Провадження № 11-кп/803/1370/25 Справа № 207/4604/23 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
19 березня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 лютого 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 лютого 2025 року продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 25 квітня 2025 року.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції послався на те, що вірогідності переховування від суду, скоєння нових злочинів чи правопорушень, обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 не припинили існувати; обставин, що свідчать про неможливість утримання його під вартою не встановлено. ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти здоров'я особи, в тому числі переховуватися від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, при цьому враховується тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, та обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення. Окрім того, ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням ведення в Україні воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, незаконно впливати на свідків з метою змінити їх покази, на який прокурор посилається у своєму клопотанні, оскільки відповідно до ст.23 КПК України показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений є особою, яка в силу ст.89 КК України раніше не судима, тобто притягувався до кримінальної відповідальності. Таким чином, встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а тому для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Мета і обставини, що були підставою для обрання обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є й надалі актуальними. Тому клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу підлягає задоволенню повністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить застосувати до нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що суд не послався в ухвалі на конкретні докази, якими обґрунтовувалися б висновки суду, зокрема, щодо неможливості застосування до ОСОБА_6 іншого - більш м»якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Зазначає, що здоров»я ОСОБА_6 погіршився.
Вказує, що ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки, характеризується позитивно. Ризики є недоведеними.
В доповненнях до апеляційної скарг захисника ОСОБА_5 обвинувачений ОСОБА_7 просить застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього аршету та відвести прокурора від розгляду справи.
Зазначає, що стан його здоров»я значно погіршився коли його везли до суду, однак засідання все-одно відбулось.
Вказує, що своїми діями під час досудового розслідування довів, що не доведеними є ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Посилається на недоведеність його винуватості, неналежність доказів
Позиції учасників судового провадження.
Захисник ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши надані матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом правильно встановлена наявність ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи на свободі, може:
- переховуватися від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, при цьому враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, та обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення. Окрім того, ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням ведення в Україні воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку;
- незаконно впливати на свідків з метою змінити їх покази, оскільки відповідно до ст. 23 КПК України показання учасників кримінального провадження суд отримує усно;
- вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений є особою, яка в силу ст.89 КК України раніше не судима, тобто притягувався до кримінальної відповідальності.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджується наданими судом першої інстанції матеріалами, відповідно до яких, заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також колегія суддів вважає, що при вирішенні питання застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: - особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, та встановлені ризики; - заяв про взяття на поруки обвинуваченого не надходило; - домашній арешт, з огляду на інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення, не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, оскільки відсутні відомості про міцні соціальні зв'язки за адресою, де буде проживати обвинувачений у разі обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, так як відповідно до обвинувального акта ОСОБА_6 розлучений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, пенсіонер, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за місцем реєстрації та проживання.
Окрім того, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, що спричинило смерть потерпілої, а тому, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, суддя також має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Таким чином, підстав для застосування судом до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини.
Посилання захисника на те, що прокурором в клопотанні не зазначено щодо неможливості застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 відповідає вимогам ч. 3 ст. 199 КПК України, оскільки в ньому, в тому числі, зазначені обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, а також щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
Твердження захисника, що обвинувачений має зареєстроване місце проживання, міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується за місцем проживання, про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення не повідомлявся, цивільний позов до нього не пред'являвся, колегія суддів вважає такими, що не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики.
Доводи апеляційної скарги про те, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення є злочином, вчиненим з необережності, не є слушним, оскільки суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст.121 КК України, характеризується виключно умисною виною.
Встановлення обставин суб'єктивної та об'єктивної сторони кримінального правопорушення є задачею судового розгляду, відповідно до якого, у випадку встановлення відсутності складу злочину постановлюється виправдувальний вирок.
Матеріали справи не містять доказів того, що стан здоров»я обвинуваченого не дає можливості перебувати останньому під варто.
Колегія суддів звертає увагу на те, що питання щодо надання медичної допомоги в місцях попереднього ув'язнення регулюються, зокрема, Законом України «Про попереднє ув'язнення» та Порядком взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, що затверджений спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України №239/5/104 від 10.02.2012 року (далі Порядок №239/5/104).
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Статтею 21 вказаного Закону забезпечення медичного обслуговування осіб, взятих під варту, покладено на адміністрацію місць попереднього ув'язнення.
Відповідно до п. 2.3, 2.6, 2.8, 2.10 Розділу ІІ Порядку №239/5/104 медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.
Під час медичного обстеження особи, узятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.
У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.
Таким чином, стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 не є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки не встановлено факту неможливості тримання обвинуваченого під вартою.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_6 в доповненнях до апеляційної скарги щодо висунутого обвинуваченого не є предметом розгляду.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні ухвали, що оскаржується, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 лютого 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3