.
Так, Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 08.07.1997р. № 343, затвердженого в Міністерстві юстиції України 19.08.1997р. № 324/2128 «Про затвердження Інструкції Про порядок оформлення суб'єктами господарювання операцій при здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами» (далі - Інструкція) та Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 13.03.1995р. № 37, затвердженого в Міністерстві юстиції України 22.03.1995 № 79/615 «Про затвердження Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами» (далі Правила), регламентовано порядок оформлення операцій суб'єктами господарювання, які здійснюють комісійну торгівлю непродовольчими товарами, порядок комісійної торгівлі та поширюється на всіх суб'єктів господарювання на території України, незалежно від форм власності, які зареєстровані в установленому порядку.
Відповідно до п. 1.1. Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України 13.03.1995 № 37, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 березня 1995 року за № 79/615, ці Правила регламентують порядок комісійної торгівлі непродовольчими товарами і поширюються на відносини, що виникають між суб'єктами господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності (комісіонер), які укладають з фізичними особами (комітент) договори комісії та здійснюють продаж прийнятих від них нових та вживаних товарів, і споживачами.
Згідно із вимогами п. 3 Інструкції та п. 2.7 Розділу ІІ Правил - при прийманні товарів на комісію, комісіонер на кожну одиницю товару виписує квитанцію (додатки №1, 2 до Інструкції) у двох примірниках і товарний ярлик (додаток № 3 до Інструкції). Перший примірник квитанції видається комітенту, другий (комітентська картка) - залишається у комісіонера і з товарним звітом передається у бухгалтерію і якщо комітент здає на комісію кілька одиниць одного товару, то комісіонер виписує на ці товари одну квитанцію у двох примірниках, а на кожну одиницю цих товарів виписується товарний ярлик; товарний ярлик повинен мати той же номер, що й квитанція; для дрібних речей виписується цінник із зазначенням номера квитанції та ціни реалізації товару; при продажу товару товарний ярлик або цінник з нього не знімається.
Матеріалами справи стверджується, що договір комісії від 29.04.2024, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , тобто між двома суб'єктами господарювання.
Суд нагадує, що договору комісії, як одному із видів посередницьких договір в Цивільному кодексі України (далі ЦК України) присвячена ціла глава 69 «Комісія» яка містить в собі норми щодо визначення договору комісії та його особливостей. Відтак, відповідно до ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Разом з тим, інших нормативно-правових актів, які б містили визначення договору комісії в законодавстві України немає проте, в сфері торгівлі договору комісії присвячені два розпорядчі документи раніше існуючого Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, що містять положення, щодо регламентації порядку комісійної торгівлі непродовольчими товарами. І такими нормативними документами є: Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 року № 37 та Інструкція про порядок оформлення суб'єктами господарювання операції при здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджена наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 08 липня 1997 року № 343.
Як наведено вище по тексту, договір комісії укладений між двома суб'єктами господарювання. При цьому, не укладення такого договору із фізичним особами, не є підставою для непоширення на таких суб'єктів господарювання правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами у разі укладення між ними договору комісії.
Твердження позивача про те, що порушення правил комісійної торгівлі не були покладені в основу змісту акту перевірки, є безпідставними з огляду на те, що такі підзаконні нормативно-правові акти зазначені у п. 2.2.12 Акту фактичної перевірки.
Зважаючи на вищевикладене в його сукупності, висновки контролюючого органу про здійснення позивачем реалізації товарів, на які не надано документи, що підтверджують їх походження та які не відображені у відповідному обліку, є обґрунтованими та підтверджуються долученими до матеріалів справи письмовими доказами, а тому контролюючий орган правомірно застосував до позивача штрафні санкції на підставі статті 20 Закону відповідно до податкового повідомлення-рішення від 23.08.2024 № 0296520705.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Інші аргументи сторін не є визначальними для вирішення даної справи та не спростовують висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Наведене вище дозволяє дійти висновку, що відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тоді як позивачем не спростовано встановлені відповідачем факти реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку та ненадання під час перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), а тому підстави для задоволення позову відсутні.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, підстави для розподілу понесених позивачем судових витрат згідно ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. вінниця, Вінницька обл.. 21028, код ЄДРПОУ 44069150)
Суддя Комар Павло Анатолійович