Провадження № 22-ц/803/2461/25 Справа № 202/4643/24 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
19 березня 2025 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Четверта дніпровська держана нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2024 року,-
09.04.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, який згодом уточнила та мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина до складу якої входить рухоме та нерухоме майно, а саме: автомобіль VOLKSWAGEN CADDY, 2005 року випуску, причеп КРД 050105, 2012 року випуску, та земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:04:263:0110, що розташована у Садівничому товариства «Пчелка-2», ділянка НОМЕР_1 , м. Дніпро, Індустріальний район. У встановлений законом строк, вона, як спадкоємець першої черги, звернулася до Четвертої державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та 26.01.2024 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового рухомого майна. У видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку їй було відмовлено постановою нотаріуса від 29.03.2024 через те, що вона не надала нотаріусу правовстановлюючих документів на спадкове майно. Крім неї спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є його дружина - ОСОБА_2 (відповідач по справі) та син ОСОБА_4 , які також звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини та отримали свідоцтво про право на спадщину на відповідну частку спадкового рухомого майна. Вважає, що правовстановлюючі документи знаходяться у відповідача ОСОБА_2 , яка перешкоджає їй в оформленні спадкових прав, а відтак вона вимушена звернутися до суду за захистом своїм прав.
Враховуючи викладене просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:04:263:0110, що розташована у Садівничому товариства «Пчелка-2», ділянка 033, м. Дніпро, Індустріальний район, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Четверта дніпровська держана нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задоволенні частково.
Визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:04:263:0110, що розташована у Садівничому товариства «Пчелка-2», ділянка 033, м. Дніпро, Індустріальний район, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1 211,20 грн.
В іншій частині позовних вимог (щодо стягнення витрат на правничу допомогу) - відмовлено (а.с.148-150).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути витрати на професійну правничу допомогу.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у селі Іванівське, Донецької області помер ОСОБА_3 , про що 10.08.2023 Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис №3369.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). (ст.1216 ЦК України)
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (ст.1218 ЦК України).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.04.2024 випливає, що ОСОБА_3 на праві власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23.08.2018, належала земельна ділянка (кадастровий номер 1210100000:04:263:0110), що розташована у Садівничому товариства «Пчелка-2», ділянка 033, м. Дніпро, Індустріальний район.
З копії свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 21.08.2023 випливає, що ОСОБА_1 , позивач по справі, є матір'ю померлого ОСОБА_3 .
Отже, відповідно до ст. 1261 ЦК України, ОСОБА_1 є спадкоємицею за законом першої черги після смерті сина ОСОБА_3 .
Відповідач по справі ОСОБА_2 є дружиною померлого, а відтак у розумінні ст.1261 ЦК України, також є спадкоємицею першої черги після його смерті.
19.08.2023 позивач ОСОБА_1 подала державному нотаріусу Четвертої дніпровської ДНК заяву (№1764 у спадковій справі №526/2023) про прийняття спадщини після смерті сина.
19.08.2023 нотаріусом почата відкрита спадкова справа №526/2023 (номер у спадковому реєстрі №71115980) до майна померлого - ОСОБА_3 .
22.08.2023 відповідач ОСОБА_2 , діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , також подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3
26.01.2024 ОСОБА_1 подала нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на рухоме майно та банківські внески.
26.01.2024 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на рухоме майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3
29.03.2024 ОСОБА_1 подала нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право власності на частку у земельній ділянці, але постановою від 29.03.2024 нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що нею, у порушення п.4.15 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, не подані правовстановлюючі документи про належність спадкового майна спадкодавцеві.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу не доведений, оскільки наданий суду акт приймання передачі наданих послуг від 07.04.2024 року не містить підпису позивача.
Позивач оскаржує рішення суду виключно в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі, в іншій частині рішення не оскаржується та в силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України колегією судів не перевіряється.
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.
Положеннями статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов'язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
Указані висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 у позові поставила питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. та зазначала, що в подальшому очікує понести витрати приблизно 7000,00 грн., надала суді попередній розрахунок та акт приймання наданих послуг від 07.04.2024 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру % 41 від 07.04.2024 року.
Так, відповідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо)..
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 329/766/18.
Разом з тим, якщо суд визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.
Такі висновки збігаються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 24 січня 2019 року у справі №910/15944/17.
Колегія суддів звертає увагу на те, що до позову було долучено договір про надання правничої допомоги б/н від 07 квітня 2024 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Кадниковою Л.Г., ордер від 07.04.2024 року, виданого на підставі договору б/н про надання правничої допомоги від 07.04.2024 року, попередній розрахунок вартості послуг адвоката від 07.04.2024 року, акт приймання - передачі наданих послуг від 07.04.2024 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 41 від 07.04.2024 року на суму 10 000,00 грн. (а.с.14-16).
10 жовтня 2024 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська винесено оскаржуване рішення.
11 жовтня 2024 року позивачка ОСОБА_1 надала суду 1 інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу, на вказаній заяві головуючою суддею зроблена резолюція, що дану заяву необхідно долучити до справи, також зазначено, що рішенням вирішено питання щодо судових витрат на правову допомогу (а.с.153).
На підтвердження факту виконання договору до заяви надано попередній розрахунок вартості послуг адвоката від 07.04.2024 року, акт приймання - передачі наданих послуг від 07.04.2024 року, який підписаний клієнтом ОСОБА_1 на суму 6056,00 (а.с.155).
Також надано розрахунок вартості послуг адвоката, акт приймання - передачі наданих послуг від 11.10.2024 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 48 від 11.10.2024 року на загальну суму 13 626,00 грн. (а.с.155-156).
Із урахуванням наведеного, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат та їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію значимості таких дій у справі, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 626,00 грн.
Таким чином, зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відмову в стягненні витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в частині відмови стягнення витрат на професійну правничу допомогу з ухваленням нового рішення про задоволення вимог в цій частині.
Керуючись ст. 367, 368, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2024 року в частині відмови стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 623,00 грн.
Вступна та резолютивна частини проголошені 19 березня 2025 року.
Повний текст постанови складено 24 березня 2025 року.
Судді: