Провадження № 11-кп/803/1165/25 Справа № 175/1078/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 березня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,(в режимі відеоконференції)
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України,
встановив:
Ухвалою суду від 30 січня 2025 року ОСОБА_7 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 березня 2025 року, без визначення розміру застави.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд, врахувавши тяжкість злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , особу останнього, тому зазначив про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КК України, які не припинили існувати, і не знайшов підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_7 домашній арешт, вказуючи про незаконність рішення суду І інстанції, так як тримання під вартою є суворим запобіжним заходом до обвинуваченого. При цьому не проаналізовано ризики, які прокурором не доведені. Разом з цим, ОСОБА_7 не буде вчиняти протиправних дій, а потерпілий не має претензій до останнього.
В апеляційному суді захисник та обвинувачений підтримали вимоги апеляційної скарги.
Прокурор заперечував у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши головуючого суддю, пояснення учасників перегляду, перевіривши матеріали контрольного провадження, апеляційну скаргу в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого, доводи його захисника, думка прокурора та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, яке є тяжкими злочинами.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не
зменшились та існують на цей час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинення іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, не працює, не має постійного джерела доходів, неодруженого, в матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, на яку послався суд, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м'які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту та самим обвинуваченим на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
З огляду на викладене вимоги апеляційної скарги щодо скасування ухвали суду про продовження щодо ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4