ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18813/24
провадження № 2/753/2080/25
20 березня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого- судді Сирбул О. Ф.
за участю секретаря Кушнір А. А.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_3 )про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 05 листопада 1994 року. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Проте, з 26 листапада 2014 року по 12 вересня 2024 року продовжували проживати однією сім'єю як чоловік та дружина та вели спільне господарство.
У період шлюбу сторонами за спільні кошти 12 березня 2005 року придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності було оформлено на відповідача.
Оскільки у позасудовому порядку поділити зазначене майно з відповідачем не виявилось за можливе, позивач звернулася до суду із вказаним позовом та просла суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та в порядку поділу майна визнати за позивачем право власності на 1/2 частину спільної квартири, визнати за відповідачем право власності на 1/2 частину спільної квартири.
Ухвалою суду від 08.10.2024 у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.
03.01.2025 від відповідача надійшла заява про визнання позовних вимог.
Ухвалою суду від 23.01.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено заяву відповідача до матеріалів справи.
25.02.2025 від відповідача надійшла заяву про зміну заяви про визнання позову від 23.01.2025, а саме про часткове визнання позову.
Ухвалою суду від 25.02.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено заяву відповідача до матеріалів справи.
07.11.2025 від відповідача надійшла зустрічна позовна заява.
25.02.2025 від представника позивача надійшли заперечення щодо прийняття зустрічної позовної заяви, в яких просила повернути зустрічну позовну заяву без розгляду. Представником позивача долучено в додатках звіт про оцінку майна від 31.01.2025.
Ухвалою суду від 25.02.2025 відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви до спільного розгляду з первісним позовом та повернуто заявнику.
25.02.2025 від представника позивача надійшла заява про стягнення судових витрат.
Ухвалою суду від 25.02.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено заяву до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 25.02.2025 у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
04.03.2025 від відповідача надійшла заява про повернення судового збору, сплаченого при поданні зустрічної позовної заяви.
Ухвалою суду від 10.03.2025 заяву задоволено, повернуто відповідачу судовий збір.
20.03.2025 від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про стягнення судових витрат.
Ухвалою суду від 20.03.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено заперечення на заяву до матеріалів справи.
У судовому засіданні позивач та представник позивача надали пояснення, в яких позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві та просили позов задовольнити в повному обсязі. Щодо судових витрат будуть подані докази їх понесення у встановлені ЦПК України строки.
Відповідач у судове засідання не зв'явився, повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши письмові докази, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Згідно ст. 3 СК України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Судом встановлено, що з 05 листопада 1994 року сторони перебували в зареєстрованому у шлюбі.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2014 року шлюб між подружжям розірвано (а. с. 4-5).
У період шлюбу сторони придбали у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,30 кв. м., житловою площею 29,70 кв. м., що підтверджується копією договору купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леончук І. А. від 12 березня 2005 року, зареєтровано в реєстрі за № 1165 покупець ОСОБА_3 (а. с. 6-7).
Надаючи оцінку встановленим в судовому засіданні обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Як встановлено судом, спірне нерухоме майно придбано під час перебування позивача та відповідача у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63 України, ч. 1 ст. 65 СК України.
З огляду на викладені обставини вбачається, що спірне майно придбано під час перебування сторін у шлюбі, тому відповідно до вказаних положень сімейного законодавства є спільною сумісною власністю подружжя.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України).
Згідно звіту про оцінку майна виконаного 31.01.2025 ФОП ОСОБА_4 , вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 56,3 кв. м. станом на 31 січня 2025 року складає 2 840 700,00 грн (а. с. 129-171).
З викладеного вбачається, що загальна сума обсягу набутого майна складає 2 840 700,00 грн, тоді як 1/2 частка майна становить 1 420 350,00 грн (2 840 700,00 /2 = 1 420 350,00).
Таким чином, враховуючи, що спірне майно набуто сторонами за час шлюбу, воно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, у зв'язку з чим суд приходить висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, суд приймає запропонований позивачем порядок поділу майна подружжя.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Стаття 78 ЦПК України визначає, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом доказів, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на залучення спеціалістів для складання звіту про оцінку майна у розмірі 3500,00 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12-13, 76-80, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,30 кв. м., житловою площею 29,70 кв. м.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 56,30 кв. м., житловою площею 29,70 кв. м.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 56,30 кв. м., житловою площею 29,70 кв. м.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок, витрати за проведення оцінки майна у розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: