19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 554/5332/23
провадження № 61-11311св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І., судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2024 року у складі колегії судів: Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л., Триголова В. М.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області (далі - ГУ ДКС України у Полтавській області, відповідач) про стягнення моральної шкоди,
ухвалив постанову про таке:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення моральної шкоди.
2. Позов обґрунтований тим, що:
- Конституційний Суд України (далі - КСУ) за конституційною скаргою позивача ухвалив рішення і визнав неконституційними положення статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) щодо неможливості апеляційного оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС;
- КСУ дійшов висновку, що наділення позивача в адміністративній справі
і суб'єкта владних повноважень (як відповідача) неоднаковим правом на оскарження ухвали суду за наслідками розгляду заяви в порядку статті 383 КАС свідчить про процесуальну нерівність людини і держави в адміністративному процесі;
- позивач вважає, що визнання КСУ в рішенні положень статті 383 КАС неконституційними є достатнім доказом встановлення порушення щодо нього статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо гарантування права на доступ до суду;
- таке порушення завдало позивачу моральну шкоду, адже він був змушений майже півтора роки витратити на оскарження неконституційного закону, прийняття якого державою призвело до процесуальної нерівності на користь органів державної влади що вже визнано в рішенні КСУ;
- вказує, що Велика Палата Верховного суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі 242/4741/16-ц вирішила виключну проблему щодо відповідача за позовами про стягнення шкоди із держави. В пунктах 43-47 постанови Велика Палата вказала, що за загальним правилом відповідачем в такій категорії справ є орган, в особі якого діє держава. Проте в цілях цивільного судочинства (тобто для зазначення відповідача в позовній заяві) позови можуть адресуватись органам ДКС України.
- позивач вважає, що оскільки в його випадку немає чітко визначеного органу, відповідального за порушення, вчиненого державою, то в цілях цивільного судочинства він адресує позов до казначейської служби.
3. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на його користь
із держави в особі ГУ ДКС України у Полтавській області моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн.
II. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідачем в такій категорії справ як відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган, а тому ГУ ДКС України у Полтавській області є неналежним відповідачем;
- позивач не довів обставини заподіяння шкоди чи була вона завдана діями або бездіяльністю відповідача, чи наявна вина відповідача
у спричинених стражданнях, їх обсяг, та тривалість у часі; чи страждання були безперервними або виникали періодично, відсутнє обґрунтування розміру заявленого відшкодування в сумі 1 000 000 грн.
ІІІ. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
6. Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2023 року залишено без змін.
7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову внаслідок їх пред'явлення до неналежного відповідача та вказав, що:
- визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи;
- позивачем клопотання про залучення держави до участі у розгляді справи у якості відповідача не заявлялось;
- позивач в позовній заяві та апеляційній скарзі наполягав на задоволенні позовних вимог саме з тих підстав, які зазначені ним у позові, та саме до ГУ ДКС України у Полтавській області, який визначений ним як відповідач у справі;
- права суду апеляційної інстанції формувати суб'єктний склад учасників справи та, відповідно, залучати співвідповідачів цивільно-процесуальним законом не передбачено;
- пред'явлення позову до неналежного відповідача або незалучення належного є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
ІV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
9. Касаційна скарга мотивована наступними обставинами:
- апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог внаслідок їх пред'явлення до неналежного відповідача, оскільки у законодавстві чітко не визначено хто має бути відповідачем у цій категорії справи, а у судовій практиці наявні суперечливі судові рішення, де відповідачами є різні органи;
- вказує, що позивач подавав подібний позов у справі № 554/3298/21 і відповідачем визначив ГУ ДКС України у Полтавській області і суди, в тому числі Полтавський апеляційний суд, розглянувши позов по суті як заявлений до належного відповідача, відмовив у задоволенні позовних вимог з інших мотивів;
- в справах № 554/5057/18 та № 554/6525/19 відповідачами були органи казначейської служби, однак Полтавський апеляційний суд у цих справах задовольнив позовні вимоги про відшкодування шкоди, визнаної неконституційним законом;
- оскільки апеляційний суд єдиною підставою для залишення його апеляційної скарги без задоволення зазначив подання позову до неналежного відповідача, вважає, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.
10. 14 січня 2025 року через підсистему «Електронний Суд» позивач подав додаткові пояснення, в якій просив врахувати, що на розгляді Верховного Суду перебуває інша цивільна справа № 757/25182/23-ц за його позовом до Міністерства юстиції України та взяти до уваги обставини вказаної справи для запобігання суперечливих рішень з огляду на вже існуючу судову практику.
V. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11. 07 серпня 2024 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції.
12. Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
13. У листопаді 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
14. Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
15. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
VІ. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
16. 11 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав до Полтавського окружного адміністративного суду заяву в порядку статті 382 КАС, в якій попросив суд застосувати до Голови Національного банку України (далі - НБУ) Шевченка К. Є. заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, передбаченого цією статтею Кодексу.
17. 30 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав до Полтавського окружного адміністративного суду заяву в порядку статті 383 КАС, в якій оскаржив зміст листа НБУ від 28 серпня 2021 року вказав, що НБУ надіславши такий лист, вкотре вчинив протиправні дії, які спрямовані на невиконання постанови Верховного Суду. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/3005/19 від 24 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 в порядку статті 382 КАС задоволено та накладено на голову НБУ штраф у розмірі 45 400,00 грн, половину вказано штрафу стягнено на користь ОСОБА_1 ; відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС.
18. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, з тих підстав, що судові рішення, ухвалені судом за наслідками розгляду заяви в порядку статті 383 КАС, підлягають апеляційному оскарженню тільки тоді, коли така заява задовольняється повністю чи частково, а ухвала суду про відмову
у задоволенні такої заяви апеляційному оскарженню не підлягає.
19. Рішенням Конституційного суду за клопотанням ОСОБА_1
від 01 березня 2023 року № 2-р(II)/2023 визнано неконституційними положення статті 383 КАС щодо неможливості апеляційного оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої порядком статті 383 КАС.
20. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, а підставою позову - порушення гарантованого статтею 6 Конвенції права на доступ до суду (що включає й право на апеляційний перегляд рішення) у зв'язку із визнанням неконституційною (за конституційною скаргою позивача) норми статті 383 КАС щодо неможливості апеляційного оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС.
VІІ. Позиція Верховного Суду
21. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК)), Верховний Суд зазначає наступне.
22. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
23. Залишення позову без розгляду у цьому разі можливе за умови, що у провадженні цього чи іншого суду є справа з позовом, який є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
24. У цій справі позивач звернувся із позовом у червні 2023 року, визначивши:
- предметом позову відшкодування моральної шкоди.
- підставою позову те, що:
КСУ за конституційною скаргою позивача ухвалив рішення і визнав неконституційними положення статті 383 КАС щодо неможливості апеляційного оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС;
КСУ дійшов висновку, що наділення позивача в адміністративній справі і суб'єкта владних повноважень (як відповідача) неоднаковим правом на оскарження ухвали суду за наслідками розгляду заяви
в порядку статті 383 КАС свідчить про процесуальну нерівність людини і держави в адміністративному процесі;
позивач вважає, що визнання КСУ в рішенні положень статті 383 КАС неконституційними є достатнім доказом встановлення порушення щодо нього статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо гарантування права на доступ до суду;
таке порушення завдало позивачу моральну шкоду, адже він був змушений майже півтора роки витратити на оскарження неконституційного закону, прийняття якого державою призвело до процесуальної нерівності на користь органів державної влади що вже визнано в рішенні КСУ.
- відповідачем зазначено ГУ ДКС України у Полтавській області.
25. У додаткових поясненнях до касаційної скарги від 14 січня 2025 року позивач просив врахувати, що на розгляді Верховного Суду перебуває цивільна справа № 757/25182/23-ц за його позовом до МУЮ та взяти до уваги обставини вказаної справи для запобігання суперечливих рішень з огляду на вже існуючу судову практику.
26. Колегія суддів, взявши до уваги, що одночасно із цією справою на розгляді у Верховному Суді знаходиться касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до МЮУ про відшкодування шкоди, вважає за необхідне зазначити таке.
27. У провадженні Печерського районного суду м. Києваперебувала цивільна справа № 757/25182/23-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України (далі - МЮУ) про відшкодування шкоди, який надійшов до суду у червні 2023 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада
2023 року у позові ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року рішення районного суду змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.
28. У справі № 757/25182/23-ц, позивач визначив:
- предметом позову є відшкодування моральної шкоди.
- підставою позову є те, що:
КСУ за конституційною скаргою позивача ухвалив рішення і визнав неконституційними положення статті 383 КАС щодо неможливості апеляційного оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС;
КСУ дійшов висновку, що наділення позивача в адміністративній справі
і суб'єкта владних повноважень (як відповідача) неоднаковим правом на оскарження ухвали суду за наслідками розгляду заяви
в порядку статті 383 КАС свідчить про процесуальну нерівність людини
і держави в адміністративному процесі;
позивач вважає, що визнання КСУ в рішенні положень статті 383 КАС неконституційними є достатнім доказом встановлення порушення щодо нього статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо гарантування права на доступ до суду;
таке порушення завдало позивачу моральну шкоду, адже він був змушений майже півтора роки витратити на оскарження неконституційного закону, прийняття якого державою призвело до процесуальної нерівності на користь органів державної влади що вже визнано в рішенні КСУ.
- відповідачем зазначено МЮУ.
29. Велика Палата Верховного Суду раніше висновувала, що ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові (пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)).
30. Отже, у справах про відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами відповідачем є держава, а не її представник.
31. Колегія суддів зауважує, що зазначення позивачем у справі
№ 757/25182/23-ц відповідачем - МЮУ, а у розглядуваній справі
№ 554/5332/23 - ГУ ДКС України у Полтавській області, не може вказувати на нетотожність спорів через різних відповідачів, оскільки, керуючись загальним принципом, викладеним у статтях 2, 170 ЦК, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, тому і бере участь у справі як відповідач через орган, діями якого завдано шкоду.
32. Отже, вимоги ОСОБА_1 у справі № 757/25182/23-ц та у поданій ним позовній заяві у справі, що переглядається, № 554/5332/23, є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
33. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (див. постанову Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 630/487/16 (провадження № 61-8780св18)).
34. Верховний Суд звертає увагу на те, що у розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення,
а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги
(див., наприклад, постанови Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі
№ 759/9251/16-ц (провадження № 61-12121св20), від 05 вересня 2024 року
у справі № 305/3016/23 (провадження № 61-6948св24), від 26 червня 2024 року у справі № 455/598/21 (провадження № 61-4807св24)).
35. Верховним Судом неодноразово викладалася правова позиція щодо застосування вимог пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК та залишення позову без розгляду, зокрема вказувалося, що якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за суб'єктним складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду, такі позови
є тотожними і в такому разі суд залишає позов без розгляду з дотриманням правового механізму, передбаченого положеннями статті 257 ЦПК.
У свою чергу, нетотожність хоча б одного елемента не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема, залишати позов без розгляду (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 30 червня 2023 року у справі № 522/13894/22 (провадження
№ 61-5564св23), від 21 березня 2024 року у справі № 522/18800/21 (провадження № 61-10831св23).
36. Таким чином, у провадженні судів одночасно перебували справи № 757/25182/23-ц та № 554/5332/23 про відшкодування моральної шкодиміж тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
37. У справі № 757/25182/23-ц постановою Верховного Суду від 19 березня
2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
V. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
38. Доводи касаційної скарги дають підстави для її часткового задоволення.
39. Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
40. Оскільки у провадженні судів одночасно перебували справи між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, позов залишенню без розгляду.
Із цих підстав,
керуючись статтями 257, 400, 409, 414, 416 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2024 року скасувати.
3. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про стягнення моральної шкоди залишити без розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко